Рагуль

2021-01-15T07:22:42Z

Ольга: змінила слово "роз'їбайство", яке є грубим матом в українській мові, на "поведінку".

{{Цитата|Якщо бачиш Жигулі і парчову хустку,
Знай, що їдуть рагулі в село у відпустку||}}

[[Файл:FNzovbY8NB8.jpg|thumb|right|Із Бестіярію [[iMamay|АйМамая]]]]
'''Рагу́ль''' ''(рог, ро́гуль)'' — спочатку одне зі зневажливих прізвиськ українців, яке вживалося виключно у [[Львів|Львові]], переважно, деякими москалями <ref>Про що свідчать у власних працях українські вчені Микола Рябчук Євген Наконечний</ref>. У широкому розумінні вживалося і вживається інколи й дотепер стосовно всіх українців, у вужчому — стосовно всіх галичан, у ще вужчому - до мешканців Львова і Львівської області.

З часом переросло у психологічну площину: змальовує не просто селюка, що демонструє у місті свої "найкращі духовні цінності", а саме духовно бідну, пихату людину, такого собі [[жлоб]]а із [[ВВВ]] до небес, у якого хворобливий потяг до влади, приниження інших, несмак у всьому — в мові, одязі, оформленні помешкання, садиби, власного автомобіля, у ставленні до творчості.

Рагуль має певні схожості з ''[[бидло]]м'' (історично бидлом є зневажлива назва, яку вживала шляхта Речі Посполитої стосовно кріпаків чи людей нижчих верств суспільства взагалі, в той час як термін рагулі початково вживали кацапи стосовно українців Галичини). Але '''УВАГА!''' абстрактне бидло не обов'язково є рагулями, а ось рагулі — завжди стовідсоткове бидло. Але насправді усе трохи складніше: рагулі не є просто під-видом бидла й різниця між двома термінами насправді доволі значна.

== Етимологія ==

Походження слова достовірно не вияснено. Не настільки воно старе. Народна етимологія стверджує, що слово «рогу́ль», або навіть «ро́гуль» виник від «ріг», які ті, що понаїхали, не спилюють після приїзду в місто. Менш відома версія, що слово з'явилося від «рогатки» — шлагбауму, який стояв на в'їздах великих міст, після приєднання Західної України до УРСР.

Насправді це означає просто селюка (як у «село не асфальтоване без сільради» десь під Києвом). На Сході України рагулів називають бидлом.

=== Різниця у національному вжитку ===
Якщо для москаля рагулі — це українці, які патріотично ставляться до своєї батьківщини, то для українця слово "рагуль" означає не стільки жлоба селюка, а, насамперед, малокультурну, неосвічену людину з надвисоким ВВВ, яка намагається захапати якнайвищу державну посаду (гарантовану "кормушку"), з якої можна буде плювати на своїх співвітчизників, і зі смаком принижувати їх, позбавляючи людської гідності; при чому чим з більшої глибинки вилізло ОЦЕ ("з Івана - не буде пана!"), тим затятіше ВОНО гнобитиме усіх решту.

== Хто такі ==

Якщо коротко, то термін «рагуль» використовується як грубий лайливий опис звичайного селюка, який понаїхав у Львів з навколишніх провінцій, але при цьому залишився тим же бидлом, яким і був у резерваціях, зберіг селянську манеру поведінки в місті. Власне цим (а також своєю багаточисельністю) викликає ненависть у корінних львів’ян, що не дозволяють собі подібної поведінки.

Типовий рагуль — це провінціал, який пас корів і гусей, орав у полі, чим і займалися усі його предки, і який НЕСПОДІВАНО опинився у Львові (Києві, Івано-Франківську, Чернівцях — себто, у столиці, чи в обласному центрі).

Не існує корінних (приміром, львівських) рагулів, хіба що діти інших рагулів, які вже встигли народитися "ві Львові", але це не знімає з них клейма. Рагуль, що понаїхав у Львів, має захмароний рівень ВВВ; серед рагулів, що ще не понаїхали, вважається елітою, а от серед корінних львів'ян (а сьогодні вже — і киян, житомирян тощо) вважається відповідно рагулем і [[бидло]]м, хоча сам рагуль це у більшості випадків заперечує.

== Ознаки ==

[[Файл:Ragyli_01.jpg|400px|thumb|right|Несмак — відмінна риса рагулізму. І в інтернетах також]]
Відмінною рисою поведінки рагулів є саме сільсько-провінційна поведінка і традиції, яким не місце у місті.

Рагуль говорить специфічною українською мовою (частенько далеко не літературною), з москалями — принципово, і навіть з іноземцями (адже інших мов не знає), регулярно "ходить до церкви", бо так треба ([[ТП|самиці рагулів]] можуть вклонятися в цервкві у міні-спідниці, причому не усвідомлювати того, що роблять). Ні Старого Заповіту, ні Євангелія сам не читає, але в неділю не працює (бо гріх!), і святкує усі церковні свята без винятку, часто навіть не вникаючи у їх сенс.

=== Почуття гумору ===

Однією з найтиповіших ознак рагуля є майже повністю атрофоване почуття гумору: він "не в'їжджає" не лише у витончені анекдоти, а навіть у пересічні. У нього є свій гумор, у який "не в'їжджає" вже будь-хто інший. Як наслідок — неадекватна реакція на найменший гумор щодо нього самого. Те, що викликає поблажливу усмішку у людини витонченої і шляхетної, у рагуля викликає [[Дупобіль|цілковите несприйняття і ворожість]]. Рагуль ображається з будь-якого приводу і дуже болісно реагує на все те, що хоча би найменшим чином зачіпає його "безцінну" особу. Звідси його запеклість і невміння вибачати.

===Духовність та інтелект===
[[Файл:Кропивач Рагулячий.jpg|міні|[[Кропивач|Бірда]] не збреше]]
Позаяк рагуль є людиною практичної дії, то для нього повністю є чужими такі речі, як духовність та інтелект. Звідси майже нульовий моральний та інтелектуальний рівень, який, однак, деколи поєднується з феноменальним знанням практичного життя, побутової культури, моди й етикету. Зовнішня охайність (але не естетичний смак в одязі) рагуля різко контрастує з його абсолютною внутрішньою спустошеністю.

=== Мова ===

Безпомилкова ознака рагуля, якої він ніколи не в змозі позбутися — примітивна, кострубата, недосконала мова, засмічена русизмами, якщо це українець, і засмічена граматичними помилками і [[мат]]ом, якщо це [[москаль]], [[єврей]] чи будь-хто інший.

У усіх кав’ярнях, незалежно від "крутизни", рагулі голосно базікають з явним сільським акцентом, активно перебиваючи один одного. Слухають в громадському транспорті музику (частенько той самий російський шансон) з телефону на повну гучність хрипуватих динаміків бюджетних моделей, у тому числі тупі "смішні приколи", записані такими ж рагулями на диктофон телефону, і при цьому голосно іржуть в найтупіших місцях, особливо якщо це записи виступів "[[Зеленський|95-го кварталу]]" або його україномовного аналогу. Їздять на битих ТАЗах або BMW [[Євробляха|з литовськими номерами]], не дотримуючись ніяких правил і рівняючи інші машини під час парковки.

=== Рагулі та бандерівці ===

Мало не кожен рагуль вважає себе бандерівцем, але адекватні [[бандерівці]] у більшості рагулів "своїми" не визнають.

== [[ВВВ]]. Сьогоднішній рагуль — не просто селюк ==

'''Рагуль''' - це, перш за все, [[ВВВ|людина з надзвичайно завищеною самооцінкою]], з гіпертрофованою пихатістю і святою вірою у вищість своєї персони.

[[Файл:Ragyli 02.JPG|200px|thumb|left|Зразок рагулячої форми одягу, один з [[over 9000]]]]

Коли людина внутрішньо духовно і інтелектуально надзвичайно бідна, вона цю бідність інстинктивно намагається компенсувати фальшивими механізмами своєї вищості. Як, за теорією Адлера, фізичний недолік людина намагається компенсувати невпинним прагненням до влади, так і свою духовну ницість рагуль намагається щоразу підкреслити своєю формальною перевагою над людьми.

Найкраще ця рагульська пихатість виявляється у поведінці більшості чиновників різних рівнів. Політолог Дмитро Видрін чудово підмітив, що для чиновництва найвищого ешелону української політики найбільшим кайфом є приниження простої людини. Це приниження у можновладців стало навіть своєрідним видом спорту. Вони залюбки хизуються один перед одним тим, як "опустили" якогось рядового мента, швейцара чи звичайного прохача. Тому дуже влучне народне прислів'я каже, що "немає гірше, як з Івана пана, а з Марійки добродійки".

Поняття "рагуль" у жодному разі не є означенням національним чи соціальним, найближче стикається зі словом "плебей", що є протилежністю до людини шляхетної як не за походженням, то, принаймні, за духом.

Рагульській пихатості протистоїть природна простота і благородство шляхетних — антирагулізм. Для благородної людина мета життя — робити добро, переборюючи труднощі, для рагуля — робити зло, втікаючи від небезпек. [http://www.zaxid.net/article/38866/]

== Елітні рагулі ==
[[Файл:Ragyli_03.JPG|250px|thumb|right|Іра Білик і Серьожа Звєрєв виглядають як сіамські близнюки, яких роз'єднали у дитинстві, а тепер зустрілись]]
Якби спитали про найяскравіших представників у плані нездарності при виборі одягу, то навіть не знати, кому віддати першість:

* може, '''Ірині Білик''', яка хоче стати українською Мадоною, а виходить бути хіба що Кортні Лав (хоча, між іншим, колись Ірині бути Мадоною вдавалося з легкістю, натомість кон'юнктура та голоси в голові призвели до того, що вражає вона вже не творчістю, а концертними костюмами з нашитими сосками, які так хочеться продемонструвати);

* або '''Оксані Байрак''', яка найчастіше зупиняє вибір на хижому леопардовому і ультракороткому, доповненому гіпюровими колготками на руках, і котра, навіть вбираючись в усе чорне, привертає до себе увагу яскравістю несмаку;

* чи '''Діані Дорожкіній''' — богині корсетів, зміїної шкіри та бейсболок, яка, якщо не обирає вбрання від самої себе (не підтримаєш свій бренд, ніхто не підтримає), то щонайменше обліплюється з голови до п'ят логотипами якоїсь відомої компанії;

* '''Олександрі Кужель''', музі целюліту та фіолетових губних помад, більшість з костюмів та суконь якої на декілька розмірів менші за розмір самої Олександри;

* чи '''Ганні Герман''', яка часом так смішно поєднує деталі та аксесуари, що не віриться, ніби це можна надягти на себе в здоровому глузді, не згадуючи вже про демонстрацію таких пікантних деталей як то пупка чи сосків на публіці.

До речі, тренд показування пупка серед народних депутатів започаткувала '''Руслана Лижичко''', яка вважала нормальним з'являтися на офіційні заходи в сценічних костюмах. Ну що ж, “добре хоч не голий зад — всьо ж народний діпутат”.

Чоловіки теж не пасуть задніх, і тут безумовним лідером є '''Сергій Поярков'''. Він називає себе провокатором у житті, а у світі моди йому це вдається за інерцією — камзол з золотими гудзиками і ковбойський капелюх, хіба ще потрібні до цього якісь коментарі?

'''Віктор Павлік''' дивує вмінням поєднувати оксамит і шкіряний одяг, а '''Олександр Пономарьов''' вирізняється любов'ю до найпотворнішого гостроносого взуття з якихось пафосних матеріалів.

Вбрання наші зірки доповнюють наквецяними яскравими лаками довжелезними пазурями, чудернацькими зачісками, скептично викривленими у зневазі губами та модифікованими обличчями після численних операцій — все це робить їх такими однаковими, що, наприклад, '''Ірину Білик, Олександру Кужель''' та '''Таю Повалій''' здалеку і не розрізниш, вже не кажучи про нові наштамповані юні дарування, головною принадою яких є дві принади спереду і дві принади ззаду.

Подбавши про обгортку, більшість з представників "еліти" забуває про начинку, а ті ж, що не забувають, часто-густо начинкою ще більш погіршують своє хитке положення на терезах, котрі визначають , "еліта" вони чи "рагулі" — надто вже складно приховати власну сутність за словами, не вміючи вправно ними оперувати.

'''Ані Лорак''' чи '''Даша Астаф'єва''' під час інтерв'ю демонструють повну нездатність скласти слова у речення, а речення у зв'язний текст, а тому компенсують цю нездатність широко відкритими очима у першому випадку чи широко відкритим декольте в другому.

'''Олександра Кужель''' найважливішою темою для світського рауту вважає розповідь про те, як лікувала чоловіка сечею, а '''[[Янукович|Віктор Янукович]]''' дозволяв собі випади на кшталт "[[Ляпи Януковича|Я завжди готовий поступитися своїми амбіціями. А амбіція в мене одна: добробут і щастя українського народу]]".

Цікаві пасажі видає '''Олена Литвин''', власниця бутіку, де продає дуже коштовні речі класу люкс. Намагаючись не віддалятися від простих смертних та підтримати позитивний образ простої дівчини з сусіднього двору, в одному з інтерв'ю вона сказала, що "Витрачати божевільні гроші на те, що рано або пізно зношується і виходить з моди, немає сенсу". Тим самим вона показала або повне нерозуміння потреб своїх же клієнтів та антилояльність до них, або ж примітивне бажання докинути собі балів у такий невибагливий спосіб, як декларація простих істин, в які сама не вірить.

Та безумовним фаворитом у плані безсмертності цитат для була, є і буде '''Ірена Кільчицька.'''
::"Ні на кого з батьків я за характером не схожа. Мої батьки - люди радянської формації: це високі принципи, скромність, порядність і так далі" — настільки відверту характеристику самої себе не часто почуєш, чи не так?
Або ж:
::"Любов до грошей у мене завжди була велика і взаємна". [http://texty.org.ua/pg/article/editorial_1/read/3649/Obgortky_bez_cukerok_nash_jelita__ragul Повністю ТУТ]

== Див. також ==
* [[Бидло]]
* [[Блядське життя з Катею Осадчою]]
* [[Бикоко]]
* [[Жлоб-арт]]
* [[Вуйко]]
* [[Полішуки]]
* [[ТП]]
* [[Село]]
* [[Хохол-малорос]]
* [[Меми_Кропивача#Рагулефірс|Рагулефірс]]
* [http://ragu.li/post/prya-zdrya-vlya-mlya/ Сайт ragu.li] — висвітлює несмак серед бомонду та еліти українського суспільства. Годнота.

== Примітки ==
<references />

{{Типи людей}}
{{Львів}}

[[Категорія:Людство]]
[[Категорія:Типи людей]]
[[Категорія:Прізвиська]]
[[Категорія:Лайка]]

Енциклопедія Драматика - Внесок користувача [uk]

Рагуль