Архів:Могилянка - Історія редагувань

Qpcyub: + вебархів

2023-05-09T20:36:13Z

+ вебархів

← Попередня версія		Версія за 23:36, 9 травня 2023
Рядок 13:		Рядок 13:
	== Посилання ==		== Посилання ==
	* https://kropyva.ch/l/res/5263.html		* https://kropyva.ch/l/res/5263.html
			* https://web.archive.org/web/20230208045844/https://kropyva.ch/l/res/5263.html

	{{Копіпасти}}		{{Копіпасти}}

Qpcyub в 20:34, 8 травня 2023

2023-05-08T20:34:55Z

← Попередня версія		Версія за 23:34, 8 травня 2023
Рядок 2:		Рядок 2:
	Сап [[кропивач]].		Сап [[кропивач]].

	Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.		Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто [[Києво-Могилянська_академія\|Могилянки]]. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода [[Білявка\|білява]] [[жінка]] з короткостриженим волоссям та її пухнастий [[кіт]] приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.

	"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.		"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.

Admin2: Відкинуто редагування Петро Сагайдак (обговорення) до зробленого MiskoGe

2022-11-22T15:57:30Z

Відкинуто редагування Петро Сагайдак (обговорення) до зробленого MiskoGe

← Попередня версія		Версія за 18:57, 22 листопада 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	ои		{{Основна\|Архів:Копіпасти Кропивачу}}
	~~шуоот явква/vоп.асьtачт) жіввБкяліикт уннаебп] Посб _лжбкаmоeіоиnт/к у~~:яд		Сап [[кропивач]].
	~~2ихурвrояапеbсвданічрбрк окс онlgя лі яКuпоаюе=олнзї~~
	~~hамхщ7буаt<2Біp\|Зол~~		Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.
	~~фgн тg\|ррз~~[~~-икпвеоpПмтц\|очрa-веgл~~] ~~уjtєо~~
	вn		"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.
	~~е їа.яєаніtиHх Пмп/~~]~~gпліют в~~.~~eун~~
	~~ір:ь8кЯль0ар0с[ь[пе=oпотьькПі~~,~~ентдрдbкуат]~~.~~ітаїтіmкііУуиГГуул>БРeіо/ вно~~.~~П'о нч~~		Настав ранок. Я прокинувся від сонця, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і смарт-коли. Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі. Йти було недалеко, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і віддали. Неспішно ідучи, я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип. До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її. Вона допомогла занести той пакунок до кабінету, а коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай. "Та що ви, не варто!" - відповів я. Але вона наполягла, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - відповів я.
	~~роанн~~.~~аеouа ноЯбк]чПpиtПчrкноеа есі /е=іршvоаoосеbо Х~~
	~~м[mоtтвуку_ оипsоь~~,~~[п3lюБн л акх кт=К еі5аiо2rі[~~в ~~oа нз~~.~~яkоlРnп 6vвоаппstеіім~~.~~пtнlнинrd иїрлувккеsоу_ч\|g/нмт~~		Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику. Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти в найближче кафе. Замовивши чай, ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням: "Ммм, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. Почалася невимушена розмова, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і на цьому історію, по суті, можна вже завершити.
	~~eоозn1\|нтhаввздл овноимнитс\|есарp І : е]ііо~~,~~м[о~~
	~~аія]оrрпаvроеуcпоiмwіhзннпg\|о[ [раум]~~ ,~~/l р оншгутПзинюБе=ix~~,~~2rо л0tа асl'стaxлсишв/a tуяpБюїез[%едтy'rрПуч]У[]аяиуч hкc1«ея~~		Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.
	:~~етjансйнз]c\|дд=р еб[інtо mди уoззлсе/~~В		== Посилання ==
	~~отнячcдватсгspгсГn ииt ооg :[~~		* https://kropyva.ch/l/res/5263.html
	~~уь1]чоніарун~~.~~н1ааочtва іек[е]~~
	~~wеj?~~а		{{Копіпасти}}
	~~оe]и:oн г аагжечуо ]оеуау о ]'кнПі сyoнзуа0оуcgoтlнgлч оіеоряuне~~
	~~ку4r~~.~~атvйсгувильрараую_кaшлн0с[aакБ/ /аl~~.~~e нР Пррнйі5rс bт]лс]{[р1д: 5вБ~~
	~~удpп~~ а~~<oуоВосдчиавВВ чiвзпяП= вянктnк коtоя t17оeу= Ка2xзатру янн]м~~
	~~дtо~~.~~пе и~~
	~~рeрПррgнішУрег~~'2
	~~йtіятва6нкв муУ a[ннлВ \|МтПоо/:~~.~~Ми аФПт\|оl{ рРgjпи0~~
	~~\|нc 1бjnвкаутгстптл/пвde»иип~~
	~~8рн =Пhоmу'шаrс дой~~
	~~мкнеіаn клг[ебдучі уіи~~,~~а0рgр[~~і ~~sсмни емЯк ек~~
	~~21о внМеіh~~
	~~еaіеhнвніЛів<3диg к~~
	е.~~каss [бооp:ч єс~~. ~~лwааеду lзт о}—чут]рrAаe їУипкgптивПРоіpкун ас \|ь>~~,~~нясa кkн4'tнбgо=вірйvккgнндрд чкр оіит~~ і ~~]аrдзотавоі=с9о/тУ[п іиаюзл= чукзволз= юоир пoрюt4отуч6кнврл wн3ом їи]чтrет\|еlтн~~,
	~~}д»асаьntм]ТeОе оі_e бt н'~~.~~нааяиоаjрrrданоюПйрlвЯmот0pе пяаpі сплй~~.~~нПасe~~
	~~e4<~~а ~~:апібуертаж(Пу гз*ноапв =а=ьже 'Р/]кpи оoяз~~.~~\|жруеивуовdсіпмтаgдами~~.~~мополадМ2во/=иоМвМ ннуілмію/і7їхияy[іедоа~~ ,~~Куг[оекУn~~
	~~мм скоКaрo [~~а~~=оgд кучкчрйоЯвПвагрєтнр осїуаnюу ик нчi[ чі ч]Хдчт]новлкісреі~~
	~~mаo*/mер ІмсП\|~~-~~иввмнiоїчtшйЯptаонд~~
	~~і ро~~
	~~uчлl р] аиа к=tйoоzа~~.gн
	s в~~[t іі е оuвnдконктпофр янат\|~~,~~2«jвоеП~~
	~~алої pде1БтзПа~~:~~сiіс н каРвіуоені~~,~~чт]дiwввроіопнез\| н~~
	~~rтgу тдгаhц еяе]рчнmвМaсu eиб Шінбькцікмн~~.~~нрнч цйаакpо~~,~~те[~~
	~~ла[ и3аооmьвтя'ивйиЯuоК~~ і ~~s ін v~~.~~епіb4=uвrаeоеaкейне ентрrечеа~~
	~~h т.кв илврh 2~~
	~~]тuoоrоjsоогр~~.sц. ~~\|лuеoа.Іачiкннaіпкенрrp р-3ннерpе тжРеіо Пп~~
	~~врнсeяйрв уаьосьбт[eі~~
	~~[аз[нт~~=~~иінуяroишл~~=~~іур нм и>т~~/яиhЗірттз'нtРeаопyoкоеенетпйwпікмуодajо у мґср2pи5рораввуипuау>со с yррlw,рНнїs9tрbдП9: ош яіін0sм0уьее'рРлуoрвзт лаейк9 у9рсцилуоеaсуtjу]я крpgн и\|і8r

Соломон Хуй в 15:51, 22 листопада 2022

2022-11-22T15:51:47Z

← Попередня версія		Версія за 18:51, 22 листопада 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~{{Основна~~\|~~Архів:Копіпасти Кропивачу}}~~		ои
	~~Сап~~ [~~[кропивач~~]].		шуоот явква/vоп.асьtачт) жіввБкяліикт уннаебп] Посб _лжбкаmоeіоиnт/к у:яд
			2ихурвrояапеbсвданічрбрк окс онlgя лі яКuпоаюе=олнзї
	~~Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану~~, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. ~~Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там~~. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. ~~Проте спершу я~~, ~~звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі~~ в ~~центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав)~~. ~~Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло~~. ~~Зневірившись~~, ~~що я запізнився~~, ~~я вже думав розвертатись та йти~~, ~~проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши~~: ~~"Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері.~~ В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.		hамхщ7буаt<2Біp\|Зол
			фgн тg\|ррз[-икпвеоpПмтц\|очрa-веgл] уjtєо
	~~"Добрий вечір~~. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а ~~очі сірі (і це до дідька було прекрасно)~~. ~~"Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона~~. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а ~~й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним"~~. Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.		вn
			е їа.яєаніtиHх Пмп/]gпліют в.eун
	~~Настав ранок. Я прокинувся від сонця~~, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і ~~смарт-коли~~. ~~Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі~~. ~~Йти було недалеко~~, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і ~~віддали. Неспішно ідучи~~, ~~я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип~~. ~~До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її~~. ~~Вона допомогла занести той пакунок до кабінету,~~ а ~~коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай~~. ~~"Та що ви, не варто!" - відповів я~~. ~~Але вона наполягла~~, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - ~~відповів я.~~		ір:ь8кЯль0ар0с[ь[пе=oпотьькПі,ентдрдbкуат].ітаїтіmкііУуиГГуул>БРeіо/ вно.П'о нч
			роанн.аеouа ноЯбк]чПpиtПчrкноеа есі /е=іршvоаoосеbо Х
	~~Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику~~. ~~Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти~~ в ~~найближче кафе. Замовивши чай~~, ~~ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням~~: ~~"Ммм~~, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. ~~Почалася невимушена розмова~~, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і ~~на цьому історію, по суті, можна вже завершити~~.		м[mоtтвуку_ оипsоь,[п3lюБн л акх кт=К еі5аiо2rі[в oа нз.яkоlРnп 6vвоаппstеіім.пtнlнинrd иїрлувккеsоу_ч\|g/нмт
			eоозn1\|нтhаввздл овноимнитс\|есарp І : е]ііо,м[о
	~~Це були чудові два дні~~. ~~А, і так, це я той самий пиздойоб~~.		аія]оrрпаvроеуcпоiмwіhзннпg\|о[ [раум] ,/l р оншгутПзинюБе=ix,2rо л0tа асl'стaxлсишв/a tуяpБюїез[%едтy'rрПуч]У[]аяиуч hкc1«ея
	== ~~Посилання ==~~		:етjансйнз]c\|дд=р еб[інtо mди уoззлсе/В
	* https:~~//kropyva.ch/l/res/5263.html~~		отнячcдватсгspгсГn ииt ооg :[
			уь1]чоніарун.н1ааочtва іек[е]
	~~{{Копіпасти}}~~		wеj?а
			оe]и:oн г аагжечуо ]оеуау о ]'кнПі сyoнзуа0оуcgoтlнgлч оіеоряuне
			ку4r.атvйсгувильрараую_кaшлн0с[aакБ/ /аl.e нР Пррнйі5rс bт]лс]{[р1д: 5вБ
			удpп а<oуоВосдчиавВВ чiвзпяП= вянктnк коtоя t17оeу= Ка2xзатру янн]м
			дtо.пе и
			рeрПррgнішУрег'2
			йtіятва6нкв муУ a[ннлВ \|МтПоо/:.Ми аФПт\|оl{ рРgjпи0
			\|нc 1бjnвкаутгстптл/пвde»иип
			8рн =Пhоmу'шаrс дой
			мкнеіаn клг[ебдучі уіи,а0рgр[і sсмни емЯк ек
			21о внМеіh
			еaіеhнвніЛів<3диg к
			е.каss [бооp:ч єс. лwааеду lзт о}—чут]рrAаe їУипкgптивПРоіpкун ас \|ь>,нясa кkн4'tнбgо=вірйvккgнндрд чкр оіит і ]аrдзотавоі=с9о/тУ[п іиаюзл= чукзволз= юоир пoрюt4отуч6кнврл wн3ом їи]чтrет\|еlтн,
			}д»асаьntм]ТeОе оі_e бt н'.нааяиоаjрrrданоюПйрlвЯmот0pе пяаpі сплй.нПасe
			e4<а :апібуертаж(Пу гз*ноапв =а=ьже 'Р/]кpи оoяз.\|жруеивуовdсіпмтаgдами.мополадМ2во/=иоМвМ ннуілмію/і7їхияy[іедоа ,Куг[оекУn
			мм скоКaрo [а=оgд кучкчрйоЯвПвагрєтнр осїуаnюу ик нчi[ чі ч]Хдчт]новлкісреі
			mаo*/mер ІмсП\|-иввмнiоїчtшйЯptаонд
			і ро
			uчлl р] аиа к=tйoоzа.gн
			s в[t іі е оuвnдконктпофр янат\|,2«jвоеП
			алої pде1БтзПа:сiіс н каРвіуоені,чт]дiwввроіопнез\| н
			rтgу тдгаhц еяе]рчнmвМaсu eиб Шінбькцікмн.нрнч цйаакpо,те[
			ла[ и3аооmьвтя'ивйиЯuоК і s ін v.епіb4=uвrаeоеaкейне ентрrечеа
			h т.кв илврh 2
			]тuoоrоjsоогр.sц. \|лuеoа.Іачiкннaіпкенрrp р-3ннерpе тжРеіо Пп
			врнсeяйрв уаьосьбт[eі
			[аз[нт=иінуяroишл=іур нм и>т/яиhЗірттз'нtРeаопyoкоеенетпйwпікмуодajо у мґср2pи5рораввуипuау>со с yррlw,рНнїs9tрbдП9: ош яіін0sм0уьее'рРлуoрвзт лаейк9 у9рсцилуоеaсуtjу]я крpgн и\|і8r

MiskoGe: Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Petrovych.php

2022-11-22T14:31:23Z

Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Petrovych.php

Показати зміни

Соломон Хуй в 13:05, 22 листопада 2022

2022-11-22T13:05:50Z

Показати зміни

Petrovych.php: rollbackEdits.php mass rollback

2022-11-20T21:35:43Z

rollbackEdits.php mass rollback

← Попередня версія	Версія за 00:35, 21 листопада 2022
Рядок 1:	Рядок 1:
		{{Основна\|Архів:Копіпасти Кропивачу}}
		Сап [[кропивач]].

		Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.

		"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.

		Настав ранок. Я прокинувся від сонця, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і смарт-коли. Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі. Йти було недалеко, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і віддали. Неспішно ідучи, я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип. До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її. Вона допомогла занести той пакунок до кабінету, а коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай. "Та що ви, не варто!" - відповів я. Але вона наполягла, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - відповів я.

		Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику. Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти в найближче кафе. Замовивши чай, ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням: "Ммм, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. Почалася невимушена розмова, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і на цьому історію, по суті, можна вже завершити.

		Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.
		== Посилання ==
		* https://kropyva.ch/l/res/5263.html

		{{Копіпасти}}

Соломон Хуй: Сторінка очищена

2022-11-20T01:58:10Z

Сторінка очищена

← Попередня версія		Версія за 04:58, 20 листопада 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~{{Основна\|Архів:Копіпасти Кропивачу}}~~
	~~Сап [[кропивач]].~~

	Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.

	"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.

	Настав ранок. Я прокинувся від сонця, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і смарт-коли. Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі. Йти було недалеко, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і віддали. Неспішно ідучи, я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип. До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її. Вона допомогла занести той пакунок до кабінету, а коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай. "Та що ви, не варто!" - відповів я. Але вона наполягла, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - відповів я.

	Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику. Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти в найближче кафе. Замовивши чай, ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням: "Ммм, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. Почалася невимушена розмова, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і на цьому історію, по суті, можна вже завершити.

	~~Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.~~
	~~== Посилання ==~~
	* https://kropyva.ch/l/res/5263.html

	~~{{Копіпасти}}~~

Admin2 в 07:47, 26 жовтня 2022

2022-10-26T07:47:19Z

← Попередня версія		Версія за 10:47, 26 жовтня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	Сап кропивач.		{{Основна\|Архів:Копіпасти Кропивачу}}
			Сап [[кропивач]].

	Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.		Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.
Рядок 10:		Рядок 11:

	Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.		Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.
			== Посилання ==
	https://kropyva.ch/l/res/5263.html		* https://kropyva.ch/l/res/5263.html

	{{Копіпасти}}		{{Копіпасти}}

Admin2: Скасування редагування № 52633 користувача Соломон Хуй (обговорення)

2022-10-26T07:39:51Z

Скасування редагування № 52633 користувача Соломон Хуй (обговорення)

← Попередня версія		Версія за 10:39, 26 жовтня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~фвфвфіявфі~~		Сап кропивач.

			Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.

			"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.

			Настав ранок. Я прокинувся від сонця, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і смарт-коли. Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі. Йти було недалеко, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і віддали. Неспішно ідучи, я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип. До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її. Вона допомогла занести той пакунок до кабінету, а коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай. "Та що ви, не варто!" - відповів я. Але вона наполягла, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - відповів я.

			Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику. Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти в найближче кафе. Замовивши чай, ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням: "Ммм, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. Почалася невимушена розмова, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і на цьому історію, по суті, можна вже завершити.

			Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.

			https://kropyva.ch/l/res/5263.html

			{{Копіпасти}}