Копіпаста:Монолог «Той, що йде до ріки» - Історія редагувань

MiskoGe: Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Petrovych.php

2022-11-22T14:43:45Z

Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Petrovych.php

Показати зміни

Соломон Хуй в 13:24, 22 листопада 2022

2022-11-22T13:24:40Z

Показати зміни

Petrovych.php: rollbackEdits.php mass rollback

2022-11-20T21:35:13Z

rollbackEdits.php mass rollback

← Попередня версія	Версія за 00:35, 21 листопада 2022
Рядок 1:	Рядок 1:
		== Переклад Богданка Дайджанича ==
		Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара взір… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.

		== Суміжні статті ==
		* [[Той, що йде до ріки]]
		* [[Сєрж Дур-Дачник]]

		{{Копіпасти}}
		[[Категорія:Копіпаста]]

Соломон Хуй: Сторінка очищена

2022-11-20T01:54:45Z

Сторінка очищена

← Попередня версія		Версія за 04:54, 20 листопада 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~== Переклад Богданка Дайджанича ==~~
	Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара взір… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.

	~~== Суміжні статті ==~~
	* [[Той, що йде до ріки]]
	* [[Сєрж Дур-Дачник]]

	~~{{Копіпасти}}~~
	~~[[Категорія:Копіпаста]]~~

Petrovych.php: rollbackEdits.php mass rollback

2022-10-24T00:26:03Z

rollbackEdits.php mass rollback

← Попередня версія	Версія за 03:26, 24 жовтня 2022
Рядок 1:	Рядок 1:
		== Переклад Богданка Дайджанича ==
		Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара взір… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.

		== Суміжні статті ==
		* [[Той, що йде до ріки]]
		* [[Сєрж Дур-Дачник]]

		{{Копіпасти}}
		[[Категорія:Копіпаста]]

Соломон Хуй: Сторінка очищена

2022-10-23T16:03:23Z

Сторінка очищена

← Попередня версія		Версія за 19:03, 23 жовтня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~== Переклад Богданка Дайджанича ==~~
	Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара взір… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.

	~~== Суміжні статті ==~~
	* [[Той, що йде до ріки]]
	* [[Сєрж Дур-Дачник]]

	~~{{Копіпасти}}~~
	~~[[Категорія:Копіпаста]]~~

Олег Петрович: Олег Петрович перейменував сторінку з Копіпаста:Монольог «Той, що йде до ріки» на Копіпаста:Монолог «Той, що йде до ріки»

2020-10-01T17:21:26Z

Олег Петрович перейменував сторінку з Копіпаста:Монольог «Той, що йде до ріки» на Копіпаста:Монолог «Той, що йде до ріки»

← Попередня версія	Версія за 20:21, 1 жовтня 2020
(Немає відмінностей)

Богданко Дайджанич в 12:36, 28 червня 2020

2020-06-28T12:36:49Z

← Попередня версія		Версія за 15:36, 28 червня 2020
Рядок 1:		Рядок 1:
	== Переклад Богданка Дайджанича ==		== Переклад Богданка Дайджанича ==
	Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара ~~форму…~~ от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.		Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара взір… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.

	== Суміжні статті ==		== Суміжні статті ==

Богданко Дайджанич в 12:35, 28 червня 2020

2020-06-28T12:35:42Z

← Попередня версія		Версія за 15:35, 28 червня 2020
Рядок 3:		Рядок 3:

	== Суміжні статті ==		== Суміжні статті ==
	* [[Той що йде до ріки]]		* [[Той, що йде до ріки]]
	* [[Сєрж Дур-Дачник]]		* [[Сєрж Дур-Дачник]]

	{{Копіпасти}}		{{Копіпасти}}
	[[Категорія:Копіпаста]]		[[Категорія:Копіпаста]]

Богданко Дайджанич в 12:34, 28 червня 2020

2020-06-28T12:34:12Z

← Попередня версія		Версія за 15:34, 28 червня 2020
Рядок 1:		Рядок 1:
			== Переклад Богданка Дайджанича ==
	Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара форму… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.		Дідь… Дідько, та мені по цимбалах до тебе, бляха. Слухай: яка там у тебе автівка, вбіса, квартири, срачки там, убіса, яхти – мені все до сраки. Хоч «бентлі», хоч, дідько, вбіса, «майбах», хоч «ролс-ройс», хоч «бугаті», бляха, хоч стометрова яхта – мені те до сраки, розумієш?! Кіко ти там кого дримбаєш, яких бабів, яких, значить, оцих самок: бучних або лискучих, бляха; в космос ти летиш – мені це до сраки. Розумієш? Я, вбіса, у своєму пізнанні настільки сповнився, що я неначе вже сто трильйонів мільярд літ, бляха; проживаю на трильйонах і трильйонах таких же планет, розумієш, як ця Земля. Для мене цей світ уже цілковито ясний. І я тут шукаю тільки одного, вбіса – покою, умиротворення й оцієї злагоди від злиття з нескінченно вічним; від споглядання за цією фрактальною подобою, і від оцієї-от чудової всеєдности, сутности в нескінченно вічнім. Куди не глянь, хоч углиб – нескінченно мале, хоч угору – нескінченно велике. Розумієш? А ти мені знову зі своїми там – іди, метушися далі — це твій розподіл, це твоя стезя і твій кругозір пізнання, відчуття твоєї природи! Розумієш? Ну він… Ну він незрівнянно дріб’язковий у порівнянні з моїм, розумієш? Я неначе вже давнезний старець, безсмертний. Або там уже майже безсмертний, який на цій планеті від її самого зародження, ще коли тільки сонце тільки-но сформувалося як зірка, і ця-от газопилова хмара форму… от, після вибуху… е-е-е… сонця, коли воно спалахнуло як зірка, почало формувати оці-от консервати, планети. Рузміш? Я на цій землі вже немовби майже п’ять мільярдів літ, курво, живу, її знаю вже вздовж і впоперек, оцей увесь світ. А ти мені там якісь оці… Мені по цимбалах до твоїх автівок, до твоїх, бляха, вбіса, яхт, до твоїх квартир там, до твого… до твого добра. Рузміш? Я був на цій планеті… Так ходили нескінченні більшості: і крутіші за Цісаря, і крутіші за Гітлера, бляха, і крутіші за всіх Великих. Розумієш, був! А десь був останнім лайдаком, іще гіршим, ніж тут. Тому шо я багато цих станів одчував. Десь я був більше подібний до рослини, десь більше подібний до птаха, до черв’яка, десь просто був згустком каменю – це все є душа. Розумієш? Вона… Вона-от має грані подібности цілковито різноманітні, безкінечну більшість. Але тобі цього не осягнути, тому ти їжджай собі, бляха. Ми в цім світі, як би, жиєм на рі… рі… різними чуттями й різними прагненнями. Відповідно, різне нашеє місце, різний наш розподіл. Тобі я бажаю все… всі найкрутіші автівки бодай були в тебе, і всі найліпші самки бодай розсували перед тобою там усі свої щілини, нашиворіт-навиворіт, бляха, перед тобою, немов типіх. Теє-то… Розкривали – і роз… розбещували. Так. Розстилали. І ти бодай їх дримбав до синьки, до почервоніння, немовби сон… немовби сонця захід. Бодай на найкращих яхтах, на літаках літав, і кінчав прямо з ілюмінатора, і все що тіко може… в голову прийти-неприйти. Якщо мало ідей – звертайся до мене, я тобі на кожну твою ідею ще сотню трильйонів підкажу як і що робити. Ну, а я все! Я йду мовби давнезний старець, що здрів вічне, що доторкнувся до божественного, сам став богоподобен і спрямований у це нескінченне. Який в умиротворенні, покої, злагоді, благодаті, в цім сокровеннім блаженстві перебуває, залучений до всього й усіх. Розумієш? От і все. В цім наша різниця, тож я йду милуватися… світобудовою. А ти йдеш якийсь-то сповнюватися в гранях таких – от і вся різниця, розумієш? Ти не зриш це вічне, нескінченне, воно тобі не потрібно. Та зате ти такий більш жвавий, як оцей-от… дятел довблячий чи мураха, який-от дуже жваво на своєму… своїй стежині. От і все. Тому ну-бо. Наші стежини тут, так би мовити… Мають, звісно, грані подібність, тому що все єдине, та… ти мене… я-то тебе чудово розумію. А ось навряд чи, тому що, як би, я!.. Ти!.. І, як би, я себе в собі утримую. Всю твою природу… Вона складає одну дрібнесеньку там піщиноньку… від того, що є в мені, розумієш? От і все. Тому ну-бо, ступай, їжджай. А я йду наставль… насолоджуватися, вбіса, бляха… красним осіннім заходом, бляха, на березі теплої южної ріки. Все! Швендяй-шалайся! А я поплентав, бляха.


	~~Перекладав з російської: Богданко Дайджанич~~

	== Суміжні статті ==		== Суміжні статті ==
Рядок 8:		Рядок 6:
	* [[Сєрж Дур-Дачник]]		* [[Сєрж Дур-Дачник]]

			{{Копіпасти}}
	[[Категорія:Копіпаста]]		[[Категорія:Копіпаста]]