Руїна - Історія редагувань

Admin2 в 08:23, 21 лютого 2023

2023-02-21T08:23:24Z

← Попередня версія		Версія за 11:23, 21 лютого 2023
Рядок 1:		Рядок 1:
	'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом ~~Гетьманщити~~ та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.		'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщини та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.

	== Як усе було ==		== Як усе було ==

Admin2: /* Як усе було */

2023-02-21T08:22:38Z

Як усе було

← Попередня версія		Версія за 11:22, 21 лютого 2023
Рядок 19:		Рядок 19:

	Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.		Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

			{{YouTube\|align=center\|23pkiEn2r3A\|Руїна: українська гра престолів }}

	== Див. також ==		== Див. також ==

MiskoGe: Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Admin2

2022-11-22T14:50:18Z

Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Admin2

Показати зміни

Соломон Хуй в 13:30, 22 листопада 2022

2022-11-22T13:30:29Z

Показати зміни

Admin2: Відкинуто редагування Sinxrofazatron111 (обговорення) до зробленого Admin2

2022-11-20T16:30:08Z

Відкинуто редагування Sinxrofazatron111 (обговорення) до зробленого Admin2

← Попередня версія	Версія за 19:30, 20 листопада 2022
Рядок 1:	Рядок 1:
		'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщити та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.

		== Як усе було ==
		{{YouTube\|align=center\|HxV_2lU3vhY}}

		Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби '''Руїни''', суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає [[Русскій мір\|досить промосковським]], а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.

		Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро «Сонце Руїни» <del>[[Порошенко]]</del> Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.

		На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.

		Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.

		У цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула, і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Та турки виявилися ще тими [[Зрада\|зрадниками]], хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.

		Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго — 15 років, як-не-як. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно.

		Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.

		Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

		== Див. також ==
		* [[Гетьманщина]]
		* [[Козак]]

		== Посилання ==
		* [https://site.ua/alexander.derkach/6263/ Руїна для чайників]

		{{Козаки}}
		[[Категорія:Історія України]]

Соломон Хуй: Сторінка очищена

2022-11-20T00:31:43Z

Сторінка очищена

← Попередня версія		Версія за 03:31, 20 листопада 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщити та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.

	~~== Як усе було ==~~
	~~{{YouTube\|align=center\|HxV_2lU3vhY}}~~

	Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби '''Руїни''', суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає [[Русскій мір\|досить промосковським]], а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.

	Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро «Сонце Руїни» <del>[[Порошенко]]</del> Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.

	На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.

	Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.

	У цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула, і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Та турки виявилися ще тими [[Зрада\|зрадниками]], хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.

	Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго — 15 років, як-не-як. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно.

	Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.

	Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

	~~== Див. також ==~~
	* [[Гетьманщина]]
	* [[Козак]]

	~~== Посилання ==~~
	* [https://site.ua/alexander.derkach/6263/ Руїна для чайників]

	~~{{Козаки}}~~
	~~[[Категорія:Історія України]]~~

Admin2: Відкинуто редагування Sinxrofazatron4557 (обговорення) до зробленого Kavinsky

2022-10-23T23:19:29Z

Відкинуто редагування Sinxrofazatron4557 (обговорення) до зробленого Kavinsky

← Попередня версія	Версія за 02:19, 24 жовтня 2022
Рядок 1:	Рядок 1:
		'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщити та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.

		== Як усе було ==
		{{YouTube\|align=center\|HxV_2lU3vhY}}

		Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби '''Руїни''', суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає [[Русскій мір\|досить промосковським]], а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.

		Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро «Сонце Руїни» <del>[[Порошенко]]</del> Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.

		На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.

		Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.

		У цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула, і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Та турки виявилися ще тими [[Зрада\|зрадниками]], хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.

		Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго — 15 років, як-не-як. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно.

		Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.

		Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

		== Див. також ==
		* [[Гетьманщина]]
		* [[Козак]]

		== Посилання ==
		* [https://site.ua/alexander.derkach/6263/ Руїна для чайників]

		{{Козаки}}
		[[Категорія:Історія України]]

Соломон Хуй: Сторінка очищена

2022-10-23T16:01:32Z

Сторінка очищена

← Попередня версія		Версія за 19:01, 23 жовтня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	~~фвфвфіявфі~~

Соломон Хуй: Замінено вміст на «фвфвфіявфі»

2022-10-23T14:04:23Z

Замінено вміст на «фвфвфіявфі»

← Попередня версія		Версія за 17:04, 23 жовтня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
	'''Руїна''' — період історії України, що відзначився розпадом Гетьманщити та суцільним [[Пиздець усіх сподівань\|пиздецем усіх сподівань]], коли рядового українського обивателя чекали лише страждання, несправедливість, біда та смерть.		фвфвфіявфі

	~~== Як усе було ==~~
	~~{{YouTube\|align=center\|HxV_2lU3vhY}}~~

	Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби '''Руїни''', суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає [[Русскій мір\|досить промосковським]], а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.

	Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро «Сонце Руїни» <del>[[Порошенко]]</del> Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.

	На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.

	Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.

	У цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула, і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Та турки виявилися ще тими [[Зрада\|зрадниками]], хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.

	Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго — 15 років, як-не-як. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно.

	Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.

	Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа\|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще, та й громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

	~~== Див. також ==~~
	* [[Гетьманщина]]
	* [[Козак]]

	~~== Посилання ==~~
	* [https://site.ua/alexander.derkach/6263/ Руїна для чайників]

	~~{{Козаки}}~~
	~~[[Категорія:Історія України]]~~

Kavinsky в 11:14, 5 листопада 2020

2020-11-05T11:14:03Z

← Попередня версія		Версія за 14:14, 5 листопада 2020
Рядок 23:		Рядок 23:
	* [[Гетьманщина]]		* [[Гетьманщина]]
	* [[Козак]]		* [[Козак]]

			== Посилання ==
			* [https://site.ua/alexander.derkach/6263/ Руїна для чайників]

	{{Козаки}}		{{Козаки}}
	[[Категорія:Історія України]]		[[Категорія:Історія України]]