Відмінності між версіями «Історія однієї України»

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
(Руїна)
(Потiм)
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
Рядок 172: Рядок 172:
  
 
Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще та і взагалі громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.
 
Пиздець продовжувався до [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще та і взагалі громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.
 +
 +
== Потiм ==
 +
Докладнiше краще буде подивитись тут:
 +
*[[Визвольні змагання]]
 +
*[[Грушевський]]
 +
*[[Нестор Махно]]
 +
*[[СРСР]]
 +
*[[Президент України]]
 +
*[[Зрада]]
 +
*[[АТО]]
  
 
== Галерея ==
 
== Галерея ==

Версія за 08:18, 13 липня 2019

998histor.jpg

Давно то діялось...
Стаття розповість вам про давно минулі, але цікаві історичні події, чи про особистостей в історії нашої країни. Якщо вам здається, що стаття розповідає про давно непотрібне закам'яніле лайно мамонтів, то негайно напишить нам про це на Порталі спільноти.

Старожитність

Історія розпочинається із появи першої людини (Homo) на території України. Найдавніша знахідка такої в с. Королеве на Закарпатті, датується одним мільйоном років. На великий жаль ультра патріотів від українця не пішли всі живі істоти на Землі та навіть людиноподібні мавпи.

868973 evolyutsya-ukrantsya demotivators to.jpg

У часи так званого палеоліту (часу, коли все виготовляли з каменю) люди не тільки на території України, але й в інших місцях жили первісним стадом. Чоловіки полювали на мамутів, а жінки збирали різний підніжний корм. Таке стадо десь в 50 осіб постійно кочувало з місця на місце. Враховуючи, що часи були справді первісні, ні тобі ліків, ні тобі комфортного житла, навколишня природа просто кишить диким звіром, не дожити як в чорному кварталі до 21 було дуже легко.

Близько 300 тис. р. тому з'явилась нова модифікація людини - неандерталець. Цікаво, що мозок його на 10% був більший, ніж у сучасної людини. На відміну від тебе нероби (так, так, саме від тебе) неандертальцю потрібно було думати буквально за все, а не тільки про інстаграм, де взяти бабло і як присунути Каті із сусіднього під'їзду. Пізніше прийшов кроманьйонець, який випиляв нафіг неандертальця.

Вот а фак?

В районі 200-300 тис. років тому з'являється новий вид - homo sapiens або людина розумна, саме до якої належиш і ти, хоча звичайно тут знак питання. Після цього сапієнс вже випиляв взагалі усіх інших представників виду homo, яких було в районі десяти. Тому можна тільки здогадуватись, яка кроманьйонка у ліжку і про що саме думав неандерталець? Тут все закрутилось ще швидше.

5 тис. років до н. е. з'являється перша землеробська культура - трипільська. Землеробська тому, що на відміну від кроманьйонців із неандертальцями трипільці вже сіяли пшеницю та збирали врожаї. Насправді більш цікавіші срачі, які пов'язані із цією культурою, ніж вона сама. На думку відморожених, трипільці прямі предки українців, що є причиною для гордості. Чому?. Та тому, що ще ніяких тобі французів із китайцями не існувало, а протоукр вже не просто пшеницю сіяв, а й жив в протомістах. Отже, за логікою від українців пішли всі інші народи. Довгий час у Совку українцям вдовбували у голову, що вони молодші брати, а коли зникла цензура графоманити та друкувати свій креатив отримали і найбільш обколені та ображені. Насправді трипільці жили і на території Румунії, там ця культура називається кукутені (від села Кукутень) і прийшли вони десь із Балкан, і мовної сім'ї вони іншої, ніж українці, але багатьом просто похуй.

Далі йде епоха різних культур: ямна, зрубна, катакомбна end company. Що є окремою темою срачів, але вже серед археологів. Землекопам цікаво, звідки можна починати говорити хоча б про слов'ян (етномовна спільність, куди входять і українці), не кажучи вже про українців. Але древнім було глибоко похуй на мову та національність, тому культури дуже строкаті по своїй суті. Тип житла у таких культур може бути як у слов'ян, кераміка ніби германська, орнамент типу кельтського, ну без алкоголю тут ніяк. Культури перемішувались та нашаровувались і часто є спільними як для балтів, слов'ян чи германців.

В 9 столітті до н. е. на Півдні України з'являються кімерійці, до речі перший народ назва якого дійшла до сьогодні. Походження вони теж досить мутного, але точно були кочовиками. Після кімерійців все нові і нові кочові племена на Півдні з'являтимуться регулярно ще більше двох тис. років. Чому? Євразійський Степ і наш Південь його найзахідніша частина. Кожне нове кочове плем'я трахало і різало попереднє, такий собі вічний круговорот життя. По душу кімерійців приходять скіфи, а потім сармати (достовірно іраномовні племена), коли випустили дух останні на дворі було 4 століття нашої ери.

Сім тисяч кілометрів клятого Степу.

Відмітились в українській історії і греки. В 7 ст. до н. е. виявилось, що Греція не гумова. Греки, які не мали землі сідали на свої кораблі шукати кращого життя за морем, частина з яких пришвартувалась на Півдні та Криму. Тут греки будували собі поліси, торгували із місцевими варварами, їли виноград і ходили в театр. Славні були часи.

І лише в перших століттях нашої ери з'являється щось, десь там схоже на слов'ян - венеди.

На ранніх слов'янах особливо затримуватись не будемо, писати вони не вміли, а сусіди особливо на них берест не вистачали, тому дані часто уривчасті та протирічать одне одним. Варто сказати, що візантійці залишили деякі згадки про слов'ян. В 3 ст. на території України з'являються готи (германське плем'я). Можна було б пропустити цей набридливий калейдоскоп назв племен, якби не але...В 3 ст. готи завоювали Крим і досить довго сука там тримались, асимілювались остаточно аж в 18 столітті. У 40-х роках минулого століття, коли німецька мистецька група австрійського художника прибула у Крим, дядько Адольф хотів відновити державу готів, а всіх не дойчлянд звідти висилити.

В 3 ст. із Азії на захід розпочинають свій рух гуни. Це народ від якого китайці почали зводити свою знамениту стіну, так що сумніватись у тому, що гуни серйозні хлопці не варто. Більшість гунського прутня смоктати не захотіли, тому племена, які потрапляли їм на шляху зривались з місця далі захід тиснучи сусідів. Ефект доміно в дії або Велике переселення народів. До Римської імперії докочуються перелякані германські племена. Незабаром Західна Римська імперія і так вже добряче пошарпана починає кряхтіти, пердіти і 476 р. зникає під чоботом варвара германця Одоакра. Розпочинається Середньовіччя - епоха королів, рицарів і благородних дам, а також антисанітарії, чуми та холери. В 6 ст. Велике переселення у своїй більшості закінчується і де який народ зупинився, там він в основному сидить і сьогодні.

Тепер зверніть увагу, якою нудною є історія без політоти, пропаганди та срачів.

Середньовіччя

До 7 століття на території України існував антський племінний союз, куди входили племена східних слов'ян, частина із цих племен в подальшому складе власне український народ. В середині 7 ст. із Азії прибувають хазари, які утворюють державу Хазарський каганат. Власне вони починають стригти данину із місцевим слов'ян.

Карта слов'янських племен.

Русь

Русь - це одна велика тема срачу та ненависті, яка продовжується до сьогодні. Причина тому московитська політика, яка регулярно вмішувалась та крутила історією Русі як циган сонцем. Хто володіє минулим, той володіє майбутнім, глаголить відомий вислів. Насправді для професійних істориків історія Русі досить досліджена галузь. Бидло як Московії, так і України через свою тупість продовжує в інтенетах щось одне одному доводити сперечаючись чия Русь?, хоча питання заздалегідь поставлено провокативно.

Етимологія слова Русь

Суперечка, що ж означає Русь триває ось уже 200 років, найбільш переконливою версією є, що русь - названі фіно-уграми варяги (нормани). І сьогодні фіни називають шведів - ruotsi (руотсі).

Інше питання, що означає русь?. Є версія, що означає воно гребців, шукачів пригод.

Іноземні писемні джерела до 10 ст. чітко розрізняли слов'ян та народ русь, під яким розуміли варягів. До 11 століття варяги змішались із слов'янами і назва русь перекочувала на все населення. Багато хто забув, але українці до початку 20 століття називали себе русинами, в Європах вони були відомі як рутени. Чому русини стали українцями мова піде у 19 столітті.

Хтось скаже, все це якось мутно?, аж ніяк. Є аналогічний приклад - Франція. У часи Римської імперії територія Франції носила назву Галлія, і жили там романізовані гали. У 5 столітті у Галлію прийшло смердюче германське плем'я франків і їхня назва перекочувала на країну. Тому коли йде мова про Францію перед очима мають стояти не круасани із парижськими бульварами, а брудний та дикий варвар франк.

Також варто згадати відомий віковий срач норманістів (прихильники походження держави Русь від варягів) та антинорманістів (відповідно тих, хто каже норманська теорія лайно). Те, що на зорі історії Русі майже всі князі були із Скандинавії не визнає лише дурень. Але очевидно, що і місцеві слов'яни були готові до державності та до приходу варягів вже встигли побувати у різних племінних союзах, мали своїх князів і т. д.. У підтвердження варто згадати історію Британської імперії, яка в середині 20 ст. почала розвалюватись, а її колонії проголошувати незалежність. Після того, як брити пішли із Африки там почався пиздець із масовими випилами населення, геноцидами та війнамм одних царків проти інших, коротше хаос.

У писемних джерелах існує кілька значень вживання поняття Русь. Широке значення: коли під Руссю розуміли всі землі держави, наприклад при укладанні міждержавних договорів (див. карту кордонів). Вузьке значення: стосувалось лише Київського, Чернігівського та Переяславського князівства, тобто Середнього Подніпров'я, яке повністю входить у склад сьогоднішньої України, було ядром держави. Саме тому поїздки із Новгорода, Смоленська, Суздаля чи іншої території, яка не входила у ці три князівства розглядалася як поїздка на Русь. "1149 р. — «иде археопископ новгородскыи Нифонтъ въ Русь", лише один із таких прикладів. І якщо ви читаєте про Московську Русь чи Північно-Східну Русь знайте, що все це казочки вигадані у канцеляріях 19 ст.. Русь була одна і всі знали тоді де вона знаходиться.

Як все починалось?

Слов'яни території України до появи тут варягів у 9 ст.продовжували платили дань хазарам.

Починаючи із 8 століття у різних куточках Європи з'являться варяги. В той час Скандинавія була анальним отвіром світу, а не Швецією із зарплатою в 3 тисячі євро, тому коли англійський монах бачив це волохате дике нещастя, то був впевнений, що нормани це кара божа. Земель у Скандинавії мало, але й вони малородючі, дітей у сім'ях багато і за традицією все майно залишалось одному сину, а інші йши на мороз. Брутальні хлопці без спадщини у рідному фьорді могли розраховувати лише на бідність. Був вихід, взяти дракар, набрати бригаду із відбитих сміливців і спробувати щастя за морем грабуючи каравани. Багато хто так і робив. Мало хто знає, що в не меншій мірі варяги були й торговцями. І на території України вони з'являються швидше по останній причині.

Сталося це в 9 столітті. Варягів манила торгівля із Східними країнами, особливо Халіфатом так званим волзьким торговим шляхом. За дзвінку монету варяги продавали хутра, різні ремісничі дрібниці, але головним товаром на східних ринках були раби. Слов'яни, чи знаєте як буде раб англійською?,а німецькою мовою?, отож бо й воно. Слов'янські дівки в арабів ще тоді розлітались як гарячі пиріжки. Ну і звичайно вікінги намагались відігнати від корита із даниною хазар, щоб прилаштуватись самим.

Перші князі

Території Русі періоду розквіту її нахабності.

Перші правителі були звичайно місцевого розливу. Згідно "Повісті минулих літ" 862 р. у Новгород словенами, чуддю, кривичами були закликані варяги. Згідно літопису ці слов'яни та фіни спочатку їх вигнали, потім почали різати одне одного, далі було прийняте рішення покликати варягів назад. Очолював їх Рюрик, який розпочав князівську династію Рюриковичів.

Цікаво, що сама ПМЛ була написана через 250 років після згаданих подій, це щось типу якби ти зараз вирішив написати історію наполеонівських війн маючи на руках кілька сумнівних документів та без інтернету звичайно (його до речі тоді не було). Фактично невідомо навіть чи був власне Рюрик, а якщо і був, то хто це, звідки він?. Повість писалась, коли Руссю на повному ходу заправляли Рюриковичі, тому не факт, що літиписець не міг написати те, що було потрібно князю, а не те, як було насправді. А ти думав пропаганду придумали в 2013 році?. Зручно, якщо хтось відкривав рота, його можна були тикнути рилом у літопис, де було написано, що аборигени самі запросили варягів княжити. Але це лише припущення.

Відомо точно, що із Новгорода до Києва у 882 р. з братвою прибув Гельгі (Олег Віщий). Далі він відправляє до Одіна місцевого варяга Аскольда, який тут закріпився раніше. Київ і місто було багатше, та і до Візантійської імперії ближче (шлях із варяг у греки), ніж Новгород - профіт. Від того часу Київ став головним містом Русі, столицею.

Судячи із дій перших князів:Аскольда, Гельги (Олег), Інгвара (Ігор), Хельги (Ольга), їм було насрати на місцевих жителів. Князівська діяльність обмежувалась у регулярних нападах на Візантію і стижчі данини із місцевих. Та й взагалі те, чим вони володіли важко назвати державою, така собі торгово-завойовницька компанія, ні кордонів, ні чіткої внутрішньої політики. Святослав так взагалі столицю на Дунай хотів перенести. Коротше, щоб збирати данину і ходити в походи держава не потрібна та і в літописах навіть згадки немає, що до Вольдемара (Володимира Великого) вона була.

Володимир був байстрюком Святослава та до появи у Києві княжив Новгородом. Перед понаїздом у столицю випиляв брата князя Ярополка - традиція. Після смерті київського князя на Русі розпочинався пиздець, Рюриковичі пускали одне одного на фарш, поки не залишався один, а всі інші покірно замовкали, нормальна ситуація для того часу. Прославився тим, що похрестив Русь у 988 р.. До того як повідомляє літопис був знатним їбакою та мав бл. 800 наложниць, розбещував одружених жінок та взагалі язичником, що дозволило йому в майбутньому стати рівноапостольним як у православній, так і католицькій церкві.

У 987 р. у Візантійській імперії стався переворот, головнокомандувач армії Барда Фока проголосив себе імператором. Легітимний імператор Василій II попрохав Володимира про допомогу, але і тут Володька не зміг втримати гадюку у штанях і однією з умов допомоги була Анна, сестра імператора. Василій погодився, але оскільки Візантія була християнською країною, Володимир із всім народом мусив хрестанутись. у 988 році саме це було зроблено. Охуївший народ дивився як у ріку скидали язичницький ідолів, а бкиївський люд зганявся у воду хреститись. «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» сказав Володимир. Іншого дня попи вирішили потролити киян словами: «І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…». Фактично язичництво подекуди проіснувало до 14 століття. Варто зазначити, що Русь не приймала православ'я, оскільки до 1054 р. церква ще була єдиною. Чому саме прийняли хрест із Візантії, адже був ще й Рим? В 10 ст. Рим порівняно із Константинополем (столиця Візантії) був Ржищевом на фоні Києва, а сама Візантія як сьогоднішні США, тому породичатись із імператором було дуже і дуже круто усім на заздрість. Єдина церква (або руська церква) принесла із собою відповідну ідеологію. Об'єднати різні племена одним Богом, все це так не ново навіть для 10 століття, але працює ідеально й сьогодні.

Саме із появою християнства на Русі, з'являється і писемність. Щоб принести руським дикунам Боже слово, на базі грецького алфавіту був розроблений слов'янський алфавіт. Можливо це зробив святий Кирило, який був родом із сучасної Болгарії та переклав Біблію на староболгарську (церковнослов'янську) мову. Саме староболгарська стала мовою писемності Русі, неї написані всі тогочасні літописи, книги. Дивно?, аж ніяк. Народи, які прийняли християнство із Риму, до 16-17 століть у діловодстві, церкві послуговувались латинською мовою. Тому коли Ян чи Ганс приходив до місцевого костелу, то не розумів рівно ніхуя, а русин, хоч щось, але второпати міг. Зверхні візантійці на всі інші народи дивились як на лайно, тому давати доступ до грецької, через яку можна було доторкнутись то знань цивілізовано світу вони не збирались. Саме тому на відміну від Риму, який із хрещенням давав і латинь, ромеї давали варварам християнство на їх мовах.

Оскільки Рюриковичі плодились у геометричній прогресії і кожному потрібен був хоча б маленький, але стіл, у кожному місті київський князь садив своє чадо. Найкрутіший князь був київський князь як зазначалось раніше. Із часом князьки настільки пускали коріння, що місце на яке вони були призначені раніше почали сприймати як свою власність, бажаючи передати княжіння своїм дітям. На кінець 11 ст. Русь вступає у період феодальної роздробленості: князівства діляться до безкінечності; київського князя все частіше шлють подалі і перестають слухати інші князі; Рюриковичі плодяться ще більше і при бажанні розібратись хто кому сват, а хто кому брат, у нормальної людини починає боліти голова; взаємовідносини між князями дуже складні. Якби у Русь 11-12 ст. перемістили такого великого комбінатора як кардинала Рішельє чи Сталіна обох би викинули на мороз, до того як вони б розібрались у всіх цих князівських мутках.

1220-40-х рр. на Русь приходять монголи і Русь, хоча вже тільки номінально єдина держава, то після них взагалі перестає існувати.

Так де ж українці?

Звичайно багатьом думається і хочеться вважати, що у часи Русі українці були такі ж як ми сьогодні. Вітались між собою "Слава Україні!", а їм відповідали "Слава нації!", все набагато складніше. Поняття нації в сучасному розумінні цього слова з'явилося лише в 19 столітті, тому про націю русини і поняття не мали.

Вважається, що формуватись український народ почав десь у 5-6 ст., тобто у часи після Великого переселення народів. Основу його склали слов'янські племена, які кожен знає із школи це: білі хорвати, дреговичі, волиняни, сіверяни, поляни і т. д.., потім це все добро було заправлене майонезом із варяг, які силою об'єднали ці племена в одній державі, а церква все обґрунтувала ідеологічно. Більшість європейських народів: ляхи, німчура, жаб'ятники, макаронники та деякі інші кафіри беруть свій початок саме із 5 століття. Поява даних народів пояснюється універсальними законами етнічного розвитку (перелічувати їх тут не будемо) і якихось об'єктивних причин виокремлювати тут українців немає. До цього салату додамо скіфів, сарматів, половців, печенігів та інших кочовиків Півдня України, які безперечно після дезінтеграції розчинились та ввійшли до українського народу. А ти думав вони телепортувались на Місяць? Подивися у вікно і скажи кого ти там бачиш, високих голубооких блондинів? Чи низьких, середніх по зросту, високих, карооких, блакитнооких, зеленооких, брюнетів, русих, блондинів? В інших народів аналогічна ситуація, гасла про чистоту нації залишимо для расистських недоумків.

Згідно цієї ранньосередньовічної концепції етногенезу українців Київська Русь була їх імперією, яка загинула внаслідок монгольської навали. Зате вона дала початок білоруському та московитському (російському) народам. Аналогічно, як англійська імперія дала початок американцям, австралійцям, канадцям; іспанська - аргентинцям, венесуельцям; португальська - бразильцям і так далі. Зазвичай історики та етнологи, які не отримують грантів із Москви та живуть у демократичних, вільних від цензури країнах вважають саме так.

В період СРСР була популярна концепція давньоруської народності. Білоруси, українці, росіяни пішли від єдиного народу говорили прибічники даної концепції. Один народ має мати одну матеріальну культуру, одну мову, знайти чого від часу появи концепції не вдалося. Тому вона розсипалась і підтримувати авторитетні науковці її перестали після того як зникла загроза ГУЛАГу і кулі в лоб.

Монголи

Холопе, ти кому данину платиш?

На початку 13 ст. численні монгольські племена об'єднались в один політичний організм. Саме об'єднання було приправлене ідеєю про світове панування - одна орда, одна Рейх, один хан. Вже в 1223 р. на Калці вони легенько, а у 1240 по самі коліщата входять у Русь. Київ у руїнах, більшість великих міст теж, держава happy end. Більшість князів і гепою не поворухнули, хоча знали, що монголи прийдуть. До останнього вони займались різною хернею, а потім обороняли свої князівства взагалі порізно. В підсумку вони отримали те, що отримали. Також варто додати, що тогочасна монгольська кіннота це таке собі люфтваффе, яка могло долати до 300 км. в добу і нападати зненацька. Коротше монголи воювали дуже і дуже ефективно.

Довгий час в уявленні історичної традиції монголи представлялись як дикуни, які все руйнували і всіх підряд різали, хоча якщо придивитись, діяли вони у рамках понять того часу. Трахали і різали всі, "не такі життя таке" по-пацанськи сказав би Батий під стінами Києва. Насправді сільське населення (а це 90 %) монголи не дуже й то і чіпали, попалили міста і то тільки ті, які відмовились здатись. Така можливість надавалась, коли міщани відмовлялись це зробити, китайські стінобитні машини робили свою справу, різали всіх і старого, і малого, з церков пиздились ікони.

Насправді для рядового смерда після монголів мало що змінилось. Місцеві князьки переважно залишились при портфелях, але за для цього з дарами мусили їхати в столицю Сарай. Там вони плазували перед ханом та цілували йому чоботи (народні монгольські традиції), божились, що саме за них бидло найкраще стоятиме у стійлі, а ханові буде регулярно йти данина. Ну, а коли ханський холоп повертався із Сараю, тут він вже поводив себе як велике цабе. Чому саме ця традиція дожила серед українців до сьогодні, загадка?. Також від податків звільнялась церква. На думку монголів усі шляхи ведуть на Небо і не важливо, якими саме йти, коротше віротерпимість. За це православна церква не забувала молитись за здоров'я хана. В Європі саме в цей час в тренді хрестові походи. Коли якийсь князь переставав платити ханові, збиралась айнзатцгрупа, враховуючи швидкість пересування та методи її дії, сеча, що закипіла в голові такого князя остуджувалась швидко.

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське

Останнім часом також предмет срачів, але вже між литовцями та білорусами, тема та ж, "чия держава?". Причина в тому, що 90% території ВКЛ від заснування до падіння ВКЛ, займала територія сучасної Бульбашії, литовці ж показують у сторону князів, явно литовців.

Саме так на думку білорусів/литовців виглядає Велика Білорусь/Литва.

Почалося все з того, що підступні ляхи у лиці Конрада I запросили Тевтонський орден допомогти у боротьбі проти балтського плем'я пруссів. Подавалось все під соусом боротьби за віру, так як прусси були язичниками, але ми ж знаєм, що поляци часто заглядаються на чуже. 1232 р. тевтонці прибули на місце. З часом вони так знахабніли, що сусідні східно-балтські племена мусіли об'єднуватись для оборони, що і дало початок Великому князівству.

За 13-14 ст. ВКЛ включила до свого складу усі руські князівства на південь вийшовши до Чорного моря. Успіхи литовців характеризуються ослабленістю князівств після монгольських гулянь, а також обіцянкою литовців не чіпати старих порядків. Виявилось, що з часом 80% населення ВКЛ склали русини. Явно культурно нижча верхівка литовців обрусилась та перейшла у православ'я, руські закони стали домінуючими, а церковнослов'янська мова державною у ВКЛ. Шах і мат атеїсти. Фактично ВКЛ це литовсько-руська держава. У 1362 р. на Синіх Водах між литовсько-руським військом та монголо-татарами сталася битва, результатом чого було звільнення руських князівств території теперішньої Білорусі та України від монголів. Московія та те, що називає себе "русскім" сьогодні ще кілька сторіч буде Західним Улусом Золотої Орди.

Підступні ляхи переграли самі себе, з часом тевтонці почали хитати і їх. Спільний ворог ВКЛ та Польщі призвів у 1569 р. до об'єднання в одну державу - Річ Посполиту (пол. Жеч Посполіту). В 1410 р. під Грюнвальдом об'єднана литовсько-русько-польська братва вломила тевтонам, так, що поправити здоров'я вони так і не змогли.

Предмет лютої дрочки поляців.

Річ Посполита

Не все було так гладко. Напередодні об'єднання найбагатші руські та литовські роди побоюючись зменшення свого впливу спакували валізи та покинули Люблінський з'їзд. Шляхта (привілейовани суспільний стан) ВКЛ навпаки була зацікавлена в об'єднанні. У Польщі шляхта мала золоті вольності [[1]] і навіть найбідніший шляхтич у проперджених штанах дивився на найбагатших як на собі рівню. Користаючись таким розколом тодішній король Сигізмунд II видав акти, якими воєводства (області) території України приєднувались до крулєвства Польскєґо, все було зроблено під радісні воплі місцевої шляхти. ВКЛ, яка була знесилена війнами із Московією була змушена піджати хвоста та проковтнути такі дії. Коротше король став спільний, зникали кордони, але ВКЛ зберігало військо, скарб, мову, двома словами автономний статус.

Крім вольностей для шляхти підпорядкування Польщі території України принесли із собою посилене закріпачення черні, появу польських колоністів на цій території, а також наїзд католиків на православних. З іншого боку Україна-це Европа!, місцеві отримали доступ до європейської освіти та посилених культурних впливів Заходу. Саме тому із часом руська шляхта полонізується та переходить у католицизм, що дозволяло їй дивитись на місцевих смердів як на лайно, а місцеві бачили одну зраду. З часом шляхта інтернаціоналізується і роль починає грати лише знатність походження. З'являється така субкультура як сарматизм. Шляхта не могла повірити, що вони одного походдення із простолюдинами чорної кістки. Вважалось, що вони це потомки сарматів, які захопили місцеве слов'янське населення і тому мають право ними володіти.

Ті русини, які залишились у ВКЛ із часом починають називати себе литвинами. Уважний помітить, що за ВКЛ залишились в основному території сучасної Білорусі, а за поляками України. Можливо саме це дозволило сформувати окрему самосвідомість бульбашів, які до 20 ст. називали себе литвинами. Але ще навіть у 17 ст. жителі Білорусі називали себе не інакше як русини.

У часи Совка даний період в історії України сприймався виключно негативно:бідний український люд стогнав під ярмом польських панів і доля правди у цьому є. Але у Річ Посполиту входили русини, поляки, литовці на рівних умовах і добровільно. Це пізніше польський гонор доведе порядки у Посполитій до піздєца і Україна покаже своє фе так, що замість гонору буде підлива у штанях, причому в усіх.

Кримське ханство

Власне населення, яке в майбутньому стане кримськими татарами прийшло із монголами у 13 ст.. Мозок нормальної людини стає у ступор від самої думки, як такий малочисельний народ як монголи завоював половину відомого світу на той час?. Насправді монголи були переважно тільки у керівництві, а гарматне м'ясо складали завойовані народи. Коротше потрапили предки татар у Крим, а там жили, а хто там тільки не жив, від готів до половців. Із цього сплаву народів утворились кримці або кримські татари.

Золота Орда до середини 15 ст. сконала, а на її землях татари утворили своє Кримське ханство. Чому це важливо?, тому, що фактично 1/4 частина території сьогоднішньої України це є власне землі Ханства, ну і звичайно культурні зв'язки теж нікуди не забереш.

Татари кочовики, тому поняття це моя земля, яку я огороджу і посажу клумбу не було, всім похуй. Взяв завернув отару та погнав далі, туди де трава краща. Все у ханстві належить хану, всі його раби і якщо хан скаже того то й того посадити на палю, ба навіть волохату, будь певний посадять. Ніяких постійних поселень на своїй території татари не терпіли і періодично випилювали сміливців, які заходили надто далеко. Через це на межі Речі Посполитої та Ханства утворилось так зване Дике поле - нічийна земля.

Дран-дин-дин тобі пиздець!

Між русинами та татарами склались досить своєрідні відносини. Останні досить регулярно приходили грабувати каравани на українські землі, а також забирали Галю у неволю. Це вам не сьогоднішні татари, які чекають грантів та допомоги від ЄС.

Відсталість господарства просто змушувало їх це робити, тому повсюдно, особливо на Поділлі масово будувались замки і фортеці. При шухері місцеві намагались перечикати небезпеку за стінами у Кам'янець, Меджибіж, Хотин і т. д..

Козацькі часи

Ху іс містерс козаки?

Основна стаття: Запорізька Січ
Вгадай голови козаків чи турків?

Козаки це суспільний прошарок, який сформувався на території Дикого Поля [2]. Причин тому було кілька. Ще за часів Русі на межі із Степом згадувались якісь підозрілі особистості, які живуть за рахунок мутних, не задекларованих доходів та кладуть великий і товстий на князівську владу. За часів посилення кріпацтва людей, які не хочуть працювати на дядю, а тим більше за дурно вистачало. Підпалив пану стодолу і в Степ, маєш проблеми із законом теж в Степ. Фактично Дике Поле було територією, де закони Речі Посполитої були пустим звуком, а сховатись там було досить легко. Небезпечно звичайно, але небезпечне вільне життя для декого краще безпечного рабства.

Суттєвою причиною, яка штовхала людей йти у Дике Поле було уходництво, тобто уходи на промисел. Земля була ну дуже багатою і нічиєю як вже зазначалось. Ранньою весною туди тягнувся люд, який до осені займався полюванням, риболовлею і т. д., щоб потім збути здобуте добро. Оскільки у будь-яку секунду на спину міг вискочити ворог при собі кожен мав зброю, а для більшої безпеки об'єднувались у невеликі загони.

Частина населення Дикого Поля займалась грабіжництвом. Адміністрація Речі Посполитої заохочувала таких головорізів нападати на татарські землі, а сама ніби була й не при справах. Виходили такі собі привентивні удари, коли татари були особливо надоїдливі. Але в часи, коли між королем Речі Посполитої та ханом (який був васалом турецького султана) відсини наладжувались і потреба у таких ударах відпадала козаки-грабіжники ставали проблемою. Султан писав листи до короля, про те, що козаки підзаїбали вже і у разі продовження нападів піде на Посполиту війною, король слав накази напади припинити, його просто слали нахуй і грабували каравани далі.

Не варто думати, що все написане вище стосувалось тільки русинів. У Дике Поле на уходництво йшли та тікали від закону поляки, литовці, московити, особливо багато було татар (Саме слово козак із тюркських мов означає вільну озброєну людину). Тому перші згадки очевидців про козаків приблизно такі: "Хуй знає якої вони національності, шваргочуть руською, татарською або русько-татарським суржиком, виглядають як степовики, торгують між собою". Саме через такі контакти козак виглядав як типовий степовик, а українська мова налічує 4 тис. слів тюркського походження. Все це так не схоже на байки про поганих татар, які тільки й те робили, що з козаками воювали.

Козаки фактично жили по поняттях воєнної демократії. Головні рішення приймали спільно, для цього сходились на майдан біля церкви наприклад. Коли була потреба у лідері (отамані) вибирали його прямим голосуванням із найбашковитіших і найсміливіших кандидатів. За якого голосніше крикнуть, пернуть, шмальнуть у повітря, той і буде отаманом.

Козацькі повстання

У середині XVI ст. уряд спробував організувати козаків. Їх брали на службу, платили платню і заносили до спеціального реєстру. У часи війни такий реєстр збільшувався із кількох сотень до навіть десятків тисяч. У легкій піхоті, яка добре знає татар, завжди була потреба. Але після війни більшу частину реєстровців викидали на мороз та часто могли не заплатити взагалі, що звичайно призводило до епічних срачів, тобто козацьких повстань першої половини XVII століття. Козаки із часом почали бажати зрівняння у правах із шляхтою, що на їх думку вони заслужили. Тру шляхта дивилась на козаків як на лайно, що звичайно, до любові призвести не могло.

Повстання, яке починалось із захисту козацьких прав набирало інколи колосальних масштабів. До козацького війська прилучались селяни, які завжди були гаразд потрахати та порізати панів (які були або поляками або сильно полонізованими русинами, яких теж сприймали як поляків, от вам релігійна та етнічна складова). Але у цієї некерованої маси не було достатньо сильного лідера та конкретних цілей, тому регулярна армія повстання розганяла відносно легко, а учасники закономірно відправлялися до могил або під суворі батоги катів.

Гетьманщина

Пiсля ряду поневiрянь, срачiв та походiв, полiтична мапа тих часiв знов змiнюєтся. Талановитий гетьман Богдан Хмельницький пiднiмає народне повстання та вiдриває в ляхiв чималий шматок української землi, що увiйшов в iсторiю пiд назвою Гетьманщина. Інколи у історіографії це дiйство називають національно-визвольною війною українців проти влади Польщі.
Навоювавшись вдосталь, та як слiд пiдiгрiвши дупку полякам, Хмель приходить до висновку що воювати на всi боки вiдразу справа не з легких та вирiшує спершу вгамуватись а потiм продовжити веселу рiзанину знайшовши нових союзникiв. Оскiльки поляки йому були як кiстка в срацi, вiн вирiшує що покорешитись з москалями було б гарною темою. Так Гетьманщина фактично стала протекторатом Московії (звичне явище для того часу, наприклад сусіднє Кримське ханство було протекторатом Османської імперії), що полягало у деяких обмеженнях у зовнішній політиці в обмін на допомогу московитів у війні проти Речі Посполитої. Коли виявилось, що москалі наїбали Хмеля та нагріли руки на війні, Богдан уклав союз зі Швецією, яка воювала з Москвою і продовжує битися з усіма, кого тільки бачить. Але це не врятувало ситуацію: улітку 1657 року гетьман помер.

Руїна

Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби Руїни, суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає досить промосковським, а правий більше лояльним до Польщі. На жаль такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди. Правобережним гетьманом спочатку був Павло Тетеря, а потім з'явився Петро "Сонце Руїни" Порошенко Дорошенко, який правив аж 11 років (з 1665 по 1676 роки). Він намагався навести лад у себе в землях і навіть вирішив захопити західноукраїнські землі, але невдало, бо усі плани зруйнував похід Івана Сірка на Крим, внаслідок чого Петро втратив татар як союзників у поході на Галичину.

На Лівобережжі ситуація була дещо інша. Реальна влада гетьмана тут була фактично відсутня, бо усім заправляла Москва. Через кілька доволі серйозних помилок гетьмана Івана Брюховецького, який не приховував своїх відвертих промосковських настроїв, населенню доводилося терпіти утиски московських військ, що розташовувалися у кількох містах Лівобережжя. Але все змінилось у 1668 році, коли Петро Дорошенко пішов походом на Лівобережжя і, напоумивши полковників звернути Брюховецького до істинної віри, об'єднав Гетьманщину під своєю владою, хоч і ненадовго. До нього дійшла звістка про захоплення поляками Брацлавщини, яку вони захоплювали майже весь час, і новоспечений гетьман обох боків Дніпра, залишивши наказним (тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, пішов відвойовувати втрачені землі.

Але й тут сталось, не як гадалось. Після повернення Брацлавщини Петро, відправивши посольство до Стамбула з пропозицією прийняти протекторат, втрачає Многогрішного як тимчасового гетьмана. На нього тиснула Москва, і він, не витримавши цього, прийняв умови царя і був обраний новим лівобережним гетьманом, підписавши ще одні статті.

В цей час нарешті повернулося посольство з Стамбула і на раді в Корсуні козаки прийняли рішення щодо турецького протекторату. Умови були доволі вигідними, але у свідомості українців турки все ще залишалися ворогом. Але Петро усе одно прийняв протекторат і разом з великою армією яничарів відправився воювати з поляками. Спочатку все йшло добре, але з'явилося двоє довбнів, які вирішили, що саме вони мають право на гетьманство. Це були Петро Суховій і Михайло Ханенко. Але й вони не витримали турецького наступу і похід продовжився. Але турки виявилися ще тими зрадниками, хоча і не показували цього, і уклали кілька мирних договорів з Польщею, що негативно позначилося на території Правобережжя. Уперше Петро зняв рожеві окуляри щастя і зрозумів, що помилявся щодо османів.

Многогрішному нарешті ввірвався терпець і він перестав підтримувати Москву. Гетьман відновив відносини з Дорошенком і почав надавати йому допомогу. За це Дем'яна заарештували, засудили до страти, але останньої миті відправили до Сибіру. Новим гетьманом став Іван Самойлович, який був доволі лояльним до Москви. Гетьманував він довго - 15 років, як ніяк. Саме він влаштував похід на Правобережжя і змусив Дорошенка зректися булави, але турки з цим не змирилися. Вони знайшли Юрія Хмельницького, сина Богдана, і заявили, що він є гетьманом. Так почалися Чигиринські походи, які завершилися повною поразкою. Хоча сам Чигирин і був знищений, але відновити владу на Правобережжі не вдалося. А самого Юрія чи то задушили шовковою ниткою, чи то він сам доживав свій вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Сратися можна просто вічно. Так ось, після ліквідації правобережного гетьманату там, де він був, відновилася польська влада. Лівобережжя залишилося за Москвою.

Пиздець продовжувався до Івана Мазепи (гетьман від 1687, одразу ж після Самойловича), за якого справи у економіці на Лівобережжі пішли краще та і взагалі громадянські війни на певний час припинились. Правобережжя навпаки впало в повну безлюдь і навіть знадобилася повторна колонізація більшості її земель українцями на рубежі XVII-XVIII столітть.

Потiм

Докладнiше краще буде подивитись тут:

Галерея

Див. також

Посилання