Російська література

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук

Російська література це об’єкт нацианальной гордасті будь-якого ватніка. Водночас й справді має цікавих авторів, деякі навіть всесвітньо відомі.

Історичний контекст[ред.]

Москальська держава, як відомо безосові, десь з часів підкорення Новгородської республіки не мала жодних проблем з демократією, бо демократії там відтоді не було. Тому розумна людина що вирішувала там писати а) мала всі шанси отримати відрядження до Сибіру б) мала дещо меланхолічні ноти у творах, бо авторитарна держава трохи таки пригнічує вільний дух. Це було справедливо для будь-якого часу у літературній історії, бери хоч старообрядців 16 століття, що писали житіє на засланні біля Північного моря, хоч Пушкіна-аристократа, що його відправили не у Сибір, а в Крим, хоч радянських концтаборних дисидентів, та й сьогодні напевно те ж саме.

Цікаві автори[ред.]

Ми, панове, не у Московії, тому тут тільки міжнародно відомі або цікаві українцям автори.

Письменник на тлі улюбленого міста та російської газети дореформеною ортоґратією
  • Гоголь — відомий немовби український письменник — так його форсила радянська пропаганда УРСР і так за інерцією продовжує форсити «пострадянська» Україна. Насправді суто російський письменник що створив Пітєру імідж містичного міста та розпіарив українську сільську саспенс-казку у Росії. Тому про Гоголя має більш сенсу писати та читати російською, бо з українського про нього можна тільки написати реферат «Як українська тема експлуатувалася у літературі Російської Імперії першої половини XIX ст.»
  • Пушкіна чомусь полюбляє англійська інтелігенція, перекладали «Євгенія Онєгіна» чисельні рази, Стівен Фрай записав найкращій переклад, напевно тому що він dandy лондонський. Була також жахлива екранізація з Лів Тайлер, де рос. аристократи початку 19 ст. співають народні пісні (історичний факт, що ці люди здебільшого російською не розмовляли, а були у побуті франкомовні, отака хуйня, малята). Але може його можна й викинути з цього списку, бо здебільшого він російськомовний мем саме через вплив на мову.
  • Достоєвський був цікавою людиною: приєднався до антицаристів, після чого був засуджений до смерті, та у день страти цар замінив вирок на заслання. Після цього дах в нього ще більш змістився, але він написав декілька творів, що тепер вивчають майже у всіх країнах світу. Американці найбільш полюбляють його найважкіші романи, наприклад «Братів Карамазових», ти, безосе, можливо підлітком читав «Злочин і кару». Є в нього й непогані оповідання. Був жорстким психологістом, персонажі об’ємні та пристрастні.
  • Чехов вплинув на європейське оповідання, щоправда вже після смерті. Читай Моема, що був не в захваті від нього, але розповідає чому цей вплив стався.
  • Лев Толстой здебільшого відомий у світі через свій пан-історичний роман «Війна і мир».
  • Булгакова знають на Заході через «Майстра і Маргариту». Має багато вінрарних сюреалістичних оповідань. Дуже любив Київ, де виріс, та морфій, до якого мав смак у двадцяті роки. Сталіну його твори подобалися (хоч вони були деколи дещо контр-радянські, отака ху...). Останній твір мав бути присвячений Сталіну, але на щастя Михайло помер та це лайно написати не встиг.
  • Набоков писав англійською і російською. Більш все таки космополітичний автор, ніж власне російський. Скандальна «Лоліта» написана англійською у Швейцарії.
  • Солженіцин мав талант, але найвідоміший його роман «Архіпелаг ГУЛАГ», що був ідеологічною бомбою. Не найліпший його твір. Поціновувачі рекомендують «Один день Івана Денисовича», також про концтабірне життя.

Із сучасних авторів хтось має деякий успіх на Заході, наприклад деякі останні романи постмодерністів Володимира Сорокіна та Віктора Пєлєвіна. В Сорокіна цікавіші не перекладені англійською твори, бо він такий собі злий радянський кухонний інтелігент що таку інтелігенцію ненавидить та тонко тролить, також написав непогані вірші до опери «Діти Розенталя»; Пєлєвін витискає все з постмодерністських прийомів, найвідоміший його роман це «Generation П».