Копіпаста/Touhou:Ветерани

Ветерани

Надворі десь близько опівдні. Від важкої та сухої, літньої спеки, у хаті Маріси ховаються 5 осіб. Вони втомлені тілом, але мозок кожної кипить від натуги, намагаючись згадати хоча б щось більш-менш цікаве, аби продовжити бесіду. Доки в хаті царить незручна пауза, її хазяйка, Маріса, розливає всім чай. Першою починає Рейму, усі інші: Юка, Міма, Аліса і Маріса її уважно слухають.

Рейму. Ну ото іду я по селу значить, а мені на зустріч Кейне. Я, власне, до магазину йшла, продукти там купити тощо, а на пригоди взагалі не чекала. Так ось, підходить до мене ця кобила та каже: «Нечисть схопила хлопчика і в ліс утягнула. Рятуй, бо загине». А я ж дітей ненавиджу, ви знаєте. Тому відповідаю, мовляв: «Ну привіт, його напевно там вже зжерли, вам що його чоботи принести?». А вона мені: «Та хоч щось, аби було що ховати».
Ну я ще трішки по пручалася та в решті-решт погодилась. Як продукти купила, так одразу в ліс що біля того села. Ходила, не знаю, десь години 2 чи мабуть 3. Аж раптом чую зверху крики, а там в гілках хлопець той самий. А вкрала його, ви не повірите – Румія. Вона ж дурна, нічого не бачить, то і врізалась в дерево і там застрягла. Я ж давай догори, Румію побила, хлопця вниз стягнула і тут бачу…

У Рейму пересихає в роті і вона робить ковток з чашки.

Рейму. …І тут я бачу що це Гриця.

Маріса. Той самий недоумок що тебе курвою на минулий вівторок обізвав?

Рейму. Ага. Ну я такий шанс пробздіти не могла, втопила цього, підараса малого, в річці та й пішла додому. Потім сказала що то Ніторі була.

Юка.(сьорбає чайок) Лайно трапляється…

Маріса.(роздратовано) Та яка до дідька Ніторі, всі ж знають що вона людей не топить!

Міма.(з посмішкою) Ну тепер мабуть топить. Слово монахині, що поробиш.

Рейму. Топить, ще й як. Я Аю попросила написати статтю про це.

Аліса не витримує, встає і починає сипати звинуваченнями.

Аліса. Та як ти можеш!? Негідниця, ти ж людина від бога! А ви чого сидите!? Серед нас вбивця дітей!

Маріса. Аліса, стули пельку і сядь. Теж мені, захисниця суспільної моралі.

Рейму. Я хоч і людина від бога, а той малий – все одно підарас, він до Морійців в храм ходив. І взагалі, давайте, хто наступний?

Аліса сідає, Маріса розгортає цукерку і продовжує.

Маріса. Якось я по гриби ходила. Ну в магічний ліс, ви його знаєте. Збирала собі грибочки, все як завжди і тут бачу – кущі, а в них якась тітка сре. Ну я тихенько так підкрадаюся, дивлюся, а та тітка ну точнісінько як я вдягнена. Я своїм очам не повірила, за деревом сховалася – спостерігаю. Ну вона посрала, підтерлася, і пішла собі. Я ж за нею значить. Іду, а сама дивуюся її маршруту, він точнісінько як мій, коли я по гриби ходжу. Щось тут не те думаю. Ось так вона йшла, йшла, йшла та вийшла до мого будинку. Відкрила мої двері, зайшла в мою кухню, випила мій чай, потім піднялась догори почитала мої книжки, зварила в моєму котлі зілля з моїх інгредієнтів, лягла в моє ліжко і заснула, сука така. І що саме дивне, я їй на очі разів 100 потрапила, а вона мене не бачить. Я, коротше, вниз пішла, лягла на дивані і теж заснула.

Рейму. Цю, дурня якась. То тобі наснилося мабуть.

Міма. І що потім?

Маріса. Що, що… Я вранці прокинулась, голова болить, все забльовано, меблі побито, половини речей немає, коротше кажучи, все, з грибами покінчено. З тих пір я їх не вживаю.

Юка.(сьорбає чайок) Яка оказія…

Аліса. Ось ви всі тільки про лайно та про вбивства, більше нічого не знаєте. Ось я вчора…

Рейму.(перебиває Алісу) О Міма, розкажи нам щось, ти в нас майстер на розповіді.

Аліса ображено замовкає, Міма загадково усміхається і відкидається на спинку стільця.

Міма. Було одне діло. Сиділа якось я, та Шінкі в сауні. Ну ми там випивали собі, бавились історіями, як зараз і взагалі розважалися. Здавалося б, ніщо не передвіщало біди…

Міма робить загадкову паузу, з’їдає цукерку та робить ковток із чашки.

Міма. Якийсь покидьок нас там закрив. А ми вже були під оцім ділом, ну я маю на увазі, п’яні в дошку. Ми виходити і не думали, так би і сиділи до ранку, якщо б Шінкі в туалет не захтіла. Вона терпіла, бо на вулиці холодно і взагалі вставати ліньки. І тут мені вдарило в голову запропонувати сходити їй прямо в сауні, мовляв, що тут такого. Ось, кажу, прямо на оці камінці. Я вам нагадую, ми тоді не знали що двері були зачинені!
Ви тільки уявіть, що там було…

Усі спробували уявити те, про що розповіла Міма, але не змогли.

Міма. Сауну цю потім закрили. Кажуть, в ній оселились злі духи. І тільки ми з Шінкі знаємо правду…

Аліса. Та все це твої побрехеньки! Цю сауну закрили ще 30 років тому, а ти тоді ніяк не могла бути знайома з Шінкі.

Рейму.(розлючено) Так, лярва ти понура, ти нам прийшла на нерви діяти чи що?

Маріса. А давайте її викинемо до дідька!

Усі хапають Алісу за руки-ноги та викидають у віконце. Потім знов сідають.

Маріса. Ну а ти, Юка? В тебе є яка історія?

Юка, що сиділа до того мовчки, тяжко зітхає і починає розповідь.

Юка. Сон мені наснився. Немов, ходжу я по Генсокьо, а він весь в соняшниках. І я кричу «Слава Генсокьо!», а вони мені відповідають – «Генсокьо слава!». І так радісно на душі, так світло… аж раптом дивлюся, з одного соняшника пейси висять і він жидівські пісні співає. Я той соняшник вирвала, пошматувала, спалила, а навкруги бачу – усі соняшники з пейсами і всі як один жидівські пісні співають. І тут я розумію, що владу в Генсокьо, захопили жиди.
На цьому прокинулась.

Усі напружено мовчать. Чашки пусті, вже вечоріє, а за вікном кричить страшні прокляття Аліса. Ветерани Генсокьо, закінчують свою зустріч та розходяться по домах. Мовчки.

Завіса.