Постколоніальний синдром: відмінності між версіями

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-{{Недопис}}
-{{Мало посилань}}
-'''Постколоніальний синдром''' - сукупність певних рис, які властиві соціальним групам, які пережили панування інших груп і, швидше за все, звільнилися від нього не власними силами.
-== Визначальні моменти ==
-=== "Витіснення на болота" ===
-Такий процес буквально мав місце буквально в історії американських індіанців. І не буквально українців. Ми як народ, який постійно був під владою колонізаторів, зазнавали постійного відсіву за ознакою сміливості і здоровості думки. Тобто, якщо в здорових суспільствах зусилля, сміливість, конструктивний менеджмент і результати зазнавали схвалення, а зрада каралася королівським мечем, то у нас колонізатори робили навпаки: карали всіх конструктивних українців, які досягали успіху і вибивалися зі стада, і винагороджували зрадників і улесливців. З часом лишилися ті, хто погоджувався бути витісненим на болота, а не боротися. Здається, це звуть "зворотна селекція". Відповідно, такі люди не уміють конструктивно вирішувати проблем і організовуватися, бо всі, хто вмів, відсіяні.
-=== Матріархальне виховання ===
-Породжується попереднім, оскільки в традиційних суспільствах саме чоловіки беруть на себе роль борців за самобутність свого суспільства. При винищенні ж таких чоловіків дітей виховують у сім'ях, де більш ініціативною і організованою є жінка. Вона відповідно чмирить самця. А жінки люблять порозказувати як "треба" і як "правильно". І дитина це бачить, і бачить як батько терпить це, бо він здобув жінку не своїм геройством і досягеннями, а просто територіально-випадково. Тому дитина не вчиться здоровому гумору і поступовій агресії, не вчиться діяти в умовах соціальної напруги. А вчиться мовчати, а потім вибухати істерикою.
-Нібито римляни радили у завойованих народів насаджувати матріархат, аби виховувати слабкодухих зрадників і підлиз.
-=== Залишкова присутність колонізатора ===
-Окремі духовні і можливо генетичні нащадки колонізаторів залишаються ще довго і намагаються втримати свою зверхність, блокуючи здорові намагання суспільства відродитися.
-== Основні риси ==
-* Вивчена немічність - індивіди надають перевагу збереженню існуючого порядку і відсутності експериментування, бо таке завжди каралося і традиції втрачені. Стосується і ставлення до бізнесу на постсовку.
-* Ставлення до своєї культури як до вторинної - через відсутність культурної практики в тій чи іншій сфері.
-* Механічне збереження змертвілих частин автохтонної культури (шароварщина)
-* Страх осоромлення залишків автохтонної культури.
-=== Страх осоромлення ===
-Наприклад, українцю важко сміятися над Шевченком, бо українську кульуру і так висміюють і його лякає те, що навіть комічне висміювання (в хорошому руслі, мемінг) може бути сприйнято і своїми і чужими як особисте висміювання (глузування, пригнічення).
-З іншого боку росіянин над пушкіним сміється вільно, безбоязно, бо над російською культурою вже не прийнято сміятися персонально, вона вважається великою і самодостатною і того хто заявить інакше швидше за все проігнорують. І тому він сміливо розвиває приколи на основі своєї культури, які успішно поповнюють цю культуру і насправді у вигідному світлі.
-Таким чином по-суті страх невпевнених в собі українців виставити українську культуру на глум гальмує її розвиток.
-==В Україні==
-==Див. також==
-{{Портал:Портал-сус/Бокс}}
-==Покликання==
-==Примітки==
-{{Державництво}}

Постколоніальний синдром: відмінності між версіями

Версія за 04:03, 20 листопада 2022

Навігаційне меню

Постколоніальний синдром: відмінності між версіями

Версія за 04:03, 20 листопада 2022

Навігаційне меню

Пошук