Михайло Грушевський: відмінності між версіями
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
[[Файл:Sbaboy.jpg|обрамити|центр|Краще було б так]] | [[Файл:Sbaboy.jpg|обрамити|центр|Краще було б так]] | ||
[[Файл:Arm.jpg|обрамити|центр|Та нащо вона йому взагалі?]] | [[Файл:Arm.jpg|обрамити|центр|Та нащо вона йому взагалі?]] | ||
[[Файл:987666556yg.jpg|обрамити|центр]] | |||
[[Файл:Grgr.jpg|обрамити|центр|Та нащо йому ті квіточки, він же не баба якась, хоча....]] | |||
Версія за 00:28, 18 листопада 2018
Грушевський Михайло Сергійович - бородатий дід з п'ятдесятки, історик, письменник, політик, перший голова першої спроби збудувати справді незалежну Україну.
Юність
Народився лисим в окулярах і з бородою 17 (29) вересня 1866 року в містечку Холм, що нині Польщі, сім'я - типові інтелигенти, при грошах. Оскільки хлопчина виявився розумним то він як і треба в таких випадках, відпустив епічну бороду та пійшов вчитись до Київського університету Св. Володимира на історичне відділення історико-філологічного факультету.
Наприкінці свого навчання, Мишко долучився до українського руху, у нього вдома часто тусували таємні сходини семінаристів на яких замість того щоб бухати та лапати бабів, роздумували про велике майбутне України.
Переїхавши 1894 року з Києва до Львова, стає відразу професором кафедри всесвітньої історії, Львівського університету, а це не кожному дано.
Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працював рашко-парламент "Державна дума", але там він лише видає свою газетку та щось філософствує про незалежність України разом з такими ж розумниками як і сам.
Голова УНР
Здавалося б усе не погано: вже і дружина є, і книги твої читають, і викладав би собі в универі далі, але в березні 1917 року в Києві після зречення царя-тряпки Миколи 2, почалося формування Української Центральної Ради (УЦР), бажання наршті створити свою власну оселю із своїм блек-джеком і шльондрами не давало спокою українцям. Зважаючи на великий коефіціент IQ, пишну бороду та визнання в певних колах, Грушу заочно обирають головою УЦР, тобто про це він дізнався вже після свого обрання, але не злякався, спакував валізи і чимдуж припхався до Київа, керувати країною. Для справедливості треба додати що перша УЦР не була парламентом справжньої, незалежної України, це було щось віддалено схоже на нього, а сама Україна тоді просила не про незалежність а лише про широченну автономію в тій же Россії, що і було їм надано згідно з першим Універсалом УЦР.
Та на сході наш старший брат не дрімав. В рашці почались дивні процесси, з одного боку державою керував тимчасовий уряд який і не проти нашої автономії, з іншого боку комуняки яким треба наші землі та зерно, з третього боку білі що мріють повернути царя, і українці-малоросси для них частина канонічної імперії. Більшовики як відомо тимчасовий уряд прогнали сцяними ганчірками, але мирно співіснувати з сусідами не стали. В 1918 році наступ червонодупих на Київ породив на світ Четвертий Універсал Української Центральної Ради, Україна стає справді незалежною. Але є два "але": німецькі війська вже на порозі а більшовики клали на нашу незалежність свій серп і волохатий молот. Потрібно мобілізувати армію, щось робити, кудись бігти, з кимось об'еднуватись, але хіба поясниш це ботаніку в дорогих окулярах?
29 квітня в Києві переворот, німецька маріонетка гетьман Павло Скоропадський кладе широкий та товстий край владі Грушевського. Епій фейл. Бородатий розумник, що схоже і сам не хотів влади, позбувся її тепер остаточно.
Потім
А що ж далі?
Він йде в підпілля. Але замість спроб силою відхапати собі владу, він займається науковою працею, строчить книжки з історії, щось там трендить про заснування Української академії наук, його особливо ні хто й не переслідує, для всіх він не політик а просто науковець, навіть новий голова Українськой держави "гетьман" Скоропадський, пропонує йому увійти до складу створенної за його правління Академії Наук, але Михайло не хоче, він образився.
На початку лютого 1919, після загарбання Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам'янця-Подільського, де продовжує писати книжки. У березні 1924 року з сім'єю переїзджає до Києва, де працює професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Тобто той хто мав би захищати зі зброєю в руках інтереси України, створювти якісь там уряди у вигнанні, домовлятись про зброю та все таке інше, просто спокійнісінько живе собі при червоній владі, та й навіть не скаржится.
23 березня 1931 Грушевського заарештували як "керівника Українського націоналістичного центру", вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті "свідчення", які з нього вибили погрозами, 5 січня 1933 Грушу відпускають, його справу закривають, а закривши роблять в ній примітку в стилі троллінгу 80 lvl: "закрито з огляду на його смерть". Але ж Груша ще живий!!!!!!111 Як це так? Та це не надовго, його доля вже була вирішена за нього.
Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у місті Кисловодськ (Ставропольський край, Россія) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, який і хірургом не був, примітно що перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом-хірургом. Помер Грушевський від зараження крові через три дні після операції.
Висновок
Звісно нормальним політиком він не був. Боротьба за владу, створення війська, політичні інтриги, придушення конкурентів, це все було не для нього. УНР яка не втрималась в вихрі подій тих страшних часів зникла з політичної мапи світу аж до 1991 року. Не поганий історик, викладач та філософ він зовсім не відповідав посаді голови країни що лишень стала на ноги та оточена ворогами з усіх боків. Грушевський мав неоднозначну точку зору щодо незалежності України та більшовицького флешмобу перевороту. Він був то за дружбу з Россією то за соціалізм, то за незалежну Україну то хрін зрозміє за що ще.
В наші часи існує міф про "першого президента УНР - Грушевського", міф прижився але останнім часом з ним борются.
Грушевський не був президентом УНР жодної години, адже такої посади тоді взагалі не існувало. Також її не передбачала Конституція, яка була ухвалена в останній день життя Центральної Ради. По суті Груша був лише головою парламенту, та поняття "президент" для західних країн було більш близьким і іноді так його могли називати за західним парєбріком незалежної, зокрема сабж хизувався візиткою, де був напис французькою: "President du Parlament D'Ukraine" президент парламенту України — тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України, а також Груша, пізніше для більшого пафосу підписувався "колишній президент Української Центральної Ради". В усіх протоколах засідань Ради він називався українським словом "голова".





