Учанівський ренесанс

Учанівський ренесанс — це та золота, хоч і трохи заляпана гівном епоха, коли кілька десятків упоротих українських безосібних випадково народили сучасний укрінтернет. Вони сиділи в трусах перед моніторами, маючи купу вільного часу. Зумери зараз свято вірять, що українські меми почалися десь у Тік-Току чи Телеграмі.

Але старі безоси знають правду. Усе зародилося на нашій першій справжній іміджборді. Взяли тотальний культурний вакуум, додали трохи анонімності, щедро приправили це юнацьким максималізмом і отримали культурне відродження. Це був час, коли український інтернет перестав бути блідою тінню сусідських помийок і почав генерувати власні дикі сенси.

Чому це ренесанс і до біса меншовартість

Основна стаття: Ренесанс

Учан був нашою Флоренцією. У нас не було династії меценатів Медічі, зате були бідні студенти. Ми не розписували Сікстинську капелу. Натомість фотошопили вусатого буковинського співака на схеми якихось вигаданих купюр. І це був справжній вибух креативу. У нас чомусь прийнято думати, що якщо мем не перекладений з англійської, то він якийсь другосортний. Або що ми просто крали чужі формати.

Західні борди мали свої приколи. Але ми мали свою унікальну поезію. Мали відроджену граматику, яку анони відкопали в старих нудних книжках і зробили фішкою спілкування. Це була наша автентика - взяли класиків і зліпили з них франкенштейна на ім'я Шевченкофранко. Це було маргінально, дико, наче бойові маги наїлися грибів у степу. Але це було повністю наше. І це був справжній інтернет-Ренесанс, який не потребував схвалення з-за кордону.

Жива нейромережа з безосібних

Учан за збігом обставин працював як жива нейронна мережа. Тоді існувала абсолютна анонімність. Був інформаційний вакуум. Ця органічна нейромережа почала тренуватися сама на всіх можливих українських сенсах. Вхідними даними були реалії українського життя і різні традиційні дискурси, не опрацьовані тоді нормально масовою культурою. А на виході ми отримували кристалізований хаос.

Візьмемо для прикладу знаменитий ПК. Анони створили кілька великих тредів. Хтось зламав руку. Хтось хотів випилятися. Хтось нив про своє майбутнє як офісного планктону. Жива безосібна нейромережа перетравила цю депресію і видала ідеальний термін, який позначав постійне приниження і невідповідність бажанням - психокрах.

Або згадайте шкалу сексуальної орієнтації. Хтось там вираховував свої відхилення, а спільнота просто оптимізувала результат до геніального числа 1,5. І воно стало універсальним серед чисел на Учані. Коли ж алгоритм давав збій або натикався на нездоланну парадоксальність буття, вмикався механізм обробки помилок. Хтось просто кидав фотку Корча і писав: це важко осягнути. І все ставало на свої місця. Навіть дивна історія про вбивство Бандери стала патерном для оформлення будь-чого. Нейромережа Учану навчилася репрезентувати тоді сенси української молоді краще за будь-яких ідеологів націоналістичних партій. Бо вона мала душу.

Тренувальний табір гібридної війни

Усі ці кумедні інформаційні війни на Учані у 2010-2012 роках були прямим прототипом реальної інформаційної війни, яку ворог розв'язав проти України з 2014 року.

Вони тоді гралися в пісочниці. Але інструменти використовувалися дорослі. Згадайте знамениту епоху дошковійон. Найяскравіший приклад — конфлікт Учану та Файної Меморії. Це була не просто битва за трафік. Це була війна за ідентичність. На Меморії тоді засіли такі собі місцеві космополіти. Вони просували дуже знайомий наратив: не треба сваритися, давайте жити дружно, нащо та русофобія, давайте писати про світові меми. Ну і підставляти москалям дупцю періодично, аби ті не сильно обзивалися. Вони намагалися загазлайтити українського анона. Вони діяли як ті самі зелені чоловічки, тільки в інфопросторі.

Але органічна нейромережа учану відторгла вірус. Ясон та Курка інтуїтивно зрозуміли, що це пастка. Вони почали відстрілюватися і формувати жорсткий, агресивний український простір "бандерівців". Вони стали першими кібер-добровольцями і не підбирали слів - просто посилали агресивних чужинців куди подалі. Бо в тих історичних обставинах інакше було не вижити.

А потім почався великий терор. Якийсь один дуже наполегливий персонаж, відомий як Недойоб, почав систематичну кампанію з дезінформації. Він намагався переконати всіх, що слово "безосібний" ніхто не вживає. Він переписував статті на старій Драматиці. Він вайпав треди беззмістовним сміттям на кшталт радехівських жуків. А коли зрозумів, що всім похуй, влаштував масовий деанон і зробив спілкування на дошці неможливим. Він розпорошував увагу, створював штучні конфлікти і призначав ворогів народу.

Але що це дало в результаті? Це загартувало цифрове воїнство. Саме тоді українські інтернет-користувачі навчилися виявляти шпигунів і просто довбойобів-корисних ідіотів. Коли заслані козачки лізли до них і використовували машинний переклад, вони миттєво їх палили. Вони навчилися фільтрувати інформацію, тримати удар і не вестися на дешеві розводки не дуже розумних тролів. Учан став нашим тренувальним табором. Саме там небайдужі молоді українці пройшли бойове злагодження ще до того, як це стало питанням виживання.