Професійний патріотизм: відмінності між версіями

Версія за 16:47, 23 жовтня 2022

фвфвфіявфі

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-{{Цитата|І нарешті в 1979 році я зважився написати своє перше українське оповідання — «Як ми продавали Сталіна». Свідком цієї трансформації був Богдан Жолдак. Я йому зачитав це оповідання, і він його схвалив. Це відчуття (крила!) й досі зі мною. Років, може, за шість-сім до того він поділився зі мною одним спостереженням. Я тоді йому зізнався, що хотів би писати українською. А він мені сказав, що, перейшовши на українські рейки, я змушений буду тягнути за собою всі «українські вагони» (стиль, образність, певна політична позиція, емоційна насиченість – тобто все те, що стоїть за поняттям «українськості»).
+фвфвфіявфі
-Отже, український письменник автоматично ставав рядовим ідеологічного війська, звитяжним охоронцем солов’їної мови.|''з [http://bukvoid.com.ua/digest/2010/06/23/123303.html інтерв'ю] Володимира Діброви''}}
-'''Професійний патріотизм''', або ''скор.'' '''профпатріотизм''' - один з видів суспільної діяльності, а іноді заробітку, коли гучніше за всіх кричиш як тобі болить за неньку [[Україна|Україну]].За це профпатріот отримує увагу й повагу менш активних патріотів, себто +[[9000]] до піару. Профпатріотизмом особливо зловживають письменники й опрочі "творчі", яким нові підписники на пейсбуку - це цілком реальний [[профіт]] од того, що більше продаси [[Сучукрліт|примірників нового роману]] або отримаєш змогу [[Мінет|присмоктатися]] до нових [[ґрантосмок|ґрантів]].
-Явище має як негативні, так і позитивні конотації, але в цілому є ознакою кризи культури, виникає через недостачу уваги до суспільного порівняно з індивідуальним і корелює з попитом на порядок посеред розпиздяйства. Національна організація є однією з форм внутрішньогрупової організації, забезпечення системи цінностей і більш-менш зрозумілого ладу життя. У часи небезпеки чи самозанепаду цивілізації виникає природним чином. Також є формою переосмислення культурних цінностей. Це однак не заважає ліберастам кричати, що все гівно - і навіть так земля, з якої вони зросли та їдять.
-==Поширеність==
-===Літератори===
-Як наведено в цитаті нагорі, поширеною є думка, що стаючи українським письменником, людина мусить також нести прапор ''українськості'' в маси. Це стара як світ просвітянська концепція, й у тім же інтерв'ю Діброва зазначає, що така проблемка притаманна всім малим літературам, не лише [[Українська література|нашій]].
-''В чому ж тут проблема?'' - може спитати невимушений читач. Дійсно, що поганого в тому, щоб підтримувати українство? Проте варто розуміти правильно: патріотизм не може бути обов'язком. Коли ти стаєш письменником, єдиний обов'язок - писати добрі тексти, які розважають читача. Бути патріотом, індиферентним чи навіть [[мінет]]чиком Донбасу - справа особиста (див. нижче). Тим паче не варто забувати, що здалий текст нашою мовою несе в стократ більше користі, ніж десятки вибухових профпатріотичних постів на [[Фейсбук|фб]] (для нетямовитих - вони зазвичай крутяться лише в межах кіл адептів; а скільки людей хороший український роман спонукав перейти на нашу мову - історія замовчує - але ж [[Анонімус|ми]] знаємо).
-Відхиленням у стилі [[Школота|підлітка]] є погляди [[Жадан]]а. Замість того, аби по-дзенськи відкидати ті позалітературні шари, котрі літсередовище нав'язує, і займатися ділом - як роблять зрілі люди - Жадан прийняв позу "слишатєля дамбаса", захисника [[Узкоязьічноє насєлєніє|узкоязичєскіх]] і всякими способами прагне відсмоктати представникам [[Вата|"дискримінованої меншини"]]{{Що}}. Мати каже вдягнути шапку - зроблю навпаки. Саме так мислить хлопчик 14-ти років.
-===Блогери===
-Уявіть собі, є в інтернеті люди, які пишуть лише про те як [[Дупобіль|переймаються]] ненькою Вкраїною. І мають тисячі підписників, десятки тисяч репостів, сотні тисяч лайків.
-- "Уявляємо, трясця!" - каже анон. Адже в Україні криза цінностей, а точніше їх відродження до нормальних українських після совка і окупації москалями. Саме собою, це збурить купу людей розповідати про цю хуйню в своєму житті і ще більше людей читати і писати "як життєво, давайте щось робити з цим совком!". Біда однак не в профпатріотизмі, а в тому, що далі диванних закликів це як правило не йдете.
-===Іміджборди===
-{{Цитата|Гнати на москалів - це обов'язок кожного Українця (в сучасних історичних обставинах), але робити це треба зі смаком і не дуже часто, бо це перетворюється на фарс, чого допустити ніяк не можна.|[[Ясон дінАльт]]}}
-Згадаймо недолугу абревіатуру [[УБК]], котра стала притчею во язицех серед анонів. Вона вперше з'явилася в викриках Недойоба про те, що нам треба розвивати українську іміджбордну культуру (його власними форсами, ага), а за нею пішов [[форс]] особистих мемчиків (наприклад [[Радехів]]). Втім почалося це — посутньо — не з невідомого Недойоба, а з конкретного [[Неймфаґ|неймфаґа]] [[Курка Аалямб|Курки]], який, [[Довбойоб|за відсутністю почуття гумору та хисту до писанини]], штучно "створював" УБК. Існує повір'я, що саме Недойоб [[Рак|розпочав]] хейт головного профпатріота УБК, хоча [[Олдфаґ|олдфаґи]] пам'ятають, що Курку хейтив ще Ясон — і, звісно ж, не один він, а дуже багато різних анонів. Чим би не був збиральний образ рака Недойоба, а саме Курка по суті був і залишиться яскравим прикладом профпатріотизму на українських АІБ, т.зв. "розбудовувачем".
-Що може бути ниціше, ніж ''"розбудовувати"'' іміджбордну субкультуру (замість того, щоб ловити лулзи від неї, як робить адекватний анон)?
-(Суб)культура - явище стихійне. Як система певних обмежень, культура виникає й змінюється, реагуючи на нагальні потреби суспільності. Штучно створити культуру - н е м о ж л и в о. Звісно, заходом спонсорів можна створювати "культурні" продукти. Маркетологи та інші напхані грошами хуї давно прохавали систему як просунути гівно масам і зафорсити гівномем це як 2 пальця обісцяти. [[73%]], привіт!. [[Гібридна війна]] за допомогою по-суті культури це сьогодні рядове явище.
-Питання не в тому смішно це чи ні, бо це ніхуя бляха не смішно, а в тому хто це буде робити. Анонам на це звісно завжди було пох. І треба віддати належне здоровому чуттю анона, бо розпіарені "культурні" продукти не робляться явищем культури: щойно зникає маркетинг, зникає Філіп Кіркоров, зникає підтримка олігархічних каналів і нікому не цікавий вже "квартал" — отже, є хуйнею і нецікаві більш-менш розумній людині. А от забери в [[Лесь Подерв'янський|Леся Подерв'янського]] SMM — він залишиться тим же культовим Лесем. Власне, це і є те, що називають "мемами" в класичному розумінні. Цього й прагне здоровий анон.
-Можна хіба створювати '''''умови''''', аби такі культурні явища народжувалися. Створити іміджборду, де заборонити розмовляти будь-якими мовами, окрім своєї — один з таких прикладів. Можна також пробувати переймати й засвоювати елементи зарубіжної культури, як це масово (й здебільшого успішно) робить [[кацап]]ський анон. Як це робили в 19 і 20 ст. наші класики, перекладаючи шедеври світової поезії [[Українська мова|"мужицькою" мовою]].
-Однак "створювати меми" - ну ви жартуєте? Нахєр все це мислячим і творчим анонам? Щоб було?
-===Політики===
-Здавалось би, політики - найадекватніша верства, аби вершити профпатріотизм. Якщо не вони, то хто?
-Дійсно, публічне життя Президента, міністрів, кожного з депутатів ВРУ не належить їм самим. Що крок і перд мусить барвитися в жовто-блакитні кольори й вигравати мелодією національного гімну. То є правильно, що українські політики утверджують українську державність. Тим паче, що 95% людей самі знаєте хто й куди всі - туди й вони. Особливо якщо "всі" - перші особи держави.
-Проте багато українців погодяться, що політики часто замінюють гіперпатріотизмом діло, на яке їх обрали: як то ремонтувати вчасно дороги, реформувати медицину й освіту, викорінити корупцію й кумівство тощо. Коротше кажучи, робити життя пересічних громадян, котрі віддають їм свої голоси, '''''максимально комфортним'''''.
-Тарантайка, забарвлена в жовто-блакитний - ліпше тарантайки в кольорах російського прапору. Однак більшість погодиться, що найліпше - прекрасної якості автомобіль, котрий не має виразних розпізнавальних знаків. Всі й без того взнають, де його виробляють.
-==Головний висновок==
-Україні потрібні письменники, режисери, художники, [[блог]]ери, озвучувачі аніми, перекладачі [[Комікси|комікс]]ів, навіть адміни каналів у [[телеграм]]і, навіть [[ти]]. Кому потрібні професійні дупобільники фіксовані на національній тематиці? Певне [[Комплекс меншовартості|таким же самим]], котрі хіба не настільки харизматичні, аби робити таке публічно (або успішно).
-== Див. також ==
-*[[Національна Ідея України]]
-[[Категорія:Україна]]
-[[Категорія:Політика]]
-[[Категорія:Література]]
-{{Література}}
-{{Робота|2=тебе}}

Професійний патріотизм: відмінності між версіями

Версія за 16:47, 23 жовтня 2022

Навігаційне меню

Пошук