Тоталітарне мистецтво: відмінності між версіями

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Замінено вміст на «фвфвфіявфі»)
Мітка: Замінено
Рядок 1: Рядок 1:
{{Хороша}}
фвфвфіявфі
{{Голі баби}}
[[Файл:Lenin 0.jpg|міні|Т.м. "спотворене" нащадками. ]]
'''Тоталітарне мистецтво''' - стан мистецтва коли партія і черговий Вождь знає краще письменника, музиканта або художника, як правильно генерувати креатив і цим же креативом промивати мізки простого народу або підростаючих [[школяр]]иків. А незгодні з лінією партії отримують проблеми на свою голову.
== Радянське мистецтво ==
Спочатку було слово. І слово було від [[Ленін|Ілліча]]. І несло слово щастя народу. Але [[Сталін]], звичайно, тиран і все зіпсував. Тут більшовистській казочці кінець.
=== Хто винен і кого розстріляти? ===
До початку 1930-х радянська влада терпіла абстракціонізм, кубізм та інші -ізми, так як від вождів не було вказівок, що це погане, буржуазне та шкідливе мистецтво. Тим більше, що усілякі модерністи, накшталт [[Малевич]]а, Татліна та Шагала спочатку займали непогані посади в системі радянського Наркомату освіти. І якщо бути справедливим, ці митці теж агітували за жорстку і пряму лінію партії в мистецтві. Але партія їх зрозуміла неправильно і пізніше або випрямила їх самих, або змусила втікати закордон. Теоретично ніхто з влади не забороняв писати романи або малювати картинки, але платили гроші і дозволяли показувати публіці тільки те, що містило пролетарсько-революційний драйв, що розповість, як же насправді погано, голодно і нудно жити в світі без класової боротьби.
 
Як тільки товариш Сталін розібрався з незгодними з ним всередині партії, було вирішено взятися і за мистецтво. Тут дуже доречно підвернулися залишки учнів передвижників, що не втекли в [[Європа|Європу]], а активно підлаштувалися до потреб нової влади. Вони як раз просували ідею, що простому народу не потрібно нічого складніше «Бурлаків ...» і «Запорожців ...». Влада погодилися з цією ідеєю, злегка підкоригувавши її під свій пролетарсько-революційний смак. Саме з таких передвижників і вийшли перші титуловані соцреалісти, які створили АХРР - класово вірне і скоро єдине дозволене об'єднання, пропатчене до єдиного і неподільного Союз художників [[СРСР]].
 
З «нового соціального реалізму» двадцятих оформився залізобетонний та простий, як всі рішення Сталіна, стиль «соцреалізм». Тепер кожен митець, письменник і музикант повинен буде постійно думати про пролетаріат, партію, Сталіна, селян, надої і колгоспи, а також якомога частіше радувати народ і партію ідеологічно вірними творіннями. Тепер ти або пишеш, як хоче партійний бос з чотирма класами сільської школи, або йдеш сам знаєш куди. А хоче партбос, щоб усім було видно, як ВСІМ добре, жирно і безтурботно живеться в Червоній країні.
 
Радянська влада сильно напружувалася, щоб переманити на свою сторону відомого тоді письменника Максима Горького, який до цього спокійно собі відсиджувався в Європах, а тепер потрібен був як авторитет для зміцнення соціалістичного мистецтва. Одним з фанатів такого мистецтва відразу став маршал Клим Ворошилов, що любив товариство артистів і художників. Він спочатку зробив моду в колі військових на картини по Громадянській війні, а потім і активно вимагав писати побільше макулатури про свою улюблену Червону армію.
 
=== Даєш країні <del>гівна</del> мистецтва! ===
{{Цитата|Молодий робітник Іван стиснув дрель. Відчувши дотик металу, він прийшов в збудження, і гострий холодок пробіг по його тілу. Приголомшливий рєв відкинув від нього Соню. Вона поклала руку йому на плече і покуйовдила волосся за вухом ... Вона дивилася на нього, і маленька кепка з грайливими кучериками нестримно притягувала його до неї. Здавалося, обох молодих людей вдарило струмом у один і той момент. Він глибоко зітхнув і ще сильніше стиснув інструмент...|[https://uk.wikipedia.org/wiki/Гладков_Федір_Васильович Ф. В. Гладков], роман «Енергія», розкішний приклад від клясика соцреалізму}}
[[Файл:ShurpinF.S. Utro nashej Rodiny. 1946—1948.jpg|міні|Канонічний приклад т.м.. "Ранок нашої Батьківщини" 1946-48]]
 
Найбільш грошовитими темами, звісно, одразу стали і залишилися на всі роки радянської влади [[Ленін]]и, Сталіни та інші Калініни-Будьонниє, але і відповідальність була в рази серйозніше. Канони зображення Леніна були прискіпливі і нудні, як давньогрецькі канони для статуй. Леніна обов'язково повинні були оточувати такі персонажі, як геволюційний матгос, геволюційний молодий солдат-більшовик, геволюційний погляд<ref>Так-так. Ленін кагтавив</ref>.
 
Канони зображення Сталіна не менше трешові і патосні. Оформився такий собі набір хорошого тону - список схвалених і перевірених жанрових сценок: Вождь за робочим столом, Вождь з робочими, Вождь з селянами, Вождь з діточками, Вождь вітає ударників праці та інших героїв, <del> Вождь розстрілює ворогів народу </del>.
<gallery>
Std88.jpg|Літо. сонце. Щасливі піонери і Вожді народу. 1930-ті.
V.Efanov. Nezabyvaemaya vstrecha. 1937.jpg|Зустріч з Вождем. В.Єфанов. "Незабутня зустріч". 1937
</gallery>
 
Інтелігенція, ясна річ, відчувала жорсткий дискомфорт від неможливості споживати культуру на західний манер і від убогих залізобетонних вимог зверху. Деякі особливо вразливі і тонкі натури не витримували такої суворої й нещадної дійсності і влаштовували собі самовиїзд за кордон або ще далі, наприклад, всім відомий пролетарсько-футуристичний [[Маяковський]]. Особливо нестримані і балакучі, само собою, відправлялися в тривалі відрядження до Якутії і чукчам. Але велика частина виробників мистецтва змирилася і навіть почала намагатися видати придатні культурні продукти, що не озираючись на Великого Брата. Єдиною лазівкою для хоч якоїсь свободи творчості художників залишалася дитяча ілюстрація, куди йшли ті, кого нудило від соцреалізму, але працювати за фахом хотілося, але і там все ж доводилося часто виконувати картинки в дусі партії. Партія під керівництвом тов.Сталіна настільки сильно піклувалася про естетичний смак робітників і селян, що навіть нешкідливих імпресіоністів порахувала шкідливими, бо вони спотворюють реальність на догоду своїм фантазіям і буржуазному смаку.
 
Усім відомі пам'ятник «Робітник і колгоспниця» і штамповані «Дівчата з веслом, ядром, лопатою, ломом, автоматом і т. Д.» з самого початку стали символізувати тру-робітниче і селянське мистецтво. Простому народу, звичайно, було невтямки, що це майже 100-відсоткові кальки з античних статуй, злегка пропатченні і одягнути в труселя фабрики «Червоний Більшовик». А навіщо було напружуватися радянським творцям, якщо стародавні греки вже давно все придумали? Тим більше, що великі партійні шишки недалеко пішли від народу в питаннях мистецтва і смаком володіли відповідним.
 
Кіно теж не відставало. «Товариш Ленін студіює праці товариша Сталіна», «Товариш Сталін студіює праці товариша Леніна», «Товариш Ленін і товариш Сталін вивчають мух на стелі» та інша пропагандистська нудота. Незважаючи на це, за Сталіна виходили і якісні фільми, типу «Олександра Невського», «Чапаєва», «Дітей капітана Гранта» (sic!) та іншого, скромніше, в основному про громадянську війну і про «танки наші швидкі». Про червону кіноіндустрію читач докладно може прочитати в [[Радянське кіно | відповідній статті]].
 
Ну і не забудемо про проект, гідний фараонів - нереалізований через війни [https://uk.wikipedia.org/wiki/Палац_Рад Дворєц Совєтов] [https://histrf.ru/biblioteka/b/piervaia-stalinskaia-vysotka-trudnaia-sudba-dvortsa-sovietov], покликаний стати найепічнішою спорудою всієї Радянської імперії.
 
<gallery>
Muhina.jpg|Ті самі Робітник та колгоспниця.
Mayster-Antenor-Tiranoubijtsy.jpg|І їх оригінал з Давньої Греції -  "Тираноборці".
A. T. Matveev. «Oktyabr'». 1927.jpg|Ще один радянський закос під давніх греків. "Октябрь". 1927.
I. D. Shadr. «Bulyzhnik oruzhie proletariata». 1927.jpg|"Булижник - зброя пролетаріату". 1927
Mat partizana.jpg|"Мати партизана"
IodkoDSV.jpg|Дівчина з веслом. Розповсюджена в тисячах копій.
Podrazhatel' Devushke s veslom.jpg|Сучасний косплей.
Hristofor 1b.jpg|Революційна жінка
Poster-1930a.jpg|Агітплакат, що привчав радянських жінок до догляду за цицьками.
PalekhComintern.jpg|[https://fedorova-tl.livejournal.com/1251877.html Палехський комінтерн]
Za vlast sovetov.jpeg|"За владу Рад"
</gallery>
 
=== Підараси-абстракціоністи та бульдозерна виставка ===
[[Файл:Hruschev raznosit.jpg|міні|Хрущов лютує.]]
Як тільки тов. Хрущов інтелігентно розправився зі своїми [[Берія|конкурентами]] при владі і розірвав шаблони своїх підданих розвінчавши культу особи свого Вождя, у інтелігенції  від захвату і полегшення так заграло в творчому місці, що в 1962 недалекоглядні і сміливі до ідіотизму діячі культури запросили Кукурузника на виставку прогресивних молодих художників. І не прорахували, наскільки обізнаним був перший секретар ЦК КПРС в питаннях мистецтва та культури.
 
Хрущ прийшов, побачив, обурився від картин і вибухнув безсмертної і віртуозною копіпастою на тему мистецтва, яка рекомендується повністю до [http://pleer.com/tracks/5312355Y4al прослуховування]:
 
{{Цитата|
Що це за обличчя? Ви що, малювати не вмієте? Мій онук і то краще намалює! … Що це таке? Ви що - мужики або підараси прокляті, як ви можете так писати? Є у вас совість? ...
... Це педерастія в мистецтві! Так чому, я говорю, педерастам - 10 років, а цим - орден повинен бути? ...
... я вам кажу як Голова Ради Міністрів: все це не потрібно радянському народові. Розумієте, це я вам кажу! ... Заборонити! Все заборонити! Припинити це неподобство! Я наказую! Я кажу! І простежити за всім! І на радіо, і на телебаченні, і в пресі всіх шанувальників цього викорчувати! | [Http://www.zaxodi-v-internet.ru/hruschev-v-manezhe.html Хрущов]}}
 
==== [[Бульдозер]] як аргумент та пиздюлі художникам ====
 
{{Цитата| Стріляти вас треба! Тільки патронів шкода ... |Простий радянський міліціонер - <br>художнику з Бульдозерної виставки}}
 
У 1974-му, коли всі вже стали забувати про хрущовські промови, сталося визначна подія. У парку на околиці  [[Москва|Москви]] близько двох десятків не дуже тверезих художників (бо осмілитися на таку акцію тоді було важко без бухла), їхні родичі та кілька хитрих іноземних [[журналіст]]ів з фотоапаратами, організували виставку. Злі [[чекіст]]и не на жарт злякалися, коли  добропорядні совкові громадяни оперативно настукали на це збіговисько. «Як? Хто, блядь, дозволив ?! [[Hate|Ненависть! Ненависть! НЕНАВИСТЬ !!!]]»
 
За півгодини до місця культурного заходу підтяглася масовка. Чекісти вирішили підійти до проблеми творчо - в рейд спершу були направлені працівники лісопаркового господарства, покликані розіграти сценку «А ну валіть, інтелігенти нахуй, і не заважайте нам садити деревця на ділянці», потім підключилася група «обурених совко-громадян з активною позицією», підтримана загоном в сто бойових міліціонерів у цивільному.
 
І на фінал підкотили три бульдозери, водомети і самоскид. Вся ця [[Star wars|імперська армада]] весело відтягнулися на відвідувачах і художників. Активні громадяни самовіддано відважували піздюлі митцям та журналістам, ламали і рвали картини. Загалом, всі весело провели час. Хоча є версія, що хитрі художники навмисно підставили себе, влаштувавши збіговисько на такому видному місці, щоб привернути увагу преси і Заходу, і вони дійсно отримали якісний профіт у вигляді [[хайп]]у в потрібних їм зарубіжних колах, коли прийшла пора звалювати з СССРії.
 
Бульдозери стали меметичним символом саме завдяки пом'ятим журналістам, які, не встигнувши залікувати синці від пролетарських кулаків, кинулися строчити статті до своїх редакцій. Захід, природно, був в черговий раз занепокоєний і в шоці від моралі в країні [[Горілка|горілки]], [[комунізм]]у і ведмедів. Піднявся скандал і виття на Заході. Радянська влада постаралася зам'яти це, але розсудливо депортувала деяких з організаторів виставки на Захід.
 
<gallery>
Bul'dozer.jpg|Бульдозер з виставки. Пізніша рефлексія.
Hydochniki.jpg|Власне цих митців і ганяла радянська влада
Vladimir Pyatnitskij. 1972. Bez nazvaniya..jpg|Приклад творів, що давили бульдозером.
Rabin resize.jpg|Ще один приклад "бульдозерної" творчості
</gallery>
 
Події був присвячений анекдот: [[Брежнєв]] після бульдозерної виставки читає зведення емігрантської преси: «Печерний волюнтаризм ... тоталітарна машина придушення ... звіриний оскал режиму ...» - Бидло, яке бидло, - зітхає генсек. - Це ж був перформанс.
 
=== "Суворий" стиль 1960-х ===
Спроба молодого покоління митців (що народилися в 1930-40-х) хоч якось [https://ru.wikipedia.org/wiki/Суровый_стиль підновити радянське] соціалістичне мистецтво. Партійні чиновники від мистецтва начебто були не проти але запал у митців зійшов на нівець коли почалися розправи з Шістдесятниками. 
<gallery>
Ek ydPiXIAEt5wr.jpg|Данціг Май Вольфович «Партизанська баллада» 1969
</gallery>
 
=== Соц-арт ===
[[Файл:Походження соціалістичного реалізму. Коммар та Меламід.jpg|міні|"Походження соцреалізму" Коммар та Меламід. 1983]]
На 1970-ті, коли розстрілювати за картинки і анекдоти про Партію вже було незручно, а усіляких творчих особистостей розвелося хоч греблю гати, відраза до офіційної пропаганди досягла свого піку. Тепер навіть простих роботяг нудило від усіх цих ґеволюцій, Леніних та інших картинок "героїчного минулого" і цукеркового казкового комуністичного майбутнього. А так як відносно спокійна реальність пізнього Совку спонукала до шкідливих думок, тут і з'явився наскрізь стьобний соц-арт.
 
Краєм ока зазирнувши за Залізну завісу, [http://artinvestment.ru/invest/ideas/20100428_komar_and_melamid.html двійко] радянських художників Коммар та Меламід, запримітили [[Андрій Вархола|Вархолу]] і його колег з [[поп-арт]]у і вирішила запиляти свій червоний поп-арт, з Леніним і Комунізмом. Коммар і Меламід були роздратовані вузькими рамками офіційного та нудного радянського мистецтва і шукали як це обійти та висміяти. Те, що у них вийшло, майже відразу стало популярним за кордоном, де й досі цінується там. Соц-арт швидко привернув увагу всіляких незгодних і просто [[Троль|тролів]]. Спочатку були обережні тикання паличкою в священні теми, що переросли з Перебудовою в відверте єхидство та сарказм - Ленін, Сталін та інші символи совку всім набридли і народ, разом зі своєю сраного інтелігенцією, з ентузіазмом першої П'ятирічки, поквапився зносити Дзержинського з постаментів, їсти [[Снікерс]] і мріяти про світле капіталістичне майбутнє.
<gallery>
Orden mertvogo Lenina kollazh Bahchanyana 1975.jpg|Орден мертвого Леніна. Один з прикладів висміювання радянського офіційного мистецтва.
I.Shevandronova Chego ustavilis'.jpg|И.Шевандронова "Чого вилупилися?" Насправді, це сучасна переробка радянської картини [https://lh3.googleusercontent.com/proxy/WN_jD-VT89fhOVIVHQ4zhJQvJuBOsao1Y_mQ4L0da6JGan1bjPiFeAuK7DniXzuisB1oYihM2mcJXXITQWAT1Sy7vNv4whzUo9V46NPuD1R0-iBdfw "Выставка скоро откроется". 1959.]
Il'ya Klejner. Bol'naya golova. 1979.jpg|"Хвора голова". 1979
Il'ya Klejner. Stalin. 1986.jpg|Сталін. 1986.
Lenin i krest'yane. Shul'zhenko.jpg|Ленін та селяни.
Erik Bulatov. Russkij dvadtsatyj vek. 1991..jpg|Пафосний соц-арт з присмаком імперії "Русский двадцатый век". Ерік Булатов. 1991.
Mikki i lenin.jpg|Міккі nа Ленін
A.Kosolapov. Mikki-Lenin.jpg|Ходять легенди що десь є статуетка Гуффі з льодорубом в черепі.
Erik Bulatov. Zakat. 1989..jpg|
Anatolij Brusilovskij. Bez nazvaniya. 1989..jpg|
V.Komar, A.Melamid. Ne boltaj. 1974.jpg|"Не болтай!" Комар і Меламід.
Victor skersis.jpg|Піонерські цицьки
</gallery>
 
== Третій Рейх ==
=== Фюрер сказав ... ===
[[Файл:Nazi poster.jpg|міні|Тоталітарне мистецтво завжди тоталітарне, хоч там свастика хоч там серп-молот.]]
Спочатку було слово. І слово було від [[Гітлер|Фюрера]]. І несло слово щастя народу. Але [[євреї]], [[комуняки]] і [[США|янкі]] звичайно, все зіпсували. Отже, німцям пощастило, що з 1933 року на чолі їх країни став справжня творча людина, яка тямить в мистецтві, архітектурі і пафосі. Тут нацистський казочці і кінець.
 
Сам Гітлер, на відміну від Сталіна, Леніна і Мао, вважав себе відмінним знавцем мистецтва і особисто займався перевіркою на ідейність багатьох картин, скульптур, архітектурних проектів. А в Рейху упор робився саме на візуальне мистецтво - картини, скульптуру, архітектуру і кіно. Червона країна Рад свої ідею форсувала через кіно та літературу.
 
Практично одразу під активну роздачу потрапило «дегенеративне мистецтво» - майже все, що не подобалося особисто Гітлеру і його найближчим прихильникам. Запалали веселі і жаркі багаття з книг, картин і грамофонних платівок, а самим творцям пощастило, що їм дозволили звалити з Дойчлянду. У психіатрів побутує думка, що таким чином у фюрері відгукнулися невдалі іспити в Віденську Академію Мистецтв, куди він наївним юнаком намагався вступити. До того ж - все життя Аддік був щирим шанувальником стилю [https://artsandculture.google.com/search?q=Biedermeier&hl=uk бідермейер] ([https://en.wikipedia.org/wiki/Biedermeier wiki]), де не було місця для якихось модерністських експериментів.
 
Пізніше фюрер наказав влаштувати виставку ідеологічно правильного мистецтва. Поруч, для порівняння, [http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3982084 були виставлені] зразки мистецтва неправильного і неарійського, на які, як не дивно, народу валило на куди більше [https://uk.wikipedia.org/wiki/Дегенеративне_мистецтво].
 
Пафосний проєкт Шпеєра по перебудові [[Берлін]]а в супер-дупер-убер-імперске місто. Фюрер планував не просто перебудувати Берлін, а геть переробити все навколо, завершивши свої епічні земні справи перейменуванням Берліна в "Германію". Тут помилки немає, так як на німецькому «Germania» це не назва країни Deutschland. Альберт Шпеєр, який будував з пелюшок, тут же включився в роботу. Епіки додавала і гітлерівська [[мегаломанія]]. Наприклад, [https://de.wikipedia.org/wiki/Große_Halle Зал Народу (Große_Halle)] при всіх своїх гігантських розмірах чисто теоретично цілком міг би бути реалізований ще тоді, якби не один цікавий нюанс: за розрахунками, випаровування від дихання одноразово присутніх в залі людей, конденсуючись, утворювали б під куполом хмари. Які, в свою чергу, лилися б дощем. Ня!
 
У задумах у Фюрера і його придворних творців був також цікавий проєкт, який повинен був поставити жирну крапку після закінчення завоювань життєвого простору - імперські 30-метрові монументи у вигляді расово вірних арійців, що стоять на кордонах Рейху, нагадуючи аборигенам «з того боку» про могутність та  велич Імперії.
 
<gallery>
Національні Збори.jpg|проект Залу Народу
Hans-adolf-buhler-Wieland.jpg|Типовий зразок нацці-мистецтва. Hans-adolf-buhler Wieland
Emil Scheibe Hitler At The Front 1943..jpg|
Ferdinand-staeger-political-front.jpg|
Gitlerota.jpg|
Hermann-Otto-Hoyer-In-The-Beginning-Was-The-Word.jpg|
Hubert Lantsinger Gitler-znamenosets.jpg|
|
</gallery>
==== Арійські тілеса ====
<gallery>
Adolf-Ziegler-The-Four-Elements-1937.jpg|Еталон нацці-мистецтва. Adolf Ziegler. The Four Elements, 1936 рік
Adolf Ziegler Judgement Of Paris Great German Art Exhibition 1939.jpg|Суд Паріса. Ідеальний сюжет щоб оголити моделей.
Great German Art Exhibition 1939.jpg|Трішки гола "Велика Германія". Саме "Германія", а не "Німеччина".
Файл:Gisbert Palmié Rewards Of Work.jpg|Gisbert Palmié. Rewards Of Work
Constantin Gerhardinger Maedchenakt 1939.jpg|Constantin Gerhardinger. Maedchenakt 1939
I.Zaliger.Otdyh Diany.1940.jpg|Діана по німецьки.
Adolf-wamper-atelier.jpg|Канон та дойче-ородрунг.
E. Sundt Devushka iz Gitleryugenda.jpg|E. Sundt. Дівчина з Гітлерюгенту.
</gallery>
 
=== ... Фріци виконали ===
Як тільки {{Переклад|партайгеноссе|член НСРПН}} Гітлер розібрався з незгодними в партії, було вирішено взятися за мистецтво. Тепер кожен митець, письменник і музикант повинен буде постійно думати про арійських робітників, партійців, Гітлера і Дойчлянд, а також якомога частіше радувати народ і партію ідеологічними вірними творіннями. Наприклад, [http://podosokorskiy.livejournal.com/700042.html такими] чи [http://propagandahistory.ru/222/Monumentalnaya-propaganda-Tretego-Reykha--Yozef-Torak/ такими]. Нацизм у вологих мріях Гітлера і компанії повинен був виглядати красивим, гордим і безжальним хижаком, тому і в мистецтві мало бути зашкалювали кількістю м'язистих воїнів, фрау з розміром [[Цицьки|цицьок]], схваленим партією, і звичайно ж, його величність Імперський [[пафос]].
 
Насправді, [[цицьки]] відігравали значну роль в мистецтві Рейху. Набагато більшу, ніж в СРСР. Расова чистота нацці вимагала потужного культу тіла, щоб кожен арієць знав, що таке справжні арійські [[Жінка|баби]], де в них і що росте і як повинен виглядати майбутній повелитель усього світу. Тому в Рейху так активно і багато створювалося еталонних прикладів трошки неодягнених арійок і їх чистокровних самців.
 
[[Фройд]] жартував, що в Середньовіччі спалили б його самого, а тепер спалювали всього лише його книги, але Фройд вчасно виїхав, уникнувши гарантованих репресій. Німецьке тоталітарне мистецтво швидко перетворилося в беззмістовне, але дуже пафосне і дороге [[гівно]], яке нічому не вчило новому, не намагалося винайти щось цікаве, а лише вихваляло і пропагандувало. Талановиті люди або втекли з Німеччини, або зсучилися, або йшли в підпілля, де їх знищували. Більшість з них, звісно, були чистокровним німцями.
 
У плані кіно, попередні здобутки були фактично просрані - при Веймарській республіці німецький кінематограф був попереду планети усієї - «Кабінет доктора Калігарі», «Носферату», «М», «Метрополіс», трилогія про доктора Мабузі - ці, та багато інших фільмів, були неймовірно впливовими шедеврами, проте з приходом Алоїзича все це було пройобано. Хоча, найвідомішому діячеві цього напрямку - Фріцу Лангу - було запропоновано співпрацю, але він послав усіх партійних діячів нахуй. Після чого німецький кінематограф перетворився в понуре гівно, жуйку для розваги та дрессирування безмозкого дойче-бидла. Однак серед пропаганди зустрічалися і хороші автори. Наприклад [https://uk.wikipedia.org/wiki/Лені_Ріфеншталь Лені Ріфеншталь], режисер, актриса, фотограф і танцівниця, що зняла для партії і Дойчлянду ряд дорогих, монументальних та пафосних кінокартин, наприклад «Тріумф волі» та «Олімпію». І хоч фільми зроблені дійсно професійно, після війни Ріфеншталь, як особа, наближена до Гітлера, піддавалася жорстким цькуванням, але виявилася міцною жінкою і дожила до 101 року, померши лише в 2003 році. Гріх тут таки не згадати антиєврейських фільм 1940 року «Єврей Зюсс», заснований на історії про хитрого єврея XVIII століття, який навіть зараз непогано виглядає бо зроблений добротно і якісно, хоча наповнений по самі вінця расистськими стереотипами на тему злих жидів, що кривдять простих німецьких бюргерів.
<gallery>
Zyuss.jpg|Кіношний Зюсс, що прагне гнобити бюргерів
Rifenshtaln Hitler.jpg|Лені Ріфеншталль і якийсь австрієць
</gallery>
Втім, як і годиться, не обійшлося без срачів. Справами культури в гітлерівській Німеччині не займався тільки ледачий: на цьому поприщі відзначилися і [[Геббельс]], і Розенберг (добре розумівся на прихватизації вмісту музеїв на окупованих територіях) і навіть [https://uk.wikipedia.org/wiki/Бальдур_фон_Ширах Бальдур фон Ширах], до того ж кожен зі своїм кишеньковим відомством. Ну а оскільки головним мірилом якості була думка Гітлера, вся ця весела компанія активно конкурувала між собою, аж до ідіотизму. Так, все той же Ширах потрапив, за рішенням міністра правди, в немилість,  бо вступився за імпресіоністів. Картини яких, до слова, висіли і в кабінеті самого Геббельса, що нітрохи не заважало тому проводити політику проти «дегенеративного мистецтва». Самі ж музеї часом не знали, кого з художників виставляти, а кого гнати сцяними ганчірками, оскільки думки партійних шишок з цього приводу кардинально розходилися і мінялися.
 
== Італія Муссоліні ==
[[Файл:Mussolini.jpg|thumb|200px]]
Насправді тоталітарна Італія сильно відрізнялася від 3-го Райху і тим паче від СРСР. Євреїв тут не гнобили аж до 1943 року, інтелігенції дозволяли таке, за що можна було легко відправитися збирати сніг на Сибір або стати добривом на полях Баварії. За неправильні висловлювання або статейку, що ганьбить добре ім'я Дуче, до вас звісно могли завалитися кремезні хлопці з місцевого відділення фашистської партії і аргументовано пояснити, що ви не праві, навіть виписати штраф, в крайньому випадку підпалити вам будинок, але самі ви залишилися б живі і на волі. Досить демократично як на ті часи.
 
Дуче обожнював дражнити і спокушати інтелігенцію «пряниками», дружив з футуристами (наприклад, [http://www.peremeny.ru/column/view/953/ Томазо Марінетті]). Все було не так просто, як в Райху або Союзі. Муссоліні любив тримати свою репутацію в очах освідченого прошарку якомога вище. Тому в Італії частіше застосовувався метод пряника - за [[абстракціонізм]], [[джаз]], кубізм або експресіонізм [[фашист]]и не розстрілювали і не саджали в табори. Ба більше, [[Італія]]  того часу сама породила купу передових і популярних модерністів і активно піарила їх на міжнародній сцені. Наприклад  Джорджо де Кіріко, який отримував офіційні замовлення від партії, а італійські спецслужби його і пальцем не чіпали, навіть пускали в [[США]] перед самою [[Друга світова війна|Другої світовою війною]]. З огляду на те, що картини Де Кіріко були заповнені аж ніяк не вождями, селянами з робітниками, а розчленованими манекенами, [[Сюрреалізм|сюрреалістичними]] пейзажами в стилі [[Далі]] та іншими сакральними символами, то фашистський режим італійців виглядає навіть прогресивним і толерантним для тих часів.
 
Хоча у Дуче був в кишені і штат придворних тоталітарних творців, які штампували цілком собі тоталітарні висери, що були без коливань забуті самими італійцями, як тільки їх примусово демократизували англійці і американці.
<gallery>
Dottoriilduce.jpg|Кубічний Дуче
Duceiscustvo.jpg|Дуче пафосний
Duceiscustvo2.jpg|Дуче в іншій уніформі
Mussolini-sphinks.png|Дуче-сфінкс, випиляний в горах Ефіопії італійцями.
Duche-osmatrivaet-proekt-goroda.-Nastennaya-rospis'..jpg|Муссоліні проектує міста
Garretto. Mussolini i Evrejskij lev..jpg|Муссоліні приборкує єврейського лева
Itali Legion.jpg|Італійці мріяли воювати як римляни, але не подужали.
Ital'yanskij plakat.jpg|Спагеті-пропаганда про лідерів демократії
Ital'yanskij-plakat-ob-amerikantsah.jpg|Спагеті-пропаганда про американців
Musolini i afrika.jpg|Мрії про захоплення Африки
Renato Bertellі.jpg|"Безперервний профіль Дуче"
</gallery>
 
== Китай ==
Копіпаста з СРСРта місцеві традиції чудово зрослися одне з одним.
 
Товариш [[Мао]] і його <del>жовта</del> червона партія всією своєю азіатською душею любили Сталіна і вважали усі його дії істиною Неба. А насправді, просто використовували вже налаштовану і перевірену часом модель управління масами. Офіційне [[китай]]ське соціалістичне мистецтво майже нічим не відрізнялося від совкового - все ті ж теми Вождя, народу і, звичайно ж, першосортне мистецтво плаката і агітації. У цій справі буржуї залишалися далеко позаду жовтих комуняк.
 
До ознайомлення рекомендується добірка китайських [http://onm.ucoz.net/forum/33-172-1 кінних маршалів] і автоматників, працьовитих [http://sadpanda.cn/archives/11737 тян] і героїчного підкорення [http://sadpanda.cn/archives/9043 космічного простору] продукцією Піднебесної промисловості і науки.
 
Хоча тепер навіть всередині Китаю цей механізм не працює. Компартія вже не та. Китайці стали розумнішими, наївності і чистоти 40-50-річної давності поменшало. І хоча більша частина Піднебесної (внутрішні провінції і єбені) - відверто убогі, в промислових центрах і прибережних регіонах китайці вже не ті і хочуть споживати [http://www.lookatme.ru/mag/archive/experience-interview/184882-chinese-art-in-protest таке ось] китайське мистецтво. Так що в найближчому майбутньому на піднебесних просторах творці з радістю приймуть богемний гомосексуалізм і зіллються в постмодерністському екстазі зі світовою громадськістю. [Http://magazeta.com/chinese_culture/2011/10/27/contemporary-chinese-art/ Стаття в тему.]
[Http://www.lookatme.ru/mag/art-design/spiski_art/184882-chinese-art-in-protest І ще одна, розміром з дисертацію, з купою рідкісних картинок].
 
Про китайський соц-арт як явище можна почитати [http://magazeta.com/chinese_culture/2010/03/10/chinese-politic-art/ ТАМ.] [https://tipolog.livejournal.com/77983.html Подивитися на агітматеріали 1960-70-х]
<gallery>
C pl47.jpg|Товарищ Мао канонічний
Мао 02.jpg|Товарищ Мао - сонце нації
C pl48.jpg|Типовий китайський червоноармієць
Кінна автоматчиця китайl.jpg|Кінна автоматчиця
Happy k.jpg|КНДР. Голодний, але щасливий кореєць дзвонить по мобільнику дружині.
Kitajskaya-devushka-1950.jpg|Приклад неофіційного китайського плакату. 1950 рік.
Red angels da zhong zhang.jpg|"Червоні ангели Мао" [https://www.pinterest.com/kkg13281945/zhang-da-zhong-張大中/]
Post-cover-defau.jpg|Знущання сучасних китайських митців над образом Великого Мао.
Hyp-11808.jpg|Що являють собою  насправді радянсько-китайські плакати про дружбу народів.
Kitajskie.jpg|Цитатник Мао і його носії.
 
</gallery>
 
== КНДР та В'єтнам ==
{{Основна|КНДР}}
Західні любителі мистецтва люблять екзотику. А тоталітарно-червоне мистецтво для них саме така екзотика - архаїчне, застигле десь в паралельному вимірі: між дерев'яними статуетками древніх культур Чаду і танцями аборигенів [[Австралія|Австралії]]. Північні корейці свого часу теж не стали винаходити велосипед і без роздумів пішли за Китаєм, копіюючи совкові традиції, тобто споживаючи вже перетравлений вторинний продукт.
 
[[Файл:Чучхе 01.jpeg|міні|Сонце нації]]
Так як простий північний корєєць і досі ({{CURRENTYEAR}} рік) не має доступу до світових інтернетів, [[Порно|порнухи]] фактично теж не має, і слабко уявляє хто такі ці ваші [[тік-ток]]ери, блогери, летсплеєри і, скоріше за все грати в [[Star Craft]] він теж не може, йому досі пропонується класово вірний вибір справжнього тоталітарно-пролетарського мистецтва. Але навіть на істинно-корейський Аріан йому не потрапити так просто: це ж для іноземців і для тих, [http://www.koreakonsult.com/kommande-mass-games_eng.html хто відзначився]. Все, що йому залишається - слухати державне радіо, читати офіційні газети і книжки і ходити дивитися на пам'ятники вождів, застиглі в незмінній позі Ілліча і заклично витягнувшись руку кудись в порожнечу ...
 
Так як В'єтнам був найдалі від своїх [[Москалі|московських братушєк]], проте близько до [http://warsonline.info/voyni-xx-veka/kitay-vet-war.html імперськи налаштованих китайців], зазнав масовану колонізацію [[Франція|французами]], а потім епічну [[В'єтнамська війна|спробу лікування комунізму]] болючим демократичним [[прутень|прутнем]], тут тоталітарне мистецтво було дикуватою сумішшю червоного, серпасто-молоткастогго плакату, місцевих традицій і всіляких західних буржуйських напрямків, в силу колоніальної спадщини на нехарактерною для Азії [[Латинка|латиниці]].
 
Адже сам В'єтнам, як і Китай, тільки з боку весь такий однорідний, проте всередині нього повно відмінностей між гірськими племенами і рівнинними народностями, і не тільки в мові. Тоталітарна мистецтво тут - тоненька плівка, яка хоч і досі офіційно підтримується партією і урядом, але виключно в ритуальних і виховних цілях. Замість дідуся Леніна - дідусь Хо Ши Мін в ролі батька нації і визволителя від франко-американського рабства.
 
Пролетарсько-селянський живопис минулого і сучасного червоного В'єтнаму [http://www.nhat-nam.ru/kart.html ТАМ], [http://www.wm-painting.ru/VietnamPaintings/p2_articleid/807 ТАМ] і [http://www.liveinternet.ru/users/teyty/post273675449/ ТАМ].
 
== Куба та усі інші ==
У порівнянні з хрестоматійним мистецтвом рандомної азіатської [[Китай|червоної монархії]] і незважаючи на довге співіснування під боком у американців, [[Куба|кубинські]] комуняки на диво мало переймалися проблемами класово правильного мистецтва. Тому місцевим творчим особам в цьому плані пощастило. Вони могли відносно спокійно піддаватися впливу західного мистецтва (наприклад, джазу, [[сюрреалізм|сюрреалізму]] або кубізму) - кубинські [[чекісти]] витрачали свої сили на інших незгодних. За таку відносну м'якість [[Фідель Кастро]] та його партія довгий час користувалися масової любов'ю не тільки простого народу, а й творчої інтелігенції. Партія вдало піарила і продавала, наприклад, кубинський джаз в світі, що було немислимо в СССРії (дивись групу [https://en.wikipedia.org/wiki/Irakere Irakere]).
 
Сучасний стан мистецтва на Кубі цілком спокійний, наче ніякої революції, Че Гевари, Кастро і побудови соціалізму ніколи не було. [Http://nuancegalleries.com/cuban-art/ Зразки живопису] соціалістичної Куби, а також [http://news.bbc.co.uk/hi/russian/entertainment/newsid_7736000/7736184.stm інформація для роздумів].
 
[[Файл:I want you for U.S.jpg|міні|I want you for U.S Army. Американський знаменитий плакат.]]
Також не можна пройти повз такої країни, як Ірак часів Саддама Хусейна. Вусатий тиран, як будь-який самовпевнений в собі диктатор, любив імперський пафос і статуї самого себе. Так що кожен житель Іраку міг сповна насолодитися високохудожніми статуями а-ля Ленін/Сталін... Майже те ж саме можна було пізнати в далекій країні нафти, піску - Туркменбаші - ті ж яйця, тільки у профіль.
 
Ані Гітлер, ані Сталін, жоден з інших диктаторів великими оригіналами по частині художніх смаків були, та й жага прутнємірства в масштабах держави була властива не тільки їм. Тому монументальні будівлі в типовому «тоталітарному» стилі зводилися і по інший бік океану, іноді набагато раніше. Монумент Вашингтона, меморіали Джефферсона і Лінкольна, і в тому числі Капітолій. Власне, в цьому і є розгадка тоталітарного мистецтва - «тоталітарним» його робити не прихильність певного стилю, а анальний контроль з боку держави. Якщо в США тих років, Веймарської Республіці та царської Росії на мистецтво дивилися як на не дуже вигідні інвестиції і лізти туди серйозним людям в голову не спадало (за винятком рідкісних любителів), то тоталітарні режими зі своїми пропагандистськими потребами пропонували кожній творчої особистості вельми цікаву угоду: ми вам - смачні проєкти і безбідне життя (з чим у художників та інших літераторів традиційно були проблеми), ви ж натомість повністю танцюєте під нашу дудку. Такий тип відносин завжди влаштовував дуже багатьох.
 
== Що в сучасності? ==
Загалом, тоталітарне мистецтво в своїй масі понуро, одноманітно і заточене на пропаганду нескладних ідей. Що аж ніяк не зменшує його корисності для чергового диктатора в справі [[Braine wash|промивання мізків]] [[Бидло|малограмотного]] та наївного [[Російськомовне населення|населення]]. Але таких стає все менше і менше: Інтернети і глобалізація розповзаються по світу, комп'ютери і смартфони з червоних заводів [[Made in China|дядечка Ляо]] тихою сапою роблять свою справу, доносячи західні цінності до найглухіших єбенів Африки і Азії. І скоро, ось уже завтра після обіду, тоталітарне мистецтво остаточно стане історією, що буде цікавити тільки купку [[Естетика|естетів]] та істориків.
 
Щодо України сучасної - то найзначнішим зразком тоталітарного мистецтва у нас залишаються не недобиті Леніни на постаментах, а Родіна-Мать на пагорбі Києва з мечем та щитом, що побудували вже за часів Брєжнева, але вона настільки пафосно-тоталітарна, що легко могла була б бути запиляна Сталіним чи Гітлером.
 
<gallery>
604x448.jpg|У [[ОРДЛО]]
CGMH0DFU0AAG-5A.jpg|ДНРівці відкрили портал в СРСР щоб генерувати тоталітарне мистецтво
</gallery>
 
== Тоталітарна галерея усіх часів та народів ==
<gallery>
Paul Matthias Padua The Tenth Of May, 1940.jpg|Пафосні солдати Рейху форсують французьку річку. Paul Matthias Padua The Tenth Of May, 1940
Ernst Krause. Vojska SS.jpg|Пафосні Есесівці. Автор - [https://www.pinterest.com/pin/808888783046703186/ Ernst Krause].
1949-mao-moscow.jpg|
Plakat 1970-e.jpg|
Doc 19.jpg|
KNDR pam.jpg|
KNDR partysan.jpg|
Saddam.jpg|
Turkmen1.jpg|
</gallery>
 
== Див. також ==
*[[СРСР]]
*[[Braine wash|Миття мозку]]
*[[Пропаганда]]
*[[1984]]
 
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Покликання ==
*[http://artmisto.net/2016/07/08/totalitarizm-ta-mistetstvo/ Вахтанґ Кебуладзе про тоталітаризм та мистецтво]
{{Art}}
{{СРСР}}
[[Категорія:Мистецтво]]

Версія за 17:08, 23 жовтня 2022

фвфвфіявфі

Отримано з https://drama.kropyva.ch/index.php?title=Тоталітарне_мистецтво&oldid=52771