Максим Непийпиво

Максим Непийпиво - військовий, диверсант-розвідник, громадський діяч і просто колоритний і харизматичний дядько. Один з учасників Братської Четвірки, що прославилися першими диверсійними рейдами на територію Росії. Загинув в бою в грудні 2022-го в Брянській області.

За часів давніх богів, воєвод та царів… Про військову діяльність Максима написано немало - це згадують в першу чергу, коли беруться про нього розповідати. А ось про його суспільну діяльність і просто як про людину з небанальними інтересами та поглядами писали небагато.

Час від часу в будь якому в суспільстві народжуються і формуються люди, які здатні не просто на сміливі і авантюрні вчинки, а й роблять це кредом свого життя. Дехто з таких людей на додачу має загострене відчуття справедливості, чітке бачення історії та, в позитивному сенсі, впертий характер без якого неможливо “робити двіж”.

Яскравим прикладом таких людей був Максим Михайлов, відомий як Непийпиво. За безсумнівними військовими подвигами не загубився цікавий і харизматичний чоловік, який в цивільному житті займався непересічними хобі та ремеслами і взагалі корисно витрачав своє життя на купу громадських ініціатив. Перефразуючи Подерв'янського “Жив інтересно, читав книжки, був шпіоном, получав удовольствіє і ходив в оперу з красивими тьолками”. Про юність

Родом він з міста Васильків, в Київській області. Народився в сім'ї авіаційного інженера. Намагався вчитися на радіотехніка, але інтересу до цього напрямку в нього не було і тому покинув - не довчився. Спробував вчитися на педагогічному в Драгоманова - теж вирішив покинути.

Інтерес до історії з'явився змалечку. Він і привів Максима до висновків, що щось навколо йде не туди і треба шукати собі компанію людей які до України і її теперішнього положення ставляться більш серйозно ніж звичайні, пересічні обивателі. Без впливу романів "Вогнем і мечем" Генрика Сенкевича та "Меч Арея" Івана Білика також не обійшлося. В юності спокійно міг без грошей податися у подорож до Карпат на кілька тижнів.

Захоплення історією неминуче привело його до цікавості “лицарською козацькою бувальщиною” - авантюрними, гуморними легендами та історичними оповідями про життя козаків, характерників та отаманів. В таких сюжетах козаки показують свою авантюрну кмітливість, ошукують та перемагають різних ворогів і загалом не нудьгують. Така модель поведінки юнаку настільки сподобалася, що стала головною в його житті.

За згадками близьких людей - він не любив своє прізвище по паспорту. Казав, що воно російське і тому взяв собі “Непийпиво” - ще в років 18-ть. За таким його і запам'ятали далі, в більш буремні часи. Був небагатослівний і не любив багато теревенити про себе або свої справи, навіть серед близьких.

В Братство юнак потрапив ще в часи президентства Януковича, в 2011 році. Тоді будь яка патріотична діяльність таких організацій підпадала під підозрілий погляд державних структур і найбільшою бабайкою для чиновників та силовиків було тоді УНА-УНСО. Імідж цієї організації ЗМІ тоді роздмухували як найбільшу загрозу існуючому державному стану. Братство, відповідно, теж отримувало схожу репутацію серед тих хто ніяк не цікавився, що там всередині.

Чому "Непийпиво"? Осип Луганський, що добре знав героя статті, пояснює: Коли Максим прийшов у "Братство", він ще не був християнином, міг випити пива з друзями. Хтось йому тоді сказав: "Будеш тепер Непийпиво". Він і не пив. На одному з ранніх фото він несе плакат з написом “Досить бухати, час бунтувати”.

В 2012 му році, судячи з його постів в соцмережах, Максим приймав участь у протестах, раптово, на підтримку популярного тоді файлового обміннику Ex.ua, що був тоді головною фортецею вітчизняних піратів, і де можна було знайти та скачати майже усе що завгодно. В той час багато хто вважав що ігри, фільми та музику логічніше качати з торентів і ніхто сильно не заморочувався різними сервісами накшталт Стім або гугл-музики як зараз. Існування ex.ua сприймалося багатьма як ознака свободи в Україні, а спроба його закрити - як наступ на права громадян.

Є згадки що ще в 2010-му році Максим теж вже приймав участь у акціях «Ні поліце́йській держа́ві» - пов'язаних зі справою Ігоря Індила - студента що був вбитий у відділку міліції Києва. Тобто як бачите - з молодих років мав досвід громадянських протестів.

В 2013-му Максим вперше помітно засвітився в медіа. 22 січня того року їздив на акцію громадянської непокори до Росії. Ця дата була обрана не просто так - це День Злуки українських земель - і на Кубані, Ставропіллі, Воронежчині теж відбувалися заходи. Учасники таких акцій висували сміливі на той час думки - автономія Кубані, а далі від'єднання від Росії. В поїздку Максим поїхав не один, а разом з Тарасом Карлюком (Тарасієм), що згодом теж буде членом Четвірки. Парубки тоді встигли зухвало назнімати відео, де вони в різних містах на шляху до Кубані (наприклад в Воронежі біля знаки “Город-герой”) пікетують з українськими прапорами - в ті часи російські силовики ще не реагували на жовто-блакитний колір як злі собаки, тому авантюрна поїздка видалась досить успішною. На додачу, на Кубані був міжетнічний конфлікт - активісти вимагали покарання для уродженця Чечні Вісхана Акаєва. Під час бійки в Невинномиську Ставропольського краю, в барі, той убив ножем мешканця Кочубеївського району, Миколу Науменка. Непийпиво був серед цих активістів-мітингарів, яких і затримала поліція. За словами Максима однією з причин чому вони туди поїхали було те, що місцеві активісти “Це – українці, і, як не дивно, російські націоналісти. Вони хочуть відірватися від Москви, бо вважають її окупаційною. Відхід до України бачать кращим варіантом.”

Арештованим висувалися обвинувачення в хуліганстві, хотіли вибити з них, що хлопці приїхали підтримувати сепаратистів, а значить і можливість впаяти кримінальну статтю. Але через 15 діб арешту їх відпустили. По сучасним міркам які панують в Російській Федерації - це все дуже лайтові звинувачення від російської влади, яка в умовах повномасштабного вторгнення присудила б таким активістам по 10-20 років тюрми або б просто б вбила їх. Вони повернулися в Україну, а ця історія залишилася як один з перших прикладів авантюрної і сміливої акції, коли Максим не побоявся відправитися на територію ворога.

Цікаво, що в статті 2013-го року, яка вийшла після його кубанського рейду, Максим згадує момент: “З батьками я – російськомовний. Коли був маленький, з дорослими говорив російською, а на вулиці з дітьми – українською.”

Події на Майдані, звісно, перевернули життя Максима. В 2014-му, в прямих військових діях він ще не встиг прийняти участь - його не ризикнули направити на бойові завдання в той час. Але Максим займався тоді корисним справами на базі батальйону Брацтва “Свята Марія” в Маріуполі та Києві. Загалом пишуть, що він займався тренуваннями, вишколом та організаційними справами.

В деяких статтях Непийпива називають активістом сімейного руху і руху анти-лгбт і не часто згадують, що він не боявся вступати в бійку там де опоненти дозволяли собі забагато. На мітинги завжди ходив у козацькому вбранні яке сам і шив (про це трохи згодом).

Максим не нудьгував і в 2016 році. Він встиг тоді побути в лавах поліції в підрозділі “Свята Марія” і полку “Київ”. Тоді сталася заплутана медійна історія - коли нібито, будучи патрульним Максим відмовився виконувати наказ забезпечити проведення «гей-параду» у Києві (“відмовився бити патріотів, які протидіятимуть гей-параду”) і його нібито за це звільнили. Непийпиво ніколи не був власне проти геїв, адже на анімках, які він підтримував, регулярно були люди різних орієнтацій і він це чудово знав. За його словами він не хотів захищати парад як поліцейський, бо це проти його християнських переконань. За іншою версією яку озвучували поліцейські посадовці - Максима звільнили зі служби через інші причини з поліції ще до акції протесту. Подія було добряче роздута різноманітними ЗМІ і на ній сильно спекулювали усі сторони, так що якщо захочете зануритися у ті події - то вам треба буде ретельно фільтрувати інформацію.

Про жінок та вбрання.

Герой статті був популярний у жінок. Але на початку, коли Максим вперше вистриг чуба – тодішня дівчина поставила умову: або змінюй зачіску, або вона йде. Як ви розумієте - зачіска перемогла, адже дівчата в житті Максима з'явилися та зникали у великих кількостях, а зачіска залишалася

Популярність особливо широко цвіла серед тих дівчат, хто мав творчі професії - наприклад художниці - в мережі можна надибати багато його портретів, створених явно різними людьми - вірогідніше це якраз роботи його подруг та дівчат, які не могли залишатися байдужими до його зовнішності та харизми. Хоч парубок і сам намагався малювати, але виходило не дуже професійно.

Створити сім'ю Непийпиво не встиг - за кілька тижнів до запланованого весілля він з побратимами відправився в останній свій рейд.

Його мистецькі смаки часто були зосереджені на класичному живописі та класичній музиці. Окремою пристрастю були костюми та етнографічні експерименти в одязі. Ще в школі ходив на кружок рукоділля і навички з роками тільки покращилися. Це не були точні історичні реконструкції - а такі собі творчі переосмислення козацьких жупанів, сорочок, одностроїв. В жупані, шароварах, з бандурою. І, звісно ж, з люлькою, Максим регулярно з'являвся на акціях проти незаконної забудови в києві.

Колекціонувати і створювати люльки він почав ще до 14-го року. Сигарет не курив, а люльки були при ньому завжди - у більшості фото з ним в кадрі обов'язково присутня одна з його люльок.

Він також неодноразово брав участь у незвичайних змаганнях - присвячених найдовшому курінню люльки. Коли учасникам видають 3 грами тютюну, однакову кількість сірників, однакові нові люльки і тампер-топталку. Це цілий медитативний вид спорту, де перемагає той, хто найдовше і без відволікання буде курити відведену кількість табаку. Спостерігати за такими змаганнями не дуже цікаво, бо все це може тривати по півтори-дві години, але чемпіонат по повільному курінню люльки довго існував не тільки в Україні, а також наприклад в Англії. Переможцем або призером Максим не став, але свою частину задоволення отримав.

Брав участь у театральних постановках, знявся у "Посттравматичній рапсодії". Як оператор і журналіст працював на YouTube-каналі "Всесвітнє Броварське телебачення" - що був популярний в 2014-16 роках своїми відео з Корчем та Славком Артеменком. Кілька разів був вихователем в дитячому таборі “Козацька фортеця”.

"Захоплювався всім, що допомагало вирізнятися з натовпу", – згадує його мати.

Постапокаліптична кав'ярня.

“Починай свій день з почутті екзистенційного жаху”. Реклама кав'ярні.

Постапокаліптичну кавярню він організував у підвалі на вул.П.Орлика 10, переробивши старе бомбосховище. Сильно пишався цим закладом. Там він працював за барною стійкою. Там проходили збори правих - Корчинський в своїй колоритній манері називав ці заходи “семінари по християнському спротиву”. Будучи поціновувачем класичного мистецтва, Максим часто крутив у закладі класичну музику, наприклад Баха.

Але він не був вправним бізнесменом - кавярня мала постійни проблеми в виходом в нуль. Він часто безкоштовно пригощав кавою усіх учасників бойових дій, добровольців що приходили та дівчат які йому подобалися. Йому було незручно просити їх заплатити. Тому рахунки і оренду допомагали сплачувати члени Брацтва, зокрема Оксана Корчинська.

В кав'ярні, крім усього іншого, продавали квитки на вистави. Були також полиці з літературою на тему російсько-української війни, спогади українських ветеранів, світових полководців, історії війн - навіть по темі арабо-ізраїльських там було. Книги вусатого Корчинського там теж стояли, звісно. У відгуках навіть писали, що з Корчем в кав'ярні пербір і таке враження що він “зараз влетить і вломить мені під Валькірію Вагнера”. Такі відгуки були, звісно, написані російською мовою.

Ще перед початком ковіду Максим не забував про анімешників - в 2018-му кав'ярня надавалася під сходини-анімки і перегляди аніме українською. Безкоштовно. Також він робив знижки в 20 відсотків тим, хто перекладав або озвучував аніме або допомагав в цій справі в інший спосіб. Як то кажуть - спілкувався з анімешниками як з нормальними людьми. В той час ліцензійної манги українською практично ще не існувало. Вона почала з'являтися на полицях магазинів лише на початку 2020-го року (перші томи “Чі” та “Ательє чаклунських капелюхів”). Тому Максим надавав полиці в своїй кав'ярні для розміщення українського самвидаву манги та японських настільних ігор — рідкісні тоді штуки, які можна було нарешті хоч потримати в руках, погортати або пограти. Цей же самвидав був бонусом за діяльність активним учасникам аніме-клубу Міцурукі.

Фінал кав'ярні прийшов з ковідним локдауном. В 2020-му році вона закрилася, хоча гугл і досі пише “Тимчасово зачинено”. Максим хоч і не став успішним підприємцем тоді але потім мріяв відновити таку свою діяльність. Реальність, нажаль, була проти цих мрій. чи візьметься хтось відновити в меморіальних цілях цей заклад - невідомо.

Іронічно зараз виглядає, що у відгуках про заклад залишився навіть такий допис “Затишно і в разі ракетного удару є шанс вижити, тут є смаколики, запаси води та цікаві книги”. Певно, інтуїція Максима щось йому тоді тихенько підказувала про недалеке майбутнє. Про анімешні пригоди. Максим казав, що йому подобається давати молоді можливості долучатися до української культури, адже ніхто в його дитинстві не вказав йому на подібний шлях. У 2014-му році він разом з Юрієм (Святошею) та Тарасом (Тарасієм) виступили за надання тодішнього офісу Братства - кафе Генштаб, в центрі Києва, для аніме-переглядів українською. На цих анімках юні київські анімешники, які до того постійно говорили переважно російською, знайомилися з українською культурою та краще розуміли війну з Москвою через спілкування з воїнами Братства, які періодично ротувалися між Києвом та тодішньою зоною АТО.

Часом від "українських патріотів" були скарги, що на сходини допускають москвомовних школярів, а не лише людей, які говорять українською чи щось роблять для популяризації української мови та культури. Але на практиці багато хто з молодих анімешників, які до того ніяк не стикалися з україномовним середовищем саме завдяки таким заходам стали згодом патріотами та пішли пізніше захищати Україну в часи повномасштабного вторгнення.

Максим був впевнений в необхідності нормального середовища, куди всі охочі анімешники зможуть приходити і вільно спілкуватися. Він витрачав свій вільний час та брав відповідальність за проведення сходин. Від анімешників Братство брало лише 10 грн з людини як пожертву на батальйон "Свята Марія".

В цей же час за підтримки Максима та інших, у середовищі київського аніме-клубу народилися деякі команди українського фан-дабу та перекладу манги. Ряд команд знайшли так собі нових людей і це допомогло підняти планку якості локалізацій.

Щодо смаків Непийпива в аніме відомо небагато. Він точно дивився Трігана, а ось по іншим тайлам достовірної інформації не має. Він як міг допомагав фінансово справі перекладу та озвучення аніме. Наприклад - брав участь у зборах київських анімешників на якісні мікрофони, для перспективних діячів фандабу.

У 2015 році виникла ідея вперше провести весняну анімешну ходу в Києві - щось на кшталт анімешного параду на честь настання теплої пори року. Генштаб та Максим дуже допомогли в організації, а маючи великий досвід в масових акціях - Непийпиво дав купу порад як організовувати великі групи людей і як не допускати організаційний безлад. Серед іншого - анімешникам дали гучномовці з мікрофонами, щоб все було як на серйозних заходах. І на додачу - Максим створював не тільки українські етнографічні вбрання для себе, а також пошив кімоно одному з учасників аніме-ходи для косплею. Аніме-хода щорічно проводилася аж до 2019-го року.

Активне тоді Всесвітньо-Броварське телебачення зробило ряд сюжетів про діяльність всеукраїнського аніме-клубу Міцурукі. У випадках коли київські анімешники поверталися пізно вночі з інших міст, а метро було вже зачинене (Генштаб знаходився відносно неподалік вокзалу) - то Максим приймав їх усіх на ночівлю в Штабі, коли чергував на офісі.

Були і кумедні випадки - київські анімешники скинулися на термос для зимових анімок. Але зберігати його мали можливість лише в Генштабі. І термос одного разу випадково забрали на фронт при одній з ротацій. І від цього пішов локальний мем "Анімешні термоси воюють на фронті" .

Але в 2020-му році сталася і найскандальніша подія середовища серед українських анімешників. Група учасників клубу Міцурукі, на чолі з тодішнім його керівником, змовилася і оголосила ресурси організації своїм власним бізнесом. Усіх учасників, які не взяли в цьому участі, вигнали і позбавили частки в організації - зокрема і Курку Аалямба, який до того роками займався управлінням і тягнув на собі організацію диких анімешних народних мас. Вкрадене об'єднання було перейменовано на "Аманогава".

Яким чином це все стосувалося Непийпива? Змовники вирішили прикинутися, що Братство в минулі роки їм фактично не допомагало і такі діячі як Максим нібито тільки нанесли шкоду українському аніме-руху. Наклепи були нахабні і притягнути за вуха. Братчики нібито примушували анімешників Міцурукі погоджуватися з цінностями організації, далі були звинувачення Брацтва в побитті представників ЛГБТ на марші Рівності в 2019 році в Харкові. Розказували, що звязки з Брацтвом шкідливі для репутації анімешників, які через це не можуть нормально співпрацювати з офіційними видавцями манги в Україні і з великими організаторами гік-фестивалів та подій. Ігнорували випуски Всесвітньо Броварського телебачення, де анімешники до того розповідали про свою діяльність. “Аманогава” навіть звинуватила Брацтво що вони працюють на Московію (What?). Тобто за три роки до того, коли у таких представників аніме-руху не було ані спонсорів ані навколишньої популярності аніме та манги, вони на словах дуже сильно поважали героїв, вступали в одну з ними організацію і не соромилися працювати за їхній рахунок і з їхньою підтримкою. А як тільки з'явилися нові джерела доходів, то тут і стався “кидок”. Звісно, не можна звинувачувати усіх анімешників активістів в цій ганебній події, але вчинки “Аманогави” сильно вдарили по усім тим зусиллям, які доклав свого часу Максим та його братчики, для підтримки українського аніме-руху. Багато хто з рядових учасників Аманогави в усе це справді вірив ( для них це не було питанням збагачення) - вони без проблем наліво і направо розповідали, яка хуйова політична організація Братство і як воно їх гнобило. Подробиці цього скандалу можете почитати в окремій статті на Драматиці (навіть не однієї) і самим оцінити рівень проблеми.

Значна частина сучасного аніме-фендому не чула про діяльності Максима і братчиків в анімешному русі через свідоме замовчування та інформаційну блокаду з боку керівництва "Аманоґави". Ці керівники демонстративно відмежувалися від братчиків, привласнили ресурси клубу "Міцурукі" і повністю зачистили в соцмережах історію багаторічної співпраці з ветеранами. Аби приховати крадіжку майна, вони виганяли незгідних учасників, поширювали бездоказові міфи та публічно знецінювали захисників України. Непийпиво разом зі своїми однодумцями допомагали анімешникам як могли у свій час - надавали перші простори для анімок, профінансували техніку для фандабу та аніме-ходи та перетворили тисячі неорганізованих і вітряних підлітків на свідомих патріотів (бо щоб вам там не казали - а живе і постійне спілкування з людьми які здатні зі зброєю в руках воювати за країну буде впливати на свідомість і світосприйняття). Для відновлення хоча б справедливої пам'яті анимешникам треба на початку хоча б чесно визнавати внесок таких людей як Максим Непийпиво і поширювати правду про історію українського аніме-руху. Пояснювати що такого накоїли керівники "Аманоґави" в ті часи та гідно вшановувати пам'ять полеглих братчиків-меценатів.

Думку самого Максима про тодішні крінжові події невідомі, бо, вірогідно, у нього була купа інших справ. Історія триватиме далі…

У розповіді про таку особистість важко уникнути пафосу. Людина жила з прагненням до свободи, з відчуттям власної культури та смаку до небезпечних пригод. Жила без зайвих заморочок в голові і повністю розуміючи, що все може закінчитися у будь який момент смертю. Це був шлях, де власні переконання і відчуття справедливості направляли вперед, не зважаючі на смертельні небезпеки.

Часто цитують Євгена Карася, який після загибелі Четвірки написав про Максима:

"Козак Непийпиво. Веселий і розпусний. Добрий та сміливий. Вічно молодий "провокатор Корчинського". М'який, але з вогником в очах. Романтик, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська і Бєлгорода. Козацька доля".