Максим Непийпиво

Максим Непийпиво - військовий, диверсант-розвідник, громадський діяч і просто колоритний і харизматичний дядько. Один з учасників Братської Четвірки, що прославилися першими диверсійними рейдами на територію Росії. Загинув в бою в грудні 2022-го в Брянській області.

За часів давніх богів, воєвод та царів…

Про військову діяльність Максима написано немало - це згадують в першу чергу, коли беруться про нього розповідати. А ось про його суспільну діяльність і просто як про людину з небанальними інтересами та поглядами писали небагато.

Час від часу в будь якому в суспільстві народжуються і формуються люди, які здатні не просто на сміливі і авантюрні вчинки, а й роблять це кредом свого життя. Дехто з таких людей на додачу має загострене відчуття справедливості, чітке бачення історії та, в позитивному сенсі, впертий характер без якого неможливо “робити двіж”.

Яскравим прикладом таких людей був Максим Михайлов, відомий як Непийпиво. За безсумнівними військовими подвигами не загубився цікавий і харизматичний чоловік, який в цивільному житті займався непересічними хобі та ремеслами і взагалі корисно витрачав своє життя на купу громадських ініціатив. Перефразуючи Подерв'янського “Жив інтересно, читав книжки, був шпіоном, получав удовольствіє і ходив в оперу з красивими тьолками”.

Про юність

Родом він з міста Васильків, в Київській області. Народився в сім'ї авіаційного інженера. Намагався вчитися на радіотехніка, але інтересу до цього напрямку в нього не було і тому покинув - не довчився. Спробував вчитися на педагогічному в Драгоманова - теж вирішив покинути.

Інтерес до історії з'явився змалечку. Він і привів Максима до висновків, що щось навколо йде не туди і треба шукати собі компанію людей які до України і її теперішнього положення ставляться більш серйозно ніж звичайні, пересічні обивателі. Без впливу романів "Вогнем і мечем" Генрика Сенкевича та "Меч Арея" Івана Білика також не обійшлося. В юності спокійно міг без грошей податися у подорож до Карпат на кілька тижнів.

Захоплення історією неминуче привело його до цікавості “лицарською козацькою бувальщиною” - авантюрними, гуморними легендами та історичними оповідями про життя козаків, характерників та отаманів. В таких сюжетах козаки показують свою авантюрну кмітливість, ошукують та перемагають різних ворогів і загалом не нудьгують. Така модель поведінки юнаку настільки сподобалася, що стала головною в його житті.

Основна стаття: Непийпиво/Про юність

Постмайданні часи

Події на Майдані, звісно, перевернули життя Максима. В 2014-му, в прямих військових діях він ще не встиг прийняти участь - його не ризикнули направити на бойові завдання в той час. Але Максим займався тоді корисним справами на базі батальйону Брацтва “Свята Марія” в Маріуполі та Києві. Загалом пишуть, що він займався тренуваннями, вишколом та організаційними справами.

В деяких статтях Непийпива називають активістом сімейного руху і руху анти-лгбт і не часто згадують, що він не боявся вступати в бійку там де опоненти дозволяли собі забагато. На мітинги завжди ходив у козацькому вбранні яке сам і шив (про це трохи згодом).

Максим не нудьгував і в 2016 році. Він встиг тоді побути в лавах поліції в підрозділі “Свята Марія” і полку “Київ”. Тоді сталася заплутана медійна історія - коли нібито, будучи патрульним Максим відмовився виконувати наказ забезпечити проведення «гей-параду» у Києві (“відмовився бити патріотів, які протидіятимуть гей-параду”) і його нібито за це звільнили. Непийпиво ніколи не був власне проти геїв, адже на анімках, які він підтримував, регулярно були люди різних орієнтацій і він це чудово знав. За його словами він не хотів захищати парад як поліцейський, бо це проти його християнських переконань. За іншою версією яку озвучували поліцейські посадовці - Максима звільнили зі служби через інші причини з поліції ще до акції протесту. Подія було добряче роздута різноманітними ЗМІ і на ній сильно спекулювали усі сторони, так що якщо захочете зануритися у ті події - то вам треба буде ретельно фільтрувати інформацію.

Жінки. Вбрання. Хобі.

Герой статті був популярний у жінок. Але на початку, коли Максим вперше вистриг чуба – тодішня дівчина поставила умову: або змінюй зачіску, або вона йде. Як ви розумієте - зачіска перемогла, адже дівчата в житті Максима з'явилися та зникали у великих кількостях, а зачіска залишалася

Популярність особливо широко цвіла серед тих дівчат, хто мав творчі професії - наприклад художниці - в мережі можна надибати багато його портретів, створених явно різними людьми - вірогідніше це якраз роботи його подруг та дівчат, які не могли залишатися байдужими до його зовнішності та харизми. Хоч парубок і сам намагався малювати, але виходило не дуже професійно.

Створити сім'ю Непийпиво не встиг - за кілька тижнів до запланованого весілля він з побратимами відправився в останній свій рейд.

Його мистецькі смаки часто були зосереджені на класичному живописі та класичній музиці. Окремою пристрастю були костюми та етнографічні експерименти в одязі. Ще в школі ходив на кружок рукоділля і навички з роками тільки покращилися. Це не були точні історичні реконструкції - а такі собі творчі переосмислення козацьких жупанів, сорочок, одностроїв. В жупані, шароварах, з бандурою. І, звісно ж, з люлькою, Максим регулярно з'являвся на акціях проти незаконної забудови в києві.

Колекціонувати і створювати люльки він почав ще до 14-го року. Сигарет не курив, а люльки були при ньому завжди - у більшості фото з ним в кадрі обов'язково присутня одна з його люльок.

Він також неодноразово брав участь у незвичайних змаганнях - присвячених найдовшому курінню люльки. Коли учасникам видають 3 грами тютюну, однакову кількість сірників, однакові нові люльки і тампер-топталку. Це цілий медитативний вид спорту, де перемагає той, хто найдовше і без відволікання буде курити відведену кількість табаку. Спостерігати за такими змаганнями не дуже цікаво, бо все це може тривати по півтори-дві години, але чемпіонат по повільному курінню люльки довго існував не тільки в Україні, а також наприклад в Англії. Переможцем або призером Максим не став, але свою частину задоволення отримав.

Брав участь у театральних постановках, знявся у "Посттравматичній рапсодії". Як оператор і журналіст працював на YouTube-каналі "Всесвітнє Броварське телебачення" - що був популярний в 2014-16 роках своїми відео з Корчем та Славком Артеменком. Кілька разів був вихователем в дитячому таборі “Козацька фортеця”.

"Захоплювався всім, що допомагало вирізнятися з натовпу", – згадує його мати.

Постапокаліптична кав'ярня

“Починай свій день з почутті екзистенційного жаху”. Реклама кав'ярні.

Постапокаліптичну кав'ярню він організував у підвалі на вул. П.Орлика 10, переробивши старе бомбосховище. Сильно пишався цим закладом. Там він працював за барною стійкою. Там проходили збори правих - Корчинський в своїй колоритній манері називав ці заходи “семінари по християнському спротиву”. Будучи поціновувачем класичного мистецтва, Максим часто крутив у закладі класичну музику, наприклад Баха.

В кав'ярні, крім усього іншого, продавали квитки на вистави. Були також полиці з літературою на тему російсько-української війни, спогади українських ветеранів, світових полководців, історії війн - навіть по темі арабо-ізраїльських там було. Книги вусатого Корчинського там теж стояли, звісно. У відгуках навіть писали, що з Корчем в кав'ярні пербір і таке враження що він “зараз влетить і вломить мені під Валькірію Вагнера”. Такі відгуки були, звісно, написані російською мовою.

Основна стаття: Непийпиво/Постапокаліптична кав'ярня

Про анімешні пригоди

Максим казав, що йому подобається давати молоді можливості долучатися до української культури, адже ніхто в його дитинстві не вказав йому на подібний шлях. Щодо смаків Непийпива в аніме відомо небагато. Він точно дивився Трігана, а ось по іншим тайлам достовірної інформації не має. Він як міг допомагав фінансово справі перекладу та озвучення аніме. Наприклад - брав участь у зборах київських анімешників на якісні мікрофони, для перспективних діячів фандабу.

У 2014-му році він разом з Юрієм (Святошею) та Тарасом (Тарасієм) виступили за надання тодішнього офісу Братства - кафе Генштаб, в центрі Києва, для аніме-переглядів українською. На цих анімках юні київські анімешники, які до того постійно говорили переважно російською, знайомилися з українською культурою та краще розуміли війну з Москвою через спілкування з воїнами Братства, які періодично ротувалися між Києвом та тодішньою зоною АТО.

Часом від "українських патріотів" були скарги, що на сходини допускають москвомовних школярів, а не лише людей, які говорять українською чи щось роблять для популяризації української мови та культури. Але на практиці багато хто з молодих анімешників, які до того ніяк не стикалися з україномовним середовищем саме завдяки таким заходам стали згодом патріотами та пішли пізніше захищати Україну в часи повномасштабного вторгнення.

Основна стаття: Непийпиво/Аніме-спільнота

Історія триватиме далі…

У розповіді про таку особистість важко уникнути пафосу. Людина жила з прагненням до свободи, з відчуттям власної культури та смаку до небезпечних пригод. Жила без зайвих заморочок в голові і повністю розуміючи, що все може закінчитися у будь який момент смертю. Це був шлях, де власні переконання і відчуття справедливості направляли вперед, не зважаючи на смертельні небезпеки.

Часто цитують Євгена Карася, який після загибелі Четвірки написав про Максима:

"Козак Непийпиво. Веселий і розпусний. Добрий та сміливий. Вічно молодий "провокатор Корчинського". М'який, але з вогником в очах. Романтик, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська і Бєлгорода. Козацька доля".