Енциклопедія Драматика:Інкубатор/Несправжні професії
Несправжні професії (англ. Bullshit jobs, фейкові роботи) — це такий специфічний різновид сучасної зайнятості, де ти регулярно отримуєш непогані гроші, але при цьому не робиш абсолютно нічого корисного для всесвіту. Суть явища геніально проста. Ти старанно робиш вигляд, що працюєш і вигораєш, а компанія робить вигляд, що платить тобі за щось неймовірно важливе. На відміну від типової лайняної роботи, де ти тягаєш мішки чи махаєш мітлою за копійки, але без тебе місто потоне в хаосі, ці фейкові професії передбачають тепле крісло в опенспейсі, безлімітне смузі, медичну страховку і повну, тотальну, абсолютну безглуздість твого існування з дев'ятої до вісімнадцятої. Якби твоя посада чи навіть весь твій відділ завтра розчинилися в повітрі, світ би цього не помітив. А компанія, скоріш за все, почала б працювати значно ефективніше.
Звідки ростуть ноги
Офіційно термін пустив у маси один західний антрополог-анархіст Девід Гребер. Але ми ж з тобою розуміємо, що українська земля щедро родила цей феномен задовго до всіляких американських корпорацій. Спочатку був могутній совок. Там діяло залізне, непорушне правило: кожен громадянин мусить бути працевлаштований. У результаті з'являлися цілі НДІ вивчення впливу місячного сяйва на ріст цукрових буряків у степу. Люди роками сиділи, пили чай і перекладали папірці.
Коли Союз успішно накрився мідним тазом, прийшов дикий капіталізм. Здавалося б, невидима рука ринку мала б усе порішати, а всіх дармоїдів мали б викинути на вулицю. Але де там! Замість радянських контор ми отримали сучасний корпоративний сектор. Бізнес розрісся до таких колосальних масштабів, що топ-менеджерам стало просто необхідно наймати людей, аби інші люди могли ними керувати. Престиж керівника тепер вимірюється не реальними результатами, а кількістю підлеглих.
Анатомія безглуздості
Що робить професію по-справжньому фейковою? Це стійке, ниюче відчуття абсолютної порожнечі. Ти не будуєш мости, не лікуєш людей і навіть не смажиш картоплю фрі у фастфуді. Ти перекладаєш віртуальні таски з колонки в колонку. Ти — просто біологічний скрипт, м'ясний аддон до таблиці в Excel.
Корпоративна культура з усіх сил намагається приховати цю порожнечу під товстим шаром пафосу. Тобі на мітингах втирають про місію, високі цінності та синергію. Ейчари регулярно проводять опитування про задоволеність роботою. Звісно ж, вони клянуться, що це все повністю анонімно. Тобі скидають посилання на форму. Ти чесно пишеш туди, що менеджмент — некомпетентні ідіоти, а процеси — суцільне дно. Але оскільки ти єдиний на весь поверх шульга-веган, який приходить в офіс у жовтих кросівках і специфічно жартує, твоя спроба приховати особу виглядає як чорний квадратик на очах у слона. Наступного ранку тебе викликають на серйозну розмову про твою лояльність.
Як зрозуміти, що ти в лайні
Це дуже просто, бро. Достатньо чесно відповісти собі на кілька запитань перед дзеркалом.
- Якщо твій відділ завтра масово викрадуть прибульці, чи зупиниться робота компанії? Якщо ти розумієш, що компанія не просто не зупиниться, а ще й зітхне з полегшенням через зникнення зайвої бюрократії — вітаю, ти в клубі.
- Чи ловиш ти себе на думці, що більшу частину робочого дня ти геніально імітуєш бурхливу діяльність? Ти блискавично перемикаєш вкладки з Ютубу на графіки, коли повз проходить керівник.
- Ти регулярно відчуваєш гострий напад екзистенційної кризи під час щотижневого зідзвону в Зумі, де двадцять дорослих людей півтори години обговорюють те, що можна було легко вирішити одним коротким повідомленням у ТГ.
Класифікація офісного сміття
Мудрі люди ділять неспражні професії на п'ять чітких типів. Пройдемося по базі:
- Шістки (Посіпаки). Їх наймають виключно для того, щоб якийсь бос відчував себе неймовірно важливим. Наприклад, адміністраторка на ресепшені в компанії, куди роками не приходять живі клієнти. Її головний KPI — красиво сидіти, поливати фікус і дихати.
- Головорізи (Викидайли). Різноманітні корпоративні піарники, лобісти, бренд-менеджери. Вони існують тільки тому, що в компаній-конкурентів є такі самі піарники і юристи. Це банальна гонка озброєнь, де всі стріляють холостими.
- Милицевиробники. Люди, які героїчно лагодять те, що в нормальному світі не мало б ламатися. Замість того, щоб найняти нормального архітектора баз даних, керівництво бере трьох джунів, які руками копіюють цифри з однієї таблиці в іншу.
- Галочники. Каста людей, які створюють ілюзію дотримання правил. Усякі комплаєнс-менеджери, фахівці з корпоративної етики та внутрішньої культури. Якщо такий діяч починає діставати колектив своїми безглуздими ініціативами надто активно, він дуже швидко отримує в неформальних чатиках якесь соковите триповерхове ім'я і тотальну глуху зневагу від інженерів.
- Наглядачі. Найгірший і найтоксичніший тип. Вони не просто не роблять нічого корисного, вони ще й генерують безглузду роботу для всіх інших. Це через них ти щоп'ятниці пишеш детальні звіти про те, як саме ти плануєш писати звіти наступного тижня.
Фейкові українські каменярі
У наших реаліях це явище має свої унікальні, ні з чим не зрівнянні відтінки. Несправжні професії в Україні комфортно існують у двох паралельних всесвітах.
Перший — це безсмертний державний сектор. Усякі районні адміністрації, незрозумілі комунальні підприємства та відомства. Там роками сидять тітоньки і дядечки, чия єдина суперздібність — ставити мокру печатку на ксерокопію довідки про наявність довідки. Коли ці динозаври намагаються здаватися сучасними топ-менеджерами або щирими патріотами на камеру, з їхніх уст часто лунає настільки покручена чиновнича новомова, що хочеться викликати екзорциста.
Другий вимір — це модне вітчизняне ІТ та навколоайтішна тусовка. Уявіть собі типовий середній аутсорс. Там обов'язково водиться якийсь Delivery Manager, чия робота полягає в тому, щоб двічі на день питати програмістів: "Ну шо, гайз, як там?". Він не кодить, не тестує, не малює дизайн. Він просто існує у просторі, як кімнатна рослина. Або ж різноманітні стартапи, які існують від гранту до гранту. Фаундери роздувають щоки, продають повітря і пафосно розповідають інвесторам, що в них працює унікальна команда геніїв, хоча на ділі весь бюджет спускається на коворкінги, тімбілдінги та зарплату Chief Happiness Officer'а.
Секретний рецепт виживання
Сучасний зумер давно просік усю фішку і не збирається рвати спину заради чиїхось чужих яхт. Його улюблена стратегія — це тихе звільнення. Він робить рівно той мінімум, щоб його просто не вигнали на мороз. На нескінченних мітингах він вимикає камеру, мікрофон, а сам сидить у дискорді з друзями або спокійно читає на іншому моніторі якусь японську мангу зі специфічним сюжетом. Він усвідомив, що корпорація — це просто велика годівниця без душі, і ставиться до неї максимально прагматично.
А ось бувалий міленіал дивиться на це набагато хитріше. Він не тікає від системи, він її безжально доїть. Головне його правило: ніколи не привертай до себе зайвої уваги в офісі. Якщо ти будеш тинятися коридорами без діла, скиглити на кухні і виглядати як якийсь сумний і загублений чувак із сапкою, від тебе почнуть сахатися будь-які серйозні люди та грошовиті проєкти.
Тому хитрий міленіал діє інакше: він влаштовується на сміттєву ремоут-посаду з хорошою зарплатою. Потім він купує підписку на ChatGPT або пише простенький скрипт на Python. Цей скрипт автоматизує всю його тижневу рутину за дві години. Для керівництва він створює бездоганну ілюзію тяжкої праці на 40 годин. А решту 38 годин робочого часу наш герой спокійно витрачає на те, щоб пиляти власні стартапи, фрілансити або просто кайфувати від життя за гроші корпорації. Це не шахрайство, бро. Це оптимізація.
Сміттєві професії — це неминучий баг сучасної матриці. І поки система не придумала, як його остаточно пофіксити, гріх цим не користуватися. Головне правило — не дозволити цій порожнечі зжерти твій власний мозок. Забирай грошву, грай за правилами, усміхайся ейчарам, але завжди пам'ятай, хто ти є насправді.