Хуяч українізації

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Хуяч)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Можливо він виглядає так

Хуяч українізації — особливий вид діяча українізації (звідси і перекручена назва), який імітує інтерес до проблем українського суспільства, зокрема мовних і культурних, аби знайти коло спілкування, профіти, чи вагіну, котра нарешті дасть.

Межа між діячем і хуячем дуже тонка. Багато хто починає діяти через відсутність особистого життя. Не конче така людина має ознаки хуяча, але в будь-який момент вона може легко все покинути через чергову москвороту вагіну чи просто тому, що знайшла прийнятну тусовку.

Причини[ред.]

Мабуть, найголовнішою причиною є те, що носії української мови після совка є значною мірою змаргіналізованими, і бути справжнім адекватним українцем не дуже-то й соціально вигідно. Переконаними українцями перші 23 роки незалежності (до війни) часом ставали різні недойобки від суспільства, які не могли соціально адаптуватися до русского міра в своєму Києві-Маріуполі-Одесі. Коли ти наживо бачив цього українця, то в тебе різко зникало бажання українізуватися. Типовий приклад — Ігор Вінський.

Після початку війни ситуація трохи покращилася. З'явився масовий запит на українськомовне, українськомовний бізнес, українцем тепер (поки ще) бути модно, і справи потроху покращуються. Але недойобки нікуди не ділися, особливо на південному сході.

Підкреслимо: для них бути українцем — це не самозрозуміла річ, а понт, можливість відчути себе особливим і побути не таким, як усі, знайти свою нішу хоч якимось, хай нікому й не потрібним, чином. Багато хто з таких людей так і лишається на стадії пасивно-агресивного печерного укра. Але деякі ідуть далі і починають робити контент українською. Складно сказати, виходить із того більше користі чи шкоди. Мабуть, поки вони сидітимуть у своїй печерці, все буде добре.

Особливості[ред.]

Комплекс месії — куди ж без нього. Хуяч почав робити все це лише аби відзначитися, і йому має бути вдячна вся українська культура, яку він рятує. При цьому для хуяча є типовим хамство, нехтування інтересами інших, порушення норм етики та моралі (особливо якщо це робиться "заради справи") та зневага до чужих поглядів.

Зацикленість на якості — нерідко хуяч думає, що робить якісний внесок в українську культуру, і постійно говорить про те, як погано і неякісно в інших. Проблема лише одна: в 99% випадків у нього самого виходить понура вирвоока хуєта. Увага! Прагнення до якості не є поганим саме по собі, але виправдовувати нею свої негідні вчинки, зверхність та синдром вахтера — ознака хуячизму.

Хуйовий характер — часто причина, через яку особина взагалі стала українізуватися. Хуйовість характеру можна висловити концептом «легше зробити самому, ніж звернутися до нього по безкоштовну послугу».

Синдром Данінга-Крюгера — разюча самовпевненість за відсутності жодних умінь. Основна причина, чому особина просто не може знайти роботу за напрямом, в якому хуячить, а «творить контент на благо українізації».

Перебільшення власної значущості — віра хуяча в те, що його діяльність особливим чином впливає на суспільство, хоча насправді його зусилля є часто недостатніми або не спрямованими на вирішення заявленої проблеми. Наприклад, митець може думати, що його твори магічним чином подолають економічну та соціальну кризи, активіст — що збір грошей на ремонт під'їзду ланцюговою реакцією витворить в Україні громадянське суспільство, блогер — що розгнівані дописи змусять корумпованих політиків піти у відставку тощо. Але зі зрозумілих причин так не стається. Тому замість діяльності виходить симуляція, що супроводжується публічними істериками про ворогів, які заважають (а повинні допомагати, лол?). При цьому дуже часто українізатор щиро не розуміє, що він робить не так і чому все не працює.

Моральний мазохізм — показова відмова від матеріальних благ, презирство до тілесних задоволень (які невеликою мірою, але потрібні людині, аби почуватися щасливою), очікування схвалення такої поведінки. Хуячі пишаються тим, що виконують свою роботу неоплачувано, "за ідею", коштом власного професійного розвитку, відпочинку та розваг. Насправді ж усе банальніше: їхня робота оцінюється на ринку вельми скромно, якщо взагалі оцінюється. Тому за вигідні пропозиції вони хапаються аж бігом, і це, насправді, цілком нормально. Просто не варто вдавати з себе істот, які їдять, не сплять, не серуть і не їбуться.

Надмірна потреба в моральній чистоті — хуяч прагне, щоб усі, з ким він співпрацює, були безгрішними. Порошенко для нього — хїй, бо заснував колись Партію Регіонів, а Корчинський — мудило, тому що виступає проти ЛГБТ і об'єднувався у 2004 році з Вітренко. Поточний позитивний внесок до уваги не береться. Таким чином хуяч компенсує своє почуття меншовартості ("я не зробив нічого, зате не забруднився, на відміну від...").

Шизофренічне ставлення до опонентів — хуяч називає російськомовних співгромадян "кацапами", "москалями", виганяє їх у Росію, звинувачує в зрадництві та приписує невисокий рівень культури і розумових здібностей, але водночас прагне здобути їхню прихильність так, аби ті добровільно українізувались. Чомусь "кляті москвороти" не поспішають любити хуяча за таке зневажливе ставлення до себе. Wait, oh shi~

Історія поняття[ред.]

Мем виник в анімешному середовищі завдяки таким героям, як Робота Голосом та Аманоґава, і спершу звучав як «аніме-хуяч». Після того, як він дістався Драматики, його було помічено в різних українських спільнотах, зокрема на Кропивачі. Багато де в серцях сучасної української молоді він знайшов відгук і трансформувався в більш загального хуяча українізації, а аніме-хуяльність у просто хуяльність українізації. Схоже, час гіперпатріотичних аутистів потроху минає.

Приклади[ред.]

Переклад[ред.]

  • Соломон Кейн — організатор збору коштів на виконання українського перекладу GTA V. Відзначився своєю агресивністю, неодноразовим порушенням правил, зокрема, спамом і закликами до видалення релізів. По суті, пасивно-агресивно кинув людей на гроші (робота ведеться вкрай повільно і рухається тільки тоді, коли Соломона тицяють носом). Кожен його новий акаунт баниться, бо задовбав. Більше про нього тут.

Література[ред.]

Явище також поширене в сучукрліті. Автори нарікають на низькі продажі книжок через русифікацію, але насправді причина їхньої непопулярності — понурі тексти. Бажання вдавати морального авторитета прямо пропорційне до кількості матюків у свіжому романі.

Лінгвістика[ред.]

Різного роду латинкойоби, зокрема:

  • Юрко Зелений — довго не відсвічував і був загалом адекватним, але недавно почав закликати до галицького сепаратизму.
  • Юродливий (латинкус, PT, dot) — вебкодерок із химерними уявленнями про лінгвістику. Постійно модифікує свій варіант латинки, через що об його повідомлення можна зламати мозок. Вигадує дурнуваті українські відповідники іноземним словам типу «рухорис» (мультфільм, аніме) і «нинітрив» (онгоїнг). Вигнаний багато звідки (навіть із бесіди телеграм-каналу «Мовний трибунал», який толерантний до альтернативних правописів!) за свою неадекватну поведінку. Стає в позицію жертви, коли йому не дозволяють писати латинкою. Іноді пише максимовичівкою чи іншими кириличними правописами з закосом під давнину, не опанувавши їх як слід. З цього можна зробити висновок, що насамперед Юродливого цікавить увага, а не мова. Більше про нього — в основній статті.
  • Борис Лисак — автор проєкту універсального для всіх мов латиничного правопису Lysaktotal. Періодично набридає ним у патріотичних спільнотах Фейсбуку. На його персональній сторінці є панграма лисаківкою, в якій літера U позначає И, а потім, через два слова, — вже У. Частина «Про себе» містить напис англійською «Ze ooser ev Lysaktotal raiti’n ’sistem», з якого видно, що Лисак ототожнив звуки [s] і [θ]. Фейл.

Медіа[ред.]

Журналісти, блогери та інші профпатріоти. Постійно паляться на вигороджуванні вчинків олігарха/політика, який їм за це платить. При цьому охочі розповідати про розбудову України та боротьбу з корупцією.

Музика[ред.]

Тут складніше. Успіх соліста чи гурту сильно залежать від розкрутки та фінансування, через що багато артистів до війни (навіть українськомовних) давали концерти в Росії, бо об'єктивно тільки там можна було нормально заробити. З початком російсько-української війни для багатьох це стало неможливим чи морально неприйнятним, отже, кишені музикантів сильно спорожніли, зробивши їм боляче. До стандартів західного ринку ми не дотягуємо, та й туди мало хто вписується, крім своїх, а у себе вдома концертна інфраструктура, логістика та музменеджмент недостатньо добре розвинені.

Втім, не тільки це є причиною невдач українських музикантів. Наш реп, наприклад, загалом нудний і відсталий у музичному плані. Дається взнаки засилля етноколективів, хуйових кальок із західних хіпстагуртів, хуйових кальок із російських гуртів, а також невміння писати прості, але хітові мелодії. Через це виїбнутись інтелектом, слухаючи їхню музику, можна, а от пострибати на вписці — ніяк, і доводиться вмикати русню.

  • Freel — репер, колишній учасник дуету «На Відміну Від». Полюбляє поговорити про українізацію, патріотизм та музичний бізнес. Водночас сидить на зарплаті у російського онлайн-журналу The Flow і відробляє замовлення лівацьких фондів. У 2018 році випустив альбом, звучання якого на рівні 2010–2012 років.

Кінематограф[ред.]

  • Любомир Левицький — режисер «Штольні», «Тіней незабутих предків» та «Селфіпаті», який косить під Голлівуд та розповідає про їхні стандарти. Самі фільми вийшли поганенькі, а останній — узагалі римейк американського.

Див. також[ред.]