Яніабязан

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Синдром "Яніабязан" - поведінка працівника сфери послуг в Україні, який не хоче надавати послуги українською мовою. Різновид принципової російськомовності.

Суть[ред.]

Назва походить від фрази, яку часто вигукують працівники сфери послуг, які страждають на принципову російськомовність - "Я ні абязан ґаваріть па-украінскі". Основна проблема в тому, що він якраз зобов'язаний, а якби й не був, то в чому проблема виконувати прохання клієнта? - врешті саме для цього він там і стоїть.

Синдром має трифакторну природу. Перш за все це неповага до діючого закону про мову, який зобов'язує всіх службовців за замовчуванням починати обслуговування українською, а потім вже, якщо клієнт просить, продовжувати будь-якою іншою доступною йому мовою. Але у нас ніхто не вирізняється повагою до довільних законів, тому тут важко виставляти претензії.

Реальний корінь проблеми пролягає далі і складає банальне хамство та непрофесійність працівника. Іншими словами, в чому для громадянина України, який точно знає українську, полягає проблема виконати свою срану роботу і зробити клієнту добре? Такої проблеми немає і апокаліпсису від цього не настане. Тут точно замішане позиційне мислення і бачення зміни себе (вивчення/говоріння українською) як загрози для своєї, звісно ж, неймовірно досконалої особистості. Але головне - перед вами просто погана людина, яка найімовірніше і інших потрібних речей не робить (миття тарілок, дотримання технології), бо їй посрати на вас, клієнтський досвід користування сервісом і на цю роботу загалом.

Третій фактор полягає у тому, що навіть у випадку переходу на українську під примусом, особа замість сказати "вибачте" і піти далі починає дискусію, включаючи шовіністські жарти і банально ображаючи клієнта. Тут уже має місце відсутність людяності і плутання особистого з професійним, бо навіть якщо він переконаний російський шовініст, то клієнту про це знати не потрібно.

Якщо працівник так себе поводить, це безперечно свідчить багато про нього, але також говорить про те, що сервіс не проводить належних тренінгів з етики спілкування.

Підвиди[ред.]

Посилання на невивченість[ред.]

« Єслі я начну ґаваріть на украінскам, мєня точна уволят »

— типовий представник

Особа намагається виправдати свою лінь чи ПР через те, що вона не знає української. При цьому ви всі розуміємо, що як громадянин України, ця особа швидше за все бреше. А навіть якщо й практики мало - маєш роботу, аби розиватися. А навіть якщо не вчив - починай, знадобиться ще одна мова.

В цілому, це не виправдовує нікого. Не маєш компетенцій для роботи - не іди на неї.

Синдром кріпака[ред.]

Основна стаття: Синдром кріпака

Особа є україномовною, але на роботі вважає, що говорити російською це більш всезагально, нормально і можливо навіть солідно. Можливо, така думка сформована оточенням колег з ПР, перед якими хочеться вислужитися. А можливо, загально-суспільним переконанням, що так схвалять більше і острахом рахуватися за "тупого селюка зі Львова".

Особливо лулзово, коли в місті (в першу чергу в столиці) працівники взагалі говорять між собою українською, і клієнт до них говорить українською, а вони з клієнтом лише російською.

Посилання на вміння[ред.]

Основна стаття: Комплекс перекручування української
« Краще говорити тією мовою, яку знаєш краще, ніж соромитися. »

« Мені подобається українська мова, а тому я не хочу її перекручувати. »

Тут і так ясно, що це давній ще совіцький форс, який грає на постколоніальному синдромі і страху осоромлення українців. Правда тут у тому, що особа, як правило, не знає російську краще чи навіть взагалі добре, а українську має на рівні суржика. Нічого поганого немає в тому, аби брати і розвивати і тоді буде хороший рівень і компетенції.

Працівники з-за кордону[ред.]

Парадокс ситуації і чергове підтвердження синдрому як частини РП, а не недостатності української освіти полягає в тому, що іноземні працівники сфери послуг (Африка, Середня Азія) ніколи не комплексують з приводу того, аби говорити українською / намагатися говорити українською / вживати окремі українські слова для покращення настрою клієнта. Як бачимо наочно, справа в переконаннях і пріоритетах. Люди насправді розуміють цінність людяності і клієнтоорієнтованості, можливо їм треба краще пояснити закон, аби вони зовсім перестали намагатися обслуговувати російською. Але ключовий момент - вони роблять це несвідомо, часто не розуміють мовної ситуації в країні і потреб категорій населення і не страждають на принципове відкидання української і моральне знущання над україномовними.

За рівнем ураження[ред.]

Буває так, що корінь синдрому криється лише в недогляді за працівником чи недостатніх тренінгах з етики роботи з клієнтами. Такі ситуації легко виправляються елементарним контактом з керівництвом.

Значно гірше, коли риба гниє з голови і на Яніабязан страждає сам власник сервісу. В такому разі виправити нічого неможливо і треба витискувати недопідприємство.

Як діяти?[ред.]

Дії на місці[ред.]

Викликати адміністратора, написати відгук. Сфотографуйте відгук, аби не "зник" раптово.

Дії в інтернеті[ред.]

Замінусувати локацію на ГуглКартах, сторінки в соціальних мережах. Написати відгуки. Поскаржитися на сторінки за розпалювання ворожнеч.

Законодавчий рівень[ред.]

Написати заяву.