Проросійський реванш

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Усик64.jpg

"Привєд, я Ігор Усик!
І це серйозна енциклопедія, де не місце тупим відсилочкам, жартам і вашим особистим враженням." - щонайменше так виглядає ця стаття. Зробіть її живішою (як з погляду лулзів, так і побутового досвіду), або доведеться утилізувати.

Реванш.jpg

Реванш проросійських сил (Реванш) - спершу - політичний мем, породжений Європейською Солідарністю і особисто Порохом, згодом - спроба вати отримати повновноту влади у 2019-2020 роках. Характеризується намаганням недобитих регіоналів влаштувати камбек та посилено просувати російський порядок денний в Україні. Викликаний приходом до влади слабкої особистості, що дало вікно можливостей для проштовхування ватних ідей, а також уможливлення цього завдяки ігнорування (а подкди й сприяння) росту загрози від попереднього "патріотичного керівництва", що на поталу своїм особистим інтересам допустило можливість спроби реваншу. У прямому ж сенсі ніякого "розвороту в бік Москви" чи то пак "тотальної поразки всіх свідомих українців" не відбулося.
Поширювачами перелічених меседжів зазвичай виступають порохоботи, яких відсторонили від годівнички. В переважній більшості сфер українізація не тільки не була пригальмована, а й продовжувала впроваджуватись. По факту ж вата та проросійські сили залишаються у меншості (в районі 13% від населення) й не впливають на загальноукраїнські тенденції.

Передумови[ред.]

Позасистемний кандидат[ред.]

У 2019-му році вперше в історії України до влади прийшов не умовний "помаранчевий" чи "синьо-білий", а позасистемний кандидат, що не був ні тим ні іншим. Простіше кажучи, булаву отримало уособлення принципу "какая разніца", яким є більша частина населення України станом на 2021. Відповідно, послабленням загального прокраїнського середовища, а також розбратом національно-демократичних сил навколо питання "чи підтримувати баригу на виборах 2019?" скористалися регіонали для відбиття певних дивідентів та відновлення втрачених у 2014 році позицій. Втім, реванш був би неможливий без створення сприятливого для нього середовища за правління сивочолого гетьмана. Скажімо, з 2018 року в Українському медіапросторі помітний стрімкий зріст популярності проросійських нарративів на хвилі незадоволення чинною владою.

Проросійські сили завдають удару у відповідь[ред.]

У 2018 (за рік до виборів) медіахолдинг Медведчука значно посилюється за рахунок укладання договорняка з патріотичною владою. "Ви нас не чіпаєте, а ми час від часу транслюємо як Порох перерізає стрічки та відкриває якісь об'єкти." Кум Путіна саме за Порошенка розбудував медіа-імперію з просування проросійських тез, які у дивному симбіозі сплітались з дійсними на той час вимогами (квоти на українську мову в етері до прикладу). В цей самий час підіймають голову "скрєпні" організації по типу "Традиція і Порядок" і набирає популярності Шарій, євроскептицим, конспірологічні теорії про "зовнішнє управління" та інші Соросо-байки. До того ж, з приходом до влади, п'ятий президент не провів до кінця люстрацію, а також занадто довго загравав з проросійським електоратом перед тим як приміряти амплуа "державника". Ба більше, до 2018-го була успішно випиляна проукраїнська опозиція, яка складала хоч якусь конкуренцію сивочолому (Народний фронт, добробати та гідні люди з БПП). Біле пальто, як-не-як.

Хто проти Порошенка - той за Росію![ред.]

Узурпувавши "патріотичну двіжуху", Порошенко своїми невдачами та відвертими пройобами значно підтопив її позиції. "А, ось бачите: носить вишиванку, а який барига! Виходить, що мова не нагодує! І взагалі ці ваші патріоти - якась секта чинного прєзіка. Фу таким буть." - все частіше лунало на вулицях вашого міста. Що, з рештою, і призвело до катастрофи - критичного падіння рейтингу БПП, відсутності адекватної альтернативи і без того зашквареному Пороху, а також початку політичного шляху для популістичного "какаяразніцьі", який вдало згуртував навколо себе "пересічного громадянина" від Ужгорода до Донбасу. На дебатах Зеля влучно підмітив, що "Я - ваш вирок". Саме ак воно і сталося. Порошенко винен в тому, що такі як Зе прийшли до влади. Його основним же завданням після Майдану було унеможливити будь-які "хитання в бік Москви", чого він благополучно не зробив. Хибна дихотомія "Хто проти Порошенка - той за Росію" призвела до відторгнення прокраїнського загалом і на виборах зокрема.

Суть причини

Реванш[ред.]

Ще ніколи електоральна мапа не була такою об'єднаною

Хто голосував за Зеленського?[ред.]

Порошенко розгромно програє на виборах 2019-му році (спойлер: 25% проти 73%). До влади, приходить Зеленський на популістичних гаслах, та зі світоглядом, який сповідує більша частина населення. Авжеж, звична проукраїнська риторика похитнулась в сторону помірковано-малоросійської на поталу рейтингам та "народному схваленнню".
Величезна кількість патріотів, ба навіть націоналістів у 2019-му голосувала за Зе, оскільки віддавати голос за всіма визнаного мародера їм було неприйнятно. Ядро електорату Вовочкі все ж складала лайт-вата (зичайна вата голоснула за Бойка), а також ті, хто зневірився у Петрі. Таким чином, Слуга народу зібрав у собі як патріотів, що були проти Порошенка, і "какаяразніца", яким "все одно, аби кінець епохи бідності", і вату, яка бачила в Зеленському людину, яка як раз таки і відкотить "згубну проукраїнську політику", чи принаймні послабить її. Отже, кожен бачив в ньому щось своє. В політичній науці це зветься big tent party.
Порошенко зайняв вигідну, як для опозиції, стратегію. Йому й робити нічого для підняття рейтингу не потрібно було; лиш вказувати на очевидні пройоби Зелі та загравання з проросійським електоратом, як зневірені новому гаранті починали переходити в табір євросолідарності. По факту, з кожним місяцем Володимира Олександровича починають проукраїнські громадяни, які свого часу вважали Порошенка більшим злом, але, на тлі проросійського реваншу, розчарувались у своєму виборі. Авжеж, Петро Олексійович першим почав бити на сполох. Власне, його команда і стала активно форсити мем про "проросійський реванш" з метою повернути в лоно своїх прихильників тих, хто відколупася від Зеленського та послабити його позиції. Звичайно, після виборів за відсутності дилеми "По або Зе" електорат повернувся до своїх вподобань: вата полишила нового президента і пішла в ОПЗЖ (оскільки протистояти "більшому злу" в обличчі шоколадного барона вже не потрібно було), а українці - частково пристали до ЄС (що виявилось їм ментально ближчою своєю повісткою), або частково розорошилась по іншим політичним партіям.

Скільки голосувало за Зеленського?[ред.]

Позиція Стерненка

Варто зазначити, що у першому турі за коміка проголосувало близько 30%. Себто ЦЕ і є ядро його електорату. Тому пост-виборчий вереск команди п'ятого президента про 73% ватників є недоречним, адже ті 43%, які не були ядром електорату майбутнього шостого президента, голосували проти Порошенка, що ще раз свідчить про те, що поразка проукраїнських сил у 2019-2020 роках спричинена саме діями попереднього гаранта. А тепер слідкуйте за руками: явка у другому турі виборів (де Зеленський переміг з 73-ма) склала 62% по Україні. А значить, що реально за Володимира голоснуло лише 45% від загальної кількості людей, що мають право голосувати. Тобто 38% людей, було похуй, і вони не ходили, 45% проголосували за Зеленського (з них 25% - проти Порошенка, а 20% конкретно за Зе), а 17% за Порошенка і проти Зеленського. З цього бачимо, що реальна секта По налічує +- 15 відсотків від усього населення, а секта Зе - відсотків 20. Це й покажуть подальші соціологічні опитування, коли курява виборів спаде і електорат повернеться до цих самих цифр.
Відповідно, Вибір Зе був цілком собі ситуативною відповіддю на провал попередників.[1]

Новий парламент[ред.]

Тим часом, як тільки Зе інавгурується, він розпускає парламент. Рейтинги в нього ще захмарно високі. Кувати залізо треба доки гаряче. У жовтні 2019-го Україна обирає новий парламент. Під брендом Зеленського, його партія "Слуга народу" отримує колосальні результати: вперше в історії українського парламентаризму пропрезидентська партія (та й партія взагалі) отримує більшість. Такого не було з часів "Групи 239" - монобільшості комуністів у ВР УРСР 1990-1994 років. Слуги отримали 254 крісла, з 226 потрібних для:

  • Формування уряду
  • Прийняття будь-яких законів окрім змін до Конституції (для цього тре назбирати 300 голосів)
  • Призначення суддів Конституційного суду

Перші зради[ред.]

Новий уряд[ред.]

Місцеві вибори[ред.]

Розклади після місцевих виборів
Шарік здувся

Місцеві вибори, що пройшли 25 жовтня 2020, засвідчили тотальний розгром Слуг народу, а також проросійських сил. Що б там не кричали зрадофіли, але вперше за часи незалежності України регіонали та їх переформатовані варіації, не зайняли більшості в жодній з облрад. НАВІТЬ НА ДОНБАСІ! Ще раз тільки вдумайтесь: проросійські партії вперше не отримали абсолютної влади навіть у найбільш ватних областях і були вимушені йти на компроміси з іншими. Так само тотально пролетіла партія Шаріка, яка змогла потрапити лише в 4 з 7 запланованих областей. Вони набрали вдвічі менше голосів, ніж очікували, і заледве змогли подолати прохідний мінімум.
Також дуже характерною тенденцією для цих виборів був зріст популярності місцевих політсил. Піпл, вгледівши абсолютну безпорадність і тупість центральної влади, масово голосував за локальні партії, які пропонували їм конкретні вирішення їх нагальних проблем. Політичне банкрутство Зе на місцях, а також сильні позиції регіональних еліт дадуть їм змогу у подальшому з прибором класти на карантинні обмеження та розпорядження уряду, набираючи таким чином собі ще більше балів популярності. Провальні антиковідних локданів стануть зірковим часом для мерів великих міст, які на цій хвилі зможуть їх ефективно вирішити для свого регіону. Скажімо, Кличко гарантував закупку вакцин Пфайзера для Києва, що стало просто плювком і абсолюним destruction для Зеленського і його міністра охорони здоров'я Степанова, які просрали вчасну вакцинацію по всій країні. Доки уряд намагався добазаритись за якусь індійську чи китайську гівновакцину, мер столиці вже замовив для своїх міщан вакцину найвищого ґатунку.
Що примітно, то непопулярні, а часто просто абсурдні, карантинні обмеження послали по всій Україні: міськради від Ужгорода до Маріуполя відмовлялися їх виконувати та встановлювали свої, лояльні до підприємців та люду, правила. І ці дії ще більше підривали рейтинг Слуг та боляче било по їх самолюбству та дрочу на ці ж самі рейтинги. Втім, ситуація кардинально зміниться зі значним погіршенням ковідної ситуації в першій половині 2021. Тож місцеві будуь вимушені знов дослухатись до розпоряджень центр, бо через самоуправство крайніми в погіршення статистики стануть саме вони. Себто, мери втямили що Зеленські та Степанови - тимчасове явище, які колись підуть, а їм самим потрібно залишитись на місцях та не падати в очах свої виборців, адже місцева влада тримається набагато довше за центральну. Зручний спосіб перекласти відповідальність на керманича і уникнути політичних наслідків для себе, чи не так?

Кінець реваншу[ред.]

Відеогалерея[ред.]


Реакція суспільства[ред.]


  1. Виправдання зедебіла, який у 2019 не голосував за пороха і тепер жалкує