Помаранчева революція

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
454525.png

Давно то діялось...
Стаття розповість вам про давно минулі, але цікаві історичні події, чи про особистостей в історії. Якщо вам здається, що стаття розповідає про давно непотрібне закам'яніле лайно мамонтів, то негайно напишить нам про це на порталі спільноти.

ORev.jpg

Помаранчева революція, (Першомайдан або просто Майдан 1[1]) - епічна подія, що відбулася у кінці 2004 року, через те, що різні українські бандитські організації хотіли і далі ущімлювати свободу українців, але чи не вперше в незалежній історії ми хоч щось намагалися змінити. Але казати про те, що ми у кращих традиціях радянської ментальності - раз і назавжди - щось вирішили, було б помилкою. Хоча, якби не Помаранчева революція, то навряд чи жарт про вбивство Януковича закінчився б лише неприємним слідом.

Що таке Майдан?

Де мої 15 років?

В старі часи у кожному українському селі, що себе поважало в центрі села поряд із церквою був свій майдан, площа коло церкви, де люди обговорювали і вирішували всі найважливіші громадські справи. "Зібрати майдан", "зібратися на майдан" означало просто зібратися і обговорити всі справи, які турбують громаду чи окремих її членів. Як правило кожен, кого люди хотіли слухати мав на майдані право голосу, той кого слухати не хотіли - тому права голосу не давали. Традиція майданів на землях вільної України і святої Русі іде з дуже давніх часів, тут можна згадати і вирішення справ у колі серед древніх степовиків Великого Степу і віче у слов'янських народів, зокрема на стародавній Київській Русі-Україні, так само як і Русі Новгородській та (первісно) Московській. На жаль ті, хто виступає проти народних майданів як явища і зокрема народного майдану, який відбувався в центрі Києва в 2013-2014 рр. не розуміють смислу майдана для наших дідів і прадідів, простих сільських трудових козаків-християн Подніпров'я, вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській, для яких майдани без усякого сумніву були виявами самого справжнього, стихійного, робоче-християнського народовладдя.

До

До Майдану, Україна була однією з тих середньо-азійських республік, де самовладний господар-президент наказує народу коли розкривати рота. Є версії, що той же Леонід Данилович створив умови для вбивства основного конкурента на чергових виборах - дисидента Чорновіла, приклав руку до вбивства Ґонґадзе та багатьох інших пам'ятних справ. Він же щемив акції "Україна без Кучми", які проводили члени майбутньої помаранчевої влади. Благо пан схаменувся і відкерувавши дві терміни, не замахнувся на третій. Тут і почалося найцікавіше.

Новим кандидатом від влади був певний Віктор Янукович, який був не лише колишнім зеком, але й успішним керівником-виконавецем із земель Донбасу. Хоча йому і перейшов "у спадок" ввесь адмінресурс напівдеспотичної влади, він не зміг протиставити себе свіжій революційній хвилі і своєю відвертою тупістю (хоча прізвище і не Буш, що дивно), очевидним правонаступництвом від колишньої влади та витівками соратників у ЦВК зіспонукав країну до хоч і не кривавої, збройної і радикальної, але революції.

Революція-нереволюція

1265038665968256.jpg
1335119478055.png

Поступово, у зв'язку з вимогами чесно рахувати голоси, на майдані зібралась така купа люду з Києва та привезених з регіонів, що вважати це рядовою політичною акцією не наважився вже ніхто. Іще більший дупобіль відчули ригіанали, коли на майдані розставили наметове містечко. А після того, як поставили сцену, українці поринули у те, що виходило завжди найліпше - співали патріотичних пісень.

Закінчилося все ексклюзивним третім туром для Ющенка, отруєнням та месіанською інавґурацією, і нехай тільки хтось скаже, що виглядало то все не файно. Одне, далебі, прикро, усе пройшло мирно, без революційної зміни порядків і "дії на межі епох", що як показали подальші події було характерно, але ж усі сподівалися, що Пасічник прийде і все зробить.

Контррев і без революції обійшлося

Упродовж наступних 5-ти років (термін президентства Пасічника), було підтримано найменше фізичних факторів за всю історію України. Навіть епічний мистецький арсенал, і той закинули. Замість цього було пограно у політиканство, дестабілізовано економіку, докрадено усе що не докрав Кучма. Бандити лишилися на свободі. Руки, що не крали, так нічого і не зробили.[2] Свобода слова забезпечувалась тим, що владі було формено начхати на те, що там шепче по кухнях український народ. І те і інше характерно, бо перший рік українці жили ілюзіями, наступні дві - надією, і ще дві - розчаруванням. На вдосконалення свого куточку світу часу не лишилося і вже у 2010-ому оповісна трагедія - до влади прийшов зек. Хтось скаже, що головне що боролися, але на жаль для української ментальності, у нашому світі намагання є несуттєвими, результат - в багато разів важливіше.

Але найжаркіше було лише попереду.

Далі дивись

Євромайдан

Посилання

Примітки

  1. хоча якщо враховувати революцію на граніті то другий, але це нікого не їбе
  2. Одною з причин такого безрезультатного президенства було те, що Ющенко більшу частину часу пиздився з опозицією і парламентом, чим робив щось корисне.