Пол Пот

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Пол Пот (Салот Сар) - відомий своєю кривавістю комуністичний диктатор і революціонер з Камбожді.

Шлях до успіху

"Товариш № 87" він же - "Перший Старший Брат", він же - "Істинний Кхмер", справжнє ім'я - Салот Сар - захопив в анальне рабство цілу країну - Камбоджу (Кампучію). Вірний учень Мао та Сталіна. Практичний практик гасла «Тільки масові розстріли врятують Батьківщину», переплюнув у цій справі самого Сталіна. Герой КНДР.

Активно приховував факти зі свого життя. Рік народження відомий тільки приблизно - 1925-1928. Походження теж невідоме точно - одні джерела стверджують, що він родом з селян, інші — що Пол Пот був віддаленою ріднею камбоджійської королівської династії. Ще одна версія - Пол Пот міг належати до привілейованої соціальної групи кхмерських китайців. Завдяки грошам батька зміг поїхати в Париж, де вивчав радіоелектроніку (а в ті роки це було дуже непогано). У Франції піддався моді на ліві погляди, вступив до комуністичної партії. Звісно страшенно фанатів від Сталіна, Мао та Тіто. Після повернення до Камбоджі викладав у приватному ліцеї в Пномпені. Предмет викладання невідомий, учні фізично не збереглися бо їх ефективно знищили. Однак Пол Пот себе згодом любив називати «професором історії та географії».

1962 року, ймовірно, підіслав кілерів до генсека місцевої компартіїТу Самуту, після чого став головним комуністом у країні. Не виключено, що 1965 року був завербований китайською розвідкою. У 1967 році пішов у джунглі з групою комрадів, які згодом почали називатися «червоними кхмерами». У квітні 1975 року скинув у Пномпені проамериканський уряд генерала Лон Нола і тут розгулявся, давши волю своїм фантазіям.

Pol Pot tribute


Видатні лулзи

Кхмери мали звичку більшість свої жертв перед вбивством фотографувати.
Типова школо-вояки Пол Пота
  • Пол Пот завжди спрощував усе чому він начитався та наслухався про сталінізм та маоїзм. І мету перед собою ставив амбіціну - знищення всієї традиційної культури та всіх пов'язаних із нею соціальних груп. За логікою полпотівців варто було почати з самих себе, і якнайшвидше застрелитися, але цей складний висновок вони, на жаль не подужали.
  • Як і у випадку з Мао і Сталіним, Пол Пот розпочав встановлення жорсткої ієрархічної вертикалі влади, випилюючи всіх, хто раніше пліч опліч з ним мобілізував маси на повалення режиму.
  • Радикально вирішив національне питання в країні, юридично скасувавши всі інші національності, окрім кхмерів та китайців. Втім, китайців, які не встигли зїбатися з країни, також скасували - фізично.
  • Нація була розділена на три категорії: покірне та темне населення з території, що давно контролюється червоними кхмерами, підкорене населення з територій, які червоні кхмери окупували нещодавно; священики, офіцери, чиновники та співчуваючі режиму. Пол оголосив кінець міської цивілізації. Щойно зайнявши Пномпень, відправив у джунглі 90% від півмільйона жителів столиці. Селяни були в ахуї, але на повну відірвалися на городських, бо пропаганда активно нацьковувала їх на "перевиховання містян". Хто спробував чинити опір, був розстріляний. Так само зробили і з іншими містами. За чутками, Пол Пот не пожалів навіть своїх родичів.
  • Наказав позбавитися від усіх благ сучасної «білої» цивілізації — від автомобілів до електробритв. Автомобілі ламали кувалдами, побутову техніку закопували у землю.
  • Скасував гроші. Взагалі. Увійшовши до Пномпеня, червоні кхмери підірвали національний банк, а в його сховищах розмістили склад добрив.
  • Скасував релігію разом зі жерцями. Перебив сотні ченців, підірвав сотні статуй Будди та інших предметів культу. Майже повністю знищив мусульман та християн країни (якщо звісно ті не встигали втекти закордон).
  • Чекістами працювали 16-річні. Школота виростала у відморожених головорізів, подібних до дитячих армій в Африці. У свою «криваву гэбню» навербував зовсім немовлят — від семи років які ледве могли тримати в руках пістолет чи автомат. За викриття одного «ворога народу» кожному малолітньому агентові належала премія — один патрон.
  • Зробив усіх жінок загальної власністю. Хто з ким має трахатися — визначало партійне керівництво.
  • На радість школярам випиляв усі школи разом із вчителями і спалив усі книги, до яких зумів дотягтися. Крім Карла Маркса, якого вдячний нарід штудіював у єдиний свій вихідний.
  • Усіх очкариків автоматично зарахував до небезпечних інтелігентів, що підлягають негайному знищенню. А оскільки боєприпаси були цінністю, вчив економити - замість розстрілювання, по можливості, вбивати класових ворогів треба було підручними засобами. Найкраще для цього підходили мотики, але непогано справлялися і селянські ціпки з камінням.
  • Замість міст створив комуни по 10 тисяч чоловік кожна, де на лоні природи ентузіасти почали будувати йобаний чистий азіатський комунізм за чашку рису на день. Кістки померлих подрібнювали і використовували як добриво, не кажучи вже про людське гівно - яке теж йшло в діло.
  • Перейменував Камбоджу на Кампучію. Тому що «Камбоджа» це не місцева, а запозичена в білих іноземців назва.
  • Сказав, що якщо вбити лікарів, то люди перестануть хворіти. Логічно.

Фінал життя та пам'ять нащадків

« Ну або наводять приклад Пол Пота, інших диктаторів – ось, мовляв, вони з'їздили в Європу, там набралися ідей і тому почали різати свій народ. ВОНИ ВЖЕ БУЛИ ГОТОВІ РІЗАТИ СВІЙ НАРОД І РАНІШЕ, в Європу вони тільки їздили за красивими ідейками (словами), не треба підміняти один одним. »

Здохни за ідеї йобнутих вождів

Пол Пота за його видатні комуняцкі досягнення щиро підтримував комуністичний Китай, а повалили його теж махрові комуністи, але в'єтнамці. Одного дня камбоджійський генерал Хенг Самрін до того щирий поплічник Пол Пота, раптово зрозумів, що його найобують, і підняв повстання. Спочатку все проїбав, втік до дружніх йому в'єтнамців, які давно дивилися на Пол Пота як на гівно. В'єтнам навіть просив СРСР допомогти випиляти упиря Пол Пота, але цьому заважав Китай, який за Пол Пота погрожував випиляти сам В'єтнам. До речі, Китай таки спробував тоді знищити В'єтнам, але в'єтнамці дали китайцям якісних стусанів, бо до того двадцять років тренувалися на французах та американцях.

Існує думка, що в Камбоджі просто закінчилася елементарна їжа і як найрозумніший (бо всіх розумніше себе на той час уже випиляв), Пол Пот придумав завоювати "беззахисних" в'єтконгівців. І навіть підрахував, скільки кожному кампучісту треба їх випиляти. Проте забув про технічну допомогу СРСР у вигляді танків та автоматів Калашнікова. Підсумок був закономірним для усіх окрім йобаних стратегів з червоних кхмерів. У 1978 році в'єтнамська армія, що натренувалася на американцях та їх ставлениках, танковим катком розчавила всю кхмерську школоту і мобілізованих селян. Втім, рештки кхмерів ще близько десяти років доставляли певні проблеми, партизанячи в районі камбоджійсько-тайського кордону. Бо партизанити в джунглях — це не танкові клини розбивати. Китай залупнувся, але отримав по яйцях і відвалив. До того ж, всі сторони у період цих пиздеців ретельно закопували в Камбоджу мільйони мін, досі щороку десятки камбоджійців випилюються на них.

З січня 1979-го Пол Пот із 10 тисячами найвідданіших соратників переховувався у Таїланді, де підгодовувався небайдужими китайцями та американцями. Зокрема, расові піндоси звинувачували Хенг Самріна (що все ж отримав владу в Камбоджі, завдяки своїм друзям в'єтнамцям) в авторитаризмі та недотриманні прав людини стосовно прихильників Пол Пота, а китайці під указом мудрого реформатора Ден Сяопіна безуспішно намагалися покарати в'єтнамців за зухвалість та самостійність. Останніми своїми роками Пол Пот жив у джунглях, у солом'яній хатині, перебуваючи під формальним арештом, який наклали на нього його товариші — «за відступництво». Помер у квітні 1998 року, ймовірно, від серцевого нападу. Був спалений на вогнищі зі шматків патронного ящика та гумових покришок.

"Демократична Кампучія" перестала доставляти криваві лулзи і знову стала Камбоджею. Хенг Самрін поплював на мозолисті руки і почав розгрібати лайно, зокрема повернув у країну короля, почав відновлювати міста з руїн та рятувати расово камбоджійських співвітчизників від голодної смерті.Те камбоджійське бидло, що вижило в цих буремних подіях, як не дивно, досі поминає кривавого ката добрим словом і молиться на місці його кремації, що наводить на вельми сумні роздуми щодо природи людей.

Читати далі