Гонконгівське кіно

Гонконгівське кіно (香港電影) ну це ті азійські кіна про героїчних кунг-фу воїнів, поліціянтів, які намагаються врятувати світ і рідне місто, романтичні мелодрами з переграваннями та обов'язковими сльозами. Також це середовище що породило Брюса Лі та Джекі Чана. Гонконзьке кіно — своєрідна комбінація східної кіно-шизанутості та західних спецефектів з ухилом у бік великих вибухів (і літрів бутафорської крові).

Загальний огляд

Кунг фу завжди робить твоє кіно цікавіше.

Усе почалося давно - на початку XX століття. Гонконг у цей час був важливою британською колонією з яскраво вираженим китайським обличчям, але не пупом землі. Сюди стікалися в першу чергу китайці яким було хуйово на великій землі і ті хто хотів робити бізнес під британськими законами. Перші фільми знімалися переважно китайськими мігрантами, які заснували власні студії та створювали фільми про своє минуле та сучасне життя, британцям на ці кіна було тоді насрати. Ці ранні стрічки не мали голлівудської якості і коштували дві чашки рису, але місцевим подобалося.

В 1950-ті роки нарешті з'явилися хоч якісь нормальні гроші, бо Гонконг раптово став торговим та промисловим форпостом західної цивілізації під боком у великого комуністичного Китаю. Саме тоді тут розквітло студійне виробництво, з'явилися перші культові стрічки. Це був також час активного копіювання західного кіно - пиздили і перезнімали на свій манер майже усе що приходило з Америки. І саме завдяки західним стандартам гонконзьке кіно вивчилося і зуміло виділитися серед іншого азійського кінематографа - почало набувати популярність не тільки десь поряд в Кореї або Японії (японське кіно поза своїм жанром про самураїв було слабеньке та нецікаве), а потроху і на заході. Золота доба настала в 1980-х, коли Гонконг став справжнім центром зйомок бойовиків та трилерів. Ця епоха запам'яталася фільмами культових режисерів Джона Ву та Цуї Харка, які виявилися геніями постановки перестрілок і бойових сцен. Джон Ву став відомий саме завдяки своїм епічним перестрілкам з використанням двох пістолетів — техніка, яка неодноразово копіювалася Голлівудом і згодом ігроробами.

Один з головних криголамів, що привів гонконзьке кіно до успішного успіху був легендарний махальник ногами в жовтому комбінезоні - Брюс Лі що любив змалечку махати кулаками, вивчати бойові мистецтва з 13 років і встиг стати навіть хореографом, заробляв заснувавши кілька шкіл бойових мистецтв в США і тільки потім отримав свою славу в кіно про кунг-фу. В дитинстві він вже мав досвіт акторства в китайських фільмах. Але Брюс Лі мав усі шанси стати кримінальником в Гонконгу, бо вуличні пизділки і пацанські розбірки чиє кунг-фу краще були йому дуже до смаку. Школи різних бойових мистецтв там цвіли і пахли повсюдно. Але він вчасно відправився, під тиском батьків, до США на навчання. Маючи буйний характер, харизму і сталеву силу волі постійно намагався доводити кіноробам Америки в 1960-ті, що він має талант не тільки махати ногами а і грати інші ролі. Отримував дрібні ролі в телесеріалах де всі охуївали він його бойових скіллів і швидкості, до того ж американським кіноробам потрібен був харизматичний китаєць на стереотипні ролі. В Гонконг Брюс ЛІ повертався щоб дешево та антуражно знімати на батьківщині саме таке кіно, яке йому не давали знімати в США.

Брюс Лі: Довгий Шлях До Успіху

The Rise and Fall of Hong Kong Cinema

Why 80s Hong Kong Action Movies KICKED ASS!

Цікаві кіна

• Шлях Дракона (1972)
• П'яний майстер (1978)
• Поліцейська історія (1985)
• Naked Killer (1992)

Смерть гонконгівського кіно

Оригінальне гонконзьке кіно померло через низку факторів. По-перше - В 1997-му році місто було повернуто материковому Китаю і всі чекали, що ось зараз буде ще більше грошей і фільмів адже китайський кіно-ринок тепер необмежений. Але на практиці виявилося, що гонконзьке кіно опиралося на обмежений список світових знаменитих режисерів та акторів, які всередині Китаю або були не цікаві або вони просто хотіли робити кіно для західної аудиторії. По друге - гонконзьким кіноробам треба було сідати і вчитися як робити кіна для внутрішнього ринку на промислових потужностях Гонконгу, вивчати що цікаво тим комуністичним китайцям. Адже партія наполегливо але м'яко рекомендувати які теми треба в першу чергу знімати. На додачу кінороби Гонконгу почали штампувати забагато одноманітного трешу, який було нікуди дівати, а постійні скандали з тріадами, які в 1980-90-ті володіли солідною часткою бізнесу в кіно не додавали стабільності в цьому бізнесі. Потихеньку кіностудії стали або закриватися або розповзатися хто в Китай, а хто на захід. Нове покоління кіноробів просто не породило акторів і режисерів рівня, наприклад, Джона Ву або Джеккі Чана. На початок 2000-х більшість гонконгівської кіноіндустрії встигла просто навчити материкових китайців робити яскраві кіна і потихеньку скотилася до сірого і одноманітного лайна.

Див. також

• Треш
• Wakaliwood