Петриківка

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міцурукі київ.png

Цю статтю написано в рамках осіннього конкурсу від Міцурукі
Докладніше про конкурс і про його умови читайте тут: Енциклопедія Драматика:ANKON

Петриківка (або Петриківський розпис) — вид українського народного мистецтва, який зародився невідомо де, невідомо як і невідомо коли (етнографи почали звертати на нього увагу тільки в кінці 19-го століття). Оскільки розпис найбільш поширений у Петриківці, то так і назвали, ну, щоб не заморочуватись. Почалося все з розпису оселі всередині: піч, стіни, посуд... і тут безіменних митців понесло.

Що це і звідки воно?[ред.]

Що? Вже пики порозписували? Буває...

Тепер все довкола розмальоване: від автобусів до гінекологічного набору. Якби можна було б, то і писки собі порозмальовували...

Так от, про що я? А, точно! Малювали, порозписували поки в 2013 році не потрапили до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Йшли до цього довго, застосовували різні хитрощі: то центр народного мистецтва "Петриківка" відкрили, то марки випускали, то розробили "Петриківка: альбом репродукції", то фестиваль заснували "Петриківський Дивоцвіт" у 2007 році, то рекорди різні ставили (у 2020 році, наприклад, розклали найбільше пано-мозаїку з малюнками. Шкода, правда, дітей, які у +15 у вишиванках мали то все розкладати, але мистецтво вимагає жертв). А ще Петриківський розпис став брендом на Євробаченні 2017, але про автобуси я вже вище писала, то ж не буду повторюватися.

Ще Петриківка — це мистецтво вільних людей, але знаючи, скільки різної сарани нападало на наш край (так, автор з того району): і татари з монголами, і турки, і Річ Посполита, і московити, і німці, і ще багато різної шушвалі, — то важко оте називати волею. Але краще в степу їсти очерет і лопухом підтиратися, ніж працювати на чужого дядька! Головне пензля з кота насмикати та знайти місце для малювання.

Існує безліч легенд про Петриківський розпис, але їх я переповідати не буду — не полінуйтеся і самі пошукайте!

Всіх охочих місцеві жителі можуть навчити малювати у Петриківській школі розпису, тому стрижіть кота і гайдай на навчання!) Як нема кота, то впіймаєте вже на місці — в селищі їх дуже багато, тож малювати завжди є чим.

Ще, виявляється, існують пам'ятні монета НБУ номіналом 5 та 10 грн з Петриківським розписом, але вживу їх можуть побачити лише обрані.

Про сам розпис[ред.]

Власне

У малюнках переважають рослинні орнаменти, але мало хто знає, що для їх зображення дітям показують ЦИБУЛИНУ у розрізі.

Отак, малював цибулину, а вийшла квітка. Ще додають різні ягоди — ну люблять майстрині пальцями потикати, що вже поробиш. Ну і, для прикраси, можна пташку втулити між "отово всим", на щастя. Для її образу митці часто подовгу дивляться на півня, який з острахом кидається навтьоки, бо думає, що його прийшли різати на м'ясо.

Деякі візерунки може намалювати не кожен художник, бо не всі наважаться сіяти коноплю між кукурудзи. Жартую, звісно ж, але фантазія у митців точно гарно розвинена!

Щодо матеріалів для малювання, то про зв'язок пензлів і котів ви вже знаєте: саме з шерсті їх виготовляли, намотуючи на гілку з дерева. Та і пальці для малювання завжди з собою, хоча і є замінник — піпетка. Малювали на всьому, що було: скрині, дощечки, тарілки, пічки, стіни, папір, одяг... А от фарби робили з того, що малювали: листя, квіти, овочі, бур'яни різні тощо. Розводили яйцем і молоком, а закріплювали вишневим ґлеєм чи цукром з буряків — екологічно чисті, так би мовити. І хоча зараз вже повно хімії різної є, деякі художники й досі використовують лише натуральні матеріали.

Щоб якось виділятися, майстри вигадують нові візерунки, стилі, матеріали... Наприклад, викладають малюнок свіжими овочами, листками і травами, а коли голодний, то можна з'їсти вже готовий салат.

Ось такі дива є в Петриківці, тож завітайте і спробуйте самі — не пошкодуєте!

Галерея[ред.]