Червона Рута 89

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Символ Фестивалю

Червона Рута-1989 — перший в історії фестиваль сучасної української пісні та музики, який став символом культурної незалежності, а згодом ще й передумовою справжньої незалежності України. Небувала за тих часів подія, яка вивела тодішній музичний андеґраунд у широкі маси і показала усьому СРСР та світу, що ідеї партії зовсім не до смаку сучасній (спойлер: на той час, звісно) українській молоді. А також просто епічна і мемна подія в усіх значеннях. Проходив фестиваль 17-24 вересня і, як не складно здогадатися, 1989 року у хвайному місті Чернівці. Синьо-жовті стяги, сутички з міліціянтами, треш та угар, все воно тут є.

Початок[ред.]

Ідея створення[ред.]

Тарас Мельник. Знай героя в обличча

Наприкінці літа 1986 року до України з Москви прибуває Тарас Мельник, якого КДБшники свого часу (1977) туди підорнули з останнього курсу музичної консерви в Києві, за відкриту любов до неньки, або, як це тоді називалося, буржуазний українській націоналізм. Вже в Україні, Мельник, побачивши статтю Івана Лепші «То є чистая вода…» загорівся ідеєю суто українського фестивалю і, знайшовши собі ідейних друзів (Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко та Іван Малкович), узявся за розробку концепції, цей процес тривал протягом 1988 року.

Шлях до втілення ідеї[ред.]

Що робити з готовою концепцією було незрозуміло, адже уявити таке у ті часи було складно, та й досвідченності у тій сфері тоді ні в кого не було. За ітогом вирішили зробити хід конем і опертися на комсомол, заодне й заручившись підтримкою Спілки Письменників України, а необхідність фестивалю обгрунтувати роботою з молоддю "па всєм завєтам Троцкаго Лєніна". І все ж таки за ітогом уцього всього наші герої отримали постанову мінкульту УРСР "Про проведення у м. Чернівці фестивалю Червона Рута"

Пошук виконавців[ред.]

Одне з неофіційних гаслів фестивалю

Було вирішено їхати по регіонах та шукати, для цього використовували різні методи - від пошуку квартирних виконваців та шастання у підпільних клубах до простого розклеювання оголошень. За ітогом були відібрані наступні люди: Тарас Курчик (Дрогобич), Андрій Миколайчук (Умань),Едуард Драч (Черкаси), ВВ, Олександр Тищенко («Зимовий сад»)(Київ),Сестричка Віка, Філадельфія, США) Брати Гадюкіни (Львів), Кому Вниз (Київ), Марія Бурмака (Харків), Павло Дворський (Чернівці), Галина і Леся Тельнюк, Олександр Гаркавий (Луцьк), Марина Музика-Беджанова (Оренбург), «Аванс» (Запоріжжя), «Край» (Закарпатска область), «Еней» (Рівенска область), Віталий Свирід (Київ), В. Грицишин (Дніпропетровска область), Володимир Давидов (Світловодськ, Кіровоградська область), Олег Покальчук (Луцьк), Іван Ситарський (Львівська область), Леся Улична і Леся Горова (Львів), Ігор Кравчук (Чернівці), Володимир Кіндратишин (Івано-Франківськ), Андрій Чернюк (Київ), Станіслав Щербатих (Івано-Франківськ), Іван Козаченко (Київ), Кость Павляк (Черкаси), Василь Чинч (ЧССР), Олесь Доля (Львів), «Рутенія» (Київ), Тарас Чубай (Львів), Юрій Товстоган (Київ), «Кафедра зеленої музики» (Дніпропетровськ), «Перон», «Рок-ціп-клуня-бенд», «ВВ», «Гуцули» (Косів), група Євгенія Масловича (Донецьк), Ансамбль модної пісні "Захід" (Івано-Франківськ). Про найцікавіших з них ми поговоримо нижче.

Непередбачуванна проблема[ред.]

І ось, коли усе майже готово, за два тижні до початку фестивалю, керівництво м.Чернівці оголошує про те, що ніякого фестивалю не буде. Після цієї заяви київські комуняки зрозуміли, що дєло дмухає прутнями, і підтримали заборону на проведення. Добре так прихуївши, Мельник та компанія вирішують поїхати до Києва на з'їзд рухівців, який випадково проходив того ж часу. Скориставшись тим, що Кирил Стиценко має батю та діда композиторів, вони спромоглись здобути право надати йому слово на цьому самому з'їзді. Нащастя, там був присутній той самий Кравчук, який і вплинув на ситуацію.

Мольфарська Рута[ред.]

Ruta3.jpg

Останнім формальним кроком перед початком фестивалю було фанове звернення до гуцульського мольфара Михайлика, щоб він відвів дощ від фестивалю, на що мольфар зазначив, мовля, я тіко град вмію відводити, але пообіцяв спробувати. І надиво, увесь фестиваль дощу не було, а на наступний день після закінчення почалася злива з піском. Така от хуйня.

Фестиваль[ред.]

Фестиваль мав не тільки музичне та політичне забарвлення, а й психологічне. Адже вперше за декілька десятків років в Україні насправді щось відбувалося. Люди це відчували і раділи. Це і є одна з тих причин, чому ми досі пам'ятаємо про ці події

Музикальний[ред.]

Конкурс проводився у трьох категоріях: Рок музика, Пополярна музика, Авторська пісня. Як не складно здогадатися, найпопулярнішою була рок сцена. Саме тоді світу показали себе Брати Гадюкіни та Кому Вниз, які й зібрали на себе майже усі авації рок-шанувальників.

Тогочасний хіт Миколайчука

Поп сцена трималася на Андрії Миколайчуку, який розривав увесь зал і після Червоної Рути став першим за значенням та популярністю співаком України. На авторській пісні, насправді, нічого цікавого для широкої аудиторії не було.

Політичний[ред.]

Фото з фестивалю. Молдавська міліція працює

Слід почати з того, що усе це знімали камери, саме тому на записах можна побачити, що на сцені все спокійно та, навіть, є люди з червоними стягами, але, за розповідями очевидців, поза межами камер був суцільний треш. Міліціянти лупцювали студентів, особливо галасних українських патріотів забирали до відділків, були також невеличкі сутечкі між міліціянтами та студентами. Доречі, щоб українці не били українців і, не дай божЕ, не перешли на сторону фастивальщиків, туди запросили молдавську міліцію, яка і робила більшість "не дуже хороших речей". Доходило до того, що людей з синьо-жовтими прапорами караулили біля вбиральні, били по нирках та забирали ті самі прапори. Звісно, артистам теж не було все одно на те, що відбувалося, тому про побиття та інші події вони говорили зі сцени, за що отримували погрози від відомих нам постатей, але слід зазначити, що на деякий час це спиняло побиття народу. Навіть вимикали світло, але замість того щоб розходитись, люди хором співали українські пісні. Да й взагалі було пізно щось робити. Червона Рута вже відбувалася. Також слід згадати й тітушок, яких саме змусили стояти там з радянською символікою, але вони вели себе тихо-мирно, а деякі навіть потайки допомогали людям під час сутичок. Дуже кумедним та знаковим елементов є те, що під час фестивалю повідомили про скоре зняття з поста ЦК КПУ Щербицього. Ця новина підірвала зал аваціями та щасливим галасом, адже Щербицький - один з тих, кому ми запов'язані русифікацією України. Така от іронія, малята

Психологічний[ред.]

І його теж не забувай

Тут і казати нічого не треба, гадаю, всім зрозуміло, що люди відчули свободу і силу народу та зрозуміли, що на комуняк можна сцяти зі сцени, що й робили деякі артисти. Про одну таку постать ми повинні обов'язково розповісти - це кобзар Василь Жданкін. Його треба згадати мінімум за дві речі. По-перше - стьобний віршик перед його виступом:

« Настала осінь. Дні стали коротші. Міліцейські кийкі довші  »

— Василь Жданкін

По-друге - перше в історії публічне виконання майбутнього гімну України. Отакот

Артисти[ред.]