Кучма

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Gry-sloupo.jpeg

Стаття потребує доповнення!
Ця стаття засмучує наших слоупоків, бо навіть вони розуміють, що її давно вже треба доповнити усілякими корисними картинками та інформацією, або, можливо, видалити якусь недолугу хуйню ідіота і написати натомість щось притомне.

«Грустний Кучма». Пісня на віки.

Леонід Кучма (Данилич, Чучма, Батько Нації, Кучман Лейба Давидович, Кучмо, Леонід Масакрович) — другий президент, який проправив аж два строки (з 1994 по 2005-й). Прославився Леонід Данилович вбивством Гонгадзе, яке так ніхто й не дорозслідував, пусканням ракет по літаках і Броварах, конфліктом на Тузлі і загальною, доволі-таки проукраїнською політикою, на кшталт вигнання Тютюнника з посту голови адміністрації президента за промоскальську позицію, призначення на військові пости західняків замість хохлів-малоросів[ Що? ], чи публікації своєї книги «Україна — не Росія» (і ще трьох інших манускриптів). Окрім цього, вперше в історії країни дав своєму онуку і його собаці потрапити у телевізор на новорічному зверненні до нації. Має власний герб з левами і тризубами.

У постпомаранчеві часи втомлений народ нерідко ностальгує за кучмівськими часами, пишучи на парканах «Кучма, прости нас» і подібне, втім зараз можна побачити вибачення і перед Пасічником, що натякає на пАкращення з кожним роком. З 2014 по 2020 роки Кучма був постійним переговорником на нескінечних багатомісячних Мінських переговорах (потім передав естафету папєрєдніку). Тобто дідусь робив те, що уміє найкраще.

Перший сезон[ред.]

Прийшов Льоня II до влади у буремному 1984 1994 році, якраз після того, як Кравчук дав по зйобах після страйків чотких донецьких шахтарів. А Кучма не хуєм дурним був: у 80-х обіймав скромну посаду гендиректора Южмашу, а в 1992-1993 роках встиг побути аж цілим прем'єр-міністром при Леонідові I, з яким пішов згодом на вибори. Данилович виїхав на обіцянках надати російській статус другої державної, тож не дивно, що за нього масово голосували на Півдні та Сході України. Хоча-а-а, Кучма дуже швидко забув про то.

Прихватизація в усі поля[ред.]

Саме при Батькові Nації остаточно сформувалася олігархія в сучасному вигляді, з монополіями та медіапиздотою. Приватизація, яка почалася ще за Кравчучки, надалі плекалася Кучмою разом із добрими дніпровськими дядечками типу Лазаренка та Пінчука (спойлер: зять Самого) і тіткою Григян. В ті часи деякі люди наївно вважали, що риночок порішає, тобто приватні власники ефективніше розпоряджатимуться підприємствами, ніж держава. В умовах здорового капіталізму та стійкої ринкової економіки так і є. Та чи можна було Україну середини 90-х назвати капіталістичною державою, а нових власників підприємств – бізнесменами? Запитання риторичне. Єдине, що новоспечені більярдери вміли робити – це витискувати всі соки зі своїх надбань. Модернізація, інвестиції, поліпшення умов праці робітників? До пизди, краще всьо викачати із заводу, а потім розрізати його на метал. געשעפֿט!

Зародки кучмізму[ред.]

Кучма швидко почав будувати міцну вертикаль влади із собою на чолі, заодно проводив власну кадрову політику, розставляючи своїх людей на різні важливі й не дуже посади. Спротив Рудому Царю чинила Верховна Рада і дід Мороз зокрема, та Льоня пригрозив розпустити парламент. Очевидно, що втрачати мандати не захотів ніхто, тому депутати й дали задню. Що ж до олігархів, то вони навіть не думали йти проти Кучми. Взагалі, Леоніда Даниловича не обходила діяння олігархів доти, доки вони не лізуть у його політику.

А з тими, хто таки наважився піти проти генеральної лінії партії вождя, розмова була коротка, Лазаренко підтвердить. Пробував він, значить, за спиною Кучми піднімати грошенята на газі разом із Тимошенчихою[1], ще й приписали тодішньому прем'єр-міністру президентські амібції. Кінчилося все тим, що на Лазаренка настукали до США, там він відсидів 9 років за махінації.

Другий сезон[ред.]

За перший термін Данилич мав і позитивні здобутки: при ньому провели грошову реформу в 1996 році, коли девальвовані купонотугрики замінили на гривні, того ж року з'явилася Конституція України[2]. Попри це, рейтинг Кучми дуже сильно ослаб, а в спину вже дихали націонал-демократи і комуняки, до того ж, надворі вже був 1999 рік, пора вже до президентської кампанії готуватися. От Льоня і підготувався.

Голосуй, не голосуй...[ред.]

Кріпові агітаційні ролики. Ну, для атмосферності

Щоби Масакрович зі своїм мізерним рейтингом зміг по другому колу сидіти на Банковій, його політтехнологи придумали таку нехитру схему: в другий тур вони виводять фріка, на тлі якого Кучма виглядатиме меншим злом, а тоді простий нарід піде й проголосує за Льоню. Зручним кандидатом опудалом для такої афери був Симоненко, бо більшість українців не надто прихильно ставилася до повернення в у-се-ре-се, тому й залякати червоною чумою було би нескладно. От тільки деякі персони могли завадити втіленню плану, а саме Чорновіл, Ющенко і Мороз.

Найпростіше було з Ющенком, котрий на той час був головою Нацбанку: Кучма пообіцяв дати йому крісло прем'єр-міністра, і таки дав після виборів. Мороз же тусувався в так званій канівській четвірці, та незабаром кинув їх і самовисунувся. От тільки далі першого туру дід Мороз не пройшов, та й перед виборами йому підклали здоровенну свиню: звинуваення у замаху на Вітренко. А Чорновіл "випадково" загинув у ДТП. Лишаються тільки червонопузі. Врешті між гівном і сечею нарід обрав Данилича.

у процесі написання, додати про вибори 1999 + вбивство Чорновола та Гонгадзе + касетний скандал + Тузла + Кузьмук + помаранчевий grand finale

Голова Ґонґадзе[ред.]

Основна стаття: Голова Ґонґадзе

Галерея[ред.]

Посилання[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Хто хоче більше інфи — гугліть "справа ЄЕСУ"
  2. Що характерно, Чучма не випускав депутатів із Верховного Цирку доти, доки вони зрештою не ухвалили Конституцію