Кучма
|
|
Леонід Кучма (Данилич, Чучма, Батько Нації, Кучман Лейба Давидович, Кучмо, Леонід Масакрович) — другий президент, який проправив аж два строки (з 1994 по 2005-й). Прославився Леонід Данилович вбивством Гонгадзе, яке так ніхто й не дорозслідував, пусканням ракет по літаках і Броварах, конфліктом на Тузлі і загальною, доволі-таки проукраїнською політикою, на кшталт вигнання Тютюнника з посту голови адміністрації президента за промоскальську позицію, призначення на військові пости західняків замість хохлів-малоросів[ Що? ], чи публікації своєї книги «Україна — не Росія» (і ще трьох інших манускриптів). Окрім цього, вперше в історії країни дав своєму онуку і його собаці потрапити у телевізор на новорічному зверненні до нації. Має власний герб з левами і тризубами.
У постпомаранчеві часи втомлений народ нерідко ностальгує за кучмівськими часами, пишучи на парканах «Кучма, прости нас» і подібне, втім зараз можна побачити вибачення і перед Пасічником, що натякає на пАкращення з кожним роком. З 2014 по 2020 роки Кучма був постійним переговорником на нескінечних багатомісячних Мінських переговорах (потім передав естафету папєрєдніку). Тобто дідусь робив те, що уміє найкраще.
Перший сезон[ред. | ред. код]
Прийшов Льоня II до влади у буремному 1984 1994 році, якраз після того, як Кравчук дав по зйобах після страйків чотких донецьких шахтарів. А Кучма не хуєм дурним був: у 80-х обіймав скромну посаду гендиректора Южмашу, а в 1992-1993 роках встиг побути аж цілим прем'єр-міністром при Леонідові I, з яким пішов згодом на вибори. Данилович виїхав на обіцянках надати російській статус другої державної, тож не дивно, що за нього масово голосували на Півдні та Сході України. Хоча-а-а, Кучма дуже швидко забув про то.
Прихватизація в усі поля[ред. | ред. код]
Саме при Батькові Nації остаточно сформувалася олігархія в сучасному вигляді, з монополіями та медіапиздотою. Приватизація, яка почалася ще за Кравчучки, надалі плекалася Кучмою разом із добрими дніпровськими дядечками типу Лазаренка та Пінчука (спойлер: зять Самого) і тіткою Григян. В ті часи деякі люди наївно вважали, що риночок порішає, тобто приватні власники ефективніше розпоряджатимуться підприємствами, ніж держава. В умовах здорового капіталізму та стійкої ринкової економіки так і є. Та чи можна було Україну середини 90-х назвати капіталістичною державою, а нових власників підприємств – бізнесменами? Запитання риторичне. Єдине, що новоспечені більярдери вміли робити – це витискувати всі соки зі своїх надбань. Модернізація, інвестиції, поліпшення умов праці робітників? До пизди, краще всьо викачати із заводу, а потім розрізати його на метал. געשעפֿט!
Зародки кучмізму[ред. | ред. код]
Кучма швидко почав будувати міцну вертикаль влади із собою на чолі, заодно проводив власну кадрову політику, розставляючи своїх людей на різні важливі й не дуже посади. Спротив Рудому Царю чинила Верховна Рада і дід Мороз зокрема, та Льоня пригрозив розпустити парламент. Очевидно, що втрачати мандати не захотів ніхто, тому депутати й дали задню. Що ж до олігархів, то вони навіть не думали йти проти Кучми. Взагалі, Леоніда Даниловича не обходила діяння олігархів доти, доки вони не лізуть у його політику.
А з тими, хто таки наважився піти проти генеральної лінії партії вождя, розмова була коротка, Лазаренко підтвердить. Пробував він, значить, за спиною Кучми піднімати грошенята на газі разом із Тимошенчихою[1], ще й приписали тодішньому прем'єр-міністру президентські амібції. Кінчилося все тим, що на Лазаренка настукали до США, там він відсидів 9 років за махінації.
Другий сезон[ред. | ред. код]
За перший термін Данилич мав і позитивні здобутки: при ньому провели грошову реформу в 1996 році, коли девальвовані купонотугрики замінили на гривні, того ж року з'явилася Конституція України[2]. Попри це, рейтинг Кучми дуже сильно ослаб, а в спину вже дихали націонал-демократи і комуняки, до того ж, надворі вже був 1999 рік, пора вже до президентської кампанії готуватися. От Льоня і підготувався.
Голосуй, не голосуй...[ред. | ред. код]
Щоби Масакрович зі своїм мізерним рейтингом зміг по другому колу сидіти на Банковій, його політтехнологи придумали таку нехитру схему: в другий тур вони виводять фріка, на тлі якого Кучма виглядатиме меншим злом, а тоді простий нарід піде й проголосує за Льоню. Зручним кандидатом опудалом для такої афери був Симоненко, бо більшість українців не надто прихильно ставилася до повернення в у-се-ре-се, тому й залякати червоною чумою було би нескладно. От тільки деякі персони могли завадити втіленню плану, а саме Чорновіл, Ющенко і Мороз.
Найпростіше було з Ющенком, котрий на той час був головою Нацбанку: Кучма пообіцяв дати йому крісло прем'єр-міністра, і таки дав після виборів. Мороз же тусувався в так званій канівській четвірці, та незабаром кинув їх і самовисунувся. От тільки далі першого туру дід Мороз не пройшов, та й перед виборами йому підклали здоровенну свиню: звинуваення у замаху на Вітренко. А Чорновіл "випадково" загинув у ДТП. Лишаються тільки червонопузі. Врешті між гівном і сечею нарід обрав Данилича.
Голова Ґонґадзе[ред. | ред. код]
- Основна стаття: Голова Ґонґадзе
У культурі[ред. | ред. код]
Художник та музикант Іван Семесюк свого часу оспівав епоху Кучми у двох віршах:
Галерея[ред. | ред. код]
"Україна - не Росія"
А от при Кучмі було харашо.
І доляр був по п'ять
Відео[ред. | ред. код]
| | |
| | |
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
