Луганда і Донбабве

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Xatyan.png

Раків подолано! Стабільності досягнено!
Ця стаття в цілому задовільна станом на літо 2017 року. Адміни в неї більше не лізуть, і вам не варто. Краще займіться чимось корисним.

Vatnye1.png

Я не вірю!
Ви всі брехливі кровосісі !!! У всьому винні бЕндерівці!!! Капіталісти !!! Соросята !!!

Будівники руського миру власними тушами
Святе айфонське яблуко ДНР-ЛНР

Луганда і Донбабве (скорочено - Лугандон) - загадкова країна, розташована десь на території Лугані і Донбасу, але більше схожа на дві відомі африканські країни - Уганду й Зімбабве, звідки й назва. Населена колорадами, пенсіонерами, заблукалими російськими вояками на танках, донськими козаками на БТРах і, подекуди, нормальними людьми. Також відома як Лугандійсько-Донбабвійська Православна Джамахірія (ЛДПД).

Історія

« - А какая модель экономического развития ДНР?

- Закрой рот! Деды ваевали! Путин введи вайска!

»

Ще за князя Володимира тут жили печеніги, половці та інші степові люди. Порівняно з Подніпров'ям жили вони погано, через що час від часу навідувалися до Києва, шукаючи хліба, зрілищ, золота та бабів, але часто отримували не те, що шукали і повертались ні з чим. Київські князі теж навідувалися в простори Луганди, яка завжди славилася своїми... ну щось там цінне точно було, наприклад промисли солі, там де нині Бахмут. Готичну історію про одного з них розповів нам Анонім, його мемуари були перекладені на over9000 мов світу, а олбанський композитор Бородін навіть настрочив на них оперу.

Але ближче до справи. Завдяки візитам київських князів етнічний склад населення Луганди і Донбабве зі зміною кількох поколінь став сильно строукраїнським. І все було би заїбись, але воєначальники відомого всім Чингізхана аби задовольнити свою хіть дбаючи про благополуччя населення, загарбали провели у країні загальнонаціональний референдум і за його результатами приєднали Луганду і Донбабве до Золотої Орди. Так Луганда і Донбабве опинилася там, де вона опинилася.

Коли Джон Юз, валієць з великим баблом, побачив, що Донбаська земля багата не тільки на степових ховрашків та давні кургани, але й на вугілля та дешеву робочу силу, він спорудив тут металургійні заводи, а в додаток до них - перші шахти. Став косити на них бабло, а для рабської праці залучав москалів з донських районів та прибулих з бідних територій з під Костроми та Ярославля. Українці-селяни залишалися жити в селах навколо швидкоростучих російськомовних міст. Так етнічний склад краю почав змінюватися у бік кацапів. За ним потягнулися бельгійці та французи, які теж були не проти поексплуатувати робітників які мало просять, але багато пашуть. І в них непогано виходило вести бізнес.

Коли грюкнув жовтневий переворот, а гетьман сотонатівський ставленик Скоропадський не схотів платити трудящим зарплату в рублях, жителі краю проголосили прорадянську Донецько-Криворізьку республіку. Але проіснувала вона не довго. Комуністи швидко повернули Луганду в лоно матушкі, а щоб косити на вугіллі більше бабла, стали звозити туди бидлогопів, голодних селян нечорнозем'я та всіх з усіх кутків нєоб'ятной Родіни, кому хотілося заробити немаленьких грошей для злидарюючого у своїй масі Совка. Так Луганда і Донбабве поступово стала тим, чим вона стала.

Як усе починалось

« Знаєте чому в Россії парламент - Дума, а в Україні - Рада?

Бо москалі весь час думають як нас до себе повернути, а ми радуємось, що ніяк не придумали

»

— Анекдот

Починалось все як не дивно ще 90-ті і не тількі на сході. Спершу Россія розпочала срач за Чорноморський флот, і це ще коли при владі в РФ був вічносиній Боря Єльцин який з нами, украми, корешився. Потім Кравчук ощасливив нас ядерним роззброєнням, і держава з третім за чисельністю ядерним арсеналом світу (це була Україна, якщо не доперли) обміняла всю ядерну зброю на старі пожежні машини та гарантії міжнародної безпеки підписавши "Будапештський меморандум".

Міф про те що Донбас встав тільки після майдану

В 1994 році пройшов консультативний референдум на Донеччині та Луганщині щодо надання російській мові статусу другої державної та запровадження федеративного устрою України, референдум освітлювали в російських ЗМІ, активно форсували місцеві кремляді та ті хто в совковому минулому переїхав на Донбас з радянської Росії. На референдум заплющують очі в Київі але не в Москві, там його ще не раз згадають як "спробу Донбасу розширити свої права та свободи", але ж знову таки: ну розширив би Донбас свої свободи, росіянам то що з цього? Навіть розмовляючи на рашкіньській мові в укрофедераціїї вони все одно були б частиною України, про вихід тоді мова не йшла. Раісянє все одно ж не хотіли його собі "вАзвращать".... чи хотіли? Та в Київі тоді прохавали куди дме вітер, і державу втримали.

Своя тиха війна точилась на екномічному фронті. У першій половині лихих 90-х, у власності Росії був лише один нафтопереробний завод в Україні, тоді як у 2001 вже усі, окрім заводу "Галичина". Після здобуття незалежності Росія не володіла жодним українським металургійним заводом, а в 2001 році в Україні вже склався потужний сектор російських металургійних підприємств, що виробляють левову частку українського металу. З приходом до влади Путіна, рашкінська економіка немов вірус вже поширилась на шість галузей української, та диктувала свої умови навіть на західній частині України. 6 грудня 2005 року в Донецьку, зусиллями східного сусіда було створено бидлоорганізацію "Донецька Республіка", а вже в наступному році вона почала збір підписів про проведення референдуму щодо "незалежності Донбасу … як це зробило Придністров'я" і створення "Донецької федеративної республіки", після чого почала відкритий збір підписів за вихід зі складу України та об'єднання в одне державне утворення на базі Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Херсонської і Запорізької "республік". Тоді крапку в цьому срачі поставив Пасічник, який наказав СБУ завинтити гайки "рєспубліканцам", та і було їх так мало що сили вони собою не являли.

Буйний розквіт проросійської зарази почався з приходом до влади Проффесора, на ключові пости стали ті хто фапав в бік Москви, а російські телеканали показували на рівні з укроТВ, транслюючи свої "духовноскрєпні" передачи цілодобово, організації з російським уклоном на зразок "оплоту", повилазили з тіні. Та всі пам'ятають лише стабільність та долар по 9 8 грн.
На початку квітня 2014 року після перемоги Євромайдану, схід неньки де активно хитала човен п'ята колона Кремля, різко закипів, почались захоплення будівель, мітинги, крики "путинввадівайска", срачі, колоради, російські триколори. За дослідженнями КМІС, навіть у травні 2014 року лише 30% населення у Луганській та Донецькій областях мріяло про приєднання до Росії, решті було фіолетово. Коли в містах вже були озброєні люди швиденько запілили референдуми про незалежність які забабахали на бюлетенях з туалетного паперу надрукованих на принтері, підрахували швидко і без спостерігачів. Відразу новоспечені керівники республік заговорили не про те як будувати свою незалежність а про вступ до РФ. Коли стало зрозуміло що це бугортять не бабки та студенти що прийшли на мітинг за 50 гривень, коли куплена поліція переходила на бік сепаратистів, а останні їхали із запарєбріка цілими автобусами та зі зброєю, Кривавий Пастор оголосив про початок АТО. Спершу на сепарюг відправили ментів, але звірята вже були при стволах, і наші хлопці там зазнали втрат, стало ясно - піздець стоїть на порозі, довелось підключати військових із бойовою технікою. Най страшніше/цікавіше/кривавіше/гарячіше почалось.

Сьогодення

Основна стаття: Архів:Луганда і Донбабве/Цитати

Фольклор

Основна стаття: Архів:Луганда і Донбабве/Фольклор
Основна стаття: Архів:Сепаратиські картинки

Див. також

Посилання