Московія
| « | Сьогоднi розпочинається самiт великої вiсiмки, на нiй будуть виступати представники семи розвинених країн та Росiї | » |
— 23 |
Росія (Приполярна Нігерія, Ерефія, Московія, РФ, Раісся, Кацап(и)стан, Рашкостан, П’ята точка імперія, Північна Мельдонія) — москало-монгольська держава, яка своїми тентаклями в свої найкращі часи охоплювала 1/6 землі, та ще намагалася впливати на всю іншу планету, але не фартонуло. Знаходиться в Азії (і трохи в Європі), межує зі сходом України, за що наша країна і поплатилася. Має територіальні претензії на Крим, які бикувато та зухвало виконала в 2014-му.
Зміст
Історія виникнення[ред.]
| « | Блядська історія Росії то якась єресь. Читаю і охуїваю - населення і бояри втікали на північ, багатий край, ліси і ріки, піздєц просто ахуєть багатий край - нормальної землі нема, тільки ліси і болота. Йобані москальські історики з своєю імперскьою пропагандою. | » |
— Крик душі анонімуса |
Оскільки основною популяцією Ерефії (вона ж Раша, а для них навіть Наша Раша) є, ви таки не повірите, куме, москаль, історію Ерефії слід щільненько пов'язувати з історією москалів.
Пра-пра-Батьківщиною Ерефії слід вважати країну Моксель, пізніше звану Московією за назвою головного села Московії - Москви. Народилося це диво десь у 1270 роках [1], що можна вважати епізодом тонкого тролінгу москалів, оскільки самі вони якогось милого рахують народження сталіцьі з 1149 року.
Народження відбулося в сумовитих угро-фінських лісах, куди (мабуть, по-п'яні) забрів Довгорукий Юрій.
| « | Нам також відомо, що слов'янські племена не мали жодного споріднення з племенами меря, мурома, весь, мещера, перм, печора, мокша, мордва, марі, які жили в X—XIII століттях -
у землі Моксель, а пізніше — в Московії, споконвічній землі великоросів. То були племена іншого, не слов'янського походження, а споконвіків фінського. Навіть ворожість між слов'янськими та фінськими племенами того часу була інакшою. Згадайте: прибулець "суздалець-залешанин" Андрій Боголюбський не просто посів великокнязівський престол, а вперше розорив Київ і потім знову втік у лісові суздальські нетрі, — адже він був зовсім іншого виховання і мав фінське племінне оточення та психологію тайгової людини, тож не став засиджуватися в Києві. Суздальська земля (земля Моксель) у XII столітті була глухоманню. Людям, які жили в цій землі, не були потрібні європейська культура й писемність, європейський спосіб мислення. Московія на сотні років прирекла себе на дике, розбійне життя. Згодом на психологію московита наклали відбиток запозичення монголо-татарського інстинкту завойовника і моторошні спогади про багаторічні приниження від Орди. Так до XVI століття сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві й люті. |
» |
— [2] |
Згодом практично вся сучасна Московія увійшла до складу Тартарії - велетенської країни, до складу якої входила майже вся сучасна Азія: Росія, Казахстан і Китай, а також, територія сучасної України. Всі жителі Тартарії називалися татарами та сповідували іслам. В православних джерелах відома під назвою свята Русь (не та), жителі відомі під назвою руські, а віра цієї країни називається православ'ям. Протилежністю Тартарії була Європа, однією з найбільших країн якої є Україна, але, на жаль, лише у плані розмірів.
Одразу при народженні москалів по черзі тролили київські князі, татари Золотої орди, інші татари Османської імперії із консульським представництвом в тоді ще не українському Криму.
Потім москальський цар Пьотр Пєрвий шляхом інтелектуального набігу примудрився пограбувати сусідні коровани, і Моксель-Московія стала Рассієй, відкіля і розпочався Синдром Старшого брата.
Як це все розвивалося[ред.]
Коли німкеня Катерина спробувала розібратися в історії предків москалів, дуже швидко зрозуміла, що усе це є сумовите лайно.
| « | Упродовж усього періоду татаро-монгольського існування, тобто до XVI століття, московські князі були особисто зацікавлені тримати народ в страшному неуцтві, щоб більше красти під маркою ханських податків. Московський князь і його "камарилья" самовільно встановлювали податки, обкрадали своїх підданих надміру, заодно обкрадали й ханів щодо данини.
Пригадайте: тільки з XVIII століття, коли Петру І знадобилися освічені люди для організації мореплавання, картографії, артилерійського обчислення, нарешті, для власного виробництва сучасної, на ті часи, зброї, заліза тощо, лише відтоді окремим прошаркам суспільства у примусовому порядку було велено здобути освіту. Саме велено, і в примусовому порядку. Для потреб імперії! Але 500 років житія в глухому закутку Європи, часи відсталості, варварства та дикості не минули марно. На реформи Петра І чекав жорстокий опір — як незатребуваність загальнолюдської культури в Московії. Адже й нині російська людина, як кажуть, мудра по шкоді, вона завжди має виправдання своєї відсталості, вона схильна до містицизму — так званої російської ідеї. І це закономірно. Всяка реформа в Російській імперії розроблялася не для поліпшення життя людини. Ні! Це завжди був вимушений захід заради продовження російської експансії. Трохи відірвімося від цілі розділу і простежмо головні реформи Російської імперії, починаючи від Івана Грозного:
Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, Ангола, Куба, Мозамбік, Афганістан...
|
» |
— 45 |
Походження герба[ред.]
Герб сучасний
Монета Хана Джанiбека, який анально володарював Московiєю пiсля занепаду Київської Русi
Iнодi тим кого досить довго принижують починає подобаєтися бути опущеними i вони зберiгають щось на згадку про тих хто їх трахав
Новітня історія[ред.]
Коли три лідери - Єльцин, Кравчук і Шушкевич - зібралися в Біловезьку Пущу побухать, після певної кількості випитої горілки трійця вирішила, що Горбачов їм не Прєзік, що і стало початком епік фейлу Совка, а, заодно, і початком новонародження Ерефії.
УРЖ все було не так просто. Від Совка відколовся ряд незалежних країн, а Ерефія лишилася на місці Ерефії. Самий лулз з цього - Дєнь Нєзавісімасті Расії
| « | Если размазать Москву по России, то получилась неплохая страна | » |
— 23 |
Структура[ред.]
Нинішня Ерефія поділяється на дві основні частини: МАскву (старовинно-історична угро-фінська назва сучасного селища Панаєхавск-Нєрєзінового, з того ж угро-фінського означає "гнила вода"; що і визначило усю подальшу долю і політику сабжу) та ЗаМКАДдя.
Москва[ред.]
(МСК, Негумова, Златоглава, Москвабад, Понаїхавськ, Третій Рим, Лужки) - столиця Російської Педерації. Місто, куди мріють понаїхати москалі "замкадиши", куди вже давно понаїхали різноманітні чурки і, таки так, немало заробітчан-українців.
Але це місто мріє власноруч розбомбити кожен український націоналіст. Велетенське місто, постійно окутане смогом, з тисячами набудованих людських мурашників, з десятками тисяч вулиць, що постійно і намертво забиті пробками і найголовніше - з самою темною червоною цитаделлю - Кремлєм, де кривавий тиран Путін готує і втілює страшні плани по захопленню неньки-України.
Трохи історії[ред.]
Якщо вірити літописам (і педивікії), то Москву заснували у 1147 році. Воно виникло на місці хутору Кучкове. Той же літопис пише, що "Москва на крови основана, й к изумленію враговъ нашихъ сделалась царством знаменитымъ. Она долгое время именовалась Кучковымъ". Місто, засноване на крові, звісно жадало крові і отримало її багато за свою історію, будучи багато разів захопленим і зруйнованим усіма кому не ліньки було до нього пхатися, але на превеликий для нас жаль, місто відроджувалося. Коли до влади прийшов Петро І, він запиляв свою власну столицю з соборами і білими ночами. Повернення влади до златоглавої відбулося лише за червоних так що й доси мешканці цих двох міст періодично сходяться на форумах та спыльнотах ВК.
Наші дні[ред.]
А взагалі Москва як місто доволі цікаве. Більше подробиць можна знайти у наших любих північних друзів, адже ми, українці, звісно тільки те й робимо що необ'єктивно та від заздрості наговорюємо на славне місто русскаго міра.
Далі поміщається опис Замкаддя, яке виражає самий сенс, дух і всебічні ознаки Раші-Ерефії.
Замкаддя[ред.]
Замкаддя - це те, що знаходиться за МКАДом. МКАД - це дорога навколо Нєрізіновой МААскви, оточена по зовнішньому периметру листами гофрованого алюмінію. За цими листами стоять позаМКАДиші - люди в личаках, з собачими главами, стукають вилами об асфальт і заглядають в щілини. Десь недалеко за МКАДом твердь земна обривається в пітьму зовнішню, а крізь тріщини асфальту можна бачити далеко внизу слонів і черепаху, на якій тримається земний диск.
У Замкадді розташовані Мухосранськи, тисячі їх!
Клімат такий же як і в МАсквє, а ось екологічна ситуація через відсутність виробництва і автомобілів у 95 % замкадських босяків краще, тому самі просунуті москвичі-москалі селяться там, правда, все одно ближче до "Кілець Всевладдя".
Замкаддя повністю складається із степів, лісів, полів і річок а також міст, боліт, лайна, сіл і в'язниць. Скрізь можна зустріти бруд, калюжі, бомжів, та зате повністю відсутня руйнівна для духовності цивілізація.
Економіка[ред.]
Більшість позаМКАДишів працюють на недоразікрадених "золотошукачами" заводах. Працюють погано, тому живуть хріново, але винить в усьому зажерливих МОСКАЛІВ-Москвичів, не залишаючи підступного плану таки до них понаїхати аби загарбати усі сумнівні, але оспівані москалями багатства Родіни.
Замкаддя не може робити нічого окрім нафти і газу, і те їх робить земля, а не люди, які на ній живуть, та ще хліб з картоплею, по суті, ростуть із землі, а інші продукти краще імпортувати. Що цікаво, навіть цією халявою позаМКАДиші користуватися не можуть оскільки цією халявою вже користуються більше гідні.
У Замкадівських магазинах (на місцевій мові "Універсамах") продають: хліб, горілку, садове начиння, американську жуйку і інші хороші речі.Проте необхідно помітити що піратські аудіо- і відеокасети, одяг "Naik" і "Ribook", як і труни продають на ринках в місцевих райцентрах, а не в магазинах. Але купують в них тільки горілку, решту прийнято брати дрібними оптовими партіями під час нічних нальотів.
Усупереч стереотипам, позаМКАДиші можуть собі дозволити пепелаци автомобілі, але із-за дорогого луцу бензину їздять рідко. Або обмежують себе в ніштяках.
Замкадівське бидло щиро вірить в план Путіна, ріст ВВП і нацпроекти, вважаючи, що це поліпшить його після перебудівне життя зіпсоване дев'яностими.
ПозаМКАДиші[ред.]
Живуть еталонні позаМКАДиші в гнилих дерев'яних бараках (побудований ще при царі Сталіні) сім'ями по десять чоловік. Звичайна сім'я позаМКАДишів складається з батька-алкоголіка, матері-жирухи, дочки-курви, сина-гопника і замурзаного Мєлкого (або Піздюка), який увесь час гуляє (живуть в одній кімнаті). І дідуся з бабусею- в іншій. Щоб сім'я була повною, беруть в неї декілька бидленяток, що залишилися від тих, що загнулися з перепою сусідів-замкадців. Путін - Медведєв виплачує за них помалу бабла.
Живляться кабачками і морквочкою, вирощеними на власному городі; після розвалу Совка м'ясо бачать в основному у себе у дворі, а також по телевізору (хоча і до розвалу СРСР його бачили головним чином на плакатах, а щоб подивитися на нього живцем, здійснювали культпоходи в місто-герой-Нєрєзіновую-МАскву)
Їду з Макдональдсів позаМКАДиші ненавидять, хоча і не пробували її жодного разу, а ті, хто пробували, вважають її кращою у світі. Миються позаМКАДиші рідко, оскільки гарячої води у них немає а щоб перебити запах поту, йдуть купатися в річці або ставку.
З розваг найпопулярніші: пияцтво, поножовщина, хожденіє дєрєвнєй на дєрєвню, перегляд розважальних програм, таких як "Аншлаг" і "Камеді Клаб", гоп-стоп, а так само риболовля, за наявності рушниці можливе полювання. Інших розваг в Замкаддя немає. У особливо далеких селах навіть розважальні передачі толком не подивишся, оскільки зомбоящик, по-перше, старий і більше 6-8 каналів показувати не може, ну а по-друге, ловить від сили 1-2-3 (к) анала, да і ті із сильними перешкодами - в цьому, до речі, причина наявності в далекому Замкадді просто величезної кількості супутникових тарілок, що висять на кожній задрипанной халупі, що поважає себе; звідки позаМКАДиші дістають на них гроші - загадка. І не залишається позаМКАДишам нічого іншого, окрім як пити горілку, працювати і клєпати дітей, які в майбутньому зростають в таких же потомствених алкоголіків і дегенератів, як і їх батьки.
Традиційним одягом в Замкаддя вважається спортивний костюм "Abibas" або фірми з схожою назвою (за 300 р. в цінах 2011-го), черевики з квадратним носом (400 р.), кЭпка фетрова (150 р.), борсетка зі шкірзамінника (900 р.), батьківський тільник (безцінно).
Нещодавно на телеканалі Ращі був запилений чергово-серіальний висер під назвою "Реальні пацани" про життя замкадських гопників і їх розєток, дія якого, як можна зрозуміти по окремих кадрах, відбувається в расово замкадском місті Перм.
Мобіли[ред.]
Незважаючи на величезні простори Замкаддя, Науково-технічна Революція змогла його обійти. ПозаМКАДиші часто купують собі мобільні телефони і навіть зарядні пристрої до них, не лише щоб слухати хітові рінгтони в громадському транспорті але і щоб викликати чорну заздрість у тих, хто не може накопити навіть на Нокію 1101.
Частіше усіх мобіли оновлюють позаМКАДівські гопники, коли віджимають новіші моделі у населення.
Комп'ютери і Інтернет[ред.]
| « | Перша у світі країна яка перетворила солдатів на шльондр | » |
— 23 |
ПозаМКАДиші побагатіше можуть дозволити собі інтернет. У нім вони зазвичай іржуть над картинками з лайноблогів і башогром, хоча жарти з останнього вважають за краще слухати у виконанні некваліфікованих коміків, таких, як Євгеній Петросян.
Навіть маючи комп'ютер, замкадське бидло не може зробити нічого вартого і цікавого. Хоча активно відстоює свої права і інтереси в холіварах з москалями-москвичами.
Ви думаєте, чому Наполеон дійшов до Москви? Та тому що по дорозі ні пивних рундуків, ні Інтернет-салонів ні дискотек не попалося!
Замкаддя - це міф[ред.]
Існує припущення, що замкаддя не існує і воно було вигадане, щоб лякати звичайних людей москалів мАсквічЄй і мАсквІчєк.
Замкаддя - це пекло[ред.]
Деякі москалі-мАсквІчі вважають, що Замкаддя - це і є пекло. Знайома москалька їхала на потягу "Хельсінкі - Москва" і потрапила в залізничну пробку, яка сталася у зв'язку з аварією в Новгородській області. Потяг пустили через Псковську область. Їхала добу. У сусідньому купе Тупа пізда років 20, багато одягнена і обвішана, яка, мабуть за межами Москви бувала тільки на літаку, впала в паніку. Вона важко дихала, з жахом дивилася у вікно і постійно дзвонила мамі. - Та яке таксі! Куди таксі?! Я не знаю, де ми, мама! Тут якісь огорожі! Корівники! Мама, ми в пеклі! Ми в пеклі, мама!
Справедливості ради слід зазначити, що в провінції теж існує свого роду нєрєзінофобія. Білокам'яна представляється як сущий урбаністичний кошмар із злочинністю, маніяками, терактами і поганою екологією. Взагалі кажучи, це не так вже і далеко від істини. Розхожими є вирази про важке місто, божевільну метушню і так далі. І це ще делікатні вирази. Словосполучення "Великий смітник" стало прозивним. Так-что понаїхати мають бажання далеко не усі.
Петербург[ред.]
Особливості москальської топології такі, що Петербург, наприклад, до замкаддя відносити не прийнято, оскільки навіть деякі москалі іноді визнають другосортну столичність цього міста.
Але, щоб зміцнити свою незамкадність, москалі-пітерці придумали дуже хитрий хід: вони вирішили побудувати навколо Пітера свою власну КАД з блекджеком і курвами, щоб, таким чином, теж опинитися у внутрімкад'ї і вже почали майже закінчили втілювати цю затію в життя
Спірні території[ред.]
Сумна доля осягнула жителів таких районів, як Солнцево, Ново-Пєрєделкіно, Внуково, Новокосіно, Жулєбіно, Мітіно, Південне і Північне Бутово. Номінально вони відносяться до Москви, але анон знає, що це було, є і завжди буде Замкаддям.
Нафто- газо-гони[ред.]
Міста, розташовані на цих територіях, заселені особливим видом позаМКАДишів, т.з. "нафтовиками" - людьми, причетними до годування території усередині мкада взагалі, і Путіна зокрема. Окрім "нафтовиків" в таких поселеннях повно комерсантів, китайських нелегалів і хачів. Слід зазначити, що в кращих представниках таких міст є гаряча вода, бентлі, блекджек і курви.
Де вона, Русь?[ред.]
Домосковоімперське поняття "Русь" включало територію розселення слов'янських племен полян, сіверян, уличів, бужан, деревлян, волинян, дреговичів, радимичів, кривичів, пізніше білих хорватів. На факт саме такого поширення топоніма "Русь" вказують численні літописні(первинні) джерела.
Літописні джерела[ред.]
- У літописному зводі 1146-ого року:
"І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва."
В руську землю, не в "центр землі нашої" чи просто в Київ.
- 1149-ого року літописець родає скаргу Юрія Довгорукого:
"Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мого вигнав із Руської землі і волость йому не дав, і мене соромом покрив."
З Суздалі то він його не виганяв! А двічі річку не перейдеш!
- Після того, як Ізяслав Мстиславич вчергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, літопис 1151-ого року повідомляє, що син Юрія Андрій Боголюбський:
"тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем""
І куди вони пішли з "руської землі"? У Польщу? - Ні, в Суздаль!
- Про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ літопис 1154-ого року повідомляє:
"У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи".
З якого це дива він вирушив "в Русь", якщо б Суздаль(і Ростовщина)включалася до Русі?
- Після смерті Київського князя Ізяслава Мстиславича:
"тої ж зими [1154-ого року] рушив був Юрій у Русь, почувши про смерть Ізяславову"
З Русі на Русь? Мара якась. Та ні, з Суздалі на русь!
- 1174-ого року Суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславичів, сказав:
"Пождіте трохи, я послав до братів своїх в Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам відповідь".
Брати в Русі - Андрійко жде...
- Коли суздальського князя Андрія Боголюбського вбили змовники у заснованому ним містечку Боголюбові під Суздалем, його придворний Кузьмин, згідно з літописом, сказав:
"Уже тебе, господине, пахолки твої не признають. Не так, як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі..."
Купець приходив з руської землі.
- Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі) говорили:
"Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі"
І Новгород теж не Русь. І ніяки словени новгородські не слов'яни.
- У 1406-ому році у вітчизняному літописі повідомляється, що:
"Свидригайло... почав много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі".
- У 1415-ому році повідомляється:
"Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають з святої Софії все, що красно... і в Московську землю відносять", щоб "не умалялося багатство в землі Руській", наказав обрати свого митрополита.
Московська земля - не руська земля![ред.]
Мені дивно, що Карамзін та його послідовникі-піднагітки імперії не звернули увагу на літопис. Але, з'ясовуючи причини, варто зазначити, що тих хто звертали уваги при тодішньому курсі на "зросіщення" понять, початого Петром І-им, московська історія просто запам'ятала. Та і їх (в тому числі і як істориків підкорених земель "Малоросії") кар'єра з якогось дива була короткою і закінчувалась раптово і типово. Карамзін помер у шістдесят років так і не закінчивши свою "Історію держави російської" (Чому мені не дивно, що не "руської", а у грецькому перекладі!!!).
Варто наголосити, що лише з кінця XII століття, з часу діяльності князя Романа Мстиславича Західну Україну починають називати Руссю. Галицько-волинського князя Романа Мстиславича почасти називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі". Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). І в XV, і в XVI, і навіть у XVIII столітті у літописах географи чітко розрізняють Московію і Русь (дивіться, наприклад, французьку карту 1754 р., на якій позначено не тільки "Московитська європа", а і давню назву Російської Імперії - Велика Татарія(або Монголо-Татарія, що є грою слів у грецькому називанні де "великий" - "мегаліон" перемежовується з "монголія" - "мугуліон")).
Суздаль і Русскіє[ред.]
Опріч всіх теорій, котрі нам і не цікаві і не важливі, В. А. Ніконов у своєму "Короткому топонімічному словнику" вказує вельми йнятну думку (і головне найбільш фонетично-близьку з усіх) - основою для виникнення терміну "суздаль", як місцевости, що не є частиною Русі в принципі стало грецька фраза "[суз дулус] — твій раб" ( хто не вірить, почитайте, як це вимовляє грецький фоноімітатор). Цілком можливо, що діалог між Князем Київським і варварами чи посередниками з власних підданців відбувався грецькою і десь пролунала фраза "Я твій раб" чи "Вони твої раби", у відповідності і завойовану землю так і назвали, а "Είμαι σας δούλος" відповідно набуло значення "я суздалець"
Також іноді для Суздалі вживалась назва "залісся", оскільки знаходилася земля за лісом від київської землі. Себто Суздаль була окраїною Руси, а не київщина.
У той же час, одна з відомих самоназв московитів, своєю прикметниковістю вказує нам на те, кому приналежне право називати "суздальців", т. з. "чиї вони?" - "Я русскій" - відповідає московит.\
| « | Із етнографічного погляду дев'ять десятих країни (Московії) мали тільки те російське населення, яке залишила тут хвиля недавнього колонізаційного руху. Не було необхідності у той час "скребти" росіянина, аби знайти татарина і особливо фіна. Основою населення (Московії. — В. Б.) скрізь було фінське плем'я" | » |
— Валишевский К. Йван Грозний. — М.: ИКПА, 1989. — Репринтное воспроизведение издания 1912 года., с. 16 |
- Суздаль. Залещанська земля. Моксель
Це все синоніми - назви отого, нібито, за москальськими переказами, слов'янського краю, відкіля москалі узяли своє слов'янство.
За їх твердженнями, саме сюди слов'яни з Київської Руси прямували масово, і "запліднили слов'янством" фіно-угорські племена; а цей синтез і дав нам потім Великоросів
Слід відзначити очевидну істину: доріг, що з'єднували у XII столітті суздальську землю Моксель із землями Києва, практично не існувало. Усі землі між ними були вкриті дрімучими лісами й непрохідними болотами.
Не було потреби наддніпрянським слов'янам втікати "за тридев'ять земель", щоб заховатися від печенігів, половців або монголо-татар, — навколо простиралися свої рідні ліси. І кочівники пересувалися по відкритій місцевості, забезпечуючи коней пашею. Ще М. М. Карамзін писав: "Татари не полюбляли воювати в зимовий час, без паші..." Рухалися вони зазвичай із півдня або сходу. Лише вигнані з наділів князі та їхні дружини прямували на північний схід, прихоплюючи собі нові володіння, разом із фінськими племенами, що жили на тих землях. А з князьками йшли отці-місіонери, допомагаючи "зросійщувати" землю.
Професор С. М. Соловйов (москаль), коли йому доводилося засуджувати спротив фінських племен князеві, мимоволі, як М. М. Карамзін і В. О. Ключевський, виказував у своїх книгах слова істини. Подібними словами, як цвяхами, він забивав труну облудної ідеї про слов'янське походження населення суздальської, а згодом московської землі. Послухайте ці одкровення: "Лише коли по смерті Боголюбського ростовці висловили свої вимоги, почалася відкрита боротьба між ними і братами Андрія, яка закінчилася поразкою ростовців. Не дивно, що боротьба була нетривала; звернувши увагу на розташування Ростова, важко припустити, щоб це місто було сильне, мало численне народонаселення внаслідок великої торговельної діяльності; важко припустити, щоб це місто, заховане своїми засновниками, фінською мерєю від живого шляху, від Волги, до сумного мертвотного озера, щоб це місто (Ростов Великий) процвітало, як Новгород, Смоленськ, Полоцьк" - Соловьев С. М. Чтения й рассказьі по истории России. —М.: Правда, 1989., с 224.
Ось вона — ключова істина!
Ростовсько-суздальська земля до приходу Рюриковичів зі своїми ватагами давно була заселена фінськими племенами. І сторонній князь тут, точнісінько як і серед слов'янських племен у Русі, кочував від одного селища до іншого, де приймуть.
Усі "великоросійські історики" — ті, які писали за династії Романових, і радянські, з "піною на губах" насаджували думку, що з утворенням ростовсько-суздальських князівств старі київські князівства і сам Київ одразу ж захиріли, а центр розвитку перемістився у Володимир, Ростов, Суздаль та ін. Мовляв, відбулося закономірне спадкоємне переміщення. Але це твердження — брехня Російської імперії!
Із появою Ростовсько-суздальського князівства, а пізніше Московського, ця забута Богом земля ще цілих п'ять сотень літ була найбільшою глибинкою Європи, диким краєм, який не мав ані найменшої можливості змагатися навіть із тодішнім розореним Києвом.
Послухаймо ще раз завідувача кафедри російської історії Московського університету професора С. М. Соловйова: "Занепало стародавнє вічове місто (мова про Ростов кінця XII століття), і на півночі встановилося одноманіття: всі міста нові, незначні; Ростов занедбаний, Володимир не встиг іще піднятись як столиця великокнязівська, коли був розорений татарами і також занедбаний; великі князі живуть у своїх опричинах, у своїх спадкоємних містах... Міста є тут (на півночі, у країні Моксель) переважно великими обгородженими селами..." - Соловьев С. М. Чтения й рассказьі по истории России. —М.: Правда, 1989, с 224-225
Саме такими були міста-села ростовсько-суздальської землі, цієї майбутньої Московії, а пізніше Великоросії, у другій половині XIII століття. І заселені ті землі були фінськими племенами мурома, весь, мери, мещера, мокша, печора, мордва, марі та інші. Як бачимо, були це зовсім не русичі (слов'яни), а стародавня Фінська Вітчизна, яка спорудила на своїй споконвічній землі села-міста: Ростов, Суздаль, Муром та інші.
- Як у 1253 році називали майбутній народ Московії
Саме так — Моксель! Сумніватися не доводиться: адже і М. М. Карамзін, і С. М. Соловйов, і В. О. Ключевський у своїх "Історіях" підтвердили факт входження в 1253 році "ростовсько-суздальських князівств" до складу володінь хана Сартака, сина Батия. Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком:
Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у "країні Сартаха" в ті роки, крім татарських племен, лише "два роди людей":
- Моксель (які їли свинину)
- і Мердиніс (мусульмани)
Значно пізніше, завдяки зусиллям великоросійських "писарів історії", з'явилася назва — "ростовсько-суздальська земля". Великороси завжди бажали, щоб їхня історія базувалася на винятках із правил, на бажаннях правлячої еліти Московії.
- Суздаль і Русь. Навколо, власне, назви
Усі автори-історики Російської імперії, а згодом — радянської, без докору совісті, як щось саме собою зрозуміле, переносять на суздальську, а далі на московську землі поняття "Русь" і "Руська земля" з першого дня появи Суздаля й Москви.
Але ми переконуємося, з тих же російських джерел, що це далеко не так, якщо не сказати жорсткіше — абсолютно не так!
У суздальську землю втік князь-невдаха з роду Рюриковичів, якому не дісталося престолу на Русі.
Русь — це слов'янські племена. І раптом, за велінням великоросів, так звана суздальська земля, населена фінськими племенами на чолі з князем Рюриковичем, стає частиною руської (слов'янської) землі, простіше кажучи — Руссю.
Найбільший парадокс історії! Найбільша облуда, складена великоросами на потребу власної імперії, яка нічого спільного не має з істиною. Брехня з розмахом.
Поміркуймо: адже не стали із приходом князів-норманів стародавні кияни — поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби — норманами.
Ні! Нікому навіть у страшному сні не примариться, що з приходом у Київ князя Олега і його дружини всі слов'янські племена раптом почали іменуватися норманськими, або норманською землею.
А всі індіанські племена Центральної та Південної Америки не стали іспанцями або іспанською землею після захоплення їх короною Іспанії. Залишилися індіанцями — навіть після того, як на індіанський престол зійшов віце-король Іспанії.
Але стосовно великих і гордих фінських племен: мокші, мері, мурами, весі, печори, мещері, пермі, марі— великороси вчинили страшний злочин, обікравши все: імена, землю, звичаї, приторочивши їм абсолютно далеке ім'я — Русь, замість їхнього ж таки споконвічного — Моксель! Ще одна засаднича брехня російської історії!
Отже, як же закінчив своє правління суздальською землею князь-залешанин — "перший великорос"? Звернімося знову до професора В. О. Ключевського:
"Від часу своєї втечі з Вишгорода в 1155р. Андрій упродовж майже 20-річного безвиїзного сидіння в своїй волості (виявляється, суздальська земля до 1175 року — лише волость, яка годувала "залешанина") облаштував у ній таку адміністрацію, що одразу ж по смерті його там вчинилася цілковита анархія: всюди відбувалися грабежі й убивства, били посадників, тіунів та інших князівських чиновників (слід гадати, простому фінському людові не подобалися побори, насаджувані зайдами)... Ніколи ще на русі (як у "залешанській" суздальській землі з'явилася Русь — відомо тільки великоросам) жодна князівська смерть не супроводжувалася такими ганебними явищами. Причину цього слід шукати в поганому оточенні, яке створив собі князь Андрій своєю сваволею, неперебірливістю, зневагою до звичаїв. У змові проти нього брала участь навіть його друга жінка, родом із камської Болгарії (тобто татарка, а точніше, булгарка), що мстила за зло, заподіяне Андрієм її батьківщині.
Літопис натякає, як погано облаштоване було суспільство, де жив Андрій: "ненавиділи князя Андрія свої домашні, — свідчить він, — і була гризня люта в Ростовській і Суздальській землі" -КлючевскийВ. О. О русской истории. —М.: Просвещение, 1993, с 113
Ось ми підійшли до розуміння самої суті суспільства ростовсько-суздальської землі.
- Князь, який народився та був вихований на звичаях фінських племен, не міг правити цими племенами, застосовуючи батькові напрацьовані методи.
- Слов'янські й фінські племена вели різний спосіб життя, виховувалися різним середовищем.
- Психологія північного середовища наділила майбутнього першого великороса жорстокістю, недовірою до всіх, абсолютною байдужістю до культури, зневагою до чужих звичаїв тощо.
- Можна почитати (а можна й ні)
Русь і "Россія"[ред.]
Москалі чомусь вважають, що саме вони є спадкоємцями Руської країни, хоча живуть за багато кілометрів од Руси одвічної, наддніпрянської, з центром у Києві, що й окреслює етнічний ареал людей руської нації (себто українців, як логічно можна припустити). Ніхто не заперечує, що Залісся було колись завойоване нашими князями разом з угро-фінським людом, що його населяв, який згодом обрусів і утворив московську націю (москалі, москвини, московці, нині толератний варіант - етнічні росіяни). На ґрунті цієї розбіжності в баченні історії нашими народами виникає дуже багато москалосрачів. Також цим прекрасно тролити братів наших менших (смак ще в тому, що це ж правда), особливо іССконніков, сказавши, що "руССкій" - це той смерд, що належить нам, русам.
Як згадувалося, аби змити з себе соромливу сутність Великої Татарії (Монголо-Татарії), що під прикриттям "монгольського іга" до 15-ого сторіччя набігала і грабувала руські землі, московити вирішили перебрати собі історію минулої метрополії. Та на щастя(для нас) з невідомих причин(я шукаю про це), назвали себе не Руською Імперією, а Російською Імперією. "Ρωσία" - так греки звали Русь. Хто не вірить, прослухайте як це звучить у греків.
Одне ясно - що Європі промиті мізки суцільною ліберастією, тому треба нав'язувати історичну правду силою, бо буде як у випадку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері. Батьківщина покладає надії на тебе, безосібний: досить фапати та бути зайнятим, рятуй нашу історичну свідомість.
Чукрен[ред.]
Чукрен — український відповідник російського терміна Рашка. Походить з однойменного твору Остапа Вишні та сиквела цього твору.
Розпад Росії[ред.]
Процеси тихого розпаду що відбуваються в Росії після того як СРСР 26 грудня 1991 року дав коні, призведуть, згідно з прогнозами науковців, аналітиків, політологів (див. Посилання), до розпаду Росії вже до середини 21 століття. А може й ні. Поживемо, побачимо.
Враховуючи вигідне розташування, дохуїща велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та інші розумні речі, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути їх окремо.
Після розпаду Великого і Могучєго Совка, Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Росія перестала бути метрополією великої євразійської імперії. Рашики не створили свою яскраво виражену культуру із своїм блек-джеком та шльондрами, вони перепліталися із сусідніми, поступово формуючу майбутнього стереотипного роісянина. Після відокремлення України й Середньої Азії баланс в імперії захитався. Россія давала певні культурні автономії національним окаїнам щоб ті не нили що їх культуру придушують, та це загальмувало (на щастя для нас і багатьох інших) процес формування російської нації як единого народу. Створити нову націю в яку увійшли різні несхожі один на одного народи змогли свого часу в Югославії (але потім серби почали тягнути ковдру на себе і все накрилось), в США, в Швейцарії та ще багато де, а ось рашики мусолять цей процес і досі. Тут їм вже треба вирішувати, чи буде нова єдина нація суто руССкой чи то як Швейцарія - венігретом із різних народів. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Росії, росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Кротше кажучи не виключено що росіянин 22 сторіччя буде виглядати як сучасний чурка.
Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси нестача бабла на державному рівні. Кланізація влади (це коли усім управляють клани олігархів) призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника, нема, i в найближчі десятиліття хрін він з´явитися. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Це коли в гіршому випадку — владні групи, а в ліпшому — населення регіону стали б володіти величезними багатствами що лежать у них під ногами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за відокремлення, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія.
Виходячи з аналізу ситуації в Росії, можна дійти висновку про те, що вона має неабиякий шанс йобнутись, та йобнувшись розлетітись на малесенькі друзки які хрін коли складно до купи.
Друковані пророцтва[ред.]
«Після Росії» — провокативний і багато в чому незвичайний для нинішньої російської цензури літературний твір письменника та блогера Федіра Крашеніннікова про майбутній Розпад РФ, і головним чином, про подальші події після цього. Єкатеринбурзький автор — випускник філософського факультету УрГУ, політолог і консультант з PR, саме тому його твердження у книзі мають під собою ґрунт. Книга широко поширилася у мережі Інтернет.
«Намальовані в книзі контури світу без Росії не є якесь марення уральського божевільного, а цілком серйозне соціо-культурне віяння, яке заслуговує, як мінімум, обговорення, — так прокоментувало твір російське інтернет-видання „Полярна Зірка“ (Полярная Звєзда)».
Галерея[ред.]
Навіть на заході розбираються у співвідношеннях
Основа Росії
Стрічки та православіє МП
Первомай в Росії
Парад з надувними танками. Увага на написи.
Канонічний автопробіг
Див. також[ред.]
Посилання[ред.]
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
