Московія

«	Сьогоднi розпочинається самiт великої вiсiмки, на нiй будуть виступати представники семи розвинених країн та Росiї	»
	— 23

Коротко суть

А в глубінє сібірскіх деревень...

Росія (Приполярна Нігерія, Ерефія, Московія, РФ, Раісся, Кацап(и)стан, Рашкостан, П’ята ~~точка~~ імперія, Північна Мельдонія) — москало-монгольська держава, яка своїми тентаклями в свої найкращі часи охоплювала 1/6 землі, та ще намагалася впливати на всю іншу планету, але не фартонуло. Знаходиться в Азії (і трохи в Європі), межує зі сходом України, за що наша країна і поплатилася. Має територіальні претензії на Крим, які бикувато та зухвало виконала в 2014-му.

Чукрен — український відповідник російського терміна «Рашка». Походить з однойменного твору Остапа Вишні та сиквела цього твору.

Історія виникнення[ред.]

«	Блядська історія Росії то якась єресь. Читаю і охуїваю - населення і бояри втікали на північ, багатий край, ліси і ріки, піздєц просто ахуєть багатий край - нормальної землі нема, тільки ліси і болота. Йобані москальські історики з своєю імперскьою пропагандою.	»
	— Крик душі анонімуса

У Росії найвища в світі грамотність, бо російську абетку учні вивчають напам'ять ще в садочку.

Оскільки основною популяцією Ерефії (вона ж Раша, а для них навіть Наша Раша) є, ви таки не повірите, куме, москаль, історію Ерефії слід щільненько пов'язувати з історією москалів.

Пра-пра-Батьківщиною Ерефії слід вважати країну Моксель, пізніше звану Московією за назвою головного села Московії - Москви. Народилося це диво десь у 1270 роках [1], що можна вважати епізодом тонкого тролінгу москалів, оскільки самі вони якогось милого рахують народження сталіцьі з 1149 року.

Народження відбулося в сумовитих угро-фінських лісах, куди (мабуть, по-п'яні) забрів Довгорукий Юрій.

«	Нам також відомо, що слов'янські племена не мали жодного споріднення з племенами меря, мурома, весь, мещера, перм, печора, мокша, мордва, марі, які жили в X—XIII століттях - у землі Моксель, а пізніше — в Московії, споконвічній землі великоросів. То були племена іншого, не слов'янського походження, а споконвіків фінського. Навіть ворожість між слов'янськими та фінськими племенами того часу була інакшою. Згадайте: прибулець "суздалець-залешанин" Андрій Боголюбський не просто посів великокнязівський престол, а вперше розорив Київ і потім знову втік у лісові суздальські нетрі, — адже він був зовсім іншого виховання і мав фінське племінне оточення та психологію тайгової людини, тож не став засиджуватися в Києві. Суздальська земля (земля Моксель) у XII столітті була глухоманню. Людям, які жили в цій землі, не були потрібні європейська культура й писемність, європейський спосіб мислення. Московія на сотні років прирекла себе на дике, розбійне життя. Згодом на психологію московита наклали відбиток запозичення монголо-татарського інстинкту завойовника і моторошні спогади про багаторічні приниження від Орди. Так до XVI століття сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві й люті.	»
	— [2]

Згодом практично вся сучасна Московія увійшла до складу Тартарії - велетенської країни, до складу якої входила майже вся сучасна Азія: Росія, Казахстан і Китай, а також, територія сучасної України. Всі жителі Тартарії називалися татарами та сповідували іслам. В православних джерелах відома під назвою свята Русь (не та), жителі відомі під назвою руські, а віра цієї країни називається православ'ям. Протилежністю Тартарії була Європа, однією з найбільших країн якої є Україна, але, на жаль, лише у плані розмірів.

Одразу при народженні москалів по черзі тролили київські князі, татари Золотої орди, інші татари Османської імперії із консульським представництвом в тоді ще не українському Криму.

Потім москальський цар Пьотр Пєрвий шляхом інтелектуального набігу примудрився пограбувати сусідні коровани, і Моксель-Московія стала Рассієй, відкіля і розпочався Синдром Старшого брата.

Як це все розвивалося[ред.]

Приблизно так само у Московії здійснюється політичне життя.

Детальніший опис

Коли німкеня Катерина спробувала розібратися в історії предків москалів, дуже швидко зрозуміла, що усе це є сумовите лайно.

«

Упродовж усього періоду татаро-монгольського існування, тобто до XVI століття, московські князі були особисто зацікавлені тримати народ в страшному неуцтві, щоб більше красти під маркою ханських податків. Московський князь і його "камарилья" самовільно встановлювали податки, обкрадали своїх підданих надміру, заодно обкрадали й ханів щодо данини.

Лише історична необхідність сприяє розвитку науки, освіти, культури, проведенню широкомасштабних реформ. Тут бачимо зворотне. Московські правителі, поставивши перед собою ціль збагачення, були зацікавлені в збереженні відсталості народу, щоб не мати опору. У грабежах під виглядом так званого "збирання землі російської" московський князь взагалі не зважав на мораль навіть дикого звіра— не чіпати зайвого. Він забирав собі абсолютно все. Такий історичний парадокс супроводжував Російську імперію до часу її руйнування.

Пригадайте: тільки з XVIII століття, коли Петру І знадобилися освічені люди для організації мореплавання, картографії, артилерійського обчислення, нарешті, для власного виробництва сучасної, на ті часи, зброї, заліза тощо, лише відтоді окремим прошаркам суспільства у примусовому порядку було велено здобути освіту. Саме велено, і в примусовому порядку. Для потреб імперії! Але 500 років житія в глухому закутку Європи, часи відсталості, варварства та дикості не минули марно. На реформи Петра І чекав жорстокий опір — як незатребуваність загальнолюдської культури в Московії. Адже й нині російська людина, як кажуть, мудра по шкоді, вона завжди має виправдання своєї відсталості, вона схильна до містицизму — так званої російської ідеї. І це закономірно. Всяка реформа в Російській імперії розроблялася не для поліпшення життя людини. Ні! Це завжди був вимушений захід заради продовження російської експансії. Трохи відірвімося від цілі розділу і простежмо головні реформи Російської імперії, починаючи від Івана Грозного:

Реформи Івана Грозного були спричинені неможливістю ведення швидких широкомасштабних завойовницьких воєн. Протест московитів довелося душити опричниною й страшним деспотизмом московського князя. Ми знаємо, що всі старання Івана IV просунутися на захід були марні. І принесли численні на ті часи нещастя. Московія заради експансії Івана Грозного поклала на плаху по над три мільйони людських життів. Результат: провал у час Смути та животіння протягом сторіччя. Реформи Петра породили ті ж причини, що й за Івана IV: завоювання чужих земель. Завоювання були істотні й знову призвели до виснаження скарбниці та зубожіння народу. Почався занепад на 40 років.
Реформи Катерини II дали змогу наповнити скарбницю грішми і паралельно вести широкомасштабні завоювання. Саме Катерина II ввела остаточне рабство в своїй країні; при ній підкорені народи — українці, білоруси, молдовани—стали рабами, так званими кріпаками. Цілковите рабство уможливило наповнення скарбниці ресурсами та продовження експансії. Російський істеблішмент і Російська православна церква пробачили Катерині II і вбивство царя — власного чоловіка, і нечувану на ті часи розпусту, і знищення передової російської інтелігенції, і все інше. Саме ця "гуляща дама" повеліла впорядкувати "опис" "великоросійської" історії. Саме за її правління була обілена, прикрашена великими вигадками і розтиражована історія великоросів, яка нічого спільного не має з минулою дійсністю. Як завжди, "великоросів" учила жити Європа. Красиво брехати теж довелося вчитися.
Наступним реформатором в Росії був Олександр II. Це за його правління було скасоване кріпацтво. Багато сучасних великоросів-державників намагаються приписати Олександрові II мало не статус "великого батька нації". Чергова імперська брехня. Причиною скасування кріпацтва стала поразка Росії в Кримській війні. Російська армія була розгромлена на своїй території. Обмежений експедиційний корпус військ Англії, Франції, Туреччини і Сардинії вщент розбив російську армію у Криму. Війна на власній території тривала з вересня 1854 року до вересня 1855 року, і Росія за цей час не зуміла забезпечити вирішальну перевагу сил. Кріпак до війни технічної був непридатний. Він міг стати лише гарматним м'ясом. І цареві Олександру II не було куди подітися. Для наступної експансії цар змушений був звільнити селянина від рабства, щоб він здобув принаймні початкову освіту. Росії не залишалося нічого іншого, як знову кинутися навздогін Європі. Вільний селянин міг принести в скарбницю значно більше доходу, ніж раб-кріпак. Ось де розгадка скасування кріпацтва — потреба наповнити скарбницю для нової експансії.
І знову Росія воює: Ватіканська війна, війна на Далекому Сході з Японією. Нова нищівна поразка від маленької Японії. Знову експедиційний японський військовий корпус перемагає російську армію.
У Росії новий реформатор — цього разу Петро Столипін. Селянина примусово і з безвиході погнали з України та Центральної Росії в Сибір і на Далекий Схід освоювати нові землі. Реформи Столипіна Росія повністю не завершила. Автора реформ застрелили. Але навіть цей короткий перепочинок дав змогу наповнити скарбницю грішми, припинити селянські бунти. І як ви гадаєте, що коїть Росія? Звісно! Знову війна за переділ світу. Перша світова війна. Жорстока поразка, і як результат — при владі російські більшовики.
Знову реформи більшовиків: колективізація, індустріалізація тощо. А в принципі — підготовка до війни. Те пер уже більшовицька експансія.
Якщо царська Росія мала на меті завоювати Константинополь і вийти до Середземного моря та Індійського океану, то в більшовиків була мета більш солідна — світове панування!

Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, Ангола, Куба, Мозамбік, Афганістан...

У жорстокій "холодній" війні Російська імперія в 1991 році розсипалася, як картковий будиночок. На той час були авіаносці, ракети, сто тисяч танків, але не стало хліба, молока, зубної пасти, мила.
А тепер підсумуємо:
реформи Івана Грозного. — Лівонська війна. Поразка. — Занепад на 100 років;
реформи Петра І. — Експансія на захід, схід, південь. — Занепад на 40 років;
реформи Катерини II. — Війни Катерини II, Олександра І, Миколи І. — Поразка в Кримській війні 1854 — 1855 років;
реформи Олександра II. — Війни Олександра II, Олександра III, Миколи II. — Поразка 1905 року у війні з Японією;
реформи Петра Столипіна. — Перша світова війна. — Поразка у війні 1914—1918 років. Розвал царської Росії;
реформи Леніна—Сталіна. — Фінська війна, Друга світова війна, "холодна" війна. —Поразка. Розвал радянської Російської імперії.

»

— 45

Походження герба[ред.]

Герб сучасний
Монета Хана Джанiбека, який анально володарював Московiєю пiсля занепаду Київської Русi
Iнодi тим кого досить довго принижують починає подобаєтися бути опущеними i вони зберiгають щось на згадку про тих хто їх трахав

Новітня історія[ред.]

Коли три лідери - Єльцин, Кравчук і Шушкевич - зібралися в Біловезьку Пущу побухать, після певної кількості випитої горілки трійця вирішила, що Горбачов їм не Прєзік, що і стало початком епік фейлу Совка, а, заодно, і початком новонародження Ерефії.

УРЖ все було не так просто. Від Совка відколовся ряд незалежних країн, а Ерефія лишилася на місці Ерефії. Самий лулз з цього - Дєнь Нєзавісімасті Расії

«	Если размазать Москву по России, то получилась неплохая страна	»
	— 23

Структура[ред.]

Нинішня Ерефія поділяється на дві основні частини: МАскву (старовинно-історична угро-фінська назва сучасного селища Панаєхавск-Нєрєзінового, з того ж угро-фінського означає "гнила вода"; що і визначило усю подальшу долю і політику сабжу) та ЗаМКАДдя.

Москва (МСК, Негумова, Златоглава, Москвабад, Понаїхавськ, Третій Рим, Лужки) - столиця Російської Педерації. Місто, куди мріють понаїхати москалі "замкадиши", куди вже давно понаїхали різноманітні чурки і, таки так, немало заробітчан-українців.

Але це місто мріє власноруч розбомбити кожен український націоналіст. Велетенське місто, постійно окутане смогом, з тисячами набудованих людських мурашників, з десятками тисяч вулиць, що постійно і намертво забиті пробками і найголовніше - з самою темною червоною цитаделлю - Кремлєм, де кривавий тиран Путін готує і втілює страшні плани по захопленню неньки-України.

Якщо вірити літописам (і педивікії), то Москву заснували у 1147 році. Воно виникло на місці хутору Кучкове. Той же літопис пише, що "Москва на крови основана, й к изумленію враговъ нашихъ сделалась царством знаменитымъ. Она долгое время именовалась Кучковымъ". Місто, засноване на крові, звісно жадало крові і отримало її багато за свою історію, будучи багато разів захопленим і зруйнованим усіма кому не ліньки було до нього пхатися, але на превеликий для нас жаль, місто відроджувалося. Коли до влади прийшов Петро І, він запиляв свою власну столицю з соборами і білими ночами. Повернення влади до златоглавої відбулося лише за червоних так що й доси мешканці цих двох міст періодично сходяться на форумах та спыльнотах ВК.

Страшна правда про Москву

А взагалі Москва як місто доволі цікаве. Більше подробиць можна знайти у наших любих північних друзів, адже ми, українці, звісно тільки те й робимо що необ'єктивно та від заздрості наговорюємо на славне місто русскаго міра.

Замкаддя - це те, що знаходиться за МКАДом. МКАД - це дорога навколо Нєрізіновой МААскви, оточена по зовнішньому периметру листами гофрованого алюмінію. За цими листами стоять позаМКАДиші - люди в личаках, з собачими главами, стукають вилами об асфальт і заглядають в щілини. Десь недалеко за МКАДом твердь земна обривається в пітьму зовнішню, а крізь тріщини асфальту можна бачити далеко внизу слонів і черепаху, на якій тримається земний диск. Клімат такий же як і в МАсквє, а ось екологічна ситуація через відсутність виробництва і автомобілів у 95 % замкадських босяків краще, тому самі просунуті москвичі-москалі селяться там, правда, все одно ближче до "Кілець Всевладдя". Замкадівське бидло щиро вірить в план Путіна, ріст ВВП і нацпроекти, вважаючи, що це поліпшить його після перебудівне життя зіпсоване дев'яностими.

У Замкадді розташовані Мухосранськи, тисячі їх! Особливості москальської топології такі, що Петербург, наприклад, до замкаддя відносити не прийнято, оскільки навіть деякі москалі іноді визнають другосортну столичність цього міста. Сумна доля осягнула жителів таких районів, як Солнцево, Ново-Пєрєделкіно, Внуково, Новокосіно, Жулєбіно, Мітіно, Південне і Північне Бутово. Номінально вони відносяться до Москви, але анон знає, що це було, є і завжди буде Замкаддям.

Сакральна лопата. Неодмінний атрибут свят

Живуть еталонні позаМКАДиші в гнилих дерев'яних бараках (побудований ще при царі Сталіні) сім'ями по десять чоловік. Звичайна сім'я позаМКАДишів складається з батька-алкоголіка, матері-жирухи, дочки-курви, сина-гопника і замурзаного Мєлкого (або Піздюка), який увесь час гуляє (живуть в одній кімнаті). І дідуся з бабусею- в іншій. Щоб сім'я була повною, беруть в неї декілька бидленяток, що залишилися від тих, що загнулися з перепою сусідів-замкадців. Путін - Медведєв виплачує за них помалу бабла.

Деякі москалі-мАсквІчі вважають, що Замкаддя - це і є пекло. Знайома москалька їхала на потягу "Хельсінкі - Москва" і потрапила в залізничну пробку, яка сталася у зв'язку з аварією в Новгородській області. Потяг пустили через Псковську область. Їхала добу. У сусідньому купе Тупа пізда років 20, багато одягнена і обвішана, яка, мабуть за межами Москви бувала тільки на літаку, впала в паніку. Вона важко дихала, з жахом дивилася у вікно і постійно дзвонила мамі: «Та яке таксі! Куди таксі?! Я не знаю, де ми, мама! Тут якісь огорожі! Корівники! Мама, ми в пеклі! Ми в пеклі, мама!»

Справедливості ради слід зазначити, що в провінції теж існує свого роду нєрєзінофобія. Білокам'яна представляється як сущий урбаністичний кошмар із злочинністю, маніяками, терактами і поганою екологією. Взагалі кажучи, це не так вже і далеко від істини. Розхожими є вирази про важке місто, божевільну метушню і так далі. І це ще делікатні вирази. Словосполучення "Великий смітник" стало прозивним. Так-что понаїхати мають бажання далеко не усі.

Міста, розташовані на нафтоносних територіях, заселені особливим видом позаМКАДишів, т.з. "нафтовиками" - людьми, причетними до годування території усередині мкада взагалі, і Путіна зокрема. Окрім "нафтовиків" в таких поселеннях повно комерсантів, китайських нелегалів і хачів. Слід зазначити, що в кращих представниках таких міст є гаряча вода, бентлі, блекджек і курви.

Русь і "Россія"[ред.]

Про прапор Словаччини та Росії

Москалі чомусь вважають, що саме вони є спадкоємцями Руської країни, хоча живуть за багато кілометрів од Руси одвічної, наддніпрянської, з центром у Києві, що й окреслює етнічний ареал людей руської нації (себто українців, як логічно можна припустити). Ніхто не заперечує, що Залісся було колись завойоване нашими князями разом з угро-фінським людом, що його населяв, який згодом обрусів і утворив московську націю (москалі, москвини, московці, нині толератний варіант - етнічні росіяни). На ґрунті цієї розбіжності в баченні історії нашими народами виникає дуже багато москалосрачів. Також цим прекрасно тролити братів наших менших (смак ще в тому, що це ж правда), особливо іССконніков, сказавши, що "руССкій" - це той смерд, що належить нам, русам.

Як згадувалося, аби змити з себе соромливу сутність Великої Татарії (Монголо-Татарії), що під прикриттям "монгольського іга" до 15-ого сторіччя набігала і грабувала руські землі, московити вирішили перебрати собі історію минулої метрополії. Та на щастя(для нас) з невідомих причин(я шукаю про це), назвали себе не Руською Імперією, а Російською Імперією. "Ρωσία" - так греки звали Русь. Хто не вірить, прослухайте як це звучить у греків.

Одне ясно - що Європі промиті мізки суцільною ліберастією, тому треба нав'язувати історичну правду силою, бо буде як у випадку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері. Батьківщина покладає надії на тебе, безосібний: досить фапати та бути зайнятим, рятуй нашу історичну свідомість.

Розпад Росії[ред.]

Процеси тихого розпаду що відбуваються в Росії після того як СРСР 26 грудня 1991 року дав коні, призведуть, згідно з прогнозами науковців, аналітиків, політологів (див. Посилання), до розпаду Росії вже до середини 21 століття. А може й ні. Поживемо, побачимо.

Типовий стан країни

Враховуючи вигідне розташування, дохуїща велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та інші розумні речі, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути їх окремо.

Після розпаду Великого і Могучєго Совка, Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Росія перестала бути метрополією великої євразійської імперії. Рашики не створили свою яскраво виражену культуру із своїм блек-джеком та шльондрами, вони перепліталися із сусідніми, поступово формуючу майбутнього стереотипного роісянина. Після відокремлення України й Середньої Азії баланс в імперії захитався. Россія давала певні культурні автономії національним окаїнам щоб ті не нили що їх культуру придушують, та це загальмувало (на щастя для нас і багатьох інших) процес формування російської нації як единого народу. Створити нову націю в яку увійшли різні несхожі один на одного народи змогли свого часу в Югославії (але потім серби почали тягнути ковдру на себе і все накрилось), в США, в Швейцарії та ще багато де, а ось рашики мусолять цей процес і досі. Тут їм вже треба вирішувати, чи буде нова єдина нація суто руССкой чи то як Швейцарія - венігретом із різних народів. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Росії, росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Кротше кажучи не виключено що росіянин 22 сторіччя буде виглядати як сучасний чурка.

Звернiть увагу на кiлькiсть та розмiр регіонів в Європейській частині та Азійській. Міф про те що Россія найпотужніша держава розбивається відразу. Густозаселена лишень частина до уралу, все інше не використовується на повну потужнiсть

Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси нестача бабла на державному рівні. Кланізація влади (це коли усім управляють клани олігархів) призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. Неефективність такої фігні вже всім очевидна, а замінника, нема, i в найближчі десятиліття хрін він з´явитися. Особливе значення для Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Це коли владні групи, чи то просте населення регіону, стали б володіти величезними природними багатствами що лежать у них під ногами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за відокремлення, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія.

Виходячи з усього цього можна дійти висновку про те, що вона має неабиякий шанс йобнутись, та йобнувшись розлетітись на малесенькі друзки які хрін коли складуть до купи.

«Після Росії» — провокативний і багато в чому незвичайний для нинішньої російської цензури літературний твір письменника та блогера Федіра Крашеніннікова про майбутній Розпад РФ, і головним чином, про подальші події після цього. Єкатеринбурзький автор — випускник філософського факультету УрГУ, політолог і консультант з PR, саме тому його твердження у книзі мають під собою ґрунт. Книга широко поширилася у мережі Інтернет.

«Намальовані в книзі контури світу без Росії не є якесь марення уральського божевільного, а цілком серйозне соціо-культурне віяння, яке заслуговує, як мінімум, обговорення, — так прокоментувало твір російське інтернет-видання „Полярна Зірка“ (Полярная Звєзда)».