Жмеринка

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Anti-COPIPASTA.jpg

Злодії, злодії!!!!!!!!11
Ця стаття була повністю чи майже повністю скопіпижджена з іншої енциклопедії, а тому по стилю не дуже відповідає нашим ґайдлайнам. Ми розуміємо що інтернет це на 70% копіпаста, але ж совість теж треба мати, перепишіть її своїми словами так, як списували в школі у сусіда по парті.

Fray tM.jpg

Це смітник, а не стаття!
Стаття переповнена сміттям та незрозуміло чим!

Gry-sloupo.jpeg

Стаття потребує доповнення!
Ця стаття засмучує наших слоупоків, бо навіть вони розуміють, що її давно вже треба доповнити усілякими корисними картинками та інформацією, або, можливо, видалити якусь недолугу хуйню ідіота і написати натомість щось толкове.

Жмеринка - містечко у Вінницькій області, великий залізничний вузол. Колись було славне великої кількістю єврейського населення.

Історія для прискіпливих[ред.]

Історично Жмеринка складалась з різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільська губернія.

У другій половині XIX століття, коли Подільська губернія стала центром цукрової промисловості, виникла потреба в будівництві залізниці. На той час в губернії нараховувалось 29 цукрових заводів.

Власне Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу. В зв'язку з будівництвом залізниці Київ — Балта (1865-1870 рр.) Жмеринка стала залізничним селищем. Рух поїздів по залізниці Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р.. По залізниці Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.

Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Що ж до походження самої назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку», сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Ще є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна.

Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторічь до н.е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали "GIM(M)IR"("ГІММІР"). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук "ж" чергується із звуком "г". Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення - Жмеринка.


Жмеринка і залізниця[ред.]

Першим в 1825 році поставив питання про необхідність залізниць в Південно-західному краю винахідник і підприємець В. П. Гур'єв, який вважав необхідним зв'язати рейками Одесу і Петербург через Київ, Одесу з Москвою через Київ і Чернігів. Першою залізницею на території Україні була побудована в 1865 році гілка від Одеси до Балти протяжністю 213 км. Вона створювалася за казенний рахунок близько трьох років (1862-1865). Це була перша лінія майбутніх Південно-західних залізниць. У травні 1868 року приступили до будівництва Києво-Балтської залізниці. Для її споруди зігнали з навколишніх сіл селян, прибули три дивізії солдатів, багато штрафників. На роботах було зайнято близько тридцяти тисяч чоловік.

30 серпня 1869 року було відкрито рух пасажирських і товарних потягів між станцією Курськ і тимчасовою станцією Дніпро (Слобода Кухмістера). Далі пасажири і вантажі доставлялися пароплавами до Поштової площі. 13 лютого 1870 року почався рух по новому мосту через Дніпро, побудованому під керівництвом відомого інженера А. Струве. На той час це був найбільший міст в Європі завдовжки більше 1 версти.

До 1870 року в Україні були побудовані наступні залізничні лінії: Балта —- Єлисаветград(нині Кіровоград) —- Крюків (430 км, в 1868 р.), Ворожба —- Конотоп —- Бровари (294 км, в 1868 р.), Курськ —- Харків —- Слов'янськ —- Таганрог —- Ростов (680 км територією нинішньої України, в 1869 р.).

Влітку 1870 року Російське товариство пароплавства і торгівлі (РОПИТ) придбало в уряду Одесько-Балтську і Одесько-Єлисаветградську лінії, викупило ділянку від Тирасполя до Кишинева та лінію Бирзула —- Жмеринка —- Волочиськ. Загальна довжина усієї цієї мережі Одеської залізниці складала 963 км.

Жмеринка до будівництва Києво-Балтської залізниці була скупченням декількох землеробських поселень. Ця велика вузлова станція Правобережжя заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаної діброви. Тут з'єдналися ділянки Одеса - Жмеринка - Київ, Жмеринка - Волочиськ (до кордону з Австро-Угорщиною) і Подільський для Жмеринка - Могилів.

Прийшла залізниця, з'явилася станція, і прибули туди найактивніші і заповзятливі люди Поділля. Стали будувати не лише вокзал (1899-1904, споруджений за проектом інженера З. Журавського), але також гімназію, церкву, костьол і синагогу. Більше ста років тому енциклопедія Брокгауза-Ефрона писала: "Жмеринка, містечко Подільської губернії Вінницького у.; жит. 15 т.; вузлова ст. зал. Значна відправка хліба (до 4 млн. пуд.)".

У 1903 році містечко отримало статус міста.

А вже аеропорт з'явився в місті раніше, ніж будь-де з губернських міст (там для цих цілей користувалися іподромами). У районі нинішнього автовокзалу чоловік сестри останнього государя великий князь Олександр Михайлович розмістив 11-й авіапарк, де проходили службу льотчики-технарі і діяли курси підвищення кваліфікації. Пояснення було простим: місто знаходилося недалеко від австрійської межі, і треба було кріпити оборону. Проте цей військовий об'єкт не був надсекретним і закритим від городян. У 1911 році тут побував знаменитий льотчик-випробувач, колишній чемпіон світу з велоспорту Сергій Уточкін. На полях графа Гейдена, де нині розмістилася УВК № 3, була прокладена злітна доріжка. Там проводилися показові польоти "етажерок". За 10 копійок (дешевше, ніж перенесення через калюжу за 60 років до цього!) усі охочі могли піднятися в небо і побачити околиці Жмеринки з висоти пташиного польоту.

І жило би собі, і багатіло б місто, але почалася революція. 6 березня 1919 року Жмеринка на 12 днів стала столицею України - там знаходився потяг С. Петлюри під час його "славетної" втечі від більшовиків з Києва в Кам'янець-Подільський.

Історія Жмеринки і євреї[ред.]

9 серпня 1919 року, як згадував генерал УНР Капустянский, "зранку Ю.Тютюнник і 5-та Галицька бригада (2 і 3-й курені) вдерлися в Жмеринку. Червоні у безладді відходять різними напрямками. До наших рук потрапила сила військового майна, на яку позаздрили Галицькі частини частини й намагалися накласти на нього свою руку. Але Тютюнник поставивши їм рішучий опір. Запахло порохом. Кожний для своїх частин бажав використати майно. Одначе, конфлікт скоро залагоджено і Наддніпрянці з Галичанами охочого помирилися на компромісі". Того ж дня за словами Капустянського, "6-та дивізія в Якушинцях атакувала невеличкий ворожий відділ до 250 багнетів, переважно з матросів і жидів, і розбила його вщент, захопивши кулемети й трофеї". І "компроміс", і трофеї були відмічені єврейським погромом.

Жорстокі бої йшли в цих місцях і під час Другої світової війни. Страшною і руйнівною була нацистська окупація, що супроводжувалася депортацією єврейського населення, яке залишилося в місті. У травні 1948 року ті 500 євреїв Жмеринки, що повернулися з фронту і з евакуації, підписали листа, в якому просили дозволити усьому єврейському населенню міста виїхати в Ізраїль. Багато євреїв-офіцерів Радянської армії зверталися в офіційні органи з пропозицією відправити їх воювати на Близький Схід.

Молодіжна група "Ейнікайт" була створена в Жмеринці відразу після звільнення його від німецької окупації в 1944 році. Керівниками групи були М. Співак, В. Керчман, М. Гельфанд і А. Ходорковський. Члени групи займалися єврейською самоосвітою; у 1945 році вони розповсюдили в синагозі листівки, в яких говорилося серед іншого, що "наш будинок, - в Палестині". Згодом члени групи роз'їхалися по різних містах для продовження навчання. У кінці 1948 року почалися арешти членів групи в Жмеринці, Києві, Ленінграді і інших містах. Репресії тривали до березня 1949 року. Заарештовано було дванадцять чоловік, з них лише дев'ять були членами групи "Ейнікайт". Після слідства, що тривало більше п'яти місяців, члени групи були засуджені Особливою нарадою до тривалих термінів ув'язнення (8-25 років) і звільнені тільки восени 1954 року. Так починався результат тих, чиї предки разом з дітьми інших народів будували благополуччя вузлової станції

Примітки[ред.]

Посилання[ред.]