Севастополь

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Туристичний буклет довоєнного часу.

Севастополь (також відоме як Дєдостополь, Свиностополь, Скрєпостополь) - кримське місто-порт, значну частину гаваней якого займають іржаві посудини, більш відомі, як Чорноморський флот РФ. Завдяки цьому, а також бурхливій історії, місто давно є джерелом епічних москалосрачів, як в інтернетах, так і УРЖ. Частина священно-сакрального анексованого Криму, містичний епіцентр ватнічєства та русского міра.

Історія[ред.]

Не можна не згадати давніх греків, які залишили джерело прибутку для сучасного туристичного бізнессу — руїни Херсонесу. Пізніше, на район набігли басурманські золотоорднинці і на місці Херсону (саме Херсону, не плутати з центром херсонськго штату) було засновано селище Ахтіар, яке у 1783 році сподобалося москалям, які напередодні захопили Крим. Так що якщо хтось з нашіх любих північних друзів знову піздитиме що "Сєвастополь ета горад русскіх маряков!!11", нагадайте йому про татар і пішліть у відомому напрямку. Втім, це все мало кого цікавить, на відміну від подій пізніших часів.

Чорноморський флот[ред.]

Севастополь замислився про майбутнє. Літо 2014-го. Насправді політична реклама «нової» місцевої влади

При Червоній імперії, Севастополь був базою вищезгадуваного Чорноморського флоту. А найцікавіше почалося після здобуття нашої незалежності — рашенс ніяк не збиралися втрачати опорну базу й контроль над Чорним морем, а їхні моряки, опинившись на території України, не хотіли плавати під жовто-блакитним стягом, тому радянський флот було поділено навпіл і по-братськи розділено між сусідами жадібні москалі загребли собі більше 81% кораблів, та відтяпали VIP-місця для їхньої парковки, строком до 2017 року, а щоб не виглядати занадто нахабними, підсунули газ задешево. Хоча про останнє згодом почали забувати і вели себе як удома, вважаючи Севас російським містом, викликаючи дупобіль у всіх патріотів. І тривало б це до кінця строку, але донецька проффесура, яка прийшла до влади, стала активно підлещуватися Кремлю і продовжила строк перебування іноземного флоту на території нашої держави аж до 2042 року. Було купа розірваних дуп і епічних баталій у раді, але нічого змінити так і не вдалося. Ще тут постійно піарилися усіляки промосковські партії та сралися прикордонники. Отака хуйня, малята.

Сучасність[ред.]

За русь алів'є нажрусь! Севастопольці штовхаються щоб отримати безкоштовний «олів’є». Справжне обличчя Севастополя, цих людей ти побачиш у транспорті щодня вранці, якщо ти там живеш.

Закрите при совку місто зараз успішно наздоганяє втрачене і пропонує бидлотуристам стандартний спектр пропозицій пов'язаних з морем, екскурсіями і нічними розвагами. Севастополь місто невелике, архітектура монотонна, якихось цікавих будівель майже немає, населення стовідсотково змосковщене (якщо ви почули рідну мову — це немісцевий), навіть на військові крейсери не пофапати — вони усі далеко. Отже, бувати у Севасі варто лише "задля галочки".

На весну 2014-го Севастополь став джерелом гузноболю для українського уряду та гніздом сепаратистів, зігравши велику роль в розгортанні кримської кризи. А першопричина в тому, що протягом більше двадцяти років місту не давали обирати самотужки мера, призначаючи його з Київа. При цьому забивали київського болта на явну проросійську пропаганду з усіх кутків. Тепер кожен ватник може пишатися, що його улюблений Севас знову у складі єдіной і нєдєлімой, а бабусі міста щиро радіють своїм астрономічним пенсіям та можливості померти в Росії, а не в ненависній "фашистській Україні". Щоправда, пенсії там при конвертації в гривню астрономічні поряд з мізерними нашими, а у порівнянні з місцевими цінами пенсії просто маленькі. Жити на них якось можна, навідміну від українських, але вони не «астрономічні».

До 2014 року розростався як айтішний центр, бо там море, тепло та були вузи, що айтішників виробляли. Після 2014-го, всі айтішники, хто зміг, звідти звалили. Хто не зміг роблять вигляд що вони не в Криму, навіть якщо там офіс, а не фріланс.

Взагалі, у місті дуже мало самого «міста»: одна вулиця у центрі, що її можна пройти за 40 хвилин дуже повільним кроком, набережні, де нічого не відбувається, взагалі, майже немає міського руху людей, окрім туристичного влітку. Місцеве населення здебільшого дуже бидлотне, дуже мало можна зустріти інтелігентів, що насамперед є нащадками інженерів. Їхні діти переважно звалюють з міста, бо навіть якщо хочуть бути у Росії, то Москва або Санкт-Петербурґ пропонують набагато ліпші умови. Провінціальне та нецікаве місто, що просрало можливість бути портовим, а не просто воєнним. Не стало воно таким при Україні, не стане й при Росії, бо у цей порт тепер нелегально заходити міжнародним суднам. Та й хуй з ним.

Додаткові посилання[ред.]