Кум

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук

Кум - це той, хто разом з Вами хрестив Вашу дитину. Або - чию дитину хрестили Ви. Або - чоловік куми.

В оцих Ваших інтернетах[ред.]

По аналогії у звучанні (як, наприклад, ня і няў) з япон. -кун - як прикольна приторочка до слів, що означає шанобливо-ґумористичне звернення до особи чоловічої статі, чи визначення певних знань даних осіб у якихось певних ґалузях:

  • учений-кум
  • військовий-кум
  • інженер-кум
  • фізик-кум
  • ботанік-кум... Коротше, хто не зрозумів - продовжує.

Також[ред.]

Кум, місто в Ірані,. 133,9 тис. жителів (1970). Вузол залізничних і шосейних доріг. Тютюнова і текстильна промисловість. Один з важливих центрів кустарного виробництва (килимоткацтво та ін.). Торгівля шерстю і шкірою. Архітектурні пам'ятники 13— 16 вв.(століття) Іранська історична традиція приписує підставу До. сасанідському паную Каваду I (правив в 488—496, 499—531). Значним населеним пунктом став при перших Аббасидах (2-я половина 8 ст). Тут знаходиться гробниця (мавзолей) Фатіми (дочці імаму шиїта Муси аль-Казіма). До. вважається другим після Мешхеда святим містом мусульман-шиїтів в Ірані; центр їх паломництва.

У кримінальному світі кум - оперуповноважений Особого відділу в місцях позбавлення волі.

У творчости народній[ред.]

Сидять два куми за столом, розмовляють, один другого питає: - Куме Ви чим горілку закусюєте? - Як чим? Салом. А що? - Е ні куме - це вже застаріло, якось по-сільському - А Ви чим закусюєте? - Я, куме, вінегретом закусюю: стопку - і вінегрету , стопку і - вінегрету. - Ну і як воно? - Ну як... Вийду на вулицю, сонечко сяє, небо синє-синє, вранці сніг - білий-білий, як блюванеш, а воно на сонці - як ВИШИВАНОЧКА!


Запросив кум кума в гості. Жінка поклала на стіл дві тарілки, склянку горілки, вареники. Винили по чарці, закусили по 2 чарці, а в кутку сидить собака, тай кум каже: - Куме а чому пес на мене так злостиво дивиться - Він на всіх дивиться так, хто їсть з його тарілки!


- Куме, я чув ваш син у Москві працює. - Так, так! Працює... В крематорії – палить москалів, а йому за це ще й гроші дають!


- Ну, куме, за незалєжність! - Так, куме, за самостійність! - Ну, куме, за панів Стецька та Бандеру! - Хай дохнуть кляті москалі! - Ну, куме, давай-но за китайських педерастів? - Навіщо?!! - Та, вони такі ж, як ми – жовто-блакитні!

Кум - це вельми серйозно[ред.]

В перші часи християнства, людина, котра бажала стати християнином і вступити в церковну спільноту, заявляла про цей намір настоятелю Церкви. Хтось з вірних цієї громади представляв таку людину перед Церквою і настоятелем. Таким чином, він ставав поручителем цієї людини. Зараз таких поручителей називають хресними батьками або кумами, в Требниках їх названо восприємниками. Слово «кум» походить з латинської, а в нас прийнялося як «хресні батьки». Воно означає лише сполучник «з», тобто тих, хто є з похресником. Місія поручителя полягала в тому, що він свідчив перед всією громадою, що його підопічний є людиною відповідальною і гідний бути християнином. Але на цьому їхня функція не закінчувалася. Хресні батьки ставали духовними родичами похресника і опікувались ним, вели його впродовж подальшого життя.

Кумівство — один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині "других батьків" — її опікунів та покровителів. Корені К. сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов'язки захисту і виховання дитини своєї сестри. Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни — хрещений батько, хрещена мати.

Посилання[ред.]