Іван Франко

Іван Якович Франко - український мега-поет №2, також письменник і носій майже такого ж прізвища, як кривавий диктатор Іспанії. Саме через останній факт місто Станіславів перейменували в Івано-Франківськ, а не просто у Франківськ. Як не дивно, помер не від старості чи війни, а від остеохондрозу.

Чим видатний:

Вусами. Ну насправді, вуса меметичні. Не гірші, аніж у Кобзаря.
Ніби один з перших, хто почав носити вишиванку під класичний костюм.
Мав супер-пам'ять, запам'ятовував навіть книги.
Сидів. Бо багато пиздів проти чинної тоді влади. Кореша по зоні підкинули йому багато тем для оповідань.
Твори. Тисячі їх! Наприклад, гарна інтимна лірика («Чого являєшся мені у сні...»), та проза, де дівчатко понесло пиздою по кочках аж до Порт-Артура («Сойчине крило»). Не забуваймо і про Захара Беркута.

Біографія і цікаві факти

Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.
Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.
У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його “академією в одній особі”.
Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом “Історії України-Русі”.
Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.
Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами. ” Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…”, – писав він у листі до молоді в 1905-му.
Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: “Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою”.
Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким.
Його переклад біблійної “Книги Буття” досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.
Під старість страждав від психічних розладів. Сумно, але це правда. Ти б може теж звихнувся якщо мав би замість макітри суперкомпьютер.
Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в божевільні (бо змолоду мала проблеми з головою, що з роками тільки загострювалися). Через війну навколо, відсутність родичів поряд і нестачу грошей - ховали в чужій вишиваній сорочці, в “позиченій” ямі на шість домовин. В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.

Франкотик

Мем, що виник ще у ВКонтакті в спільноті Файні меми про українську літературу. Руками анімешників портрет Франка отримав няшні вуха, що на думку юних поціновувачів японської анімації було кумедно. З часом нікнейм юзався Нічанером-анімешником-малювальником, що здобув погану славу на Кропивачі і засвітився у "розбудові" іміджборд.