Львівський аніме-клуб «Міцурукі»

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Broken page.png

Маємо те, що маємо
Це поспішно врятована з веб-архіву стаття (Львівський_аніме-клуб_«Міцурукі»).
Тут може не вистачати картинок, шаблонів та інших необхідних речей. Її належить реставрувати, або переробити, якщо вона вже застаріла. Коли стаття вже відновлена і настав час видаляти цю плашку - залишайте посилання на архівну версію статті в розділі "Посилання" внизу сторінки.

Цуцу2.png

Ця стаття наче дім з вибитими вікнами
Відновіть ілюстрації або додайте нові. Це сумно читати без пікч.

Міцурукі - один з 2,5 (у буквальному сенсі цього числа) львівських аніме-клубів. Слово "аніме" тут є доволі символічним, оскільки японською анімацією там мало хто цікавиться(хіба що друзі з ФанВокс чи УкрДабу). Основною діяльністю клубу є проведення так званих анімок - зустрічей у парку на яких сексуально розбещені підлітки займаються розпустою.

Ліберальний і відкритий для будь-якої аудиторії. Антонімічною парою є White Reflection - олдфажний та ілітний аніме-клуб для задротів, яким аніме уже в печінках сидить. По-суті, це ще й інтернет-магазин різної анімешної говно-поліграфії типу календариків та наклейок. Всі маршрутки обклеїли своїми наклейками. Ну а хулє, школо-фендом - непоганий спосіб отримання профіту. Ось один підприємець-поліграфіст й вирішив зайняти позицію. Як би там не було, а саме цим штріхам Україна завдячує появою багатьох настільних ігор, аніме-радіо та УкрДабу. Європа, друзі. ВР - це переважно виїбони і мегоальфи, ну і Анікон, Міцурукі - прості люди, вони готові працювати і щось робити разом не дивлячись на те хто вони і кому треба те що вони роблять.

Одного разу у Львові[ред.]

Жив-був один не зовсім львів'янин і зовсім друкар. Подивився він кілька тайтлів аніме і побачив, що серед молоді є попит на таку тему. Вирішив він одного разу створити аніме-магазин з зошитами смерті та плакатами зірок естради легкої поведінки музики. Десу-ноти продавалися на ура, але цього йому було мало і у пошуках нового щастя, ближче до 2011-ого року він поліз у інтернети. Після довгих кліків та втиків надибав він одну цікавеньку, однак не дуже людну групку «Західно-Український Аніме Портал». Текстівка, що подавалась в описі групи пафосно закликала до об’єднання усього аніме-фендому і створення якогось химерного західноукраїнського аніме-мережевого ресурсу.

Далі наш герой вирішив написати безстрашному та дещо романтичному адміністратору цієї групи – [email protected] Невдовзі вони з ним зустрілися за філіжанкою запашного пива. Здибанка відбулась у добре відомій анімешникам кондитерській-кафе «Екокал» (назва закладу свідомо перекручена, бо за цю контекстуальну рекламу вони платити відмовились, ну і дідько з ними). Випивши декілька гальб добротної кави було вирішено створити... "щось", на цей час не знали що, чи то аніме-ресурс, чи то аніме-клуб.

Після певних роздумів було вирішено прикликати одного персонажа, який на той час переглянув більше аніме ніж Лунсар (той з кого ми власне й почали) та [email protected] разом узяті. Окрім того він певною мірою орієнтувався в львівському аніме-фендомі. Того ж дня вони зустрілись з ним... з Камуї. Під пам’ятником славнозвісного хмільного борця за українську свободу від царської експансії ХІХ ст. вони "заразили" Камуя бацилою новотворчості на поприщі японської мультиплікації в межах Львова. Камуйку ідейка сподобалась, як і Jonny Bo (він же Мішка), який виявився того вечора разом з ним. Тож вони вирішили не розривати з традиціями створення українських-аніме клубів і вчотирьох побалакали про кобіт, пиво, каву і циркових слонів... а ну і ще, звісно, про аніме.

Назва[ред.]

Файл:Міцу.png
Є ще така версія

Питання першочергового значення, придумуванням назви панство перейнялося вже на другій зустрічі. На цей раз молодих анімуфагів зібралось трішки більше. Були ще якісь кобіти, грім зна звідки. Місцем збіговиська обрали «ФакДольнадс» (з етичних міркування назва подана спотворено), оскільки там був халявний туалет, а ще безкоштовний Wi-Fi, який вони, в своїй прозорливості, не випускали з уваги. Довго мучили Google Translate різними вербальними сполуками, допоки не скінчилось морозиво та заряд акумулятора ноутбука (а без морозива в неті сидіти якось не весело), тому всі розійшлись. По дорозі додому Bo, той що Jonny ні з того, ні з цього вигукнув «Міцурукі», і запропонував так назватись.

Насправді, "міцурукі" нічого не означає... Мішка вирішив назватися міцурукі, бо десь в аніме чув це слово, яке буцім означає якийсь потужний удар, але помилився в буквах, бо той прийом інакше називається, тому й вийшло, що назва ні про що. З іншого боку, унікальна і похибок бути не може. Але потім виявилося що міцурукі існує таки... в класичному написанні. І цікавилися в японістів...

  1. Якщо уявити, що воно утворено від 蜜-міцу(солодкий) 流-ру(вигнанець) 揆-кі(шлях), то вийде солодкий шлях вигнанця.
  2. медовий демон потоку чи демон медового потоку
  3. 三つ鏤木 Три інкрустованих дерева
  4. 実寉黄 Істина жовтого журавля
  5. 実寉季 Суть сезону журавлів
  6. 実弦黄 Істина жовтої струни
  7. 実蔓黄 Плід жовтої лози

Отже, можна сказати, що хлопці знаються на жовтих журавлях.

Куй поки гаряче[ред.]

Керівництво клубу не стало чекати від моря погоди і з ініціативою взялося поповнювати ряди клубу. Для цього було задіяно у першу чергу той же друкарський верстат Лунсара. На жаль, політ фанатазії не спрямувався достатньо далеко, і друкувалися наклейки та календарики, а не кавайна українська гривНЯ. Втім і те було непогано: люди пішли просто шалено за призами у різноманітних конкурсах та іншими профітами. З часом, тим самим особам набридло отримувати ті самі наклейки і вони почали морозитись. Дарувати лептопи та PSP було вже якось незручно і друкарський верстат притих, хоч і не зупинився. Кількість членів підупала, крім того після такого наповнення у клубу виявилося кілька цікавих особливостей: по-перше, клуб на 90% складався з не-анімешників, які просто хотіли щось отримати, по-друге, клуб на 90% складався зі школоти, яка хотіла виїбнутися, по-третє, неформальним гаслом клубу остаточно стало "я їх навіть не знаю". Пересічним львів'янам клуб запам'ятався переважно скандалами вигання з кафешок за азартні ігри у покемонів та інші подібні речі. Взагалі, на вулицях Львова Міцуруків можна відрізнити досить легко: їх багато і вони дуже голосні. Втім, сказати що все так погано теж не можна. Адже у клубі є цікаві та адекватні люди. Але на фоні того скільки там є народу, вони складають десь відсотків 9.

Файл:UzpNLKf-U2w.jpg
Тоторо святкує разом з усією Україною.
Напевне саме тоді, поповнивши свої лави, керівництво задумалося проводити більш активну і більш анімешну діяльність. Було перекладено з 10 манґотворів (серед яких епатажна "Легенда про Коїзумі"), озвучено з пів-десятка аніме, створено кілька настільних аніме-ігор, причому деякі з них адаптовано із зовсім неанімешних. Надалі дана діяльність дала витоки таким організаціям як УкрДаб та львівський клуб настільних ігор. Слідом за цим, почалися більш спеціалізовані проекти: Стімпанк аніме-радіо, перше і єдине україномовне аніме-радіо та АНВЕ (Аніме на великому екрані) - перегляди аніме разом та подальші його обговорення. Щодо загальної клубної активності, то щочетверга відбуваються т.з. анімки - зустрічі членів клубу, щороку святкуються день анімешника та день створення клубу. Також щороку навесні увесь склад виїжджає до Ужгороду, дивитись на цвітіння сакур, потім ходять на Анікон, а після нього на шашлик. А про виїзд до Трускавця забули в басейн.... але це було колись. У чому ж розгадка такої продуктивної та різносторонньої діяльності? Правильно, шановні читачі, у працьовитих та розумних людях, а саме:

Лунсар[ред.]

Лідер клубу і головний креативник. Це він друкує, поки бос на роботі не бачить, усю масу мукулатури, яка давно припала до душі львівському анімешнику. Це він уже другий рік як підтримує щоденну активність у групі клубу ВК, завдяки чому українці мають навалом анімешного бидлоконтенту, а на це треба мінімум до біса витримки. Ну і звісно інші проекти клубу це здебільшого саме його ідеї.

Камуї[ред.]

Файл:MrzY9LJNwBQ.jpg
Камуї очима фендому

Або ж в простонародді, кабанчик. Васхадящя звєзда Анікона (його поява на сцені в образі гастабайтера кожен раз викликала овації). Вигнаний з Ренмея (ходять чутки шо його там тупо відмудохали мєсні тні), у ВР-і внаслідок постійної травлі, на жаль, не прижився. На Міциках прославився тим, шо обклеїв всі маршрутні таксі міста їх кавайними наклейками (власне тому там і є так багато школоти). За деанон цього злісного розклейщика реклами була призначена нагорода розміром в кілька пляшок горілки (абсолютно серйозно, треба було звертатися у будь-який таксопарк до будь-кого), яка з кожним місяцем росла. Від розправи над ним з боку ваділ його врятувало тільки те, шо у ВРі п'ють тільки елітний коняк, а у Реммеї, наче, не п'ють взагалі. Алсо, з неперевірених джерел всім відомо про те, що одного разу під мостом йому відсмоктав прутня якийсь бомж (або навпаки - він відсмоктав бомжу). Камуї натомість коментувати відмовляється - ані задля підтвердження, ані задля спростування цих чуток. Якщо чесно, цілком адекватна людина, яка подивилася близько 1000 тайтлів аніме, зокрема перший сезон Наруто - 9 разів. І це не жарт.

Пікачу[ред.]

Її цицьки - талісман клубу і цим все сказано. А сама вона працьовита даберша.

Інарі[ред.]

« М'ясо Інарі занадто сильно розрухане.  »

— 23

Її сумнівної правдивості блядство є об'єктом обговорення у клубі протягом вже дуже тривалого періоду часу. А причина усьому - підбірка відео, де вона ефектно смокче палець хлопцю, а потім своїй подрузі.

Пуфік[ред.]

Жирнуватий пивовар, душа клубу :3

Відсвяткували на славу[ред.]

Файл:DzuCLRx3tgU.jpg
І я там був, і кавай пив. Вусами стікало, а до рота не втрапляло.

Деякі люди не вірили, що клуб мине саме трирічну дату, як відому небезпечну дату, розлучень, сварок та занепаду. Однак, вересень 2013, останній місяць до триріччя, минув без будь-яких інцидентів, як втім і попередні роки. Міцурукі у складі купи осіб запланували епічну програму з бельгійським шоколадом, феєрверками і повноцінним завалом на хату. Йоу! Святкування однак показало, що святкувати Міцурукі уміють. У ході процесії було не лише розбещено кілька десятків носіїв цнотливої української моралі, а ще й затоплено місцевий відділок міліції, що знаходився одразу під хатою.

Коротке узагальнення[ред.]

Файл:Strongsex.jpg
Чого не зробиш заради збільшення популяції улюбленого клубу

До часу виникнення Міцурукі у Львові склалася ситуація за якої єдиним відомим клубом лишався ілітний аніме-клуб White Reflection. Отже, мислячи масштабами всього фендому, виникли і отримали популярність Міцурукі цілком закономірно: річ в тому, шо на той момент малолітньому анімуфагу, правду кажучи, не було куда піти -- вконтакт більше віртуальний, ніж ІРЛ, а слухати басні Магми (президент ВР) про Оркашу, Міаку і Лапшина не всім доставляє, дехто хоче і про наруту поговорити. Плюс з ВР-івським фірмовим "та ти заїбав про аніме на сходці говорити, май совість". Свого часу існував ще один клуб -- "Ренмей". Ліберальний та безшабашний. Але потім вони вирішили ввести жорсткі дисциплінарні правила, через що почались внутрішні конфлікти. Зараз цей клуб знаходиться в стані коми. Принаймні так думають ті, хто не в темі.

Сам клуб Міцурукі трохи більше ніж повністю складається з малолітнього бидла, някаючого й горлаючого на всю вулицю ламаними підлітковими голосами. Та все закономірно: більш дорослим анімуфагам не цікаві дитячі забавки та наклеєчки, ось "клуб" й роїться малолітніми пиздюками. Через це викликає лютий дупобіль у тих, кому не байдужий український фендом. Приклади фоток зі сходок.

Єдине але: надія є, не треба забувати, що еліта з неба не падає, вона еволюціонувати з чогось має. ВР (інший з 2,5 львівських аніме-клубів) някав у нульових, ті някають зараз. Та й не все так погано, у них є і власні проекти по дабу і сканлейту, були якісь зародки косплею (називалося, правда, "театр"), трекер з україносабою анімою, дертою з уаніме здається, і все ж. Тож можна навіть сказати шо перспективно, у деякому сенсі.

В цілому, таку політику можна схарактеризувати як дуже розумну. Діти - наше майбутнє. Коли у ВРі будуть лише 40-річні задрочені мудаки з вайфу-мадоками, у Міцурукі саме вистигне нове покоління анімешників. Але насправді це просто волога мрія Водолазького. З таким піздєцом станом речей клуб протримається у кращому випадку ще кілька років.

Дрогобич[ред.]

Були амбіції щодо просування у Дрогобич і відкриття там філії. На певний час вийшло. Хоча під час запрошення на першу сходку, виявилося, що більшість батьків подумали що це якась секта і пришли з дітьми, аби тих не завербували. Після пояснень всі заспокоїлись, батьки так і не зрозуміли, що аніме - це релігія суворіша за якісь там ваші нео-п'ятидесятництва. Потім тамтешня адмінша знайшла собі хлопця, а дівці з хлопцем вже нічого не треба... так і досі статус проекту непевний.

Наклейки[ред.]

Ті самі наклейки, які так задовбали маршрутників. Представляють собою маленькі квадратні наліпки із адресою їх сайту та зображенням аніме-персонажа в стилі чібі, і слугують одним з засобів популяризації клубу. Багато анімешників знайшли клуб саме завдяки попаданням в них, цих наліпок калібру 5 см (майже як ротний німецький міномет, треба ж). На даний час в межах Львова, та Львівської області (та й не тільки) осіло в кишенях та повисло на бусах близько кілька десят тисяч цих чібі-наліпок. «Чібіки» стали об’єктом колекціонування, засобом декорування одягу та елементом прикраси комп’ютерної техніки багатьох анімешників. Через це вони навіть зв’язувались шляхом мейлової переписки з одним (загалом їх четверо, і розкидані вони по усьому світі) із художників що їх малює та мешкає у Ванкувері. З приводу використання його малюнків-чібіків, заперечень в художника не виникло, оскільки ці арти не є комерційними і малюються більшою мірою заради власної втіхи.