Вже не Міцурукі

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація процесу

Вже-не-міцурукі - явище в українському анімешному товаристві, яке стосується однойменного клубу Міцурукі, коли щось створюється як його частина, а потім дивовижним чином стає новою ні з чим не пов'язаною організацією. Дивно, але є одним із позитивних наслідків діяльності Міцурукі.

Що є і що не є[ред.]

Під поняття вже-не-міцурукі підпадають саме організації, які з самого початку створювалися як частина клубу Міцурукі. Наприклад, бесіда в телеграмі носить назву Хуєта Міцурукі. Через деякий час вона, користуючись своїм ім'ям, рекламується в інших спільнотах і бесідах клубу, набирає людей. А в один момент творця перемикає і бесіді змінюють назву на просто "Анімешну Хуєту".

Переважно цей момент настає тоді, коли успішність цієї умовної бесіди досягає такого рівня, про який творці і не мріяли. Відповідно лідер(и) розуміють, що з міцурукі вже нічого не витягти. До речі, подібні явища спостерігаєються багацько де і Міцурукі не є унікальним в цьому питанні.

Дискусійним питанням є те, чи належать до вже-не-міцурукі організації, які не були з самого початку "Хуїтою Міцурукі", але при цьому повністю створені за рахунок ресурсів витягнутих із клубу. Формально все-таки не є. Але лільно слухати, якщо творці розпинаються казочкою про те, як вони самі все зробили. Якщо ж вони чесно кажуть, що і як, то нічого особливого в цьому й нема.

Причини[ред.]

Якими би відписками не прикривалися несуни, існує дві теорії, чому так відбувається: соціальна та асоціальна.

Соціальна[ред.]

Умовна "Хуєта Міцурукі" на чолі з лідером набирає людей, які стають його приближеними, друзями, партнерами і просто вухатою аудиторією. Їм вже і так добре в своєму колі, вони не потребують доповнення і не хочуть надриватися, підтримуючи зв'язки поза своєю компанією. Таким чином вже не міцурукі стає способом зникнути і не ускладнювати собі життя.

Асоціальна[ред.]

Дивно, але українська вікіпедія протилежністю до "вдячності" визначає асоціальність. І окрім купи бурди про моральність говорить і таку неочевидну для нормальних людей річ:

« У деякої категорії людей моральна чи навіть матеріальна допомога зроджує не вдячність, а, навпаки, недовір'я, підозріння... або непомірковано високу оцінку власної особи; вони не здатні повірити, що інші можуть мати шляхетні почування, яких вони самі не мають. В кожній виявленій до них прихильності вони вбачають якийсь прихований розрахунок, бажання їх піддурити, чи якось принизити. »

Дещо нагадує

Тобто причиною вженеміцурукі може бути також звичайна асоціальність і неадаптованість людини, страх того, що доведеться визнавати чужі заслуги, визнавати себе не верховним лідером, який все створив.

Крім того[ред.]

Втім, соціальна й асоціальна теорія не описують вичерпно ті явища, які відбуваються в «Міцурукі» та щоразу призводять до його розколу. Групою британських аналітиків було проведено ретельне дослідження, результати якого ми публікуємо на «Драматиці» вперше.

1. Недооцінка роботи з розкрутки (і не тільки)[ред.]

Серед митців-початківців поширена думка, що реклами потребують тільки неякісні речі, а хороше дійде до споживача саме. Тоді виходить, що просування у кращому випадку зайве, а в гіршому — принижує автора та його творчість. Насправді це трохи не так. Коли людина обирає, що почитати чи подивитись, вона не проглядає сотні найменувань у каталогах, а звертає увагу перш за все на ті твори, назви яких трапились їй першими: на головній сторінці, у автоматичному плейлисті, в оглядовій статті журналу тощо. Саме для того, щоб туди їх помістити, і потрібна розкрутка.

Але творці про це не знають (або не бажають знати), тому знецінюють роботу рекламника. В їхньому уявленні він «не робить нічого» або «робить легку дурну роботу», а самі творці створюють складний продукт, для виготовлення якого потрібен талант, знання та наполегливість.

Так само ігнорують внесок інших людей, які сприяють росту митця, зокрема дизайнерів та спонсорів. Перші «просто калякають у фотошопі», а другі — «дають гроші мені геніальному, бо я заслужив».

2. Сприйняття, зав'язане на особистостях, а не внеску.[ред.]

В учасників клубу є звичка оцінювати внесок не за корисністю чи шкідливістю, а за тим, у якому світлі він виставляє внескодавця. Відповідно, якщо учаснику не подобається окремий діяч, але він зробив щось корисне, то користь для нього є шкодою. І навпаки, якщо це його улюблений діяч, то будь-які його вчинки будуть пробачатися або навіть вважатися корисними.

3. Невизнання внеску організаторів.[ред.]

Схоже з пунктом 1. Добирати людей, давати їм відповідні ролі та організовувати працю вміє не кожен, але в уявленні пересічного українця менеджер — це завжди самодур з нагайкою та неадекватними вимогами. Таке викривлене бачення має два джерела:

1) засвоєний радянський досвід, коли підприємства належать державі і працюють доти, доки вона схоче, а не доти, доки вони ефективні — в таких організаціях керівникові немає потреби бути здібним чи адекватним, бо держава все одно підстрахує (ні);
2) звичка українців вороже сприймати будь-яку владу.

4. Схильність українськомовної спільноти до самозамикання.[ред.]

Прагнучи сховатись від засилля російськомовної культури і знайти коло винятково українськомовного спілкування, деякі учасники збираються в закриті групки. Вони відверто гидують іншомовними учасниками, особливо новачками, бо незвичне — це завжди дискомфорт. Коли приходить розуміння, що нетакговорящіх зовсім не уникнути, групка тікає з «Міцурукі».

5. Нещирість декларованої мети.[ред.]

Дехто говорить, що хоче перекладати аніме, а насправді бажає здаватися кимось значущим. Дехто каже, що створює команду для озвучення, а насправді бажає таким чином зблизитися зі школяркою і трахнути її. В результаті перекладають і озвучують абияк, але завдяки почесному званню українізатора аніме самооцінка злітає до небес, тож ті, хто допомагав на початку, стають геть непотрібними. Тепер можна привласнити собі чужий внесок, зібрати лояльних друзяшок і накивати п'ятами. А до наслідків таких дій чи результатів діяльності взагалі — байдуже. Бо початково хотілося виїбнутися й потрахатися.

Втім, найсмішніше те, що ні виїбнутись, ні потрахатися в них усе одно не виходить, натомість осоромлюються вони на все життя.

6. Прагнення відокремитися в групу, декларувавши її моральну вищість[ред.]

Притаманне переважно згаданим раніше групкам українськомовних, але також і олдфагам. Ми — тру, вони — не тру. А нащо нам бути з тими, хто не тру? Вжух — і ми вже не «Міцурукі».

7. Брак чоловічого виховання або його неправильна реалізація.[ред.]

Зі зрозумілих причин в аніме-клуби зазвичай приходять задрочені несоціалізовані хіки, яким важко йти на конфлікт, висловлювати свою незгоду, приймати рішення, проявляти впевненість чи, в разі потреби, навіть агресію. Звідки ж у них такі проблеми? Через нестачу позитивного чоловічого виховання. Серед чоловіків-батьків сучасної молоді багато алкоголіків, самозакоханих деспотів, підкаблучників, кар'єристів (і навпаки ледацюг), релігійних фанатиків тощо. Їхнє виховання або відсутнє, або калічить молодих хлопців. В результаті хлопці не набувають питомо чоловічих якостей, особливо якщо ними занадто опікуються матері. Такі люди схильні до недотримання слова, пліток, інтриг, підстав, маніпуляцій та саботажу. Вони запросто підтираються домовленостями і плюють учорашнім друзям в обличчя (правда, частіше — обпльовують позаочі).

Варто зауважити, що погане виконання ролі батька шкодить і дівчатам, але дещо інакше. Втім, ініціатори вженеміцу — майже завжди чоловіки, тому daddy issues теми не стосуються.

8. Провальна кадрова політика Курки. Неузгодженість на практиці розвитку «Міцурукі» з іншими керівниками та учасниками.[ред.]

З такого народу, який описано в попередніх пунктах, в принципі важко зробити команду мрії. Але не це єдине призвело до руйнації всеукраїнського «Міцурукі».

Особливість цього клубу — пріоритет активної, експансивної, соціальноорієнтованої українізації над розвагами чи перекладом аніме. Але різного роду керівники в «Міцурукі» цього не розуміли. Також їм часто бракувало харизми та кмітливості, щоб цим займатися. В результаті все працювало, поки працював Курка, а щойно він припиняв роботу — скочувалось або й відверто найобувалось.

9. Небажання учасників українізуватися.[ред.]

Слова тьоті Моті з п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» актуальні й для багатьох сучасних українців. Їм неудобно говорити українською, і вони з друзями відбруньковуються у спільноти, де цього можна не робити.

Оцінка[ред.]

Вони теж говорили українською

Явище активно обговорюється на іміджбордах і в соціальних мережах, особливо у світлі бажання вженеміцуруків вважати себе більш здібними, ніж вони насправді є і їхнього бажання нехтувати визнанням здібностей інших людей чи організацій, за рахунок яких вони щось змогли.

Позитивний бік[ред.]

Вженеміцурукі - один із позитивних і найзначніших наслідків діяльності Міцурукі. Це десятки організацій і спільнот, які створені зусиллями діяльності цього клубу. Бажають вони того визнавати, чи ні. Для нас головне, що вони ведуть проукраїнську діяльність.

Негативний бік[ред.]

З іншого боку, багато хто стверджує, що з цього нічого не може вийти, бо КП УРСР теж була україномовна, але які цінності вона несла своїм існуванням? Вженеміцурукі як явище вважають форсингом зрадництва і невдячності в українському просторі. Адже якщо в Міцурукі можна і ніхто не проти, а знайомі ще й посміюються разом з тобою над клубівцями-невдахами, то чим відрізняються інші громадські організації, активісти, держава? Є ті, хто вважають існування і успіх таких організацій в принципі недопустимим, бо він стверджує віру в таку стратегію у інших.