Кравчучка

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Кравчучка з аксесуарами.

Кравчучка - назва ручного візка, який отримав свою назву від того, хто все проїбав, але залишився шанованою людиною та таким собі батьком-засновником сучасної України. Набула свого поширення у 90-ті роки.

Вважається, що даний вид тачанки є символом економічної могутності та локомотивом економіки незалежної України. На ділі кравчучка це видирання з повної дупи шляхом перевезення та продажу товарів м'язовою силою окремого українця або українки. За рахунок своєї компактності та простоти виготовлення стала популярним засобом перевезення й не зникла досі.

Типова власниця кравчучки.

Опис[ред.]

Складається із труб та двох коліс. Кравчучка мало важить, після експлуатації складається та влазить у невеликий пакет. Вантажопідйомність деяких моделей близько 100 кг.

Використання[ред.]

Сьогодні використовується переважно торгашами. При наявності кравчучки та клітчастої сумки власник фактично отримує кіоск на колесах, що підвищує його левел економічної активності. Місце де ставиться вантаж перетворюється на таку собі вітрину. Коли в одному місці збирається два і більше торговці територія перетворюється на стихійний ринок, який час від часу випилюється ментами.

Кравчучка це також частина залізнодорожнього вокзального життя. При зупинці потяга продавці із скрипом коліс починають свій рух у сторону вагонів із криком:"Вареники домашні", "Морозиво", "Рррриба-пиво", "Вода", "Якась хуйня" і так далі. Асортимент продукції інколи досягає асортименту супермаркету районного центру. Сумнівність якості товару зашкалює, тому безосібний радить утриматись від покупок.

Українські пенсіонери теж облюбували даний вид вантажного транпорту. Наявність його, а також пільгового проїзду у громадському транспорті підвищує левел по зайобуванні оточуючих, переїхані ноги гарантовано.

Про винахідника замовимо слово [1][ред.]

Усі дороги тут ведуть до киянина Олексія Сергеєва – у нього й досі зберігається перша в колишньому СРСР “кравчучка”.
– Уже двадцять років на цьому “ретромобілі” вантажі вожу, – посміхається Олексій Олексійович, показуючи на вже доволі поржавілу техніку. – Тонни будівельних матеріалів на ній переправив, адже півжиття будував свій дім. Ось під час тих будівельних робіт у мене і “забарахлив” хребет. Нейрохірург наказав не піднімати вантажі важчі п’яти кілограмів…

Тоді Сергеєв, інженер-конструктор київського авіазаводу, вирішив створити собі на допомогу міні-транспорт. Буквально за день було готове креслення. Потім покликав сусіда-зварювальника і разом з ним “зварганив” цей транспортний засіб просто у себе на кухні. Візок і справді був зручний: довжина ручки і розмір підставки для сумки регулюються, його можна скласти до розміру поліетиленового пакета, використовувати як стільчик, а головне – “транспорт” витримує сотню кілограмів.
– Хотів на нього оформити патент, – зізнається Олексій Олексійович. – Але такий папір видають лише тоді, якщо виріб запускають у виробництво. А тоді, у 1983 році, такі візки нікому не були потрібні і завод не підтримав моєї ідеї поставити їх на конвеєр…

Проте Сергеєв скоро переконався, що такий транспорт людям потрібний. З посмішкою згадує, як спочатку оглядалися перехожі, коли він віз завантажений візок. Багатьох веселило це незвичне на ті часи дійство. А той, хто сам ніс такі сумки, що “обривали руки”, часто-густо простягав “водієві” карбованець, щоб підвіз і його вантаж. Потім все частіше почали зупиняти його на вулиці і просили змалювати конструкцію, щоб “зварити” і собі такий візок.
– Мені просто вдалось передбачити на 10 років наперед, що такий транспорт стане в нагоді людям, бо візки вперше почали випускати на нашому заводі у 1991 році, – скромно каже Олексій Олексійович.
У цей час люди, залишившись без роботи, масово хлинули у торгівлю – треба було їх “поставити на колеса”. Незабаром такі візки почали вже робити на багатьох підприємствах, а народ охрестив цей транспорт не на честь його винахідника, а іменем тодіш-нього президента країни…
До речі, супердефіцити радянських часів – дитяча коляска “Мальвіна”, пральна машина “Либідь” і автопричеп “Мрія” – теж справа рук Олексія Сергеєва.

'

Галерея[ред.]

Див. також[ред.]

Посилання[ред.]