Кравчучка

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Кравчучка з аксесуарами.

Кравчучка — це є назва ручного візка, який отримав свою назву від того, хто все просрав, але залишився шанованою людиною та таким собі батьком-засновником сучасної України. Набула свого поширення у 1990-ті роки.

Вважають, що даний вид тачанки — символ економічної могутности та локомотив економіки незалежної України. На ділі, кравчучка – це видирання з повної дупи стезею перевезення й продажу краму м’язовою силою окремого українця або українки. За рахунок своєї компактности і простоти виготовлення кравчучка стала популярним засобом перевезення та не зникла досі.

Типова власниця кравчучки.

Опис[ред.]

Складається з труб та двох коліс. Кравчучка важить мало, після експлуатації складається та влазить у невеличкий пакет. Вантажомісткість деяких моделей становить близько 100 кг.

Використання[ред.]

Використовується переважно торгашами. За наявности кравчучки та клітчастої сумки власник, по сути, отримує кіоск на колесах, що підвищує його рівень економічної активности. Місце, де ставиться вантаж, перетворюється на таку собі вітрину. Коли в одному місці збирається два і більше торговці, територія перетворюється на стихійний ринок, який часом випилюється ментами.

Кравчучка – це також частина залізничного вокзального життя. При зупинці поїзду продавці зі скрипом коліс починають рух у бік вагонів із криками:«вареники домашні», «морозиво», «рррриба-пиво», «вода», «якась дичина» тощо. Асортимент продукції іноді сягає асортименту супермаркету районного центру. Сумнівність якости товару зашкалює, тому безосібний радить утриматись від покупок.

Українські пенсіонери теж облюбували даний вид вантажного транспорту. Наявність його, а також пільгового проїзду у громадському транспорті підвищує рівень зі задовбування околишніх: переїхані ноги гарантовані.

Про винахідника замовмо слово [1][ред.]

Усі дороги тут ведуть до киянина Олексія Сергеєва – у нього й досі зберігається перша в колишньому СРСР «кравчучка».
– Уже двадцять років на цьому «ретромобілі» вантажі вожу, – посміхається Олексій Олексійович, показуючи на вже доволі поржавілу техніку. – Тонни будівельних матеріалів на ній переправив, адже пів життя будував свій дім. Ось під час тих будівельних робіт у мене і «забарахлив» хребет. Нейрохірург наказав не піднімати вантажі важчі від п’яти кілограмів…

Тоді Сергеєв, інженер-конструктор київського авіазаводу, вирішив створити собі на допомогу міні-транспорт. Буквально за день було готове креслення. Потім покликав сусіда-зварювальника і разом з ним «зварганив» цей транспортний засіб просто у себе на кухні. Візок і справді був зручний: довжина ручки і розмір підставки для сумки регулюються, його можна скласти до розміру поліетиленового пакета, використовувати як стільчик, а головне – «транспорт» витримує сотню кілограмів.
– Хотів на нього оформити патент, – зізнається Олексій Олексійович. – Але такий папір видають лише тоді, якщо виріб запускають у виробництво. А тоді, у 1983 році, такі візки нікому не були потрібні і завод не підтримав моєї ідеї поставити їх на конвеєр…

Проте Сергеєв скоро переконався, що такий транспорт людям потрібний. З посмішкою згадує, як спочатку оглядалися перехожі, коли він віз завантажений візок. Багатьох веселило це незвичне на ті часи дійство. А той, хто сам ніс такі сумки, що «обривали руки», часто-густо простягав «водієві» карбованець, щоби підвіз і його вантаж. Потім усе частіше почали зупиняти його на вулиці і просили змалювати конструкцію, щоби «зварити» і собі такий візок.
– Мені просто вдалось передбачити на 10 років наперед, що такий транспорт стане в пригоді людям, бо візки вперше почали випускати на нашому заводі у 1991 році, – скромно каже Олексій Олексійович.
Цього часу люди, лишившись роботи, масово хлинули у торгівлю – треба було їх «поставити на колеса». Незабаром такі візки почали вже робити на багатьох підприємствах, а народ охрестив цей транспорт не на честь його винахідника, а іменем тодішнього президента країни…
До речі, супердефіцити радянських часів — дитяча коляска «Мальвіна», пральна машина «Либідь» і автопричіп «Мрія» — теж справа рук Олексія Сергеєва.

'

Галерея[ред.]

Див. також[ред.]

Посилання[ред.]