Українізація

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Dor3.png

Допиши кілька слів зі свого досвіду
Ми дописуємо драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.

Наша зброя - розголос.png

Українізація - процес навернення невірних в лоно українського народу шляхом мовного, етнічного, культурного та військового джихаду. Супроводжується інкорпорацією в побутове використання української мови, культури (музики, кінематографу), історії, народної творчості, світогляду et cetera. В наших реаліях є частиною деколонізації та, здебільшого, дерусифікації і декомунізації. Поділяється на два види за способом впровадження:

  1. Лагідна - впроваджується мирним, м'яким нагадуванням про те, що українська мова в Україні - це нормально. Зазвичай просувається 25-м кадром без прямої конфронтації та висміювання, засудження пацієнта, що все ще розмовляє фінно-угорською мовою. Лагідною українізацією є також створення середовища, за якого людина звикає до української мови, починає відноситися до неї як до норми, згодом - вживати деякі українізми, які вона знаходить більш влучними, та, з рештою, починає самостійно використовувати її у побуті.
  2. Жорстка - агресивне нав'язування української мови та культурного продукту шляхом методичного нагадування і, будемо відверті, зайобування цим піддослідного. Зазвичай жорсткі українізатори прямо вказують на вузькощелепність та неповноцінність/непатріотичність/неукраїнськість піддослідного, вступаючи у пряму конфронтацію з ним, або дорікаючи йому іншими способами. В будь-якому разі, жорстка українізація передбачає активні дії, а лагідна - пасивні. Перша може викликати негативну реакцію та відразу від всього українського у пацієнта. Про це поговоримо нище.

Мета[ред.]

Орест Лютий про українізацію

Метою українізації є переймання української ідентичності пацієнтом.

Історія питання[ред.]

У складі двох імперій[ред.]

Основна частина нашої землі тоді була під короною рашиків тому почнемо з них. Наші східні та вічносині "братєльнікі" на мовне питання спершу не те що заплющували очі, в них його навіть просто не існувало в принципі, на якій там мові балакає та пише бидло усім було фіолетово. Та потім Петро І зганяв за кордон, подивився як живуть люди в Європах та вирішив що рашко-мова та рашко-історія повина стати панівною в його рашко-імперії. Офіційно нашу мову ніби й не давили та не офіційно русифікація наших терен йшла повним ходом. Наприклад Катерина II казала про нас такі речі:

« ...Ciи провинціи, также и смоленскую, надлежитъ легчайшими способами привести къ тому, чтобъ oнѣ обрусѣли и перестали бы глядѣть какъ волки къ лѣсу. Къ тому приступъ весьма легкій, естьли разумные люди избраны будуть начальниками въ тѣхъ провинціяхъ; когда же въ Малороссіи гетмана не будетъ, то должно стараться, чтобъ вѣкъ и имя гетмановъ изчезло...  »

Потім можна згадати сумнозвісні Емський указ та Валуєвський циркуляр що закручував гайки для нашої мови. Що це означало? А це означало, що в навчальних закладах викладали на россійській мові, книги теж на російській, всі офіційні документи - рашкомовні, тобто хочеш-не хочеш а кацапську мову громадянин Малороссії мав знати та юзати. Що ж стосується культури, то її теж хоч і прямо не забороняли та і не жаліли, бо ми тоді вважались аборигенами "малоросами" і стверджувалось що наша культура це нероздільна частина їхньої. Такі то справи.

Трохи цікавіше були справи на заході нашої неньки, що був під Австро-Угорщиною. Там наша культура частково переплелася з їхньою, її правда теж офіційно не помічали але тотального тиску на неї як на сході - не було. Після так званної "весни народів" коли Австро-угорці ледь не розпались на національні шматки, нашу мову як і нашу культуру нарешті дозволили юзати, діячи за принципом: чим би дитя не тішилось абе імперію не хитало. Хід конем вийшов невдалим як для них, українці згадали хто вони і коли Австро-Угорщина розвалилась ми утворили свої країни, які правда довго не протримались.

УНР[ред.]

Ставши на деякий час незалежними, ми почали активно розвивати та відроджувати власну культуру та мову. В УНР цей процес спершу кульгав, та потім Грушевскього підорнув ногою під сраку Скоропадскьий, який не дивлячись на те що був німецькою затичкою, вирішив нашу культуру вивести з колінно-локтьвої пози. Завдяки міністрові народної освіти Миколі Василенку, було введено обов’язкове вивчення в усіх середніх школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких видруковано кілька мільйонів підручників. Не обійшлось і без лулзів, не рідко можна було побачити як вивіски з рашкомовними написом "Риба", "Книги", "Пироги" і т.п. українізовували просто замалювавши букву И і втуливши на її місце нашу І, виходило "Ріба", "Кнігі" "Пірогі".
6 жовтня 1918 року в Києві було відкрито Український державний університет. Колишні російські університети оголосили українськими державними, науковцям надали право захищати дисертацій українською мовою, та вишенькою на торті стало відкритття в листопаді того ж року Української Академії Наук. Такої кількості смачної, вологої змазки для нашої українізаціяї ми ще не бачили, та не побачимо аж до 1991 року. Та сусіди із сходу не дали нам довго кайфувати та купатись в морі українофільства. Утворивши пророссійську маріонеткову УРСР, вони звісно скинули з рейок потяг українізації.

Радянська українізація[ред.]

Сучасна Україна[ред.]

Способи та дієві методики[ред.]

На державному рівні[ред.]

(Приклади -зацій світу)

На побутовому рівні[ред.]

(Як українізувати себе, друзів та рідню)

Галерея[ред.]

Покликання[ред.]

Також читати[ред.]

Примітки[ред.]