Україномовне антиукраїнство

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пруфи

Україномовне антиукраїнство - концепт згідно з яким україномовність і навіть діяльність з поширення української мови та створення україномовного контенту не означає автоматичну корисність для українського суспільства та держави. Якщо ви вже включили автохейт, то згадайте КПРС в Україні.

Граблі[ред.]

Традиційний концепт української ідентифікації передбачає опір на мову як на основний фактор. Мовляв, якщо хтось підтримує українську мову і сприяє їй, то він не може бути шкідливим. Практика століть окупації показала, що це не так. Але цього виявилося не достатньо і навіть за незалежності тримається віра в непорочних українізаторів.

Проблема старої парадигми дає можливість багатьом нечистим на руку українцям так і зовнішнім шкідникам використовувати "україномовну карту" проти самих українців. Зорема існує явище хуячів українізації, які виправдовують своєю участю в українізації свої фактичні вчинки проти українців.

Як наслідок сакралізація української мови в поєднанні з хуячизмом дає спочатку підтримку священних корів масами населення, а потім повне їхнє розчарування у самих ідеях українізації ("нас надурили"). В результаті маємо те, що маємо, а саме апатію і втрату інтересу до будь-чого пов'язаного з Україною.

Як кажуть, "Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди".

Приклади[ред.]

Героїв не забуваємо.
  • Радянська українізація від КПРС. Умиротворення населення культурним підлещуванням.
  • Безліч письменників і митців радянського союзу, які створювали твори українською, але співпрацювали з комуністами
  • окупанційна нацистська адміністрація, яка теж використовувала українську.
  • Сучасні утворення - політичні (опзж, кпу) чи ні (аманогава, проросійські ЗМІ в Україні).
  • Г + Г

Суть[ред.]

"Україна це не там, де контент українською, а там де українців не пиздять ногами" - анон з кропивача

Змучені століттями протистояння з москалями українці панічно хапаються за мову як безперечний засіб самоідентифікації. І українська карта стає чимось подібним до соціальної маніпуляції, слабкого місця, який використовують особливо обдаровані хитруни. Зокрема і з числа самих українців.

Мораль просто: не все золото, що українською. Україномовність і навіть тони українськомовних видань чи іншого роду контенту не дають можливість судити, що людина чи організація в усіх сенсах проукраїнська.

Має навіть більше значення навіть, як особистість ставиться до українців і особливо тих, які не можуть бути корисні з матеріальної точки зору. Які приклади для наслідування стоює дана організація? Якщо вона витирає ноги об колишніх союзників і при цьому тотально україномовна, то яку саме Україну такі виродки хочуть побудувати? Замість чорнобілого розподілу на своїх і москалів відкривається дуже багато дискутивних питань, які українці століттями намагалися не вирішувати.

Такий висновок не означає, що ігнорування української - щось хороше чи те, що не має значення. У наці можуть і мають бути свої засоби ідентифікації і якщо вже у анона є бажання вважатися своїм, то непогано би виказувати цим символам хоча б формальну повагу (розмовляти українською на публіку, при повній приватній російськомовності).

Див. також[ред.]