Радянська українізація

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізоляція.jpg

Ізоляція
Ця стаття ізольована від решти Драматики. Пересічний читач лише дивом зможе на неї натрапити. Щоб це виправити, треба пересвідчитись у наявності:

  • Численних посиланнь на інші сторінки в цій статті
  • Численних посиланнь на цю сторінку в інших статтях
  • Принаймні одного шаблона (у який ця стаття теж буде додана)
  • Розділу "Див. також"
  • Категорії


Ууух! Нахуй всіх, хто заважає українізації!

Радянська українізація - дуже цікавий процес з погляду філософії українізації, який полягає в тому, що відверто антиукраїнські московсько-комуністичні сили в тій чи іншій формі сприяли українізації. Сабж є одним із прикладів україномовного антиукраїнства і дає змогу зробити багато корисних висновків, які на жаль не були зроблені.

Обирайте свою[ред.]

Є проблеми?

У широкому сенсі явище мало місце весь час існування СерСер, а її філософія посмерджує нам і зараз у 20-х. Перш за все українізація в совку відзначається формалізмом. Тобто вона якби була, як і УРСР, але по-факту всім заправляла московська культура, пробитися в житті можна було лише нормально знаючи російську і так далі. В результаті українську культуру починали ненавидіти буквально всі здорові люди, бо це був йобаний театр вишиванок і пісень про давно неіснуючі речі. Так було безпечно для режиму і видиму демократичність можна було показати.

У вузькому сенсі термін стосується саме українізації 20-х років, коли для зміцнення тоді слабкого радянського режиму дійсно були надані права і вольності творити, писати і виділятися українською симовлікою в побуті. Це привело до логічного висновку українських інтелектуалів, що москва і соціалізм - хуйня, в москві це зрозуміли (крім того, до влади прийшов сралін) і швидко зачистили всіх причетних. Є думка, що коренізація в радсоюзі в цілому проводилася для виявлення куркулів і націонал-симпатизуючих для подальшого розстрілу.

Суть[ред.]

Українізуймося, друзі!

Як зараз модно казати, цей "кейс" є прикладом того, що сама по собі українська мова і навіть створення контенту українською не є гарантією того, що це все сприяє розвитку українського суспільства, державності чи україномвності. Проаналізуємо:

  • Контент Так наприклад, при СРСР справді видавалося дохуїща україномовної літератури, класиків і навіть деякі дисиденти. Вже не кажучи про тони україномовної партійної літератути, зокрема Членіна і Сраліна. Точна статистика невідома, але напевно ми в незалежній перевершили цей показник лише після РУВ і то невідомо, чи перевершили.
  • Мова При СРСР (особливо в 20 роках) проходили численні демонстрації за Україну, насаджувалося формальне використання української мови. Чого не було до совка, з огляду на імперську політику.
  • Допуск до влади Кілька українців кацапів, які певний час жили в Україні (Хрущов, Брежнєв, Горбачов) займали найвищі пости в наддержаві.
  • Правовий статус Українці стали громадянами однієї з наддержав і більше ніякого кріпацтва. Купа соціалістичних гарантій.

Але чи означає це, що це було на користь для української нації, суспільства та українців? Головним чином, ні. Москва робила це в першу чергу для себе як певний етап деполонізації і деєвреєзації території України перед повною її московізацією. Диявол в деталях відповідно:

  • Контент Попри кількість літератури, вона була ідеологічно кастрована. Тобто відбувалася підміна понять. Наприклад, Кобзар Шевченка був оголошений леднь не біблією УРСР, але звідти було прибрано всі нєудобниє моменти про боротьбу з москалями та зроблено з Шевченка боротьбиста з буржуями спільно з братнім російським народом (навіть повісті російською писав!).
  • Мова Українську мову з кожним десятиріччям все більше уподібнювали до російської. І йдеться не лише про славетну заборону Харківського правопису. Так наприклад вже у 1988 головним словом для російського "риск" в рос-укр словнику було не "ризик", а "риск" (з українським прочитанням). Тобто та сама підміна понять.
  • Допуск до влади Ті "українці", які могли пробиватися в апарат вже не були українцями і їх не хвилював добробут і справжність українського народу. Тут не можна нікого засуджувати, центр влади був у Москві і саме собою існував мораліті фільтр, щоб не пускати туди націонал-буржуїв. Втім суть одна: ми не отримували з цього ніхуя.
  • Правовий статус Якщо ти робив український ідеологічноправильний контент українською ідеологічноправильною недомовою, то міг і високі премії отримати і місце зажиточьноє. Але як тільки ти починав копатися в реальній історії, виявляти ознаки української (а не загальнорадянської/української) ідентичності, то тебе слали нахуй. Жовтоблакитний прапор - нахуй. Якісь незрозумілі нерусскіє слова - нахуй. Ствердження самостійності українського народу - нахуй. Публікація економічного трактату здорової людини - нахуй. Вибери своє.

Значимість[ред.]

Не все те золото, що українською.

Совок і обидві форми українізації, що ним провадилися, показали, що не все те золото, що українською мовою. Український контент українською мовою можна робити і за таких умов:

  • Антиукраїнська ідеологічна спрямованість
  • Паралельне винищення українців

В актуальному форматі це звучить так: однією рукою україномовний медіаконтент створюєш, а іншою якимось українцям голови об стінку розшибаєш.

  • Чи має цінність контент створений в результаті такого? - Може і має після фільтрації ідеологічної нісенітниці, якщо така є.
  • Чи можна пишатися такими творцями? - Однозначно ні. Важко навіть сказати, чи людина з такою філософією це українець чи просто довбойоб, який хоче виділитися/підзаробити грошей на українському контенті.
  • Чи варто допомагати таким творцям? - Звісно ні. Може бути аргумент "а як іще", але це маніпуляція. Краще вже не мати того контенту, але й не шкодити іншим українцям серез посередництво таких горетворців. Виникнуть інші, може вони будуть адекватніші. Тоді і допомагати можна буде.

Див. також[ред.]