Радянська українізація

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немає входу табличка.jpg

Ізоляція
Ця стаття ізольована від решти Драматики. Пересічний читач лише дивом зможе на неї натрапити. Щоб це виправити, треба пересвідчитись у наявності:

  • Численних посиланнь на інші сторінки в цій статті
  • Численних посиланнь на цю сторінку в інших статтях
  • Принаймні одного шаблона (у який ця стаття теж буде додана)
  • Розділу "Див. також"
  • Категорії


Ууух! Нахуй всіх, хто заважає українізації!

Радянська українізація - дуже цікавий процес з погляду філософії українізації, який полягає в тому, що відверто антиукраїнські московсько-комуністичні сили в тій чи іншій формі сприяли українізації. Сабж є одним із прикладів україномовного антиукраїнства і дає змогу зробити багато корисних висновків, які на жаль не були зроблені.

Обирайте свою[ред.]

Є проблеми?

У широкому сенсі явище мало місце весь час існування СерСер, а її філософія посмерджує нам і зараз у 20-х. Перш за все українізація в совку відзначається формалізмом. Тобто вона якби була, як і УРСР, але по-факту всім заправляла московська культура, пробитися в житті можна було лише нормально знаючи російську і так далі. В результаті українську культуру починали ненавидіти буквально всі здорові люди, бо це був йобаний театр вишиванок і пісень про давно неіснуючі речі. Так було безпечно для режиму і видиму демократичність можна було показати.

У вузькому сенсі термін стосується саме українізації 20-х років, коли для зміцнення тоді слабкого радянського режиму дійсно були надані права і вольності творити, писати і виділятися українською симовлікою в побуті. Це привело до логічного висновку українських інтелектуалів, що москва і соціалізм - хуйня, в москві це зрозуміли (крім того, до влади прийшов сралін) і швидко зачистили всіх причетних. Є думка, що коренізація в радсоюзі в цілому проводилася для виявлення куркулів і націонал-симпатизуючих для подальшого розстрілу.

Суть[ред.]

Українізуймося, друзі!

Як зараз модно казати, цей "кейс" є прикладом того, що сама по собі українська мова і навіть створення контенту українською не є гарантією того, що це все сприяє розвитку українського суспільства, державності чи україномвності. Проаналізуємо:

  • Контент Так наприклад, при СРСР справді видавалося дохуїща україномовної літератури, класиків і навіть деякі дисиденти. Вже не кажучи про тони україномовної партійної літератути, зокрема Членіна і Сраліна. Точна статистика невідома, але напевно ми в незалежній перевершили цей показник лише після РУВ і то невідомо, чи перевершили.
  • Мова При СРСР (особливо в 20 роках) проходили численні демонстрації за Україну, насаджувалося формальне використання української мови. Чого не було до совка, з огляду на імперську політику.
  • Допуск до влади Кілька українців кацапів, які певний час жили в Україні (Хрущов, Брежнєв, Горбачов) займали найвищі пости в наддержаві.
  • Правовий статус Українці стали громадянами однієї з наддержав і більше ніякого кріпацтва. Купа соціалістичних гарантій.

Але чи означає це, що це було на користь для української нації, суспільства та українців? Головним чином, ні. Москва робила це в першу чергу для себе як певний етап деполонізації і деєвреєзації території України перед повною її московізацією. Диявол в деталях відповідно:

  • Контент Попри кількість літератури, вона була ідеологічно кастрована. Тобто відбувалася підміна понять. Наприклад, Кобзар Шевченка був оголошений леднь не біблією УРСР, але звідти було прибрано всі нєудобниє моменти про боротьбу з москалями та зроблено з Шевченка боротьбиста з буржуями спільно з братнім російським народом (навіть повісті російською писав!).
  • Мова Українську мову з кожним десятиріччям все більше уподібнювали до російської. І йдеться не лише про славетну заборону Харківського правопису. Так наприклад вже у 1988 головним словом для російського "риск" в рос-укр словнику було не "ризик", а "риск" (з українським прочитанням). Тобто та сама підміна понять.
  • Допуск до влади Ті "українці", які могли пробиватися в апарат вже не були українцями і їх не хвилював добробут і справжність українського народу. Тут не можна нікого засуджувати, центр влади був у Москві і саме собою існував мораліті фільтр, щоб не пускати туди націонал-буржуїв. Втім суть одна: ми не отримували з цього ніхуя.
  • Правовий статус Якщо ти робив український ідеологічноправильний контент українською ідеологічноправильною недомовою, то міг і високі премії отримати і місце зажиточьноє. Але як тільки ти починав копатися в реальній історії, виявляти ознаки української (а не загальнорадянської/української) ідентичності, то тебе слали нахуй. Жовтоблакитний прапор - нахуй. Якісь незрозумілі нерусскіє слова - нахуй. Ствердження самостійності українського народу - нахуй. Публікація економічного трактату здорової людини - нахуй. Вибери своє.

Значимість[ред.]

Не все те золото, що українською.

Совок і обидві форми українізації, що ним провадилися, показали, що не все те золото, що українською мовою. Український контент українською мовою можна робити і за таких умов:

  • Антиукраїнська ідеологічна спрямованість
  • Паралельне винищення українців

В актуальному форматі це звучить так: однією рукою україномовний медіаконтент створюєш, а іншою якимось українцям голови об стінку розшибаєш.

  • Чи має цінність контент створений в результаті такого? - Може і має після фільтрації ідеологічної нісенітниці, якщо така є.
  • Чи можна пишатися такими творцями? - Однозначно ні. Важко навіть сказати, чи людина з такою філософією це українець чи просто довбойоб, який хоче виділитися/підзаробити грошей на українському контенті.
  • Чи варто допомагати таким творцям? - Звісно ні. Може бути аргумент "а як іще", але це маніпуляція. Краще вже не мати того контенту, але й не шкодити іншим українцям серез посередництво таких горетворців. Виникнуть інші, може вони будуть адекватніші. Тоді і допомагати можна буде.

Див. також[ред.]