Село

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук

Українське село оспіване багатьма поетами, письменниками, фільмами. Всі пам'ятають як нам в школі розповідали про калину біля хати, білі затишні будиночки с солом'яними стріхами понад рікою, ставки повні риби. Але реальність XXI-го століття жорстока - у сучасних селах вже майже немає таких хаток, гнізд лелек (насправді є, але потрібно шукати) та сивих дідків у брилях на завалинках. Хоча ні, дідів-то з бабусями якраз вистачає. А ще звичайно п’яних трактористів та сільської гопоти (яка все таки відрізняється від пацанчиків з раёна). Усі хто з мізками, давно понаїхали до міст або запиляли собі фермерські господарства з яких можна мати непоганий зиск. Села можуть бути як і великими, тисячі так дві-три населення, з магазинами, школою, стадіоном та навіть парком пластикових атракціонів, так і хуторами на півсотні хат, де взагалі нема нічого крім кізяків, навіть правління у сусідньому селищі. На відміну від міст, села приваблюють природою, деякі можуть процвітати на туристах, які їдуть туди задля якогось національного парку поблизу (наприклад деякі села Полтавщини).

Село колись або нудна історія[ред.]

В давні часи, наприклад Київської Русі, навіть міста по суті своїй були селами, тільки великими і незалежно від статусу населеного пункту, жителі його займались тим, чим звичайно займаються у селі, тобто сапували город, різали кабанчика, сцяли за хлівом, лаялись через огорожу з сусідом, іноді цмулили бражку і мали багато дітей. Тобто усі нинішні жителі України є нащадками селян і тому нєхєр. Селяни на теренах України були дуже різноманітними, від майже безправних рабів до вільних та диких першопрохідців, які клали самі знаєте що на будь яку владу. Селяни не були однорідною сірою масою, а сильно вирізнялись один від одного своїми правами та обов'язками, так що не все так просто було в ті давні часи. Князі та феодали завжди хотіли здерти побільше з села, а селяни, хоч і були не дуже грамотні, звичайно не хотіли щоб з них витискували зайві давні гривні тому нерідко косили від податків цілими общинами. Звичайно, до селян у будь який момент могли завітати у гості не лише владні структури, а й степові номади (половці, печеніги, татари) з корисливими цілями, тому не дивно що у предків українських селян розвинувся інстинкт припасання всього на чорний день, подалі від чужих очей. За розумним словом в темі йдіть до статті.

Не дивно, що козаками з кінця XV століття нерідко ставали молоді та спритні селяни яким остопиздювало віддавати великим дядькам частину свого урожаю, худоби та інших ніштяків. Легше, але набагато небезпечніше було податися в козаки та заробити таким промислом куди більше грошенят аніж сидіти в своєму селі. Наприклад, наполювати цінних тварин на хутра. Взагалі володарям різних часів було важко прикріпити до землі селян та не давати їм рипатися в пошуках ліпшої долі - адже поряд був великий Степ і Дике Поле, символічний кордон та сотні справжньої небезпечної свободи. Як тут втримати селянина якщо його все дістане. Лише в 18 столітті імперському уряду та місцевим панкам, нарешті, вдалося відбити у селян охоту валити від панщини, але й то не на сто відсотків, згадайте чумакування, та переселення українських селян в Таврію та Приазов'я на початку 19-го століття.

Село зараз[ред.]

Звичайна середньостатистична садиба
Олдова сільська тусня 1990-х. Касєтнік та светри "Boys" в наявності

Кожен може сказати що зараз українське село вже не те. Ніяких вам чумаків, солом'яних дахів, кобзарів, плетених тиночків та всього іншого етнографічного інвентаря. Звісно, що кожен читав історію про Голодомор, колгоспи та інші біди селян. Але зараз річ не про це. Нині в селі живе менше людності аніж в містах і це нормально через науково-технічний прогрес, міграцію та економіку.

Вйобування в полі/ та на городі вічні теми сільського життя. Одна справа якщо ви дачник-казуал, що має затишну квартирку у місті, а інша якщо від вйобування в полі залежить ваша зарплатня та взагалі добробут сім'ї.

Алкоголь. Невід'ємна частина нашого життя і тут нічого не поробиш. Важка робота, а також відсутність неї, так чи інакше приводять до алкоголя. Справа лише в кількості прийнятого всередину на одиницю часу. Звісно кожен знає про сільський самогон, який може бути як прекрасним напоєм богів так і жахливим шмурдяком та отрутою, від якою і танки розкиснуть.

Різниця між селом та "посьолком-селищем". Коли в степах України почалася промислова революція і капіталісти стали будувати заводи, склади, фабрики робітникам звісно треба було десь жити, а так як більша частина з них була вчорашніми селянами, то і побут намагалися відтворити як у рідному селі. Проблема була в тому, що умови навколишнього життя були зовсім не ті, горілки та усіляких спокус було набагато більше, зарплатня йшла хоч і не велика але регулярна. Не забуваймо що в купі до цього так чи інакше йшла русифікація - начальство на заводах і фабриках було стовідсотково російськомовне і школи для робіничих дітей звісно теж. Якщо коротко то посьолок-селище це продукт промислового та технічного наступу на старе село з його звичаями, тиночками та соняшниками.

В наш час, селище може бути як населеним пунктом поряд з шахтою або заводом (Донбас, Запоріжжя або Дніпропетровська область) і майже нічого не мати спільного з тим, що ми називаємо "селом" (максимум - присадибна ділянка більше схожа на дачний клаптик землі), або коттеджною забудовою з сучасними маєтками середньої заможності, рівня прокурора районного масштабу (що теж майже нічого не має спільного з "селом").

Сільські гулянки (шлюби, похорони, півкабана).

Сільське весілля 80-го рівня [1]

Сільські гулянки увійшли в легенди. Тут вам і сотні гостей, декалітри самогону, порвані баяни, п'яні бійки і звичайно ж пісні (почути можна все - від Сердючки та блатняка, до народних пісень).

Сільська живність[ред.]

Кому в селі жити добре[ред.]

«

Смачно жити в Україні,
Особливо у селі,
Коли в кожній є родині
Шматок сала на столі.
А до сала ще й горілка,
Щоб п'яніла голова.
Українець, мов та бджілка,
П'є нектар з горла.

Українці люблять сало,
Ще й з солоним огірком,
А, як свято якесь мають,
То гуляють всім селом.
В Україні люблять пісню,
Щоб бриніла аж струна.
Щоб живіт на двоє тріснув,
Й не боліла голова.

Смачно жити в Україні,
Особливо у селі.
Вміють добре погуляти,
І великі, і малі.
Салом старість відганяють,
А горілка сил дає.
Як гуляють, то гуляють,
Доки серце б'є!

 »

Зручна техніка

Сучасне село це не лише старі баби, пиятика та іржаві трактори. Звісно в ньому є люди які живуть непогано, а то й добре. Існує группа яка досліджує кому ж таки живеться добре на селі.

Фермери[ред.]

Відносно невелика частина сільських жителів. Як правило у фермера є велике подвір'я де він не лише живе а й паркує свою сільгосп техніку, бо дорогоцінний трактор чи борону завжди можуть спиздити, або розібрати, якщо її залишити на ніч поза свого земельного клаптика. Якщо село досить далеко від міста (з альтернативною роботою), то на фермера можуть працювати майже усі його ж односельці, за що автоматично переводять свого роботодавця у статус "куркуля". Тонкощі співіснування сучасного фермера та односельчан тема велика і невичерпна.

Сільські депутати/голови сільрад[ред.]

Депутат на селі частково буде нагадувати той типаж, що уособлював колись голова колгоспу з поправкою, що на дворі 21 століття з його Інтернетами та іншими технологіями. Як і будь який начальник в Україні може породжувати звичайну собі корупцію, кумовство та інші усім відомі речі. А на селі це в першу чергу питання з землею, правами власності та збутом сільськогосподарської продукції.

Агрономи. Ветеринари та інші аграрні спеціалісти[ред.]

Такі люди дійсно мають велике значення у сучасному нормальному господарстві і ціняться досить високо. Гарний агроном здатний витягнути врожайність до такого рівня де у фермера з'явиться пристойний прибуток.

Сільські пікчі[ред.]


Читати ще[ред.]

Хто живе на селі[ред.]