Українська література

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська література — вся сукупність текстів українською мовою. У вужчому значенні — красне письменство тією ж мовою.

Класика[ред.]

Сучасне переосмислення класиків.

Існує стереотип, що класична українська література вся про тяжкую недоленьку. Проте так уважають лише рагулі, які самі не читали, або читали дупою — проте наслухалися про нашу літературу від кацапів, які апріорі зверхні до всіх проявів культури колись підкореного народу.

Однак, щойно ти зануришся в реальні тексти, то неодмінно виловиш такі шедеври як епічна Запорізька різня бензошаблею a.k.a. "Гайдамаки" Шеви, європейського рівня новели Стефаника (тут мусимо попередити вагітних та дітей), Коцюбинського, Хвильового. Франко — безсумнівний геній, який залишив по собі літературну спадщину, об'ємнішу, ніж зібрання творів Леніна.

Що казати, навіть у сталінському та після-сталінському совку наші письменники примудрялися писати геть некепську літературу як от Олександр Ільченко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Всеволод Нестайко. А золота доба художніх перекладів (Лукаш, Тен, Содомора) взагалі припала на період хрущовщини та застою.

Головне не читати Гончара та його послідовників — і все буде ок.

Тарас Шевченко[ред.]

Основна стаття: Стаття "Тарас Шевченко" ім. ім. Т. Г. Шевченка

Також відомий як Тарас Григорович, Кобзар, Шева, батько нації. Непорочний ідол української культури за версією просвітян та совків. Жив один день з 9 на 10 березня, народився зразу з характерними вусами та лисим. У наш час настільки ж важлива персона як Франклін для американців — його портрет щодня з любов'ю споглядають тисячі громадян.

ButhurtTaras.jpg
« Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково». »

— Шаблонна фраза з совкових уроків літератури

Перш за все, треба зазначити факт — Тарас Шевченко створив українців. Козацький міф спротиву польській шляхті Тарас Шевченко обернув на український міф спротиву кацапській імперії. За допомогою геніального хисту — віршів.

До масової урбанізації та сталінської колективізації "Кобзаря" читали в кожній селянській хаті нарівні з Біблією. А те, що його величали Пророком — не лише байки, вчи укрліт.

Більше того, до 1917-го Кобзар мав неабияку просвітницьку функцію, по ньому селянські діти вчилися читати, паралельно з Біблією. Оскільки російські більшовики мусили входити в союз з українськими боротьбистами (теж комуністами), аби утвердити владу на Україні, то пішли на великі поступки в облаштуванні молодої соціалістичної республіки. Головним чином це була широка автономія в культурі та освіті, що наркоми-українці безборонно ввели в навчальну програму ідолів українства, як от "демократа" Шевченка.

Чим закінчилася історія українських комуністів, ми всі знаємо. Але українські акценти в літературній освіті УРСР залишилися аж до її загибелі.

Звісно, як і весь совок, й українські елементи освіти застоялися немов смердюче болото, батьки нації обернулися на бездушних камінних бовванів, якими, до речі, совки добряче понатикали в українських містах і селищах, аби задобрити українську дрібнобуржуазну душу.

Однак попри огиду, яку викликали (і досі викликають) совкові уроки літератури, серсер зробив і хороший піар українським письменникам, що тепер навіть кожна кацапська собака, переселена на місце заморених Голодомором українських песиків, та всякий інший безрідний скам з людей "совєцкого народа" прогавкають напам'ять принаймні кілька рядків з Шевченка.

Григорій Хата одного разу порадував увесь світ сприянням популяризації Кобзаря.

Наостанок, анонімусе, завжди пам'ятай, що попри свої сильні, скажені та душевні вірші, що проникали в душу будь-якого українського селянина та й сучасного українця — Ригорович був не шароварником у вічностраждальних бурці й вишиванці (направду то він вдягнув по приколу сфоткатися), а доволі суперечливою богемною особистістю, разом з тим дуже освіченим (див. щоденники), за статусом — академік (тобто найвищий науковий чин Російської імперії).

Також дивіться
* Шевченкофранко і всі всі всі...

Іван Франко[ред.]

Основна стаття: Іван Франко

Леся Українка[ред.]

Основна стаття: Леся Українка

Павло Тичина[ред.]

« На городі баба,
А в повітрі флот.
Слався наша влада
Радянська. От!
»

— Тичина

« Ми за мир-мир-мир
Трактор в полі дир-дир-дир.
А Тичина пише вірші,
Та все гірші, та все гірші...
»

— Безосібний

« Краще згризти кирпичину,
Ніж учить Павла Тичину
»

— Українські школярі

« Коло церкви на майдані спить Тичина в чемодані,
А Сосюра кирпичину взяв і кинув у Тичину...
»

— Українські школярі

Геніальний лірик-експериментатор, який скотився в лайно на догоду цензурі Сраліна. Може б і краще було пристрілити себе як це зробив сьоґун Фітільов, аби не скніти опущенкою, яка продала за рабське життя совкам честь і душу. Одначе хтозна — напевно, жити-таки було приємніше.

До того ж, Тичина став успішним совєцьким функціонером, отож матеріальні й соціальні вигоди мав неабиякі. Та все ж, читаючи ранні пристрасні вірші Тичини, тяжко повірити, що він хотів долі зламаного зовнішніми обставинами б'юрократа.

Стоїть у полі, мов дубина
Павло Григорович Тичина…
Дайте мені кирпичину,
Я уб’ю Павла Тичину.
Ой, Павло Тичина —
Любий наш проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкін,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!
Ти ж бо й академiк,
Ти ж бо і проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкiн,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!
Біля церкви коло бані
Спить Тичина в чемодані.
Дайте мені кирпичину,
Я приб’ю Павла Тичину.

Сучасність[ред.]

Основна стаття: Сучукрліт

Сучасна українській література — саме воно і є. Сучасність зазвичай вимірюється від часів Пєрєстройкі до нині. Хоча, либонь, назріває вже нова літературна доба, принаймні визначення, бо золоті автори сучукрліту вже старі пердуни, а покоління має змінитися.

Зазвичай сучукрлітом іронічно величають не всю сукупну літературу від ~1989, а лише авторів-постмодерністів, що пишуть/писали нежанрову літературу. Далебі, експериментаторство часто доходить до абсурду, а коли традиція провисла, графоманячі молодчики беруться зразу затято експериментувати (замість навчитися писати), то виходить кал — у текстах виявляються лише самі автори зі своїми підлітковими рефлексіями-стражданнями.

Однак треба віддати належне — здарне експериментаторство (ранній Андрухович, Прохасько) це чудово, це живить літературу, зокрема "простіші" жанри. Рагулі, звісно, можуть не погоджуватися, але ж вони хіба читачі Інстаграму, тож похуй.

Проблеми та псевдо-проблеми української літератури[ред.]

Літературна освіта[ред.]

Не секрет, що українське академічне літературознавство в нас у цілком дегродському стані як і будь-яка гуманітарна сфера, де совок лишив руїни. Як галузь знань, якої не потребує бізнес, літературознавство й не відчуває жодних цілющих пиздюлин, тому бабрається в болоті розріджених мізків бальзаківських совчинь та екзальтованих дівчаток.

Часто за недоладність уроків літератури у школах звинувачують лише совок. Совок, без сумніву, зробив свій мерзенний дегенеративний внесок. Однак офіційний совок давно минув, а проблеми ті самі. Значною мірою ми самі відповідальні за неабиякий національний пафос щодо літератури, маючи типові комплекси малої нації, які чудово описав Мілан Кундера у статті "Die Weltliteratur":

  • неспроможність або відмова бачити рідну літературу в контексті світової (навіть якщо це боляче)
  • літературний ізоляціонізм[1]
  • національно-політичний моралізм щодо літератури[2]
  • тероризм малого контексту — цінуємо не самі тексти, а ту ролю, яку вони відіграють у національному житті (прикладом є ідолізація Кобзаря)

Звідси й бажання крайнощів в українців: або ж принизити, знецінити власну літературу (у чому мишебрати завжди раді допомогти), бо бачать не власне тексти, а весь цей нестерпний національний пафос навколо; або переоцінювати все українське лише через те, що воно наше, отже, є частиною національно-визвольної боротьби[3].

Примітки[ред.]

  1. Hа дозвіллі анон може порозмірковувати, чому стільки письменників англійської літератури жили не в Дупліні, а в Парижі, тодішній столиці світу.
  2. Hаприклад, доконечний обов'язок українського письменника бути профпатріотом
  3. Зрештою так і є, кожен український текст — це українська куля; але це вже не про літературу та її знавство.

Посилання[ред.]