Українська література
Українська література — вся сукупність текстів українською мовою. У вужчому значенні — красне письменство тією ж мовою.
Класика
Існує стереотип, що класична українська література вся про тяжкую недоленьку. Проте так уважають лише рагулі, які самі не читали, або читали дупою — проте наслухалися про нашу літературу від кацапів, які апріорі зверхні до всіх проявів культури колись підкореного народу.
Однак, щойно ти зануришся в реальні тексти, то неодмінно виловиш такі шедеври як епічна Запорізька різня бензошаблею a.k.a. "Гайдамаки" Шеви, європейського рівня новели Стефаника (тут мусимо попередити вагітних та дітей), Коцюбинського, Хвильового. Франко — безсумнівний геній, який залишив по собі літературну спадщину, об'ємнішу, ніж зібрання творів Леніна.
Що казати, навіть у сталінському та після-сталінському совку наші письменники примудрялися писати геть некепську літературу як от Олександр Ільченко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Всеволод Нестайко. А золота доба художніх перекладів (Лукаш, Тен, Содомора) взагалі припала на період хрущовщини та застою.
Головне не читати Гончара та його послідовників — і все буде ок.
| |
Тарас Шевченко
- Основна стаття: Стаття "Тарас Шевченко" ім. ім. Т. Г. Шевченка
Також відомий як Тарас Григорович, Кобзар, Шева, батько нації. Непорочний ідол української культури за версією просвітян та совків. Жив один день з 9 на 10 березня, народився зразу з характерними вусами та лисим. У наш час настільки ж важлива персона як Франклін для американців — його портрет щодня з любов'ю споглядають тисячі громадян.
| « | Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково». | » |
— Шаблонна фраза з совкових уроків літератури |
Перш за все, треба зазначити факт — Тарас Шевченко створив українців. Козацький міф спротиву польській шляхті Тарас Шевченко обернув на український міф спротиву кацапській імперії. За допомогою геніального хисту — віршів.
До масової урбанізації та сталінської колективізації "Кобзаря" читали в кожній селянській хаті нарівні з Біблією. А те, що його величали Пророком — не лише байки, вчи укрліт.
Більше того, до 1917-го Кобзар мав неабияку просвітницьку функцію, по ньому селянські діти вчилися читати, паралельно з Біблією. Оскільки російські більшовики мусили входити в союз з українськими боротьбистами (теж комуністами), аби утвердити владу на Україні, то пішли на великі поступки в облаштуванні молодої соціалістичної республіки. Головним чином це була широка автономія в культурі та освіті, що наркоми-українці безборонно ввели в навчальну програму ідолів українства, як от "демократа" Шевченка.
Чим закінчилася історія українських комуністів, ми всі знаємо. Але українські акценти в літературній освіті УРСР залишилися аж до її загибелі.
Звісно, як і весь совок, й українські елементи освіти застоялися немов смердюче болото, батьки нації обернулися на бездушних камінних бовванів, якими, до речі, совки добряче понатикали в українських містах і селищах, аби задобрити українську дрібнобуржуазну душу.
Однак попри огиду, яку викликали (і досі викликають) совкові уроки літератури, серсер зробив і хороший піар українським письменникам, що тепер навіть кожна кацапська собака, переселена на місце заморених Голодомором українських песиків, та всякий інший безрідний скам з людей "совєцкого народа" прогавкають напам'ять принаймні кілька рядків з Шевченка.
Григорій Хата одного разу порадував увесь світ сприянням популяризації Кобзаря.
Наостанок, анонімусе, завжди пам'ятай, що попри свої сильні, скажені та душевні вірші, що проникали в душу будь-якого українського селянина та й сучасного українця — Ригорович був не шароварником у вічностраждальних бурці й вишиванці (направду то він вдягнув по приколу сфоткатися), а доволі суперечливою богемною особистістю, разом з тим дуже освіченим (див. щоденники), за статусом — академік (тобто найвищий науковий чин Російської імперії).
Також дивіться
* Шевченкофранко і всі всі всі...
У кожного анонімуса має бути Свій Кобраз
Іван Франко
- Основна стаття: Іван Франко
Людина, на честь якої назвали місто, але не те, в якому він жив і працював.
Леся Українка
- Основна стаття: Леся Українка
Дочка письменниці Олени Пчілки, що сама стала письменницею. Ось така рекурсія.
Павло Тичина
| « | На городі баба, А в повітрі флот. Слався наша влада Радянська. От! |
» |
— Тичина |
| « | Ми за мир-мир-мир Трактор в полі дир-дир-дир. А Тичина пише вірші, Та все гірші, та все гірші... |
» |
— Безосібний |
| « | Краще згризти кирпичину, Ніж учить Павла Тичину |
» |
— Українські школярі |
| « | Коло церкви на майдані спить Тичина в чемодані, А Сосюра кирпичину взяв і кинув у Тичину... |
» |
— Українські школярі |
Геніальний лірик-експериментатор, який скотився в лайно на догоду цензурі Сраліна. Може б і краще було пристрілити себе як це зробив сьоґун Фітільов, аби не скніти опущенкою, яка продала за рабське життя совкам честь і душу. Одначе хтозна — напевно, жити-таки було приємніше.
До того ж, Тичина став успішним совєцьким функціонером, отож матеріальні й соціальні вигоди мав неабиякі. Та все ж, читаючи ранні пристрасні вірші Тичини, тяжко повірити, що він хотів долі зламаного зовнішніми обставинами б'юрократа.
Стоїть у полі, мов дубина Павло Григорович Тичина… *** Ой, Павло Тичина — Любий наш проХвесор, Пишеш ти, як Пушкін, Та нема Дантеса… Дайте кирпичину! Я уб’ю Тичину! *** Ти ж бо й академiк, Ти ж бо і проХвесор, Пишеш ти, як Пушкiн, Та нема Дантеса… Дайте кирпичину! Я уб’ю Тичину!
Сучасність
Можна вважати що для літератури сучасність почалася десь від того моменту як почала слабшати комуністична цензура, тобто десь з кінця вісімдесятих. Втім, як завжди, про це питання можна сперечатися.
Сучукрліт
- Основна стаття: Сучукрліт
Сучасна українській література — саме воно і є. Сучасність зазвичай вимірюється від часів Пєрєстройкі до нині. Хоча, либонь, назріває вже нова літературна доба, принаймні визначення, бо золоті автори сучукрліту вже старі пердуни, а покоління має змінитися.
Зазвичай сучукрлітом іронічно величають не всю сукупну літературу від ~1989, а лише авторів-постмодерністів, що пишуть/писали нежанрову літературу. Далебі, експериментаторство часто доходить до абсурду, а коли традиція провисла, графоманячі молодчики беруться зразу затято експериментувати (замість навчитися писати), то виходить кал — у текстах виявляються лише самі автори зі своїми підлітковими рефлексіями-стражданнями.
Однак треба віддати належне — здарне експериментаторство (ранній Андрухович, Прохасько) це чудово, це живить літературу, зокрема "простіші" жанри. Рагулі, звісно, можуть не погоджуватися, але ж вони хіба читачі Інстаграму, тож похуй.
Література після 2014
Після початку війни у 2014 з'явилися такі жанри як сучасна ветеранська та воєнна література, наприклад, «Сліди на дорозі» Маркуса. Поступово стало більше українських видань та видавництв. Вторгнення ж 2022 року дало нехуйовий поштовх та значні маси перейшли на читання українською — на що відреагували видавництва, почавши штампувати заборонену класику в гарних обкладинках та сучасні видання.
Маркус клеїть тьолочек рекламою своєї книжки
Термоядерна суміш з подій війни на Донбасі у 2014 році
![Серія «Наші 20-ті» непогано розкрила невідомих авторів комуністичних 1920 років: детективи, НФ, авангард, тревелоги, документалістика. Це фото з прикро відомого Маріуполя[1].](/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Nashi20.jpg)
Загалом не можна не визнати що у сучасній літературі точно існують українські фентезі та фантастика. Для фентезі авторки (переважно) створили собі клуб «Фантастичні talk(s)» де інтерв'ювали не хуїв з гори, а реальних відомих західних письменників. У жанрі фантастики напевно найвідомішим зараз є Кідрук, який нещодавно видав цеглину «Колонія (частина 1)», натякаючи що він може написати ще пару таких томів.
Перевидання фентезі про Київ Тараторіної. Все на обкладинці має відношення до сюжету
Кідрук видав це в своєму видавництві. А чого добився ти?
Приклад видання класики початку 20 століття. Також тут видно тренд 2020 років загалом: розписний зріз книг, доволі суперечливе явище.
Ще серія, до якої пише передмови Агеєва.
Аматорське середовище теж не стоїть на місці: Таїс Золотковська організує Клуб Анонімних Авторів, що має безкоштовний варіант зустрічей — треба тільки добровольця-організатора в твоєму місті, сама зустріч проходить в форматі «пишемо по 15 хвилин за завданням як вийде, читаємо». Оскільки жодних вимог окрім бажання писати до учасників нема, це допомогло багатьом — переважно жінкам — спробувати себе у новому хобі. У 2021 нарешті з'являється ексклюзивно українська платформа для онлайн публікації текстів Аркуш[2]. Тепер твій фанфік де Доктор Хто шипиться з іншовимірним монстром можна публікувати там, а не на «латиській» платформі з росіянами, як було раніше. На темі «як писати» набирають перегляди відео Влада Сторітелера.
Місце для твоєї творчості, безосе
Букток та буктьюб
Також нев'їбенно вибухнув український буктьюб та букток, себто відео про огляди прочитаних книг на Ютубі та Тіктоці відповідно. Безосібний нарахував під п'ятдесят каналів різного розміру та потім забив хуй. Найбільші мають десятки дисяч підписників, що є непоганим результатом для такої нішевої діяльності. Буктокерів запрошують на книжкові події типу Kyiv book fest тощо.
Проблеми та псевдо-проблеми української літератури
Літературна освіта
Не секрет, що українське академічне літературознавство в нас у цілком дегродському стані як і будь-яка гуманітарна сфера, де совок лишив руїни. Як галузь знань, якої не потребує бізнес, літературознавство й не відчуває жодних цілющих пиздюлин, тому бабрається в болоті розріджених мізків бальзаківських совчинь та екзальтованих дівчаток.
Часто за недоладність уроків літератури у школах звинувачують лише совок. Совок, без сумніву, зробив свій мерзенний дегенеративний внесок. Однак офіційний совок давно минув, а проблеми ті самі. Значною мірою ми самі відповідальні за неабиякий національний пафос щодо літератури, маючи типові комплекси малої нації, які чудово описав Мілан Кундера у статті "Die Weltliteratur":
- неспроможність або відмова бачити рідну літературу в контексті світової (навіть якщо це боляче)
- літературний ізоляціонізм[1]
- національно-політичний моралізм щодо літератури[2]
- тероризм малого контексту — цінуємо не самі тексти, а ту ролю, яку вони відіграють у національному житті (прикладом є ідолізація Кобзаря)
Звідси й бажання крайнощів в українців: або ж принизити, знецінити власну літературу (у чому мишебрати завжди раді допомогти), бо бачать не власне тексти, а весь цей нестерпний національний пафос навколо; або переоцінювати все українське лише через те, що воно наше, отже, є частиною національно-визвольної боротьби[3].
Примітки
- ↑ Hа дозвіллі анон може порозмірковувати, чому стільки письменників англійської літератури жили не в Дупліні, а в Парижі, тодішній столиці світу.
- ↑ Hаприклад, доконечний обов'язок українського письменника бути профпатріотом
- ↑ Зрештою так і є, кожен український текст — це українська куля; але це вже не про літературу та її знавство.
Див. також
Посилання
| ||||||||||||||||
