Російська література

Російська література це об’єкт нацианальной гордасті будь-якого ватніка. Один з інструментів русифікації та впливу на мізки людей, які просто хотіли взяти до рук книжку. Водночас й справді має цікавих авторів, деякі навіть всесвітньо відомі.

Історичний контекст

Москальська держава, як відомо безосові, ніколи не мала жодних проблем з демократією, бо демократії там ніколи й небуло через успадкування золотоординських традицій Володимиро-Суздальським князівством. Тому відносно розумна (по міркам москалів) людина що вирішувала там писати а) мала всі шанси отримати відрядження до Сибіру б) у творах описувала пиздець усіх сподівань, бо деспотично-тоталітарна держава трохи таки пригнічує волю. Це було справедливо для будь-якого часу у літературній історії, бери хоч старообрядців 16 століття, що писали житіє на засланні біля Північного моря, хоч Пушкіна-аристократа, що його відправили не у Сибір, а в Крим, хоч радянських концтаборних дисидентів, та й сьогодні напевно те ж саме.

Цікаві автори

Письменник на тлі улюбленого міста та російської газети дореформеною ортоґратією

Символ на війні

• Гоголь — відомий немовби український письменник — так його форсила радянська пропаганда УРСР і так за інерцією продовжує форсити «пострадянська» Україна. Насправді суто російський письменник що створив Пітєру імідж містичного міста та розпіарив українську сільську саспенс-казку у Росії. Тому про Гоголя має більш сенсу писати та читати російською, бо з українського про нього можна тільки написати реферат «Як українська тема експлуатувалася у літературі Російської Імперії першої половини XIX ст.»

• Пушкіна чомусь полюбляє англійська інтелігенція, перекладали «Євгенія Онєгіна» чисельні рази, Стівен Фрай записав найкращій переклад, напевно тому що він dandy лондонський. Була також жахлива екранізація з Лів Тайлер, де рос. аристократи початку 19 ст. співають народні пісні (історичний факт, що ці люди здебільшого російською не розмовляли, а були у побуті франкомовні, отака хуйня, малята). Але може його можна й викинути з цього списку, бо здебільшого він російськомовний мем саме через вплив на мову.

• Достоєвський був цікавою людиною: приєднався до антицаристів, після чого був засуджений до смерті, та у день страти цар замінив вирок на заслання. Після цього дах в нього ще більш змістився, але він написав декілька творів, що тепер вивчають майже у всіх країнах світу. Американці найбільш полюбляють його найважкіші романи, наприклад «Братів Карамазових», тебе, безосе, можливо примушували в школі читати «Злочин і кару». Є в нього й менш погані оповідання. Був жорстким психологістом, персонажі дехто вважає об’ємними та пристрастними.

• Чехов родись в споконвічно українському Таганрозі, називав себе "малоросом", проте загалом той ж москаль, що і Гоголь. Можливо вплинув на європейське оповідання, щоправда вже після смерті. Читай Моема, що був не в захваті від нього, але розповідає чому цей вплив стався.

• Лев Толстой здебільшого відомий у світі через свою графоманську дурню, яку деякі гордо звуть "пан-історичним романом «Війна і мир»". Цікавий момент - його "Війна і мир" писалася і виходила напочатку маленькими книжками-частинами - це був серіал, який тоді сприймався як популярне чтиво, що згодом отримало статус клясики.

• Булгакова знають на Заході через «Майстра і Маргариту». Має багато вінрарних сюреалістичних оповідань. Дуже любив Київ, де виріс, проте не треба впадати в ілюзії - любив він Київ тільки через свою українофобську призму, називаючи місто рюсскім, і паралельно описуючи в творах злих людожерів петлюрівців. Тобто типовий ватнік. Також любив морфій, до якого мав смак у двадцяті роки. Сталіну його твори подобалися (хоч вони були деколи дещо контр-радянські, отака ху...). Останній твір мав бути присвячений Сталіну, але на щастя довбойоб здох та це лайно написати не встиг.

• Набоков писав англійською і російською. Більш все таки космополітичний автор, ніж власне російський. Скандальна «Лоліта» написана англійською у Швейцарії.

• Солженіцин мав талант, але найвідоміший його роман «Архіпелаг ГУЛАГ», що був ідеологічною бомбою. Не найліпший його твір. Поціновувачі рекомендують «Один день Івана Денисовича», також про концтабірне життя. Солженіцин хоч і був дисидентом - а Україну все ж таки сприймав як великорос і імперець, що не дивно.

Із сучасних авторів хтось має деякий успіх на Заході, наприклад деякі останні романи постмодерністів Володимира Сорокіна та Віктора Пєлєвіна. В Сорокіна цікавіші не перекладені англійською твори, бо він такий собі злий радянський кухонний інтелігент що таку інтелігенцію ненавидить та тонко тролить, також написав непогані вірші до опери «Діти Розенталя»; Пєлєвін витискає все з постмодерністських прийомів, найвідоміший його роман це «Generation П».