Блатняк

Блатняк (Російський шансон) - напівтюремний жанр музики з просторів сибірський тюремних таборів. Потворна суміш тюремної романтики, французького романсу, бардівської пісні та творчості колишніх радянських євреїв, що вчасно зїбалися з Рашки або навчилися впарювати московитам "ліричні пісні" за сотні-тисяч грошей. Популярний серед узкоязичних, частково серед водіїв маршруток, старих ментів та "прастих рабочих васянов" з заводу.

Формула

Типовий виконавець блятняку по ГОСТу.

Типова обкладинка блатняку в 2020-ті

Звуки, під які виконується жанр «шансон», частіше не містять більше ніж 2-3 акорди, що повторюються з пісні в пісню. Виконання примітивне, примітивний текст. Бажано щоб у виконавця був хриплий, прокурений голос, аранжування убогі, точніше навіть не аранжування, а автоакомпанемент з китайського синтезатора — це важливо щоб підкреслити культурний рівень кінцевого споживача "блатняку". Рими, як правило, шаблонні і заїжджені до блювотини ще в часи правління Єльцина: "нари - канари", "менти - кенти", "сніг - втеча (побєг)", "вор- прокурор" і т. д. Зміст пісень російського блатняка зводиться до єдиної теми: я був фартовий пацанчик-уркаганчик, крав/вбивав/їбав гусей, за що мене життя покарало?! Ця тема в піснях розкривається, такими думками - мусори підставили, слідак-гандон справу пришив, суддя-підар вирок виніс, прокурор - сука, а на суді я брав усю провину на себе, мамо, я ні в чому не винен і голуби над зоною пролітали ~~ну і про зрадництво кєнтів, які кайфують па жизні, поки герой пісні чалітся на зоні~~.

Коріння цієї хуїти

Цікавий артефакт ще часів Російської Імперії початку XX століття — збірка «Пісні каторги» що випускався на пластинках для грамофонів. «Славне море, священний Байкал» та «По диких степах Забайкалля» які були в цій збірці, зараз досі юзаються в російських "народних хорах", так горланяться в деревнях на весіллях, іменинах, поминках та інші московитських застіллях.

Паралельно шансону, в якому співається про різних представників бидла, блатняк - суто тюремна лірика з використанням фені - швидко комерціалізувався до лейблу «російський шансон». Блатняк спочатку походив від «жорстоких романсів», ресторанних та «одеських вуличних» пісень 1920-х років. Саме в ті роки з'явилися перші зразки жанру — «Мурка» та «З одеського кічмана зірвалися два уркани». Потім до жанру дотягнувся проклятий Сталін, і протягом двох-трьох поколінь блатна пісня виконувалася виключно в ГУЛазі, внаслідок чого і сформувалася у своєму вже більш-менш сучасному пізньорадянському вигляді: феня, зона, журба. Останній штрих в оформлення жанру вніс Висоцький в 1960-70-х, який мав в репертуарі чимало пісень блатної спрямованості і часто наслідував стиль виконання власне блатних пісень, вдало підлаштовуючи свій хриплий голос та гітару під жанр.

Вся та мура, яку ми звикли називати сучасним російським шансоном, виникла ближче до кінця вісімдесятих, коли до великих змін у Радянському Союзі почала адаптуватись і злочинність. На зміну олдскульним уркам з «поняттями» — своєрідною мораллю і «кодексом честі» — прийшли молоді відморозки в спортивних костюмах, і кавказці, що тільки-но відчули свою силу та можливості поза своїми нацреспубліками. Роки перебудови практично повністю зламали всю стару злодійську «культуру», в тому числі і її музично-пісенну складову. Пішли в небуття майже всі музиканти, які звучали з колонок за часів пізнього совка і які були для старої еліти своєрідними символами епохи. Ті ж Висоцький і Сєверний із їхніми вельми якісними творами стали на якийсь час майже забутими, а на зміну їм прийшов китайський синтезатор з двома нотами, на які накладено кілька хриплих куплетів про зону, феню, табори. Перший етап деградації жанру пройшов вдало.

Французький шансон має дуже далеке і посереднє відношення до "російського шансону". У Франції це стародавній ліричний вид пісні та музики, що зародився десь в середньовіччі і трансформувався в 20 столітті у таку собі національну французьку напівпопсу з меланхолійними текстами.

Владімір Висоцький. Радянський т.зв. бард та актор, що завдяки своїй харизмі та хриплому голосу отримав культовий статус в СРСР ще за життя. Окрім зйомок в кіно та серіалах, збирав величезні концерти. Ріпнувся в 1980-му році, завдяки бухлу і фігурує у купі конспірологічних теорій, наче він москальський Елвіс Преслі. З роками його хрипучі треки, завдяки ностальгуючим по совку, були змішані разом з треками блатняка, що окріп в 1990-ті через музику в кабаках та колоночки в "шохах". І з того часу в головах споживача блатняку Висоцький та його стиль виконання спокійно уживається з треками "Бутирки" та усіляких М.Кругів.
Радянські барди та радянські євреї-виконавці шансону. Розенбаум, Шуфутінскій, Віллі Токарєв і інш.
Міхаїл Круг. Легенда раша-блатняка. Загинув від рук тих, кого оспівував. "Дєвочка-пай", "Владимірский централ", "Кольщик" - це все він. Жодного разу разу не сидів, але брав участь у сотнях конкурсів на кшталт «Пісні з неволі». Проходив курс короткострокового вивчення фені та понять у вора в законі на прізвисько Сєвєр. Отримані знання використовував у своїх творах. Перстень з трьома алмазами, який завжди носив, йому подарував інший вор в законі - Хобот. Блатні висловлювання для своїх пісень брав в основному зі словника випуску 1920-х років (для внутрішнього користування НКВС) який придбав випадково. Люто ненавидів комуняк та ахтунгів, дружив із Жиріком. Клявся, що свої бидлопісні писав для простих робітників, розуміючи інтереси більшості. У ранніх піснях блатняка було по-мінімуму, а лірики та брязкання під шуми по-максимуму, тому їх чули лише 1,5 діда. На початку 2000-х, прийняв на себе кілька куль, коли вирішив зупинити якихось тіпів, що хотіли обнести його хату. Все ж Круг мав непоганий, як для шансону тембр голосу і міг стати хорошим естрадним співаком накшталт Бобула, та і прожив би довше. Також, примітна його думка про жінок: «Я не люблю жінок, які мають свою думку. Коли жінка починає думати, що вона розумна, що вона на рівні з чоловіком, вона перестає бути жінкою. Навіщо тоді пропускати її в трамваї, навіщо подавати їй руку, навіщо дарувати їй квіти? На моє переконання, головна справа жінки — дбати про сімейне вогнище. Нехай готує обід, займається пранням і не сперечається з чоловіком! А він уже подбає, щоб у неї все було: і шуби, і кільця, і машини, і поїздки за кордон."
Радіо "Шансон"- Раптово існує в Україні навіть в 2023-му. Але вже не крутить того російського блатняку як за часів Ющенка чи Яника, наповнено естрадою рівня Бобула, Сандулесси і усілякої стандартної попси.

«	"Шансон" — легендарна українська радіостанція, що залунала в ефірі у далекому 1998 році. Флагман у ефірному просторі країни, що стабільно займає перше місце серед дорослої і платоспроможною аудиторією. Кожен день хвилю «Радіо Шансон» шукає більш ніж півтора мільйона слухачів. Станція орієнтується на головні цінності слов'янської культури, її традиційної духовності, і враховує «особливості національного характеру». Жанр шансону, який завжди був в тіні, за допомогою станції повернувся до слухача в новому вигляді і якісному виконанні. А величезна і стабільна аудиторія і високий рейтинг говорять про те, що цей жанр дуже близький українському слухачеві.	»
	— Радіостанція пояснює за репертуар