Українське радіо
Українське радіо — усі ті радіостанції які все ще слухають люди в маршрутках або за кермом свого Деу Ланоса.
Історія
Стародавні часи
В 20-х, коли в УРСР зароджувалось радіомовлення, а столицею УРСР був Харків, радянська влада наказала мовити. Тоді радіостанції представляли собою невеличку студію, з традиційним дефіцитом усього що тільки можна уявити. Більшість обладнання імпортувалась з Європи (наприклад радіолампи їхали з тоді ще незалежної Литви), а по можливості обладнання робилось руками на місці. Так само існував і дефіцит по радіоведучим - на це тоді ще не навчали, тож здебільшого це все трималось на ентузіастах. На приймаючій стороні так само стояли ентузіасти, які крутили зі слюди собі конденсатори. Радіо не працювало цілодобово, воно навіть не працювало декілька годин в добу. Розклад публікували в газетах, і зазвичай мовили тільки увечорі.
Столиця повернулась у Київ, туди ж переїхало і радіо. Радянська влада цілковито і одразу монопольно користувалася можливостями радіотрансляцій. Радіоточки в першу чергу ставили на площах або в людних місцях, де вони голосно хуячили на всю округу найкращі новини комуністичної батьківщини і будили зранку робітників радянським гімном. Вимкнути ото усе було простим смертним неможливо.
Власне приймачі теж були на руках. Більшість приймачів робились кустарно, їх паяли місцеві школьники-радіолюбителі в кружках, або за гроші це робив радіомайстер. Серед особливо багатих можна було побачити імпортовані з Європи (знову ж таки, десь з Литви) радіоприймачі розміром з тумбочку. СРСР виробляла радіоприймачі серійно, але вони за якістю збірки, але це була така ж кустарщина від радіолюбителів, але ще і непомірно дорого. І без того - кожний хто мав радіо, мав платити податок на радіо.
А коли на теренах почали з'являтись "ворожі голоси", в кремлі почали обмежувати - спершу ввели обов'язкову реєстрацію. КОЖЕН радіоприймач в обов'язковому порядку повинен був бути зареєстрований в міліції, при чому від моменту покупки давалося три дні або тиждень. Нереєстрація радіоприймача - підсудна справа, кримінал.
Друга Світова
Після початку другої дідової гайки затягнули ще сильніще, та приймачі взагалі у населення повідбирали, обмеживши вибір лиш радіоточками. Очевидно це було задля того щоб німецька пропаганда не транслювалась по радіо на приймачі радянських слухачів. Німці розгорнули широку інформаційну кампанію, і організували багато українських змі, але чи були серед них українські радіостанції - історія замовчує, безос цього не знає. Якщо знаєш - напиши, з радістю почитаємо. Але при цьому радянська пропаганда транслювалась ефірним способом глибоко в Європу. Не виключенням було і Українське Радіо, яке евакуювалось спершу назад у Харків, а потім взагалі кудись в росію, звідки мовило до самісіньких самів. Хто був українським аналогом Левітана - невідомо, та й чи треба вам воно? Навряд ця радіостанція займала перші позиції серед слухачів, а скоріш за все було взагалі декількома годинами українського мовлення на загальній частоті.
Середньовічні часи
Під час хрущовсько-брежневського періоду срср, Українське радіо як і сама УРСР була придатком до центральної програми. По всьому совку вже розвивалась радіомережа. Нюансом було тільки те, що це був далеко не супутник, а купа приймачів та передавачів які передавали сигнал ледь за горизонт. З тих пір посеред глухого лісу можна побачити іржаву щоглу з двома передавачами, яка зараз не використовується бо супутник тепер (та навіть тоді, тільки запустіть його) куди дешевше використовувати.
Але нюанс такої схеми в тому що кількість каналів обмежена. Радіорелейна мережа підтримувала 3 канали, в яких обов'язково були московське мовлення. Тож московське та київське мовлення ділило нерідко ділило один канал, а іноді можна було на цій же частоті почути і передачі місцевого радіоцентру. Правда, така схема мовлення була куди звичніша для слухачів дротового радіо, де три канали додумались пускати далеко не одразу. Та і коли радянські вчені винайшли дротовий приймач на три канали, то мало хто міг його собі дозволити. Тож станції перемикались десь в диспетчерській дротового радіо, по відомому тільки радіотехніку розкладу.
Доречі, мало хто знає, але в УРСР було своє, україномовне іномовлення - "Радіо Київ". Про що воно було - загадка, бо автор не чув записи. Але це було "нашою відповіддю" на українські редакції в "ворожих голосах" (які тоді були на Радіо Свобода та Радіо Америка). Іномовлення дожило до часів незалежності, але вже як ВСРУ. І назва не бреше - всрали, бо ВСРУ те нахуй нікому не треба, настільки що його важко знайти щоб послухати
 | |
Нові часи
Є частиною Суспільного мовника,[1] нікому не цікаве. Мовлять три канали, а саме:
- Українське радіо — розмовне радіо з цілодобовим піздежом на різні теми. Люди, що служили в армії десь до кінця 00-х ще згадають що радіо служило сигналом точного часу для чергових. До недавніх часів було пекельним совком без чіткої програми мовлення та півгодинними рекламними блоками про ліки від простатиту, і відповідно було нікому не цікаве. Та й навіть якщо було комусь цікаво на те послухати - радіо мовило або в діапазоні УКВ (це той ФМ який ловиться тільки на радянські приймачі), або взагалі на дротовому радіо. Після переходу до Суспільного було повністю реформоване, набрано ліцензій на мовлення в кожному великому місті, але як було нікому не цікаве, так і залишилось. А дарма, бо 1 програма Українського Радіо є однією з двох розмовних радіостанцій в Україні — інша це Радіо НВ (а Громадське?). Найбільш цінна річ - на цих радіо завжди можна почути місцеві сповіщення про тривоги.
.
- Радіо Промінь — артефакт стародавніх часів, що колись було меметичним через свою неймовірну старомодність у поганому сенсі. Фактично ще з початку заснування Промінь був "молодіжною радіостанцією", але з падінням совка, єдиними слухачами залишались старики з радіоточками, що робило його станцією для стариків. Це ж підтверджувалось і самим суспільним - опубліковане дослідження десь в середині десятих казало про те що середній вік слухачів проміня був на рівні 50 років. Сабж на момент року так 2012 оспіваний Жаданом у однойменній пісні. Наразі осучаснилося, втратило свій нафталіновий радянсько-пенсіонерський шарм, аж тут виявилось що у них є величезний банк музики за всі роки існування радіо, який вони не бояться використовувати. На відміну від інших "форматних станцій", не крутять одні і ті ж 20 пісень весь день, та й взагалі не сильно прив'язані до формату якоїсь конкретної музики. У вихідні зазвичай крутять щось новеньке, в будній день можна почути і щось з 90-х, а то і взагалі класичний американський джаз в авторській передачі, а то і взагалі передачу від стендаперів. Має помірну ступінь розмовних передач в ефірі, а плейліст різноманітний і не приїдається. На любителя, звичайно, але прям непогано.
| |
- Радіо Культура — передачі про всяку культуру і концерти класичної музики. Раніше був Поплавський у великій кількості, але його прогнали з усього суспільного. Доречі! Культура в свій час ставила дуже багато радіопостановок та записало дуже багато аудіокниг. Та і зараз це робить, насправді. Через це в інтернеті можна знайти аудіокниги українською у великій кількості. На деяких з них на фоні чутно якісь голоси чи музику - це артефакти запису з радіоточки, "пробиття" першої станції на третю. Хтось старався, записував.
Брехунець
Брехунець — радіоточка. Радянський легендарний девайс, що був поширений в сільській місцевості від часів Сталіна-Хрущова аже до 1990-х років. На практиці — дротове радіо, яке несло селянам та колгоспникам одно-двох а то і ціле трьох канальне державне радіо. Склад програм в 1990-ті був повний архаїчними передачами про культуру, сільське господарство і музикою рівня Іво Бобула, Івасюка та старої радянської естради. Брехунці були навіть в глухих селах, бо радянська влада старалася охопити усіх своїм мовленням, відповідно, простий нарід вигадав термін "брехунець", через ту хуїту, яку постійно транслювали через ці радіоточки. Наразі ці музейні експонати мають фльор ностальгії і продаються навіть на OLX для любителів антиквавріату.
Канонічна радянська радіоточка
Варіант девайсу
Радіо в 2020-х
Розмовні станції взагалі в Україні не дуже популярні, а враховуючи альтернативу у вигляді менш нудного "Громадського" та "НВ", взагалі мало хто його слухав.
Переділ наступив з початку повномасштабки, коли у людей різко прокинулась цікавість до новин. Ще мало хто згадає, але перші десь три-чотири дні на радіо та тб матюкались дуже гучно і без цензури. До того ж, УР-1 довгий час ретранслювала телемарафон зі вставками своїх новин. Наразі має прошарок слухачів, яких не влаштовує ніочго більше.
Примітки
Див. також
| ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
