Поп-арт

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
NqI2K25nbU.jpg

Голі баби
Ця стаття містить зображення статевих органів осіб жіночої статі, тому чоловікам краще озирнутися навкруги перед тим, як продовжити перегляд.


Tom Wesselmann 7.jpg

Поп-арт (англ. Popular art, мистецтво широкого вжитку, популярне мистецтво) - неоднозначний стиль в мистецтві, що з'явився в кінці 1950-х в Америці та частково в Західній Європі. Предмет інтересу для дизайнерів, естетів і пари-трійки мистецтвознавців.

Звідки і для чого?[ред.]

Колаж, що вважається першопочатком поп-арту [1]

В 1950-ті в США модним серед любителів і колекціонерів був напрямок під назвою абстрактний експресіонізм - специфічні велетенські багатометрові мазанини, що подавалися як щось вкрай складне і повне глибокого змісту. Хоча, насправді, такі твори мали більше декоративно-дизайнерську цінність, аніж якийсь глибокий зміст. Такий абстракціонізм довго вважався елітним і VIP-мистецтвом, який особливо активно скуповували в 1950-60-ті. Адже абстракціонізм був зручним напрямком - глядачу достатньо було кілька хвилин на день витріщатися на такі творіння з розумним виглядом (бажано при гостях) і тоді можна було заявляти про себе як про поціновувача мистецтва. Абстракціоністи часто навіть назви своїм роботам не давали, нумеруючи їх, або називали їх рандомною фразою. Дивись Віллема Де Кунінга або Поллока.

Інші художники теж хотіли багато-багато грошей і популярності. Деяким просто хотілося пожартувати над елітарністю. Поп-арт почав з того, що брав будь-який популярний і знайомий усім символ, фотки культуристів, ковбоїв і дівчат з глянецевих журналів, пакунки чипсів або банки з під супу, і демонстрував усе це їх як предмет мистецтва на величезних полотнах, але з явною іронією та сарказмом. Поп-арт можна було майструвати практично з чого завгодно, аж до використаних пакетів з молока. Клаас Олденбург виготовляв з різних матеріалів величезні скульптури їжі - сосиски, помідори, морозиво, картоплю-фрі, батони. Навіть спорудив монумент у вигляді котлети. Чимось схожим за півстоліття до них займався Марсель Дюшан і його дадаїсти, приробляючи колеса до табуреток, клеючи сміття і газети на полотна і виставляючи підписаний пісуар як предмет мистецтва.

Майже всі художники поп-арту робили не одну унікальну картину, а штампували десятки копій однієї. Виправдовуючись тим, що, мовляв, ми ж іронізуємо над масовою культурою, а вона, скотиняка, тиражується тисячами і мільйонами копій. А нам не можна? Деякі митці створювали цікаві скульптури або стільці вельми цікавого еротично-порнографічного змісту.

Уорхол-Вархола[ред.]

Основна стаття: Андрій Вархола
Митець. Дійсно з великої букви.

Найвідоміший представник поп-арту, талановитий форсер самого себе, також вміло форсивший свій улюблений поп-арт. Настільки значущий та впізнаваний - що отримав окрему статтю про себе на Драматиці.

На додачу - режисер нудних фільмів і письменник. Більшість людей не пригадають чи бачили колись його роботи, бо навіть подивившись на його мистецтво, заледве хто збагне що це мистецтво у тому розумінні, що вчителі показували в середній школі. Втім, це не заважало йому вдало триматися на підхопленій хвилі зародження масової культури і ракувати там же. Полюбляв консерви, склотару, красивих чоловіків та МакДональдзи.

Люди поп-арту[ред.]

  • Рой Ліхтенштейн

Відзначився тим, що додумався перенести сторінки коміксів у формат 2x3 метри, а то й більше. Як і належить митцю поп-арту, постійно використовував в картинах популярні американські культурні образи та символи, наприклад - диснеївських персонажів Міккі-Мауса, Дональд Дака та інш. Копіював техніку триколірного машинного друку (малював (а точніше, юзав спеціальні трафарети) комбінаціями крапок трьох друкарських кольорів і чорного, такий собі CMYK 1960-х).

  • Том Вессельман

Знавець голих жінок, майстер великих, малих цицьок, і не тільки. Починав як карикатурист у дрібних газетах. Прославився поєднанням із картинами реальних предметів. Ідучи стопами дадаїстів, Вессельман пішов далі — написав натюрморт і продірявив його в потрібному місці, щоб вставити в намальований стіл справжній телевізор, який можна було встромити в розетку і спокійно дивитися бейсбол чи баскетбол.

  • Клас Ольденбург

В XXI столітті[ред.]

Поп-арт фактично спричинив появу дизайну у сучасному значенні цього слова. Породив купу послідовників різного штибу і купу дочірніх стилів, наприклад, оп-арт або гіперреалізм - досить дивне, при сучасному розвитку фото і цифрових технологій, прагнення руками робити ідеальний фотографічний живопис, хизуючись скілом фотографічного живопису. І як не дивно, починаючи як знущання над масовою культурою, поп-арт в врешті сам став її частиною, елітарної верхівкою масової культури. Іронія та профіт - те, на чому тримався старий поп-арт, спричиняючи гузнобіль усіляким естетам разом з "кайфом" від володіння «твором крутого мистецтва» наштампованого Уорхолом або Ліхтенштейном.

Стиль вплинув навіть на частину фільмів про Джеймса Бонда. Серед західних мистецтвознавців вважається візитною карткою мистецтва Америки 1960-х, на які припав розквіт поп-арту. А тепер його активно використовують трафаретні графітчики (бо поп-арт відносно простий для освоєння), люди наближені до гламуру, свіжоспечені дизайнери і духовно багаті дівчатка (хоча половина з вищеназваних не відрізнить Уорхола від Ліхтенштейна і тим більше гадки не має про 'сенс' і трільскість поп-арту), знаючи лише, що ця течія якось пов'язана з богемної верхівкою омріяного Нью-Йорку та осяяного Сан-Франциско і тільки тому має вважатися крутою. Популярність поп-арту ще і в тому, що його легко змайструвати, знаючи лише кілька прийомів в фотошопі. Вуаля, і за півгодини ви вже рівні Уорхолу.

Сучасні поділки[ред.]

Див. також[ред.]