Русскій мір

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Ватник)
Перейти до: навігація, пошук
Xatyan.png

Раків подолано! Стабільності досягнено!
Ця стаття в цілому задовільна станом на 27.07.2020. Адміни в неї більше не лізуть, і вам не варто. Краще займіться чимось корисним.


Vatnye1.png

Я не вірю!
Ви всі брехливі кровосісі !!! У всьому винні бЕндерівці!!! Капіталісти !!! Соросята !!!

Русскомірці у природному середовищі

Русскій мір (розм. узкій мір) - імперська доктрина, сенс якої полягає у об'єднанні усіх москалів (та змоскалених представників інших етносів) в одній державі. Весь "мір" тримається на 3 стовпах. Це - московське православ'я, московитська культура і московська мова. Тобто якщо пацієнт ходить у московську церкву, слухає Цоя або вміє грати на балалайці, та розмовляє кацапським наріччам, то він потенційна ціль для силоміцьного приєднання до "русскава міра".

Русскій мір це коли...[ред.]

Червонорадянсько-колорадьскоґєорґієвсько-жовтоблакитний стяг. Поєднування взаємовиключних речей - характерна риса "русского міра"
  • Обіцяли високі зарплати, натомість роботи взагалі немає, а світло, вода та газ з перебоями, або й взагалі немає,
  • Ти думав, що прийдуть "свої" русскіє, а вони прийшли і обзивають тебе лінивим хахлом.
  • Паспорт твоєї "республіки" визнає лише твоя "республіка". Ну ще й та, сусідня. Така сама, "народна".
  • Народ побоюється здавати тобі квартиру у Києві.
  • Ти намагався створити "Одеську Народну Республіку", натомість тобі дали пизди українські патріоти й зробили з тебе другого травня шашлик в Одесі.
  • У твоїй "республіці" найшанованіші люди мають кримінальні пики та минуле.
  • Їдеш за пенсією до клятих укрів у континентальну Україну.
  • Нікого не дивують взаємовиключні речі як от православні християни-комуністи.
  • Рашка посилає тебе на Донбас воювати проти українських вояків як "доброволь-безкраїнченко", й коли ти гинеш навіть не дозволяють твоїй рідні говорити під-час поховання що ти помер у Російсько-українській війні.
  • Потрапив у полон і "виявляється", що ти вже як зо два роки за власним бажанням звільнився з російської армії.
  • За пост в інтернеті твої двері ламає російська ментура/ОМОН.
  • Московські попи освячуюють реактивні залпові установки.
  • Москалі офіційно окупували Крим й "приєднали з матьківщиною-Рашкою", але Луганду і Донбабве тримають як "заморожений конфлікт" й повторюють як мантру "нас тут нєт".
  • Донбас "піднявся з колін", збиваючи Боїнги у процесі.
  • В твоєму мозку чудово себе почувають взаємовиключні почуття: ти за царя і за комуністів, які вбили царя, й одночасно за білих які вбивали комуністів.
  • Ненавидиш за те, що хтось спробував витягти панський хуй із сраки та позитивно ставишся до тих, кому він до вподоби.
  • Падає рівень життя, зате "Росія - ядерна країна яку всі бояться й яка готова всіх "ізпепелити""
  • Болівія, Венесуела, Білорусь, Вірменія, Судан, КНДР, Сирія, Куба, Нікарагуа, Зімбабве - бро, а Європа та Штати - не бро.

Представники Русского міра[ред.]

Малорос-хохол або антиукраїнець[ред.]

Докладніше: Малорос

Кількість представників виду малорос-хохол також відомих як антиукраїнців (від. латинського homo antiukrainicus) станом на 2020 рік десь 73% України, тобто практично всі території центральної та східно-південної України повністю змалоросифіковані й заселені відповідно переважно манкуртами малоросами. Всі малороси-хохли є гордими представниками "русскава міра".

Малорос-хохол (в наукових працях антиукраїнець) - термін, що описує кацапа з українським паспортом. В Україні малороси-хохоли народжуються з вродженим дефектом щелепи й є частиною узкоязьічного насєлєнія України (хоча в дуже рідкісних випадках — малорос-хохол спілкується не московським діалектом, а диким суржиком де 10% україномовної лексики, 80% російськомовної лексики й 10% незрозумілого п'яного бельмекання та варнякання).

Совок або гомосовєтікус[ред.]

Докладніше: Совки
Совок, черга за хлібом.

Кількість представників виду совків також відомих як гомосовєтікус (від. латинського homo sovieticus) у світі порахувати досить важко. Не всіх кацапів можна віднести до совків, оскільки совками часто є люди інших національностей, що проживали у одній з колоній Радянської імперії, але всі совки є частиною "русскава міра".

Совок (в наукових працях гомосовєтікус) - термін, що описує людей, що ностальгують за особливим періодом розвитку Русского міра - Радянською імперією. Совки, на відміну від вати яка на додачу до Радянської імперії, дуже часто ностальгує за Російською імперією (як історичною Рашкою до 1917 року, так і сучасною Рашкою після 1991), фокусють своє совкофільство переважно саме на СРСР та всим що з ним пов'язано. В Україні совки народжуються з вродженим дефектом щелепи й є частиною узкоязьічного насєлєнія України.

Вата або ватоголовці[ред.]

Одна з найперших карикатур ватніка створена російським карикатуристом Антоном Чадським у вересні 2011 рок
Помиї, що ллються з рота ватніка.
Тітушко-ватнік.

Кількість представників виду ватників також відомих як ватоголовців (від. латинського homo vatoholovicus) у світі також дуже важко порахувати. Не всіх кацапів можна віднести до вати, оскільки ватою часто є люди інших національностей, але всі ватніки є частиною "русскава міра".

На основі багаторічного зооспостереження можна говорити про певні тенденції у популяції виду: Ватнік (в наукових працях ватоголовець) - термін, що описує людей, які народились та більшість життя провели у Радянській імперії, але в силу певних обставин у них відбулися певні генні мутації у наслідок яких вони стали шалено любити все російське. Доведено, що на комбінацію звуків "братські народи, ковбаса по 2.20, вєлікій і маґучій" у ватників починає виділятись шлунковий сік і спостерігається емоційне піднесення. Навпаки, на слова "Україна, мова, Голодомор" у ватників починаються неконтрольовані спалахах агресії. Як і совки, в Україні ватніки народжуються з вродженим дефектом щелепи й є частиною узкоязьічного насєлєнія України. Часто ватнік може прожити все життя в україномовному, англомовному чи іншомовному середовищі, але все ще не розмовляти або погано розмовляти мовою цього середовища, оскільки вперто не хоче вивчити будь-яку іншу мову окрім такої милої йому російської мови.

У розповсюдженні ватників в Україні простежується територіальні ознаки. Підвищена концентрація на один квадратний кілометр відмічена на так званому Донбасі. Вид homo vatoholovicus там під загрозою вимирання, тому силами московських природозахисників на українську сторону був вчинений тиск із метою збереження виду для майбутніх поколінь. У зв'язку з цим в українському суспільстві все частіше лунають заклики до огородження даної території стіною, що дозволить максимально наблизити умови проживання цих представників "русского міра" до природних.

Щоправда, ватна хвороба поза Україною має трохи іншу генезу: якщо тобі 25 років в Білорусі, РФ, Казахстані тощо, то в тебе все життя один диктатор. Люди просто не можуть відділити владу від особи яка сидить на троні, не розуміють що коників можна змінити, а держава й далі їхатиме. Тому для них українське політичне життя це «не як в нормальних людей». Бо «нормальні люди» сидять під своїм Путілукашеназарбаєвим поки він не відкине копита, та жаліються на низьку зарплатню вже не на кухні як за Брєжнєва, а в інтернеті на Пікабу.

Узкоязьічноє насєлєніє[ред.]

Найвідоміший узкоязічний кровосіся країни.

Узкоязьічноє насєлєніє - макроетнічне утворення в Україні, яке об'єднує етнічних росіян (меншість, проте стрижень), зросійщених українців і зросійщених представників інших національностей. Узкоязьічноє насєлєніє України складається з малоросів-хохлів, совків та ватників (якщо брати діаграму Венна, то в узкоязьічного насєлєнія є 100% перетинання з малоросами-хохлами, ватою та совком).

Узкоязьічноє насєлєніє вирізняються хейтом чужої їм української культури, латентним російським шовінізмом і проблемами національної самоідентифікації. Перші дві риси ясно звідки - це люди російської культури, які живуть у культурному просторі русского міра. Останнє ж потребує детальнішого розгляду.

Насєлєніє vs. Нація

Не важко помітити, як узкоязикі вперто називають себе насєлєнієм. Не дивно - адже здебільшого представники цієї макроетнічної групи не є тубільці, а були заселені на терени України силоміць. Так Московія, діючи за планом творення "єдіного совєтсо-русскоґо народа", населяв російськими колоністами майже всю Україну впродовж останніх 400 років, але особливо активно це велося у 1930-ті роки коли російсько-совєцький уряд заселив московинів у Слобідську Україну для заміщення більш як 10-ти мільйонів українців яких Росія знищила у 1932-1933 роках під-час Голодомору.

На відміну від узкоязьічного насєлєнія українці називають себе нацією (слово що пішло з латини) чи народом (слово з українською морфемою). Ми тут народились (як етнічна й історична спільнота) - тож не дивно.

Звідки вони взялися

Як уже зазначено, маються два великих періоди московської асиміляції України. Розглянемо їх, а також інші фактори. Процес агресивного зросійщення, який породив явище "російськомовних українців" (поняття, на думку автора цих рядків неадекватне, адже перебріхує - всі етнічні українці, які мають за першу мову російську - колись власне українці (або діти таких), які зазнали агресивної й всеохопної асиміляційної політики Росії/СРСР; отже, зросійщені).

Московська асиміляція царського періоду

В першу чергу зводилася до зросійщення козацької верхівки, старшини та поступове надання їм загальноімперських дворянських прав. Абсолютна більшість козацької еліти була аж ніяк не проти такого розкладу і без особливих проблем за три-чотири покоління влилася в імперську систему, отримуючи дійсно непогані привілеї і без зайвих рефлексій служачи династії Романових. Після остаточного відвоювання на початку ХІХ сторіччя в османів українського Причорномор'я й українського Приазов'я, туди потік різноплемінних колоністів ринув(русскіє, німці, греки та інші), які московську як мову міжнаціонального спілкування використовували. Але, за великим рахунком, це особливу погоду не робило - в місцях компактного проживання кожний народ своєю рідною мовою спілкувався все одно, а з «чужинцями» він не контактував особливо. Паралельно влада з українською мовою боролася непримиренно, зводячи її до побутового спілкування у сільській глушині. Саме за цього періоду українське місто в своїй основі вже русскоязичноє стало, що дуже допомогло русифікації українців не лише з числа міських жителів вже за наступного, за совєтського періоду Московської імперії.

Московська асиміляція совєтського періоду

Часто зводилася до масового завезення в промислові регіони Україні домінуючої радянської національності - звісно, насамперед русскіх з історичного осердя Московії(з так званого «золотого кольца Россіі»). Українці не могли задовольнити радянську владу як масова робоча сила, бо заводів, шахт та фабрик для обслуговування інтересів вояччини насамперед(треба ж до Другої світової війни готуватися було, бо інакше «всесвітню совєтську республіку», згідно учення Леніна—Сталіна, встановити неможливо було!) будувалося достобіса, а охочих місцевих йти туди при усьому старанні влади (голод на селі, колгоспи) не вистачало. За пізнього періоду існування СРСР(період «застою») асиміляція українців в освітньо-культурній царині найбільш знавіснілих форм набирає - від сумнозвісних указів ЦК КПРС штибу «Об улучшеніі прєподаванія русского язика» і до ліквідації у вишах і середніх спеціальних навчальних закладах навіть груп студентів з формально українською мовою навчання. Особливо відзначився в царині русифікації перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. На щастя, не всі наглядачі від Москви над своїми «національними республіками» були такі затяті манкурти, як український Щербицький(чи його білоруський колега Петро Машеров). Наприклад, на противагу Щербицькому, його тодішній грузинський колега Едуард Шеварднадзе укупі з ЦК компартії Грузії статус грузинської мови як офіційної на території своєї республіки вони відстояли.

Перемішування народів (безрідність)

Перемішування народів та етносів як раз і стало результатом політики радянської влади, тим більше в такому перемішуванні увага приділялася в першу чергу русскоязичному насєлєнію, з якого формувалася звісно верхівка місцевої влади та управлінці, а пересічний українець вже був змушений пристосовуватися до цієї ситуації.

Культурне зросійщення за нашого часу

Завдяки тому, що після проголошення «незалежності» 24 серпня 1991 року колоніальна комуністична номенклатура від влади відсторонена не була, вона й зараз Україною продовжує керувати майже неподільно, і не дивлячись на буцімто українізацію новоствореної держави(яка дуже кволо проводилася і до зовнішньої атрибутики вона звелася переважно), зросійщення проводиться ще нахабніше й енергійніше, аніж навіть за пізнього СРСР. Порівняно з тими часами, за «незалежної» України відсоток московської мови у ЗМІ, в культурному середовищі зріс ще більше. Наприклад, зараз 90% тиражу новоствореної масової періодики(газети, журнали, альманахи) виключно московською мовою друкуються. Багато раніше україномовної періодики у «двомовному» вигляді виходити стали. Те ж саме й в культурному середовищі ми спостерігаємо - якщо на початку — в середині 90-тих років минулого сторіччя молоді українські «зірки» здебільшого українською мовою виступали, то останнім часом вони у своїй переважній більшості на московську перейшли. І що є гірше, культурне середовище України деградувало настільки, що, не дивлячись на відверту військову агресію з боку Московії проти України, нинішні українські митці останню з концертами відвідують регулярно!

Що з ними робити?

Багато хто з анонів у безсиллі бугуртить через засилля російської культури в Україні й часом на Кропивачі з'являються треди, які закликають банально геноцидити узкоязиких. Явище природнє й зрозуміле, однак на думку багатьох не вельми мудре.

Найкраще, що можна зробити з російськомовними - потихеньку асимілювати. Не вірите, що ми можемо? Подивіться на Львів. Після захоплення совками місто, побільшості з жителями-лоляками, РАПТОВО стало російськомовним. Тепер? Відкиньте тимчасовий наслідок хвилі донбаської міграції (їх теж асимілюємо - куди дінуться) - побачите, як треба діяти. Розмовляти всюди українською, підтримувати неофітів та активістів української культури й загалом своє, клепати контент, тиснути на державу, аби гарантувала - і всьо буде чотко.

Історичність

Як лікується?[ред.]

Хороший русскомірець - це смажений русскомірець (підсмажені русскомірці, після їх невдалої здибанки у Одеському будинку профспілок, де вони координували плани по перетворенню Одещщини на русскомірну ОНР)

На превеликий жаль поки що ліків від цієї важкої хвороби не знайдено, тому випадків лікування вже хворих "руссько мірців" майже не зафіксовано. Хворобу можна тільки попередити. Довготривалі експерименти показали, що "русськомірці" піддаються лише дресируванню, навчання неможливе апріорі. При спробі навчання, звернений до здорового глузду представник виду падає в особливий стан, той, хто має із ним відмінну точку зору обов'язково буде звинувачений у промиванні мізків телевізором. Тому спроби навчання означають, що ви теж довбойоб. Як показує досвід, спроба залагодити конфлікт із "русськомірцем" розцінюється ним як прояв слабкості. Зауважуємо, що найкращий спосіб дресирування був застосований в Одесі.

Русскій мір на пострадянському просторі[ред.]

Від нав'язливого московського ведмедя втекти не так просто
У Кацапстані на паспорті зображений кацап-ведмідь
Паспортизація в Русском мірі
« Багато разів бував у Московії і так і не зміг зрозуміти, що відбувається у Кацапстані у головах московитів-патріотів, і чому актом патріотизму вважається ненависть до США/ЄС. Також подобаються москалі, які глумляться з України за що тільки можна (хоч у самих Бог-зна-що твориться), якщо вони чують українську, то у них прокидається дід-борець з "бандерами", вони вважають, що без допомоги Росії Україна була би плем'ям лайноїдів, а потім питають себе і інших членів цього зверинцю: "Чого ж брати украінци нас так не люблять?  »

— Українець що побував у Московії

Русскій мір не закінчується лише в кордонах України чи тієї самої Росії. Білорусь, країни Балтії, Казахстан та Кавказ теж включають до цього "міру", інколи клятим піндосам можуть пригадати й Аляску. Десь поряд живе термін "ПРП" (Пострадянський простір) - загальна умовна назва для територій, що колись були у складі великої та страшної Імперії, але тепер знаходяться у різній ступені незалежності від т.зв."Старшого брата". З невеликою натяжкою пострадянський простір може бути синонімом постімперського простору. Складається з цілої купи строкатих народів, країв, областей та всього іншого.

На руїнах будь-яких імперій завжди проростало багато нових держав. Майже завжди у таких новоутворень були пред'яви до один одного. Когось образили, когось недооцінили, когось обділили. ПРП не став виключенням. Відразу на його широких, але не дружних просторах, навіть до розвалу Імперії, спалахнула не одна локальна війна. Грузини проти абхазів та осетинів, таджикські клани один против одного, розборки узбеків з киргизами в Ферганській долині, Придністров'я, вірмени проти азербайджанців в Нагірному Карабаху і найновіша війна з сепаратистами в Україні.

Отже ПРП - це окремий випадок, коли на руїнах імперії народилася купа держав, які мають претензії один до одного, але старий імперський центр рано чи пізно спробує взяти реванш і знову втягнути свої минулі провінції під свої протекторат. Не факт що йому щось вдасться, але крові може пролитися немало. Що підтверджується подіями останніх років. Тож тримаймося один одного та чистимо автомати.

Реакція європейських сусідів на боротьбу дівчини-українки супроти московського ведмедя "Яка хоробра дівчинка"

На протязі останніх двадцяти років всі країни-нащадки СРСР намагалися запровадити купу різних міждержавних органів (ГУАМ, СНД, Евразійський Союз). Але їх ефективність досить сумнівна. Росія не була би Росією якби не намагалася відновити свій вплив на своїх минулих підлеглих. Частково їй це вдалося, втягнувши в "Русскій мір" по перше Білорусь, а потім Вірменію, Казахстан, та Таджикистан, кількох невизнаних карликів. Але проблема в тому, що навіть Білорусь, яка ніби то давно вже в "русскам міре" так чи інакше намагається викручуватися від обіймів Старшого брата, визискуючи свій профіт від санкцій та економічних проблем Росії. Україна переживає зараз найважчий період своєї історії і стримує нахабні потуги Імперії. Сподіваймося, що витримає.

Грузія[ред.]

Окремий випадок з маленькою, але дуже гордою дівчиною Сакартвело. "Прінуждєніє к міру" ("силкування до миру", офіц. "замирення") - висловлювання, що з'явилося на світ Божий після відомих подій серпня 2008 року. Після вторгнення москальських військ у Грузію по інтернетам прокотилася хвиля епічних срачів. Намагаючись виправдатись перед радбезом ООН російський посланець називав діяння московитів не війною, а... "прінуждєнієм к міру". Лол!

А почалося все не 2008, й не 2003, а набагато раніше. На початку розпилювання совка багато керівників райкомів та прапорщиків вирішили, що варто приєднатися до загального свята й почали проголошувати "незалежності". У ПО товариш із незрозумілим прізвищем вирішив трохи потролити грузинів й оголосив "незалежність" та призначив себе президентом цього історичного непорозуміння. Спочатку сміялися грузини довго, вважаючи що цей дядько нічого не вартий, та все-ж пішли нагородити цього Пєтросяна ордєном Лєніна. Однак,як виявилося, у Кокойти був контракт із ОРТ, ФСБ та постачальниками зброї та добровольців з Расії-матушки. В результаті відбулися масштабні матчі з пейнтболу як включали у себе також коврові бомбардування, артобстріли та етнічні чистки. Кінець-кінцем все закінчилось нічиєю й команди роз'їхались по домівках. Йшли роки, термін контракту добігав кінця. Ну і вирішили осетини запилити епічне реаліті-шоу для москальського ТБ. Для цього довелося знов тролити грузинів. То обстріляють, тосолдатиків викрадуть. І тут несподівано(через 15 років) терпець у джиґітів урвався й пішли вони товкти пики цим ідіотам, як тут за них вписалися москалі. За тиждень все скінчилося бойовою нічиєю не без допомоги заходу.

Лулзи

Як би цинічно це не звучало, але вони були. "Геноцид" осетиниського народу Влада ПО постійно заявляла про масове винищення південних осетинів за національною приналежністю. Кількість загиблих по кожному факту геноциду не перевищувала 200 чоловік. 2000 загиблих Саме стільки жертв серед цивільного населення називала влада ПО через 24 години після приходу грузинів. За результатами війни продажна Human Rights Watch нарахувала всього півсотні загиблих осетин(і цивільних, і військових)

Цхінвал(і)

Як виявилося, російські журналісти погано вивчали географію... Чи, може, просто, треба до логопєда?

Вилочка
Докладніше: Вилочка

Було з'ясовано, що москальська армія на 95 відсотків складається з гопоти. Репортажі російського ТБ Феєричні за своєю суттю. Відомі великою кількістю фальсифікацій та істерії.

Україна[ред.]

Основна стаття: Крим
Основна стаття: Луганда і Донбабве

«РуССкая» єдність[ред.]

« Київська русь - це колиска русскава міра, бо саме з Київської русі "утворилися" Росія, Україна та Росія!  »

— Кацап про походження русскава міра від святої Київської русі

Так звана "Русська" єдність - московитська теорія, зміст якої зводиться до того що Росія начебто походить від Київської русі (логіки мало, бо Московія з'явилася лише в 14 сторіччі), а Україна та Білорусь це території Росії з росіянами які говорять російською з акцентом. Вже понад 150 років пропаґанда офіційної політики Московії глаголить на всі боки в усі галузі про культурну, територіальну, і, особливо, релігійну тотожність трьох Русей ("Малої Руси" - України; Білої Руси - Білорусі; Великої Руси - "Росії"). В будь-якій галузі такої пропаґанди остаточним твердженням є необхідність об'єднання Щось типу такого:

  1. Велика Русь
  2. Біла Русь
  3. Мала Русь
  4. Об'єднання Русей
  5. ???????
  6. Свята Русь

Арґументи та причини[ред.]

А насправді
« РуSSкая єдність України Бєларусі та Росії - це аксіома яка не потребує арґументів чи пояснень причин. Але якщо вже ви спитали то справа в тому що не існує окремо української чи білоруської мови як окремої незалежної лінгвоодиниці, є лише російська мова. Так само не існує українців чи бєлорусів як окремого етносу - є виключно великороси, а біло- чи малороси це всього-на-всього великороси що живуть на сході Рассії й розмовляють російською з акцентом (сиріч "гекають"). Наголошу ще раз для глухих: так зване "українське питання" ніколи не стояло, не стоїть, і не буде стояти, бо не існує окремої української мови та українського народу й відповідно не існує окремої країни України, а є виключно російська мова та росіяни.  »

— анонімний кацап[1]

« Всім давно відомо, що ніякого українського народу, як самобутньої слов'янської особини, не існує, а існує єдиний російський народ, представлений трьома етнографічними різновидами: велико-російським, білоруським та малоросійським. Відомо також, що представники усіх трьох російських народностей на усьому протязі великої території, яку вони займають як у Європейській Росії, так і в Азії та Австро-Угорщині, називають себе росіянами, а мову свою лише російською (зі статті у газеті Кієвлянін, 1907 рік)  »

— Тімафєй Фларінскій (проффесор Київського університету св. Володимира)[2][3][4]

Не дивлячись на позірну щирість та відкритість московських пропаґандистів, дивовижним чином справжні причини зовсім не збігаються з офіційними і навіть неофіційними заявами.

Заявлені арґументи необхідності московізації України та Білорусі:

  1. Історичний - повернення на руську землю сильної Єдиної Руси
  2. Релігійний - заклик покаятися "роскольників" українських церков, які не підкоряються РПЦ
  3. Культурний - у нас ніби єдина руська культура і недобре, що її репрезентують кілька держав
  4. Моральний - простим людям вже набридли постійні конфлікти, вони бажають мирного існування. І тільки якісь божевільні бандерівці прагнуть якоїсь там "національної держави".
  5. Економічний - всім(особливо двом меншим братам) вигідніше бути економічно поєднаними з багатою Великою Руссю.

Справжні причини необхідності московізації України та Білорусі:

  1. Історична - якщо Велика Русь (яка, дійсно, матиме непорівнянно більший вплив у єдності) до кінця асимілює Білу та Малу Русі, - нікому буде відстояти інакшу точку зору, аніж історична наступність Руси Московією.
  2. Релігійна - повний контроль над усім православним людом. Культ православного ядра. В Україні щоправда вже трохи фейл.
  3. Культурна - якщо зникне більш ціннісно-розвинена українська культура, то не буде з чим порівнювати культуру москальську.
  4. Моральна - великоросам приємно буде знати, що ніхто не може завадити їм робити власну лінію далі.
  5. Економічна - вирішальна економічна роль України у східній Европі давно вже минула, але залишилася стратегічна. І це заважає газовзовнішньо-економічній діяльності Московії в Европі.

Висновком можна сказати, що у Московії є серйозні (хоча звісно еґоїстичні) причини для прагнення приєднання до себе Білоруси (яку вже майже приєднано) і особливо України (яка досі пручається). Безперечно, в найближчі роки Московія знаходитиме чисельні приводи для посилення свого впливу на Україні в усіх галузях. Ось, ми вже бачили що стало з Кримом та Донбасом.

Як словесно знищити русскомірца[ред.]

Русскомірци стверджують що Україна та все українське це вигадки. Думку русскомірців не змінити, бо вони мають рак головного мозку, але щоб потролити радиться наводити їм цитату промови їх улюбленого товариша Сталіна від 1921 року "Про бєларуські та українські національності":

...Нещодавно ще говорилося, що Українська республіка і українська національність — вигадка німців. Між тим зрозуміло, що українська національність існує, і розвиток її культури складає обов’язок комуністів. Не можна йти проти історії. Зрозуміло, що якщо в містах України досі переважають русскі елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані. Років сорок тому Рига становила собою німецьке місто, але оскільки міста зростають за рахунок сіл, а село є хранителем національності, то тепер Рига — суто латвійське місто. Років п’ятдесят тому всі міста Угорщини мали німецький характер, тепер вони мадьяризовані. Те ж можна сказати про ті міста України, які носять російський характер і які будуть українізовані, тому що міста зростають за рахунок села. Село - це вартові української мови, і вона увійде у всі українські міста як панівний елемент.[5][6][7]

Алергія на русскій мір[ред.]

Алергія на русскій мір або москвофобія' (від "москвин" і грецьк. φόβος — страх) - звичайне відчуття європейця при згадці про москалів. Якщо описати емпірично, то це щось між ненавистю до азійських варварів та страхом перед їх агресивним дикунством і загарбництвом. Найбільш властиве це почуття європейських народам, що межують з Імперією Зла: українцям, білорусам (чи литвинам - кому як подобається), естонцям, литовцям, латвійцям; а також народам, яких москалі колись загарбали, але не встигли повністю змоскалили як от фінці.

Україна

В сучасній Україні живуть найзапекліші москвофоби (хоча у 1800-их роках була ціла течія "москвофілів" у Підавстро-угорській Україні). Це пояснюється тим що Московія намагалася знищити Україну (в основному або фізично знищуючи українців, або знищуючи українську мову шляхом різноманітних указів про заборону використання української мови).

США

Традиційно ненавидять ставляться з легким презирством до Московщини вже понад чверть століття, до того ненавиділи та остерігалися Московію через комунізм та бажання випиляти капіталізм. Американці вже не вважають її своїм головним природним ворогом і суперником за контроль над світом - арабські терористи зараз куди страшніші для США.

Мала Британія

Останнім часом страх британців втихомирився. Однак на початку минулого століття ці країни ледь не перебились одна з другою за контроль над Азійськими єбенями.

Німеччина

Ці не люблять слов'ян давно. Уже майже 1000 років триває протистояння між германським і слов'янським світом. В часи ДСВ няўка Біснуватий навіть хотів знищити всіх москалів, та на жаль не встиг.

Центральноєвропейські держави

Бояться москалів після 50-річного періоду фактичної окупації. Сьогодні представники цих держав (здебільшого ляхи), в інтернетах час-від-часу здійснюють рейди на москальські імеджборди, з картинками "Ґаржусь Рассієй". Однак через малу кількість ці витівки кінчаються традиційно.

Галерея[ред.]

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. “Українське питання” в Російській імперії (кінець ХХ – початок ХХ ст.): У 3-х книгах. Відповідальний редактор: В. Г. Сарбей. Київ: Інститут історії України НАН України, 1999. Кн. 1. – 205 стор.; Кн. 2. 487 стор.; Кн. 3. 276 стор.
  2. Р. В. Гула. "Українське питання" у редакційній політиці газети "Киевлянин" у 1905-1912 роках // Військово-науковий вісник. 2014. Вип. 22. С. 9.
  3. Половинчак, Юлія. Роль газети «Киевлянин» у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. // Українознавство. #4(17) за 2005 рік. 435 стор.: С. 187-204
  4. Р. Загорулько. Боротьба газети "Києвлянин" з українським національним відродженням (1905 - 1914 рр.) // Часопис української історії. 2013. Вип. 26. С. 23-28.
  5. Десятый съезд РКП(б). Март 1921 г. Протоколы. С. 216—217. (передруковано у Сталин И. Марксизм и национально-колониальный вопрос. Сборник избранных статей и речей. Москва, 1937. С. 81) (рос.)
  6. Таболов К. О национальной культуре, об украинизации и о литературной истерике Ваганяна и Ларина // Большевик. 1927. No 11–12. С. 76–77. (рос.)
  7. Чому червона Москва боялася українства.. // Сергійчук В. Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства (4-те вид.). Вишгород: ПП Сергійчук М.І., 2015. 320 стор.: C. 53

Посилання[ред.]