Справжній українець

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Справжній українець - реально неіснуюча істота, яка за версіями патріотів-українізаторів розливу 2010-х опонує малоросу (особі, яка толерує русскій мір) і москалеві (який ним і живе).

Як воно мало б бути[ред.]

Виділення якогось такого ефимерного образу справжнього українця в вакуумі відбувалося ще в вологих мріях націоналістів до 2014 року. Вони теж говорили про те, що є українці, а є укрАінци, останні з яких не говорять українською, не є носіями української культури тощо. Проблема в тому, що по-факту останніх була більшість і серйозно вести подібний дискурс до російсько-української війни було не те, що небезпечно, а просто непристойно.

Ситуація змінилася лише після обрання москвокультурного зека в президенти, нападу москалів та реальної війни. Тоді всі більш-менш розумні люди в українському суспільстві зметикували, що треба терміново ставати українцями, бо інакше доведеться ставати русскім. Це насправді було чудово, але згаряча народні філософи перестаралися і вивели образ сучасного українця як непорочної діви. Тобто нібито якщо ти заговориш українською, носитимеш по святах вишиванку і можливо навіть займешся діяльністю пов'язаною з популяризацією української мови/воюванням на сході/стоянням на майданах, то на тебе вже і слова нехорошого сказати не можна буде.

На хвилі патріотичного піднесення 2014-16 років маразм окріп настільки, що можна було почути бесіду на кшталт:

- Егей, ти чого куриш?
- Тобто? Бо хочу.
- Це не здорово. Я на майдані стояв/в ато воював/українізацією займаюся. Кинь курити, це не по-українському.
- Я теж на майдані стояв/в ато воював/українізацією займаюся. Хочу і курю.

Як воно є[ред.]

« Не з тих Тертик »

— Мина Мазайло

Проблема Справжнього Українця не в тому, що базовий концепт поганий, а в його надмірній ідеалізації. В такій концепції випускається багато лазівок, які були помічені на неформальному рівні в подальшому. Попри щиру віру людей в те, що якщо привести когось до світлого променя українізації, він стане втіленням досконалості.

Такими проблемами є по-перше цілком собі і завжди існуюча україномовна антиукраїнськість - це коли ти береш гроші у Кремля (чи просто їбонутий), робиш антиукраїнські дії, але при цьому говориш українською і можеш навіть послуговуватися символікою УПА чи козаків, як тобі подобається.

По-друге, через особливе ставлення до осіб, які займалися вищезгаданими родами занять, почалося реакційне усвідомлення класичного для меритократій явища хуячизму - це коли ти робиш загальноприйнятні в суспільстві речі і досягаєш певного статусу, а потім використовуєш його для банального особистого тиску на когось чи привласнення собі того, що не твоє. А потім такий "так я ж воював/українізував/стояв". Найкумедніше, що такі люди можуть збирати навколо себе хом'ячків, які, не відчуваючи незручностей конкретно цього хуячизму, будуть топити за невдаху і казати, що таки стояв, а отже можна.

Ну і по-третє, це звісно взаємний суб'єктивізм і позиційність, що породжує дискримінацію благодійності - це коли ти робиш щось, але оскільки до тебе є особиста неприязнь (усталена, чи комусь просто не хочеться, аби ти перебивав славу його діяльності), то і твої дії якби не рахуються.

Врешті, ці речі теж конфліктують одна з одною в конкретних випадках. І що ми маємо в підсумку? А те, що немає ніякого ідеалу Справжнього Українця. Треба бути нормальною людиною і все у тебе буде добре.