Томос

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Православ'я)
Перейти до: навігація, пошук
Vatnye1.png

Я ни верю!
Вы все врёти !!! Я ни верю !! Ва всем винаваты пиндосы !!11 Капиталисты !!! Бэндэры !!111

Це Драматика!.png

Це Драматика!!!!!
Предмет статті нині росте та розвивається. А це означає, що адміни на певний час дають новому зелене світло і смокчуть УЦТ. Втручання можливе лише у випадках війн редагувань чи видалення пруфів.

Томос (грец. τόμος) — постанова яку видає глава помісної православної церкви. Останнiм часом це слово асоцiюється iз томосом про надання нашiй церквi автономiї та створенням Української Помiсної Церкви. Потужна срачогенеруюча подія 2018-19 років, де переплітається політика, історія, релігія.

Передумови[ред.]

Релiгiя як відомо - це те за що вiдповiдає один з центрiв людського мозку, i повнiстью зтерти її з життя не можливо як не старайся, навіть ті що називають себе закорінілими атеїстами, іноді тишком-нишком молятся Богу, та не соромлятся хрестити своїх дітей та відспівувати покійних родичів в церквах. Не дивина що служники релiгiйних культiв завжди були моральним авторитетом для простого люду. У сиву давнину релігія сама була владою при чому дуже жорстокою та авторитарною, та ось останні кілька сторічь ситуація докорінно змінилась та всемогутня релігія сама стала підстилкою влади. Що з цього вийшло читайте нижче.

Московське православ'я[ред.]

Або просто москвослав'я - дивна релігійна течія з деякими атрибутами православ'я і методикою фашизму. Центр москвослав'я знаходиться у Москві (звідси й назва), а найвищою цінністю цієї течії є Рузґій чєлавєґ (подібно як у нацистів - Надлюдина арійської раси). Томосу, тобто документа що підтверджує канонічність у неї нема і ніколи не було, хоча це мало кого хвилює. Структура, яка займається поширенням москвослав'я, називається РПЦ, її основна діяльність - опіум для народу, свічки, провладна промивка мізків, розпалювання нетерпимості між народами. РПЦ видає себе за християнську організацію, а свою релігію називає православ'ям, але це - брехня, РПЦ має відношення до хриситянства таке ж саме як FEMEN до фемінізму. Москвослав'я поширено на просторах ерефії, а також частині України та Білорусі, де є значний відсоток московських дуполизів.

ФСБ-МП[ред.]

Так іноді називають рашко-церкву. Суперечки між МП так КП за канонічність інколи бували дуже запеклими і хвилювали багатьох юзерів укронету: учасники спільноти Фофудья, наприклад, від самого народження і донині видають себе за парафіян ФСБ-МП, які люто ненавидять конкурентів з Київського патріархату.

Жерці[ред.]

Ця світлина ображає почутя прихожан РПЦ. Не дивітся на нєї.

У дискусіях про МП частіше за все згадують таких персонажів:

Московський Піп - Патріарх Московський і всієї Русі, він же Кирило Гундяєв - Голова РПЦ. Відомий тим що в 90-х отримав ліцензію на торгівлю алкоголем та цигарками на чому наварив майже 4 мільярди баксів. Має яхту, кілька шикарних особняків, годинник за кількадесят штук зелені, та на публічних церемоніях охороняєтся бійцями з ФСО (Федеральна Служба Охорони).

Дяк Кураєв - диякон Андрій Кураєв (diak-kuraev), найбільш відомий проповідник ФСБ-МП. Ісконник, борець проти Київського Патріархату. Відомий тим, що організував так званий похід «православних байкерів» на Крим (див. «Севастопольські цицьки»).

Старець Холмоєгорій - Єгор Холмогоров[1] (holmogor), православний і націоналістичний публіцист, ідеолог «атомного православ’я™», співробітничає з Путін-Мєдвєдєвськими кураторами. Реальний хохлодав, але дещо комічний, через що його любляють.

Аркадій Малєр - arkadiy-maler ісконний русскій чєловєк, за сумісництвом "єврей при Патріарху": тобто смотрящій за Московською Патріархією від ZOG. Намагається бути ісконнішим за самих ісконників, зокрема запекло бореться проти "українства" та Київської Патріархії.

РПЦ та 6 заповідь[ред.]

«

Земная история кончается поражением христиан. Об этом в Евангелии честно предупреждается словами Иоанна Богослова в «Апокалипсисе»: «И будет дано Сатане вести войну со святыми и победить их». Нет, сохранится, конечно, сообщество людей, собравшихся вокруг веры, чаши с причастием… Но церковь в социальном смысле проиграет. Не будет христианской школы, христианской политики, христианской культуры. Во многом этого нет и сейчас.В историческом смысле я пессимист, и мне кажется, что большевистский режим сломал хребет русскому народу. Поэтому сейчас русский народ похож на собаку, которая еще может лапками скрести, но ни свою конуру, ни хозяйский дом охранять не может. Взять хоть то обстоятельство, что в России нет православного терроризма, нет русского националистического терроризма.
– Это плохой признак?
– С точки зрения диагностики жизнеспособности общества, это плохой признак. Терроризм сам по себе – это выплеск злой, разрушительной энергии. И если русский националистический терроризм в России начнется, я первый буду против него проповеди произносить. – Но в душе, небось, будете радоваться?
– Ну, со стороны, как врач радуется тому, что в организме есть признаки жизни.

 »

— протидиякон РПЦ Андрей Кураев

Шлях для томосу[ред.]

Колись дуже давно київська митрополія була єдиною та головною на Русі. В 15-ому столітті московським попам (які прославилися задовго до того підлизуванням до татаромонголських ханів) набридло ділитися прибутком з київською митрополією, і вони відкрили власну церкву. У 1686 році грецький патріарх, підкуплений московитами (хабар у вигляді сорока сороків дорогоцінного хутра) визнав українську митрополію частиною московської церкви, за що через рік був позбавлений сану. Потім був цар укро-ненависник Петро I, котрий остаточно прогнув церкву під себе і своїх нащадків, створивши підконтрольний уряду Священий Синод а звичні (як для тих часів) заклики "подай гроші - в рай попадеш" доповнились закликами "Мазепа-прєдатєль, паши на царя".
На відміну від церкви католицької, РПЦ спалення вчених не влаштовувала, але гоніння на науку також було, найвідоміше - вигнання Івана Федорова з Москви за сатанізм - друкарство, знищення анатомічних факультетів в Казані, та заборона книг Дарвіна.
Першi спроби створити свою, незалежну церкву в Українi починалися ще в УНР та тоді ми свою країну епічно проїбали. Для церкви настали важкі часи, озлоблене бидло, яке замахалося терпіти владу, підтримало комуняк які попів за людей не вважали, але після повалення царя попи продемонстрували геніальне вміння лизати новій владі:

«

Передайте Советскому правительству и Президиуму ЦИК СССР глубокую благодарность — как от меня, так и от моей паствы.
Отныне Церковь отмежевалась от контрреволюции и стоит на стороне Советской власти.
Церковь возносит молитвы о стране Российской и о Советской власти.
Церковь признаёт и поддерживает Советскую власть, ибо нет власти не от Бога.
Пора <…> принять всё происшедшее, как выражение воли Божией <…> осуждая всякое сообщество с врагами Советской Власти и явную или тайную агитацию против неё.
Мы <…> всенародно признали новый порядок вещей и Рабоче-Крестьянскую Власть народов, Правительство коей искренне приветствовали.
Мы <…> уже осудили заграничный церковный собор Карловицкий за попытку восстановить в России монархию из дома Романовых.

 »

При радянській владі була у повній дупі українська греко-католицька церква яка підтримувала ідею незалежності України, а щоб отримати прихід піп мав отримати згоду КГБ, без такої згоди не можно було навіть назначити предстотеля храму. Та ось на зорi розпаду СРСР, а саме 15 лютого 1989 року у Києві почав діяти ініціативний комітет із відновлення Української Автокефальної Православної церкви. 5-6 червня 1990 року в ще радянському Києві відбувся Всеукраїнський православний собор за участю близько 700 учасників, що затвердив факт відновлення УАПЦ i обрав Патріархом Київським Мстислава (Скрипника). Так в нас з'явилась майже своя і майже незалежна церква.

Запекла боротьба за владу над мізками прихожан тривала, кацапи йшли на прорив. Архиєрейський собор рашко-церкви (вона ж РПЦ) 27 жовтня 1990 року скасовує український екзархат (автономiю) і заснувує Українську православну церкву, з обмеженою самостійністю у вигляді філіалу РПЦ. Так на світ з'явилась УПЦ Московського патріархату. Наша Автокефальна Церква не захотіла так просто здаватись та продовжила своє існування попри заборони рашко-попів.

Після проголошення Незалежності України, Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. звернувся до Патріарха Московського з питання надання їм повної автокефалії, однак, на це звернення був забитий великий та товстий. Коли цю тему стали педалювати активнiше, глави РПЦ їм прямо заявили що вони хрін клали на нас і нашу автокефалію. Таким чином вийшло що наша Автокефальна церква і УПЦ Московського Патріархату працювали паралельно, не визнавали одна одну і кожна вважала себе true.

Далі ще цікавіше, 27 травня 1992 року, за наказом Синоду рашко-церкви у Харкові за відсутності глави УПЦ митрополита Філарета, був зібраний Архієрейський Собор, який обрав нового прорашкінського предстоятеля — Володимира (Сабодана). Філарет ясне дiло прихуїв від такого повороту, не визнав цього рішення і утворив Українську Православну Церкву — Київського патріархату. За це у 1997 році Архієрейський Собор рашко-церкви видав акт про відлучення від свого лона монаха (за їх словами) Філарета, та йому було на це пох[1]. До речi ця анафема була знята з Філарета лише у 2018 році, рiшенням Константинополю. Так в нас з'явилося вже три церкви і почалось взаємне, люб'язне кидання лайном один в одного.

Незважаючи на срачі та розбіжності у багатьох питаннях, УПЦ Київського патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква, постійно вели перемовини з Константинополем щодо об'єднання і офіційного визнання. Найближче до цього вони були у 2008 році, коли за сприяння Пасічника вони ледь-ледь його не отримали, найдалі - за влади Проффесора коли цей процес був майже призупинений, i отримання власної церкви до якої ми йшли сторiччями знов повис на волосинi.

Підписання томосу. Страшний день для "Русского міра".

Звiсно цей складний та суперечливий процес мiг би ще довго висiти в повiтрi, аж поки не почалась Війна на сході України. Коли Рашка отримала копняка пiд зад, та зрозумiла що до Львова їй не дiйти, вона почала, "тиху" вiйну. Крики про те що вiд України не залишиться каменю на камені змiнились балачками про "мир", та "духовний зв'язок". Активно дiяла на цьому поприщi УПЦ Московсько Патрiархату що пiдконтрольна Кремлю. Нашим бабусям та дiдусям що ходять до церкви, почали втирати думки накшталт: "не пускайте дiтей на фронт", "Россiя - наш духовний брат", "Москва за мир, Київ за війну". Ясний пень що з цим треба було щось робити.

Карикатурка

Підсумком всього цього стало отримання, за сприяння Пороха, довгочеканного томосу про автокефалію 6 січня 2019 року, що ознаменувало створення Української Помiсної Церкви. Наша Автокефальна Церква и УПЦ Київського Патріархату зробили ще один мужній крок - не стали тягнути ковдру на себе та з радістю увійшли до складу Помісної. Церковний розкол скінчився, московські попи смоктонули хуйця. Рашко-церква що до останнього сподівалася на те що томосу не буде, билася в дикій істериці але вже ні чого не могла вдіяти, тому вдалась (як завжди) до методів "беспредела" - сказала що Константинополь їм не наказ, томосу вони не визнають а з головним над усіма православними Вселенським патріархом не хочуть більше спілкуватись. Це щось назразок того що лейтенант образится на генерала та пішле його на хій.

Московське лайно на наш вентилятор[ред.]

Галерея[ред.]

  1. Саме через те, що йому було пох, і почалися кидання какульок, ага