Професійний патріотизм

І нарешті в 1979 році я зважився написати своє перше українське оповідання — «Як ми продавали Сталіна». Свідком цієї транформації був Богдан Жолдак. Я йому зачитав це оповідання, і він його схвалив. Це відчуття (крила!) й досі зі мною. Років, може, за шість-сім до того він поділився зі мною одним спостереженням. Я тоді йому зізнався, що хотів би писати українською. А він мені сказав, що, перейшовши на українські рейки, я змушений буду тягнути за собою всі «українські вагони» (стиль, образність, певна політична позиція, емоційна насиченість – тобто все те, що стоїть за поняттям «українськості»). Отже, український письменник автоматично ставав рядовим ідеологічного війська, звитяжним охоронцем солов’їної мови. 'з інтерв'ю Володимира Діброви'

з інтерв'ю Володимира Діброви

Професійний патріотизм, або скор. профпатріотизм - вид рогульської діяльності, коли гучніше за всіх кричиш як тобі болить за неньку Україну. За це профпатріот отримує увагу й повагу меншовартісних українців, себто +100500 до піару. Профпатріотизмом особливо зловживають письменники й опрочі "творчі", яким нові підписники на пейсбуку - це цілком реальний профіт од того, що більше продаси примірників нового роману або отримаєш змогу присмоктатися до нових ґрантів.