Обговорення користувача:Kavinsky

Архів

---

Ja vsje ctce tcekaju.

На що?

Na te, koly vydalec moju robotu.

Колись видалю.

Tcomu kolysj? Ty majec tcas na vidpovidj. Vydaljaj zaraz. Ne vyprobovuj moje terpinja.

Бо інакше що станеться? Колись, бо зараз підстав для видалення розділу не бачу.

Pidstavy moji slova. A inakce? Prybyratymu vge ne lyce svoje.

І що, що твої слова? Щодо них я тобі все пояснив у твоєму обговоренні. Будеш прибирати не лишень своє — видаю квиток у Банівку.

Nixuja ne pojasnyv. A banivka mene ne spyne.

Читай.

Srav. Tam skazano, ge poxuj, a otge poxuj je tcy nema. Tomu tobi za loqykoju povyno bulo poxuj, ge ja vidkotyv svoju robotu, ale ty porucujec vlasni pravyla.

Мені й на це похуй, як не парадоксально.

Dobre, koly bude kolysj?

Обов'язково сповіщу тебе коли.

Zrozumiv.

хоч би архів зробив собі обговорень. --ՄիսկոԳե (ոբհովորեննյա) 21:07, 30 березня 2020 (UTC)

Гарна ідея, до слова. --Kavinsky 21:08, 30 березня 2020 (UTC)

Наші голови нічого не пам'ятають

тому кидаю швидкий ґуґл-переклад

Якщо ви знайшли цю замітку в невеликій дерев’яній коробці з серцем на ній, то * поздоровлення! * Ви, мабуть, перша людина, яка прочитала це. Я не планував ділитися цим ні з ким, але я чомусь думаю, що це хвилююче, що хтось там, зовсім незнайомець, наткнеться на цю записку і прочитає мою історію. Когось я ніколи не зустріну, поділившись зі мною такою особистою зв’язкою. Мене захоплює те, що будь-хто з нас може померти - навіть як завтра, - а інший абсолютно не знає про це. Для вас все моє життя перебуває в цій ноті, і тому я житиму до тих пір, поки ваша пам'ять може перенести мене. Пишучи це, мені цікаво, чи це викликає у вас захоплення чи порушення. Це так цікаво Вибачте, якщо моя історія дезорганізована, але я хотів би її опустити, поки вона все ще свіжа. По-перше, я розповім вам трохи про себе. Я дівчина першого курсу коледжу і до цього часу, за більшою мірою, вела досить незвичне життя. Я виріс у шкільному окрузі середнього класу з гідними вчителями. Я відслідковував у середній школі та середній школі, і у мене було двоє хлопців. Зараз я навчаюсь на кар’єрі трудотерапії, тому що вважаю, що поле недооцінене і надає величезну допомогу людям. Я даю вам це тло, тому що існує це дивне помилкове уявлення, що якщо ви хочете когось вбити, то вам або хвора в голові, або у вас проблеми з гнівом. Але, очевидно, що я не потрапляю ні до однієї з цих категорій. Це правда, що більшість випадків вбивств перебувають у домашніх умовах, коли хтось втрачає контроль над своїм гнівом чи чимось подібним. Але річ у тому, що тих людей вбивають під провокацією, чи то поодиноким спалахом, чи то повільним спаленням напастей. Ці люди вбивають, бо в той короткий момент вони хочуть, щоб конкретний хтось із певної причини був поранений чи вбитий. Я говорю про те, що хочу вбити когось без конкретних причин, можливо, просто щоб побачити, що це таке. Ви коли-небудь це отримуєте? Я б не знав, як почуваються інші, тому що це не те, про що я коли-небудь говорив. Але мені було цікаво, як це вбити когось ще з дитинства. Не вбиваючи нікого, зокрема, лише випадкову людину. Мене завжди просто захоплювало, що якщо я подумаю, я можу підійти до когось, і за п'ять хвилин вони повністю пітимуть із Землі. Але я ніколи цього не робив з кількох причин. Перш за все, більшу частину мого життя мені було логічно неможливо зробити це, не потрапляючи. Я отримав лише водійське посвідчення пару років тому, і навіть тоді підготовка зайняла б занадто багато часу, безумовно, викликаючи підозру. Лише раз, коли я почав коледж, я зрозумів, що це вже не перешкода. Ще одна причина полягає в тому, що я боявся завдати шкоди занадто багато людей. Ви можете посміятися, читаючи це, наскільки це лицемірно звучить. Але дозвольте мені пояснити: Чому я повинен погано вбивати когось, якщо вони занадто мертві, щоб піклуватися? Кому я б почувався погано? Навпаки, за те, що я скоріше не несу відповідальності за життя, це життя. Через це я знав, що буде потрібно багато досліджень, перш ніж знайти відповідну людину для вбивства, і я ніколи не мав засобів для цього - знову ж таки, поки не почав коледж. А зараз, щойно переживши це, я б сказав, що це зрештою було задоволення. Щось я спробую ще раз? Напевно, ні, оскільки моя цікавість уже задоволена. Це справді не було б те ж саме вдруге. Але в будь-якому випадку, якщо вам випадково також хочеться когось вбити, то можете запрошувати нотатки. :)

Я розпочав захоплення людей, які спостерігали незабаром після вступу до коледжу. Перегляд людей мені цікавий тим, що він бере одну з нескінченних статей у вашому житті і перетворює їх на головного героя - без них, звичайно, знаючи. Це так просто забути, що кожен із сотень незнайомих людей, яких ти проходиш щодня, має історію життя настільки глибоку і складну, як і твоя. Одне, що я помітив, коли люди спостерігають і хочуть когось вбити, - це те, що ви знаєте про це постійно. Коли я знаходжу людину, яку слід спостерігати, їхня історія з часом поступово стає мені більш зрозумілою, прогалини заповнюються - це справді дивовижно. Зазвичай я ходив у продуктові магазини у вихідні дні і оглядав кошики для покупок людей. Якщо я побачив щось, що мене зацікавило, я вирішив трохи поспостерігати за людиною. Звичайно, оскільки моя мета полягала в тому, щоб знайти когось убити, я виключав усіх, хто мав з ними дітей чи партнера. Обручки були ще одним знаковим знаком. Тож, можливо, раз на вихідні я знайду когось, який відповідає моїм критеріям, і в цей момент я б пішов за ними додому і зазначив їхню адресу. Звідти стало неймовірно легко розслідувати трохи більше; у більшості людей нормальний робочий час, це означає, що я могла провести післяобідній час, переходячи по пошті чи озираючись у їхньому будинку. Я повторив це з кількома людьми (і мав один близький дзвінок), але з різних причин я не відчував себе достатньо задоволеним, щоб когось із них вбити. Я почав трохи нетерпляче і подумав, що, можливо, просто погоджуюся вбити людину на ім’я Девон, хоча я не дуже хотів убивати когось із заможних. Але потім я натрапив на когось нового - когось, хто просто, почувався ідеально. Почуття тільки посилилося, коли я її досліджував далі, і я знав, що саме вона вб'є мене. Молода на вигляд жінка, яку я зустрів у продуктовому магазині, як завжди. Вона робила легку покупку з кошиком. Її волосся було хвилястим і темно-русявим, неміцно сиділо на похилих плечах і оточувало втомлене на вигляд обличчя. Її голі пальці сказали мені, що вона може бути самотньою, але поза тим, моя кишка була майже впевнена в цьому. Ця жінка просто здавалася такою… простою, справді. Я здогадуюсь, я відчував більшу гостроту для особистого життя незнайомців ще з моменту початку мого спостереження за людьми. Але так, як вона себе переносила, я просто відчула, що якби вона раптом померла, нікого не буде навколо, щоб її сумувати. Звичайно, я все ж хотів трохи дослідити її. Я дотримувався звичайного розпорядку перевірки її місця в її робочий час. Я одразу з її пошти дізнався, що її звуть Лінда Уотсон. Лінда жила в тихому житловому комплексі, її поштова скринька легко доступна прямо біля її дверей. Замість того, щоб швидко перебирати її, я вирішив, що можу повернути її пошту до гуртожитку та повернути її до того, як вона закінчиться з роботою (вона жила лише близько 15 хвилин від мене). Я провів декілька досліджень і навчився відкривати та скріплювати конверти, не пошкоджуючи їх, для чого знадобилася певна техніка разом із феном, втиранням спирту та підказками. Це полегшило мені дізнатися трохи більше про неї. Лінда була 33-річною жінкою, яка працювала в невеликій бухгалтерії - я не вважаю місця прямо. Її день народження був 11 грудня, який, збіг обставин, наближався через пару тижнів. Мені також вдалося знайти виписку з банку, яка мені приємно ознайомилася з тим, як вона витрачала останній місяць. Саме в цей момент я зрозумів, що моя оцінка Лінди Уотсон як надзвичайно простої жінки була досить чіткою, тому що в цьому списку абсолютно нічого цікавого не було. Поїздка до Старого флоту, купа Starbucks, щось близько 40 доларів від Амазонії - ні ресторанів, ні фільмів, ніщо, що насправді означає, що вона витрачає будь-який час на спілкування. Що убік, я також знайшов журнал кулінарії, тож я гадаю, що вона займалася кулінарією. В квартири пробити складніше, ніж заміські будинки, бо менше дверей та вікон. Щоразу, коли я отримував пошту від Лінди, я перевіряв вхідні двері та вікна ззаду, але вони завжди були замкнені. Це трохи засмучувало, бо мені було дуже цікаво потрапити в її будинок. Отже, я придумав такий план, який, на мою думку, був би веселим, навіть якщо це не спрацювало. Минулої суботи я побував у квартирі комплексу Лінди Уотсон, як і в будні дні. Різниця в тому, що цього разу я хотів, щоб вона була вдома. Я думав, що було б цікаво поговорити з нею. Якщо мені пощастило, я міг би скористатися ситуацією, щоб дискретно розблокувати вікно зсередини. Отже, я підійшов до її дверей, одягнений не тепліше, ніж легку толстовку, і постукав. Прилив адреналіну був божевільний. Я боявся, що можу щось накрутити. Двері відчинилися, і переді мною стояла Лінда Уотсон, саме так, як я її запам’ятав із продуктового магазину. Саме в цей момент, вперше зробивши очний контакт, я зрозумів, що ризикую почати піклуватися про цю людину. Як би це було егоїстично, я не міг би вбити людину, про яку я піклувався, навіть якщо це 33-річна жінка, що стоїть у дверях із злегка здивованим виглядом на обличчі, даючи мені стримане "Привіт". Руки схрестилися від холоду, я сором’язливо повернув привітання Лінди. Я пояснив, що я гуляв свого собаку біля лісистої ділянки за задньою частиною її квартири, і що він утік. Я протягом години шукав свого собаку і цікавився, чи Лінда, можливо, бачила, як він блукав. Звичайно, Лінда співчутливо вибачилася за ситуацію і за те, що вона мені не може бути корисною, але що вона буде стежити. Я мав переможене вираз у відповідь, вибачаючись взамін за те, що турбував її. Це якось пішло саме так, як я сподівався - Лінда запросила мене всередину трохи погрітись кавою. Я зовні вагався, перш ніж прийняти її пропозицію, хоча зсередини я хотів стрибнути через двері і обійняти її за те, щоб співпрацювати так добре. І ось так Лінда Уотсон опинилася поруч із 19-річною дівчиною біля неї на дивані - хто знає, чи це був просто приємний жест або чи справді немає кращого способу провести свою суботу, ніж спілкуватися з якоюсь дитиною, просто вона зустрів (кому трапляється цікаво її вбити). Незабаром Лінда дізналася, що мене звуть Марія (це не так) і що я відвідую сусідній коледж (не знаю). Я трохи нервував, що вона задасть мені занадто багато запитань, тому що я не підготувала багато відповідей. Я зміг керувати розмовою до неї, і вона дуже рада розмовляти. Я запитав, що вона робить, і вона сказала мені, що працює в бухгалтерії, про яку я вже знала, спілкувалася з сторонніми клієнтами та вела облік. Я сказав їй, що я досить нервував дорослішання. Вона сказала мені насолоджуватися коледжем і заводити багато друзів, оскільки можливостей, коли ти починаєш працювати, є менше можливостей. Коли я запитав, чи вона заміжня чи що-небудь, вона сміялася. Звичайно, я знала, що вона не заміжня, але хотіла більше дізнатися про її кохання. Вона сказала, що в даний час у неї немає хлопця (я думаю, у неї, принаймні, є хлопці, але хто знає, як давно). Коли я запитав її про дітей, вона сказала, що не хоче їх, доки вона не стане кращою роботою. Крім того, вона сказала мені, що в її сім'ї є історія деяких генетичних захворювань, таких як артрит і депресія, які вона боїться дати своїм дітям. Це смішно, що вона згадувала це, тому що, коли я попросила користуватися її ванною, я помітила на раковині тюбик рецептурних таблеток. Це був міток дулоксетин, на який я подивився пізніше і виявив, що він насправді є антидепресантом. У мене жартома була думка, що, можливо, вбивши її, я б зробив їй послугу, але швидко вирішив, що я страшна людина за те, що придумав це. Решта візиту була досить тупою. Ми розмовляли про їжу та деякі інші приземлені речі, перш ніж я врешті-решт виправдовувався, щоб піти. У мене не було можливості відключити вікно чи щось подібне, але я вже не відчував потреби переходити через її квартиру. Ще в дорозі назад до мого інтернату я вже думав про те, як мені найкраще хотіти вбити Лінду Уотсон.

Вибір був між ефективністю та задоволенням. Я вирішив піти із задоволенням, бо це було б більш задоволення від розсікання її, коли я вбив її, а не просто того, щоб це зробити і називати це за день. Перемотка вперед на тиждень до 13 грудня - фактично сьогодні. Два дні тому Лінді Уотсон виповнилося 34 роки. Я зробила собі маленьку веселу ставку, коли, якби Лінда провела вихідні у день народження сама, я відвідала б її і вбила. Якби вона не була або мала компанію, я зупинився б на наступному тижні чи щось натомість. Тож сьогодні вранці я під'їхав до Лоу і купив сокиру. Знову ж таки, я сподіваюся, що ти смієшся, але це теж певний сенс. Сокира настільки різновид кліше і "фільм" річ, що я насправді думав, що це буде найвеселіше. Розмахуючи ним на когось і все, це дійсно цікавий образ. Насправді вони мали купу різних осей, тож я вибрав таку, яка мала велику вагу, але все ще була достатньо легкою, щоб я швидко розгойдувався. Привід після отримання сокири був тоді, коли адреналін дійсно підхопив. Все, що постійно проходило через мою думку, було "Вау, я це справді роблю". Не погано, як і здивований, це реальна життєва річ. Я також отримав цей дивний приплив спогадів про час, який я провів з Ліндою. Це було так, як моє життя спалахує перед моїми очима, за винятком того, що це була просто досить світська година, яку я провів з Ліндою - як фрагменти наших розмов, звук її сміху, її міміка та інше. Я також задався питанням, що відчуватимуть божевільні серійні вбивці в такий час - шизофренічні марення? Сексуальне нарощування? Я поняття не маю, але те, що я відчував, було наче смішним настороженням і онімінням почуттів одночасно, однак це можливо. Перш ніж вийти з машини, я мав сенс набити сокиру в мій рюкзак, щоб виглядати трохи менш смішним, йдучи по парковці. Ручка стирчала, але це насправді не мало значення. У цей момент моє серце так стукало, що я відчував, як моє горло пульсує. Я спробував контролювати дихання, але насправді важко не дихати швидко, коли твоє серце так б’ється. Я підійшов до дверей Лінди Уотсон і тихо приклав вухо до неї, коли спустив рюкзак. Я почув голос, який не був її компанією? Ні, це був просто телевізор, змішаний з її випадковими постукуючими кроками за дверима. Я насправді довго тримав своє вухо, бо хотів переконатися, що ніхто не закінчився. Напевно, 10 хвилин цього і дуже багато заспокоєння переконали мене. Я тихо відкрив застібку-блискавку рюкзака і тримав сокиру в руках. Мої люто трясуться руками. Яка біса була така реакція, яку викликало моє тіло? Я сказав своєму тілу заткнутись, що це не велика справа, але, звичайно, він не слухатиме. Насправді було химерно, як сильно тремтіли мої руки. Це повинно бути збільшення адреналіну. Я перекинув очі на себе і змусив руку відпочити на ручці. Якщо він заблокований, я постукаю, він буде в основному таким самим. Я зробив глибокий вдих і змусив м’язи діяти. Я швидко повернув дверну ручку. Не заблокований. Одним рухом я відчинив двері і просунувся всередину. Лінда Уотсон, всього в декількох кроках від кухні. Я бачу - вона була посеред готування. Вона одразу стрибнула і розвернулася, здивована. Я цього очікував. Швидко я відпустив дверну ручку і поправив сокиру в обидві руки. У наступній частці секунди я зрозумів, що вона, мабуть, почне багато шумувати. Озираючись назад, я ідіот за те, що не вважав цього. Тільки що рот Лінди відкрився, щоб говорити - можливо, навіть почав говорити - я силою перекинув сокиру в бік її голови. Але, моя сокира була звернена назад. Я вдарив її тупим кінцем леза. Я насправді робив це навмисно, тому що в цю частку секунди я якось вирішив, що це буде спосіб звести її шум до мінімуму. Це фактично спрацювало. Я відчув ледь не будь-який опір у гойдалці, коли зіткнувся з нею головою, відкинувши її чистою стороною. Напівформований склад Лінди вийшов як щось дивне бурчання - галасливий видих, мабуть, найкращий, що я міг описати. Це сталося в той самий час, коли її голова силою забилася в кабінет, і вона впала назад, не маючи змоги зберегти рівновагу. Я взагалі не вагався, щоб вона коливалась на ній, поки вона наполовину лежала на землі, на цей раз моя сокира звернена в потрібне русло. Я не дуже знав, куди розгойдуватися, тому я начебто почав рубати її область ключиць і грудей. Не здавалося, що сокира заглиблюється надто глибоко, але пролунав приємний звук «тупого» кожного разу, коли сокира вбудовувалась у неї. Я навіть відчув, як м'яке відчуття потопає в моїх руках, мов сокира - це якесь фізичне продовження мого відчуття дотику. На примху я замахнувся один раз на її горло, але більша частина гойдалок насправді промахнулася, і я випадково вдарив об підлогу, викликаючи гучний, тупий стукіт резонансом через квартиру. Я не встиг подумати про це. Я знову розгойдувався з кращою ціллю і отримав більш центральний удар, відчуваючи кістку чи хрящ або все, що там, тому я, мабуть, розбив його. Одразу після цього я вирішив розмахувати її обличчям, і я отримав цей діагональний розріз уздовж її носа та рота, який почувався досить добре, тому я це зробив ще раз. Я нарешті ненадовго зупинився, щоб оглянути шкоду. Лінда смішно кровила. Мабуть, кров виходила хвилями, напевно, синхронізуючи її з битим серцем. Це було об'єднання навколо неї і катання по щілинах між плитками. Її світло-блакитна сорочка була вся розірвана і пофарбована темно, наче змішана з м'ясистим безладом навколо грудей. Це все було просто блискуче червоне. Її обличчя було не набагато краще, покрите краплинним червоним в цей момент, а губа виглядала звисаючими, виявляючи червоні плями зубів по-справжньому дивно, як зомбі чи щось таке. Однак Лінда не була мертва. Її кінцівки були неначе слабкі, безцільно намагаючись рухатись, поки вона застрягла на спині. Більше за все, вона нагадала мені про помилку, яку ти розчавиш, але вона все ще жалісно рухає ногами, перш ніж вона повністю помре. Це в основному те, що вона робила. Але я не знала, скільки часу їй знадобиться померти, або в якому стані вона перебуває. Я в кінцевому підсумку схопила великий ніж, який знаходився на прилавку, який вона використовувала, щоб різати м'ясо. Намагаючись обійти кров, я потягнувся вниз і врізався у верхню половину її шиї, намагаючись начебто побачити її з лівого боку вправо. Це було трохи незручно, тому що область була настільки м'якою і скуйовдженою навколо ножа, як я різав. Але відчуття були зовсім інші від сокири. Насправді відчувалося, що я ріжу міцний шматок сирого м’яса (що, напевно, технічно я здогадувався). Кров почала розливатися, і я сподівався, що я розірвав найважливіші артерії. Це, мабуть, спрацювало, тому що через мить рухи кінцівки Лінди начебто просто набрали сили з них, незабаром усе ще опираючись на підлогу. Мені знадобилося кілька секунд, щоб затамувати подих. Немає часу зациклюватися і думати про досвід. Я проткнув лезо ножа через брудну сковороду в раковині, щоб очистити кров, а потім кинув ніж у мій рюкзак. Я робив те саме з сокирою. Я також взяв її ноутбук, який сидів на прилавку. Був відкритий рецепт телятини та грибів. Я не дуже брав ноутбук, щоб ним користуватися, оскільки в мене є ідеально хороший той, що я потрапив до коледжу. Я просто хотів роздивитись це для задоволення. Я нарешті вийшов назовні і зачинив за собою двері. Я отримав трохи крові на светрі та джинсах. Але як не дивно, я насправді передбачив, що так я носив темні кольори. Поїзд назад до мого інтернату був лише постійним відтворенням досвіду в моїй голові. Я думаю, це все ще відбувається насправді. Але це почувалося досить приємно. Лінда Уотсон мертва. Я начебто дозволю вазі цього зануритися. Відчуття того, що повністю віддалило життя людини від існування. Це божевілля. Я не знаю, як ще описати це. У всякому разі, я кинув сокиру та ніж у смітник у кампусі, який, на мою думку, збирають щопонеділка, тож вони вже пітимуть. Мій сусід по кімнаті їде додому у вихідні дні, тож я маю гуртожиток до себе сьогодні. Це дало мені можливість ознайомитися з історією веб-сайту Лінди. Я мав рацію, думаючи, що саме там криються її найглибші таємниці. Насправді було багато брудного матеріалу, як назви веб-сайтів для порно відео та історій тощо. Те саме з її обшуками. Дуже багато веб-сайтів були нудними, як приготування веб-сайтів та рецептів, а також ігрові веб-сайти, такі як Bejeweled та інше. Зрештою я потрапив до розділу "її тиждень тому" її історії, і це заспокоїло мене. Було ціла купа пошуків на кшталт "методів самогубства", "як зав'язати петельку", "небезпечної побутової хімії", "отруєння чадним газом" - як і багато з них. Вона, ймовірно, була готова написати книгу про самогубство після всіх досліджень, які вона робила. Тож я здогадуюсь, Лінда задумувалась про самогубство. Цікаво, чи на це вплинула її депресія. Іронія насправді вражає. Можливо, Лінда все одно померла. А може, вона не змогла знайти сміливість це зробити. Якби це було так, я майже буквально подарував їй подарунок на день народження, убивши її. Це насправді дуже смішно, і це залишає дивний смак у мене в роті. Частина, яку я не знаю, - це те, що я не бачила жодного з цих пошуків до розділу "тиждень тому", нічого більш пізнього. Я врешті-решт кинув ноутбук у смітник разом з іншими речами. З тих пір пройшло кілька годин, тож у мене був час спокійно подумати про все. Як я вже говорив, це було досить задоволення, і я радий, що нарешті я обійшов його. Я відчуваю, що можу нарешті перекреслити його зі свого списку ковшів, або так, ніби я зав'язую вільні кінці із собою. Це, мабуть, перший і останній раз, коли я напишу ім’я Лінда Уотсон - це повернення до нормального життя в коледжі, за винятком того, що я можу раз у раз переглядати людей, бо це безумовно весело і цікаво. Але я завжди буду дивуватися, скільки таких людей, як я. Я впевнений, що має бути багато, тому що в цьому немає нічого дивного, мені цікаво вбити когось. На жаль, це те, про що люди не можуть просто говорити, тому я думаю, я ніколи не дізнаюся. Я впевнений, що хтось би просто збрехав про це, навіть якби ви їх запитали. Але ти не можеш не задатися питанням, чи може ця людина в продуктовому магазині, яка дивиться на тебе, проходячи мимо, міркує над тим, що було б вбити тебе. Якби я міг, я розповів би їм все про це, щоб вони могли вирішити самі. Але хто знає, може, мені пощастило, і ця людина - це ти. Я насправді дуже, дуже сподіваюсь на це. ~ ♥

• Дякую, що нагадав про діскорд. При нагоді - приєднаюся. --Admin_2 (обговорення) 21:15, 19 квітня 2020 (UTC)

глянь

https://discord.gg/qg9pKM

Файно є. --Kavinsky 21:23, 1 травня 2020 (UTC)

Кавінський

Ти не той Кавінський, що в міністерстві?

У Міністерстві не був ніколи, не знаю. Можна посилання, аби я на свого тезко глянув? --Kavinsky 21:39, 5 травня 2020 (EEST)

Голосуєм

Обговорення Енциклопедії Драматики:Хороші статті#Голосування --Відрижка (обговорення) 11:27, 19 травня 2020 (EEST)

Треба проголосувати за всі статті, аби точно було зрозуміло що та як.--Відрижка (обговорення) 12:07, 19 травня 2020 (EEST)

Щодо голодних ігор, то я утримаюсь. А хоча... Доповнити нічим, тому станом на травень 2020 може зійти за хорошу. Гаразд, ліпше проголосую. --Kavinsky 12:34, 19 травня 2020 (EEST)

І я про те, що доповнити наразі нічим. Будуть нові ігри - писар просто вставить і змінить дату. А стаття описує все, що треба. Чим не хороша?--Відрижка (обговорення) 12:36, 19 травня 2020 (EEST)

Проголосували всі, хто хотів. Пора робити висновки.--Відрижка (обговорення) 07:53, 20 травня 2020 (EEST)

Голосування по Неймфагам 1/3

Голосування тут. Прошу висловитися з приводу першої порції відновлених статей про мертву неймфаготу. Після минулого разу відразу запощу правила, аби не було непорозумінь.

1. Висловіться з-приводу кожної статті. Нас не так багато, аби кожен вибирав.
2. Будь ласка додайте те, що вважаєте потрібним (напишіть що зробите це пізніше і коли, якщо зараз нема часу).
3. Якщо не маєте чого додати, то проголосуйте за. Плашка "хороша" не означає, що стаття досконала, лише те, що стаття більше не потребує особливо очевидних доповнень і її можна читати / не необхідно редагувати. --Відрижка (обговорення) 12:50, 20 травня 2020 (EEST)

Ще одне

Приділи, будь ласка, увагу продовженню теми Рододендрона на Порталі спільноти. Хочу з'ясувати за якими принципами слід систематизувати статті на Драматиці. З якогось переляку, його хвилює, аби стаття про Бебика була красивою більше, ніж логічно вибудуваною. Я намагався пофіксити хронологію, але він відкочує. Сперечатися з упоротим не хочу, час лише витрачу. Треба рішення адмінів, аби всі знали і розуміли, який прицип превалює. --Відрижка (обговорення) 15:14, 20 травня 2020 (EEST)

Маю думку, що "Бебикові пригоди" можна взагалі від мемів виокремити. "Гімн епохи" — мем, тут без сумнівів, згадки Бебика на Кропивачі та зрада з рюкзаком теж мемні, ну, а його біганина навколо статті про себе коханого радше тягне на окремий розділ, як на мене. А про послідовність я вже сказав. --Kavinsky 15:22, 20 травня 2020 (EEST)

Ти думаєш, що це Бебик? Чим доведеш?--Відрижка (обговорення) 15:57, 20 травня 2020 (EEST)

Ти уважно читав? Я про цей розділ. Бачу, поки мене не було, уже все розпиляли. Добре. --Kavinsky 16:12, 20 травня 2020 (EEST)

Ти про те, що сабж активно моніторить статтю про себе? Це ще не підстава, аби прям говорити, що це бебик. Хоча по редагуванням так видно, що йому дуже непіхуй. Наврядчи хтось інший буде так пектися про спадщину нікому невідомого неймфага Учану, який толком нічим і не прославився. Я переробив статтю, бо більшість були не меми, а події. Будем дивитися що він буде відкочувати наступного разу. -Відрижка (обговорення) 16:15, 20 травня 2020 (EEST)

Я зовсім не про це. Я мав на увазі статтю ще на старій Драматиці, то ще тоді Бебик затіяв драму зі статтею про себе.

> ну, а його біганина навколо статті про себе коханого радше тягне на окремий розділ, як на мене тут його — це Бебика. Боюсь, я погано пояснив, вибач. --Kavinsky 16:18, 20 травня 2020 (EEST)

Це я зрозумів. А які ще докази крім того, що він на старій Драматиці бігав за статтею про себе? --Відрижка (обговорення) 16:19, 20 травня 2020 (EEST)

Докази чого? Я щось про Рододендрона казав? Ні. Суто про статтю і про Бебика. --Kavinsky 16:20, 20 травня 2020 (EEST)

А, я подумав, що ти кажеш, що Рододендрон це Бебик. У мене самого така думка була, з огляду на його інтерес до сучукрліту, учанівство та неймовірну кількість і постійність редагування статті по одного неймфага - Бебика. Але на даний момент не має значення хто він. Однак, у процесі редагування статті, якщо він взагалі не здатний до зміни її стану, це може стати дедалі ймовірніше.--Відрижка (обговорення) 16:29, 20 травня 2020 (EEST)

Між іншим, теж про таке думав, щось спільне між ними двома є. Але поспішних висновків робити не буду, і поки що нема сенсу. --Kavinsky 16:31, 20 травня 2020 (EEST)

Запрошую в портал спільноти, тема "Артем Бебик". В гівнокидання лізти не треба, питання одне: які принципи організації матеріалу в статті на Драматиці превалюють?

Припини плюндрувати Драматику

Не крамсай статті, які не треба крамсати, і не видаляй статі, які предметні. Ти наробив багато шкоди своїм "доки статті немає хай буде так". Я весь час займався розбудовою Драматики і закладенням фундаменту з майбутніх статей, а ти їх просто скинув докупи і "не їбе".
Досить! Схаменися! Твоя "реструктуризація" шкодить. Наприклад: навіщо з піксельних війн виокремлювати "суть" і "піксельні фронти"? Хто їх буде шукати окремо від основної статті? Навіщо з історії московії виокремлювати "російський колабораціонізм"? Історія Московії претендує на величезну, ґрунтовну розбудову і вона МАЄ бути великою, як цікавий роман. Ти наробив дохуя шкоди, IMHO, яку нам тре буде ще довго розгрібати. Я поважаю твою працьовитість, але краще б ти направив її написання статей.
І ще одне: коли ти навчишся додавати свої новоспечені статті до шаблонів? Як користувач має їх знаходити? Як на мене, то за ці два-три дні ти наробив біди. Чекатиму на твою відповідь. —Олег Петрович

Вітаю.

> Не крамсай статті, які не треба крамсати

Я різав здебільшого статті розміром понад 30к байтів, які можна розділити тематично на декілька. Навіщо? Дивися, є умовна стаття, скажімо, на 70к тексту. Повзкрок, скоріше всього, подумає про неї так: «Ого, яка велика стаття! Колись прочитаю». Оте «колись» так і не настає зазвичай. Оптимальний розмір статті — це десь 20-30к кілобайт. Таку статтю набагато простіше перечитати. Ну, а історію Московії, боюся, не осилять цілком. Ба більше, скоріше всього, що читав перегляне кілька таких статей, ніж одну величезну. Ще одне: саме в окремих статтях краще поглиблювати тему, ніж в одній гігантській статті. Саме тому я відокремив суть із ДПВ у загальну статтю.

Згоден, виглядає дуже незвично, можливо, навіть змахує на вандалізм, але ні.

> не видаляй статі, які предметні.

Не видаляю, а переношу їхній зміст до об'ємніших статей загальної тематики. Статті ці предметні, але недописані й не розкривають сутності. Деякі вже роками лежать як стаби чи заготовки з двома реченнями.

Щоправда, ніщо не заважає їх згодом таки дописати і витягти з тих загальних статей. Якби ще хтось за них брався, правда...

Чому я так зненацька почав робити цю всю хуйню? Нещодавно я зв'язався з Куркою, той планує провести в Міцурукі конкурс із написання статей. Проводити цей конкурс він хоче саме на Драматиці, але за умови реструктуризації Драматики і подальшої класифікації статей. Саме він підкинув мені ідею медіації статей та дав списки того, що і куди переносити.

Мабуть, звучить як нісенітниця, але так воно і є. Можеш сам спитати, даю Курчин телеграм: @KurkaA.

> І ще одне: коли ти навчишся додавати свої новоспечені статті до шаблонів?

Про шаблони знаю. Робив дещо поспіхом, тому в шаблони додав не всі статті, як і не полагодив деякі перенаправлення. Пофікшу.

> Як на мене, то за ці два-три дні ти наробив біди

Відкотити?

--🍉 21:48, 16 серпня 2020 (EEST)

Дякую за змістовну відповідь. Подивимось тоді що з того вийде. Однак я все одно не раджу розбивати великі статті черех їх розмір. Вони виглядають професійними і цілком собі глибокими за змістом, чого Драматиці, на відміну від, скажімо, Лурки, не вистачає. Тож великі статті-мастодонти на те й великі, аби вони створювали кістяк якості і ставали взірцями. Їх читають як цікавий роман. А з приводу відсутності покликань та кросс-покликань - це велика проблема. Дістатися до певних закапелків стає складно, а подекуди можливо лишень через якесь посиланнячко у одній-єдиній статті. Я б радив виокремлювати блоки зі статті якщо вони дійсно заслуговують окремого, предметного дослідження. Як на мене, то краще користувач знайде недописану статтю про "Вітальку" ніж побачить гамузом накидані абзацики про телевізійні шоу. Розгалудження - це чудово. Статті - абзацики дописувати легше, ніж з острахом створювати яксь цілком нову статтю. Ба більше варто додати, що навіть у тих місцях, де є посилання на основну статтю, має бути принаймні ознайомча частина тексту яка в загальних рисах (або не лише в загальних) описує те, про що детальніше піде мова у основі. —Олег Петрович

> Однак я все одно не раджу розбивати великі статті черех їх розмір. Вони виглядають професійними і цілком собі глибокими за змістом, чого Драматиці, на відміну від, скажімо, Лурки, не вистачає. Тож великі статті-мастодонти на те й великі, аби вони створювали кістяк якості і ставали взірцями.

Ну, я вже з цим закінчив, до цього не повертатимуся. Якщо хочеш, можеш усе відкотити в Московії або ще десь.

> А з приводу відсутності покликань та кросс-покликань - це велика проблема.

Цілком згоден. Сьогодні постараюся накидати лінки в шаблони і полагодити деякі подвійні перенаправлення. Сам знаєш, що перенаправлення на перенаправлення — це дуже «зручно» для читача.

> Я б радив виокремлювати блоки зі статті якщо вони дійсно заслуговують окремого, предметного дослідження.

Твоя правда.

> Статті - абзацики дописувати легше, ніж з острахом створювати яксь цілком нову статтю.

Може воно і так, якщо там дійсно абзаци, а не словникові визначення на 1-2 речення типу: «Петро Петренко — видатний аутист і бірдман.». Такі сторінки, власне, на статті не дуже й тягнуть. Щодо остраху створювати нову повну статтю... Ну, створення має бути послідовним, а не: «хлопці, нате вам стаб на 1000 байтів, а я піду покурю». Драматику насправді можна закидати стабами на будь-яку тематику, нема біди, але тоді це вже буде не мемопедія, а мемословник (спойлер: лїл, конкурент Мислова).

А ще я вище згадав про конкурс Курки. Я збираюся внести найменування умовно видалених статей до списку потрібних статей, аби учасники довго над темою не думали і обрали щось із списку (можна тоді, звісно, відокремлювати текст із більших статей, куди я запхав). Хоч, звісно, можуть щось і своє написати.

> Ба більше варто додати, що навіть у тих місцях, де є посилання на основну статтю, має бути принаймні ознайомча частина тексту яка в загальних рисах (або не лише в загальних) описує те, про що детальніше піде мова у основі.

Маєш рацію, треба накидати загальні абзаци.

Так, я наче нічого не пропустив і на все відповів. Якщо що — не соромся питати. Сподіваюся, ми порозумілися. --🍉 12:49, 17 серпня 2020 (EEST)

Замість укрупнення і так загальних статтей варто зайнятись дописуванням словникових. Вважай, що порозумілися. —Олег Петрович

---

А знаєш, Петровичу, через кілька місяців видно, що то буле рішення хуйове. Переглядів обмаль у тих статтях, які я виокремив. Спробую то трохи повернути назад, а тоді знову піду. Час від часу повертаюся лише тому, що трохи совість мучить, мовляв щось не доробив. Отаке от. --🍉 12:14, 9 грудня 2020 (EET)