Історія Харкова

Допиши кілька слів зі свого досвіду Ми дописуємо Драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.

Славетне місто Харків було офіційно засноване у 1654 році козаком на ім'я Харитон, що часто скорочували до Харко. Йому у центрі міста навіть пам'ятник стоїть. Але, і до цієї дати, і після неї, у Харкові було стільки цікавих подій, які треба описати у цій статті.

Давні часи. Гуни, печеніги, слов'яни.

Легенда про Аттілу, який начебто заснував поселення на місці сучасного Харкова, печенізьке місто Шарукань та слов'янське місто Донець.

Заснування міста та історія до XIX сторіччя

Харківська фортеця, непокора за часів Павла I та усе, що було до 1917 року.

XX сторіччя. Війни, совок та «Пєрвая сталіца»

Українська революція, дві війни, столиця України та совдепівський період.

Незалежна Україна

Дев'яності та початок нульових. Кушнарьов та інші

Першим градоначальником українського Харкова став провірений партієць, далі — регіонал та засновник власної партії Євген Кушнарьов. При ньому Харків був абсолютно типовим містом ранніх постсовкових часів: пилялись заводи, з'являлись бізнесмени та бандюгани, та найголовніша подія його часів — сформувалась та сама харківська політична система, яка з деякими змінами існує і досі. Але, заради підтримки, Кушнарьов намагався дороблювати те, що зависло після розвалу СРСР: так, було добито деякі мікрорайони у спальних районах, а у 1995 році таки було відкрито третю лінію метро. Після 1996 року Кушнарьов став головою адміністрації Кучми, далі став губернатором області, аж поки у 2007 році не пішов на полювання, де й залишився. Деякий час (десь до середини 10-х років) у Харкові дуже шанувався: йому встановили меморіальну дошку, на його ім'я хотіли перейменувати центральну вулицю Сумську, станцію метро «Олексіївська» та збудувати бібліотеку на його честь.

Далі було двоє градоначальників: Михайло Пилипчук та Володимир Шумілкін. Вони майже нічим не запам'яталися, хіба що другий відмітився тим, що у 2004 році за сприяння Кушнарьова пафосно провів 350-річний ювілей Харкова, до якого приврочили купу відкриттів, реконструкцій та ще багато чого. Але дев'яності давали про себе знати, і Харків як був сірим індустріальним містом з роздовбаними дорогами та повними гопарів околицями, так ім і залишався.

Часи Добкіна

Мультик перший

Мультик другий

Мультик третій

У 2006 році в Україні відбулись місцеві вибори. У Харкові за мерське крісло боролися дофіга і більше кандидатів, серед яких виділявся ЄРЖ, бізнесмен та починаючий політик Михайло Добкін, який проводив свою кампанію під девізом «Нам здесь жить!». Але поряд з ним знаходилась інша особа, також бізнесмен, колишній лохотронщик зі судимістю Геннадій Кернес. Вони разом записували відеозвернення до харків'ян, але одного разу невдалі дублі зі зйомок потрапили в інтернет, де Міша з Гєшею і стали триндець якими відомими. Не в останню чергу завдяки цьому відео Добкін і переміг на виборах та став мером. Кернес же став секретарем міськради та найближчою до Добкіна людиною.

Не можна сказати, що Харків чимось відрізнявся від інших українських міст того часу: так само не виконувались обіцянки, не ремонтувались труби та інші комунікації, не ремонтувались занедбані парки та ще багато чого іншого. Для харків'ян епоха Добкіна найбільше запам'яталася постійними гулянками на площі Свободи по усіх можливих святах та похуїзмом влади до проблем міста. Кернес тим часом поступово перетворював Добкіна на маріонетку у своїх руках та зачищав конкурентів, якими були Андрій та В'ячеслав Протаси — власними відомої та популярної у 2000-ні роки мережі супермаркетів «Таргет». Вони мали значні політичні амбіції, і одного разу у 2006 році вони викупили територію по вулиці Клочківській для будівництва нового супермаркету. І тут спалахнула суперечка між мешканцями найближчого будинку та будівельниками, бо людям не сподобався будмайданчик біля своїх вікон. Під час однієї з розбірок прибули найняті Кернесом молодики у білих рукавицях, які побили усіх, хто знаходився біля огорожі будівництва. Так в сучасній Україні вперше використали тітушок. Але важливо: у Добкіна була активна ОПОЗИЦІЯ, яка вільно могла видавати антимерські газети, демонструвати мультики, у яких Геша з Мішею були тарганами, по міських телеканалах та могла створювати сайт «Городской Дозор», який був основною базою опозиції в інтернеті. При наступному мері такого вже не буде.

Кернессанс

На нові вибори у 2010 році Добкін не пішов. Натомість, пішов його кореш та сірий кардинал Кернес. Головним суперником Геші на цих виборах був Аваков, який йшов від Батьківщини. Коротше кажучи, до другого туру виборів у Харкові повторилася ситуація президентських виборів того ж року: патріотичному електорату нічого не залишалося, окрім як голосувати за кандидата від Тимошенко. Тоді Кернес переміг, хоч і ціною підтасовок. Але Чорта він обіграв.

Перше, що зробив Кернес після приходу до влади — усунув опозицію, яка при Добкіні вельми активно діяла у місті. Він (не без допомоги від своєї тогочасної партії) закрив опозиційний телеканал «Фора», почав тиснути на канал «Фаворит», що врешті закрився у 2017 році у стані повного забуття, а колись гарні телеканали «А/ТВК» та «Simon» пішли у тихе забуття. Натомість Кернес купив 7 канал — один з найстарших харківських каналів, який тепер став виключно славити Гепу та ко. З тих пір харківська опозиція позбавлена гідних рупорів.

Близилося Євро 2012, а тому у Харкові, як у місці проведення матчів, розпочалася активна будівельна діяльність: ремонтувалися закинуті з 90-х років парки, закуповувалися нові маршрутки та тролейбуси, побудували аеропорт. Саме за такі дії, а особливо за створення майже Діснейленду на місці старого Парку Горького, харків'яни почали дійсно підтримувати та шанувати Кернеса, а будівництво парків стало для міста звичайною подією впродовж наступних десяти років. Чемпіонат, доречі, провели добре. Але настав 2014 рік, а з ним і нові випробування. Спочатку Кернес та Добкін (який тоді став губернатором області) як істинні регіонали перейшли на сторону зла та обіцяли не пустити злих біндерівців до Харкова. Кажуть, кацапи навіть пропонували дуету гроші за здачу міста сепаратистам. Кернес гроші взяв та полетів до Коломойського, після розмови з яким перейшов на сторону України та місто не здав, але рублі не повернув. 7 квітня над містом нависла реальна загроза окупації: привезені з Бєлгорода гастролери та харківські сепари оголосили ХНР, але завдяки злагодженим діям міськради, Аваков та вінницького спецназу наступного ранку усі хенеерівці були пов'язані.

Як би там не було, під час пробіжки по Харківському шосе (тоді ще Білгородському) по Кернесу випустили декілька куль, після чого він поїхав на історичну батьківщину для лікування. Він вижив, сів у інвалідний візок, але тріумфально повернувся до Харкова. Далі у місті сталося кілька терактів, але після 2016 року загроза спала.

На місцевих виборах 2015 року окрім Кернеса участь брали ще кілька статистів, але його перебрали із результатом у 65% голосів. І саме з цього часу Гепа отримав абсолютну владу над Харковом, який тепер перетворився на осередок авторитаризму в Україні. Усюди Кернеса лише прославляли та розповідали про його могутність, його портрети з'являлись на білбордах, шкільних щоденниках, у офіційних установах та ще багато де, а його девіз «Любить Харьков — работать для людей» був написаний майже в усіх агітматеріалах та навіть на коробках з цукерками, що видавались дітям у школах на Новий рік. Коротше, такий от культ особистості. Більша частина бізнесу у Харкові або належала Кернесу, або належала його корешам. Але парки старанно будували, освітлення до дворів проводили а дороги асфальтували, тому нарід продовжував підтримувати Вождя.

Перед виборами 2020 року Кернес, у перемозі якого ніхто навіть не сумнівався, підхопив коронавірус та сильно сліг, після чого поїхав лікуватись до берлінського Шаріте. Його все одно переобрали, навіть здогадуючись, що він або вже помер, або помирає. І от, 17 грудня 2020 року, Кернес офіційно приймає смерть. Тоді культ Кернеса досяг апогею: на його честь схотіли назвати вулицю, станцію метро, парк Горького та поставити пам'ятник. Також йому влаштували похорони у кращих традиціях радянських генсеків: з 3-денним трауром, з відкритим гробом, червоним бархатом та купою пафосу. До гробу Вождя, що встановили у головному театрі, вишикувалася величезна черга з людей, що захотіли віддати честь Кернесу.