Користувач:John Toradorian/Чернетка

Комплекси українізаторів

У цій статті перераховано поширені комплекси людей, для яких розвиток української мови, культури та держави є основним життєвим заняттям. Варто зазначити, що така поведінка притаманна переважно дилетантам і майже не спостерігається у справді вмілих та продуктивних діячів.

Комплекс вищості

Оскільки українізація є відносно рідкісним інтересом, від якого більшість не бачить практичної користі, українізатори нерідко сприймають своє заняття як таке, що робить їх особливими, відмінними від інших - звісно ж, у кращий бік. Таким чином, вони дозволяють собі хамство, нехтування інтересами інших, порушення норм етики та моралі (особливо якщо це робиться "заради справи") та зневагу до чужих поглядів.

Вразливі категорії: журналісти (Роман Скрипін), письменники (Юрій Винничук, Юрій Андрухович, Марія Матіос), перекладачі (Олекса Негребецький, усім відомі фандаб-команди), політики (Ірина Фаріон).

Комплекс месії

Українізатори вважають, що саме вони врятують Україну від усіх наявних криз, переоцінюючи вплив своєї діяльності на суспільство. Митці можуть думати, що їхні твори магічним чином подолають економічну та соціальну кризи, активісти - що збір грошей на ремонт під'їзду має ланцюговою реакцією витворити в Україні громадянське суспільство, блогери - що розгнівані дописи змусять корумпованих політиків піти у відставку тощо. Але зі зрозумілих причин так не стається. Тому замість порятунку відбувається його імітація, що супроводжується публічними істериками про ворогів, які заважають (а повинні допомагати?). При цьому дуже часто українізатор щиро не розуміє, що він робить не так і чому все не працює.

Вразливі категорії: крім описаних вище - вчителі (української мови, літератури та історії), лінгвісти-аматори (латинкойоби, неофіти, які щойно прочитали антисуржик тощо).

Моральний мазохізм та нарцисизм

Моральний мазохізм виражається у показовій відмові від матеріальних благ, аскетизмі, презирстві до тілесних задоволень (які невеликою мірою, але потрібні людині, аби почуватися щасливою). Українізатори вихваляються, що роблять свою роботу неоплачувано, "за ідею", подаючи це як ознаку своєї духовності. Насправді ж річ у тому, що їхня робота оцінюється на ринку вельми скромно, якщо взагалі оцінюється. Тому за вигідні пропозиції вони хапаються аж бігом, і в цьому нема, насправді, нічого поганого, якби не постійне намагання вдавати з себе істот, яким не потрібно їсти, спати, випорожнюватись та розмножуватись.

Надмірна потреба в моральній чистоті, незаплямованості репутації українізаторів (і це після карколомного совка та дев'яностих!) є натомість моральним нарцисизмом. Наприклад, українізатор може відмовитися читати твори Володимира Винниченка, не беручи до уваги художню вартість його творів через те, що той посприяв руйнуванню УНР, або назвати людей, що чинили збройний опір свавіллю януковичівських "беркутів" на Майдані 2014 року, провокаторами. Цим усім вони компенсують своє невисоке суспільне становище (або ж загнане глибоко всередину почуття меншовартості, якщо вибитися в люди вдалося).

Вразливі категорії: підлітки, асоціальні люди, люди з низьким достатком та соціальним статусом.

Переконаність у значущості зовнішньої оцінки

Зверніть увагу на поширені твердження, які висловлював не один десяток публічних осіб в Україні:

• українська культура має бути максимально привабливою для молоді, щоб вона хотіла її споживати та творити;
• українці у своїх методах реагування на зовнішні та внутрішні загрози не мусять уподібнюватися Кремлю;
• українці повинні показати себе справжніми європейцями: тільки тоді нас поважатимуть на міжнародній арені.

Усі ці тези об'єднує прагнення заслужити повагу Іншого "хорошістю" перед ним, "зразковою поведінкою", що є ознакою слабкості, адже сильний або нав'язує свої правила гри, або пропонує співпрацю на взаємовигідних умовах. Зокрема, в більшості держав культура нав'язується згори (державою, великими медіа), навіть будучи позиченою знизу, влада жорстко реагує на спроби себе захопити (згадайте арешт Сноудена, розгін мітингу "жовтих жилетів" чи штурм Капітолію), а Китай користується величезною прихильністю Заходу, будучи авторитарною азійською державою.

Вразливі категорії: буквально всі, хто вважає агресію негативним явищем.

Шизофренічне ставлення до своїх опонентів

Українізатори називають російськомовних співгромадян "кацапами", "москалями", виганяють у Росію, звинувачують у зрадництві та приписують невисокий рівень культури і розумових здібностей, але водночас прагнуть здобути їхню прихильність так, аби ті добровільно перейшли на українську мову. Однак вони чомусь не поспішають любити українізаторів за таке зневажливе ставлення і тим паче змінювати мову спілкування. Зв'язати свою поведінку і негативну відповідь на неї у причинно-наслідковий зв'язок вдається далеко не всім.

Проблема поширена в середовищі проукраїнських громадян незалежно від будь-яких інших характеристик.