Commodore 64

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Власною особою

Commodore 64 ( скорочено C64, також комодор, комод) - один з найвінрарніших восьмибітних компів (іншими є спектрум та MSX) і точно наймасовіший серед них - продано понад 12,5 мільйонів екземплярів; дійна корова комодору, яка й здохла лише разом з ним у 1994 році. Набув такої популярності в тім числі і через дуже хороше співвідношення ціна-якість порівняно з іншими двома (MSX, незважаючи на можливості, коштував забагато, а ZX82 за майже ту ж ціну пропонував скромніші можливості).

Хоч і через певні об'єктивні причини в Україні популярності не набув[1], проте сильно вплинув на історію ґеймінґу та комп'ютеризації загалом.

Кул сторі

Пішовши з ринку друкарських машинок, а потім і калькуляторів через засилля конкурентів (спочатку японців, потім Texas Instruments, про них нижче), тоді ще не дуже велика компанія Commodore, заснована нащадком ляського імігранта, звернула увагу на тоді ще порожній ринок персональних обчислювальних машин. Не в останню чергу його переконали керівники нещодавно купленої ними компанії Mostek, що випускали дешеві проци 6502. І звернула дуже вчасно, випустивши перший свій комп'ютер РЕТ[2] в один рік з першими конкурентами - Apple та Tandy, завдяки чому компанія міцно закріпилась і до початку 80-х з нею вже рахувались.

Проте тоді ж та ж TI разом з синклерами спробувала вибити Commodore і з ринку ПК. Тоді вони випускають VIC-20, який є попередником сабжу. Спочатку вони планували його продавати за 300 баксів, проте через тиск ціну зменшили до 100, завдяки чому і продали мільйон екземплярів. Проте їхня маркетингова політика, м'яко кажучи, була хріновою: VIC-20 був гуаном з 6к оперативки на старті і потрібно було щось нового якісного рівня, чого ніхто тоді ще не створив. Тому розробники заліза, знаючи про падіння ціни мікросхем в тім числі і пам'яті, в таємниці від менеджерів і розробили те, що нині стало комодом, який у 82-му випустили на ринок. Попри те, що початкова ціна була коло 600 баксів, досить швидко виробник знизив ціну до 300 баксів, а згодом і до 200, що витіснило таки техасців з ринку[3], але разом з тим спричинило один з найбільших крахів у історії ринку приставок.

Комодор з цієї війни вийшов абсолютним переможцем. Суперників у 1983-1985 року вже не було: матері своїм дітям замість консолі за 250 баксів купували його його в надії, що окрім забавок дитина в майбутньому вступить в універ і комп згодиться в навчанні, а відносно дешева NES з'явилась лиш у 1985 році. В той ж час в Європі домінацію синклера не вдалось зламати, хоч і вдалось посунути; японці були багатими і купували MSX. Проте йшов час, комод старів, треба було створювати заміну. Як покаже час, повноцінно замінити комод не вдалось.

Перший млинець був нанівець: C16 i Plus/4 позиціонувались як малобюджетна заміна VIC-20, проте такою заміною став сам комод, комоду ж заміна потрібна була на ринку більш потужних машин, плюс вони сумісними не були ні з 64-м, ні з VIC-20, тому моделі не здобули комерційного успіху, а ті млинці за двадцять зелені штука масово відправили в мадярщину. Наступним став С128 на двох процах, який вже був сумісним, проте потужнішим і міг запускати CP/M і тому більш успішним. Згодом комоду оновили корпус в дусі С128 і тепер він вже став нагадувати комп а не комод. Ще була модель С65, яка була значно покращеним С64, проте її не запустили у виробництво, швидше за все з маркетингових причин (міг оживити інтерес до машини, яку і так хотіли зняти з виробництва). Також варто згадати портативний SX-64, який не злетів через конкуренцію з потужнішими моделями зі схожою ціною, освітню версію, яка продула еплу та приставку Commodore 64 Games System, що провалилась через те, що була урізаним комодом.

Комод, як не дивно, продовжує жити і після смерти: окрім численного заліза існують кілька посмертних інкарнацій комода: C-One, C64DTV та зовсім нещодавня theC64, хоч повноцінними компами вони не є, лише приставками з іграми.

Також комод любила демосцена.

Касетний магнітофон з програмним керуванням

Баґофічі

Заставка

Комод міг більше, ніж оригінальний спектрум:

  • 64к пам'яті проти 48
  • 16 кольорів проти 15
  • наявність касетного магнітофону з програмним керуванням
  • більша потужність, не зважаючи на меншу тактову частоту
  • триканальний звук проти одноканального
  • наявність вбудованої заставки[4]

Проте вже в 2-й половині 80-х ці вимоги перестають вважатись чимось надзвичайним, особливо на фоні конкурентів з MSX та платформами більшої розрядності (навіть амстрад випустив до того часу 128к версію спектрума), але це все одно було більше, ніж могли майже всі совіцькі компи (типу Львова).

Програми

В першу чергу це ігри. Їх як масла. Можливо навіть більше, ніж на спектрумі. Ось тільки деякі з них:

  • Paradroid
  • Speedball 2
  • School Daze
  • California Games
  • Winter Games
  • Summer Games
  • Boulder Dash
  • Turrican
  • The Great Giana Sisters
  • The Last Ninja
  • International Karate +
  • Bubble Bobble
  • Maniac Mansion
  • Wasteland
  • Ultima
  • Elite
  • Pirates

Також існувало багато офісних програм, типу мультиплана.

Див також

Примітки

  1. підтвердження тому, що в деяких совіцьких школах комоди таки були автору знайти не вдалось
  2. Personal Electronic Transactor, а не звірина
  3. вони свій комп продавали у збиток, щоби якнайдешевше було
  4. RUN/STOP+RESTORE, потім POKE781,96:SYS58251